Чистилище: Пісня 26

Зміст: "Божественна комедія"

Сьоме коло - Любострасні і содоміти - Приклади любострастя

1] Ми низкою отак ішли по краю,

2] І вчитель часто говорив мені:

3] «Побережись, тебе остерігаю».

4] Аж от засяли промені ясні

5] У нас на правих плечах: розчинило

6] Західне сонце синь у білині.

7] Де впала тінь моя, зачервоніло

8] Яскравіш полум'я; з усіх сторін'

9] Дивились тіні на таке несміло,

10] Й вони про мене, ідучи вздовж стін,

11] Заговорили в палі чималому,

12] Почавши: «Не з примарним тілом він».

13] І пересвідчувалися у тому,

14] Та не переступаючи межі,

15] Щоб залишатись в вирі вогняному.

16] І хтось: «Свій слух до слова прив'яжи,

17] Ти, що, либонь, з пошани йдеш позаду,

18] Й нам, хто в огні й жазі горить, скажи.

19] Ця відповідь нам принесе розраду,

20] Потрібніше тут душам всім вона,

21] Ніж мешканцям пустелі свіжість саду.

22] Чого ти перед сонцем, як стіна,

23] Стоїш собі, немов тебе ще й досі

24] В тенета не вловила смерть страшна?»

25] Та слово з уст моїх ще не знялося.

26] Як раптом трапилося щось нове,

27] Й моє єство до нього потяглося.

28] Знов душі йшли крізь полум'я живе

29] Назустріч першим, мов дарма тинялись, -

30] І в видиво я втупивсь миттьове.

31] Я бачив, що квапливо обіймались

32] Вони, вітальні кажучи слова,

33] Та навіть на хвилинку не спинялись.

34] Отак на стежці сіра мурашва

35] Збирається питання вирішати,

36] Мабуть, про шлях чи про якісь дива.

37] І тіні перед тим, як вирушати,

38] Прощалися по-дружньому цілком,

39] Та й ну одна до одної кричати.

40] Нові: «Оце Гоморра і Содом!»

41] А ті: «В телицю лізе Пасіфая,

42] Щоб хіть угамувати із биком!»

43] І як ключами журавлина зграя

44] Від спеки чи льодів летить кудись,

45] Чи буде це Ріфей, чи суш безкрая,

46] Так тіні в різні боки розійшлись

47] Із тими ж вигуками та піснями,

48] Які найкращими для них здались.

49] Ті ж душі, що уже рівнялись з нами,

50] Прийшли, уважливі й поштиві, знов,

51] Моїми зацікавившись словами.

52] І я відчув їх потяг до розмов,

53] Почав: «О духи, вірно ви вчинили,

54] Що кожен правильну тропу знайшов!

55] Себе мої там члени не лишили:

56] Старі чи юні, тут усі вони,

57] Зі мною кров моя, суглоби, жили.

58] Угору йду, щоб зір мій став ясний:

59] Таке жони з небес веління важне,

60] Щоб смертне тіло вніс я в світ страшний.

61] Хай сяйво зглянеться на вас звитяжне

62] І вас у лоно прийме на віки

63] Любові повне небо всеосяжне!

64] Але скажіть, хто ви, щоб сторінки

65] Заповнить міг би записом, для чого

66] Іде за вами натовп гомінкий».

67] Горянин, як до міста голосного

68] Уперше потрапляє з диких гір,

69] Так оком водить з подиву німого,

70] Як тіні ці втупляли в мене зір,

71] Аж поки заспокоїлися знову -

72] Високе серце скоро знайде мир.

73] «Блажен, хто усього життя основу

74] Шукає з досвіду в краю гіркім, -

75] Так дух той мовив, що почав розмову. -

76] Зустрічні душі согрішали тим,

77] За що в тріумфі з Цезаря глумились,

78] Ім'ям «цариці» кидались бридким.

79] Із вигуком «Содом!» вони пустились,

80] І зашарілі зразу щоки їх

81] В почервонілому вогні відбились.

82] Зате у нас був двостатевим гріх,

83] Такий, проте, що личить не людині,

84] А диким пристрастям тварюк ярких.

85] Тому, як зустрічаєм інші тіні,

86] Плямим себе тією, що була

87] Твариною у дощаній тварині.

88] Ти наші взнав тепер гріхи й діла,

89] А хто тут є - розповісти не можу

90] Й не маю часу - нас тут без числа.

91] Своїм лише ім'ям твій слух стривожу:

92] Я - Гвідо Гвініцеллі - тут іду,

93] Бо вдавсь, вмираючи, по ласку Божу».

94] Раділи, на Лікургову біду,

95] Сини, принісши порятунок нені, -

96] І я відчув ту ж краску на виду,

97] Коли назвався батько мій - знаменне

98] Є в нього ще поріддя молоде,

99] Значніше у поезії за мене.

100] Не кажучи, не чуючи, хто й де,

101] В думках я йшов край вогняної смуги,

102] Та не пускало полум'я ніде.

103] Нарешті, зір наситивши, у слуги

104] До нього щиро зажадав піти, -

105] Цій щирості не міг не вірить другий.

106] І він мені: «Усе, що мовив ти,

107] Лишило слід в мені такий яскравий,

108] Що Леті ані змити, ні звести.

109] Якому ж вияву якої слави

110] Я вдячний за любов таку, радий,

111] Що знак її, як бачу, нелукавий?»

112] І я: «В рядках такий ви молодий,

113] Що поки буде вірш нової мірки.

114] їх атрамент сіятиме завжди».

115] «О брате, - мовив він, - поглянь-но зірко, -

116] І він перед собою показав, -

117] Ото ковач був рідної говірки!

118] Як вірші й прозу нею він писав!

119] Хай йолопи верзуть, що той, з Ліможа,

120] Був кращий ніби для усіх тих справ, -

121] їм важить галас, а не правда гожа,

122] Вони й виходять з нього до пори,

123] Ума й мистецтва думка їм ворожа.

124] Колись Гвіттоне славився старий

125] Найпершим із поетів, їх вожатим,

126] Аж поки правда не взяла гори!

127] Раз жеребом ти значений багатим,

128] То як потрапиш у чудесний гай,

129] У ту обитель, де Христос абатом,

130] За мене оченаша прочитай,

131] Крім слів, що нам були в потребі зроду,

132] Але давно покладено їм край».

133] І, наче іншим даючи свободу,

134] Туди ступнув, де душ брела сім'я,

135] Пірнувши в полум'я, як риба в воду.

136] До вказаного ним наблизивсь я

137] І мовив, що хотів би, повен миру

138] Й поваги, привітать його ім'я.

139] І відповідь почав він ґречну й щиру:

140] «Віншує пан мене в тонких словах.

141] І я одвіт не маю за офіру.

142] Арнаут я, йду з піснею в сльозах

143] По ватрі учорашніх злих зусиль,

144] По ватрі сподівань на ліпший шлях.

145] А що ласкавий пан іде на шпиль

146] У втішливі і файні височіні,

147] То прошу пана пам'ятать мій біль».

148] І зник в очисного вогню лавині.

- - -

Коментарі:

17. З пошани - до Віргілія і до Стація, що йдуть попереду.

40. Гоморра і Содом - за біблійною легендою, міста, спалені Богом за протиприродну розпусну поведінку їх жителів.

41-42. Пасіфая, дружина критського царя Міноса, охоплена любовною жагою до бика, спокушала його, лягаючи в дерев'яну корову, зроблену для неї Дедалом (ант. міф.).

45. Чи буде це Ріфей... - Ріфейські гори на півночі.

77-78. Цезар грішив содомією з царем Віфінії Нікомедом, чим і заслужив прізвиська «цариці» і глузування під час галльського тріумфу.

82-87. Був двостатевим гріх... - «Це була любов двох статей, але по-тваринячому нестримна. Тому й плямуємо себе тією, що була твариною, тобто Пасіфаєю».

92. Гвідо Гвініцеллі з Болоньї, поет «ученої школи», найближчий попередник «dolce slil nuovo» (див. прим. Ч. XI, 98 і XXIV, 52-54).

94-95. Як сини кинулись до своєї матері Ізіфіли (див. прим. Ч. XXII, 112), так і Данте кинувся б обійняти Гвідо Гвініцеллі, коли б не жахався вогню.

105. Не міг не вірить другий - тобто Гвініцеллі.

113. Поки буде вірш нової мірки... - поезія італійською мовою, що виникла в першій половині XIII ст.

115-117. Мова йде про Арнаута (Арнальда) Даньєля, славетного провансальського поета (пом. бл. 1200).

119-120. Провансальський поет Джіраут де Борнель (кінця XII - початку XIII ст.), що народився в Лімузинській (нині Ліможській) області.

124. Гвіттоне - див. прим. Ч. XXIV, 56.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!