Чистилище: Пісня 24

Зміст: "Божественна комедія"

Шосте коло - Обжерливі - Ще одне таємниче дерево - Приклади нездержливості

1] Ні мові нашій рух не був на шкоду,

2] Ні руху мова, - ми тепер неслись,

3] Немов судно в сприятливу погоду.

4] Мерці, що двічі трупами здались,

5] В дірки очей світили подив знову,

6] Що я живий, як і вони колись.

7] І, далі ведучи свою розмову,

8] Я проказав: «Ця тінь не поспіша,

9] Либонь, через нову якусь умову.

10] А де Піккарди чарівна душа?

11] І ще скажи, коли це тільки можна,

12] Хто з славних тут увагу полиша?»

13] «Сестра, не менш прекрасна, як побожна,

14] Святкує на Олімпі між святих

15] В своїм вінку, щаслива і вельможна».

16] Так він сказав, а потім: «Тут усіх

17] Назвати вільно, бо не зчинять бунту,

18] Такі спотворені обличчя в них.

19] Пізнай-но в цім, - вказав він, - Бонаджунту.

20] Це Бонаджунта з Лукки, а в лиці,

21] Сухішому від кам'яного ґрунту,

22] Того, хто взяв із церквою вінці, -

23] Тепер цей турець згадує голодним

24] Больсенську рибку, зварену в винці».

25] Він одного показував за одним,

26] І прикрості не взнав ані один

27] Із згадуваних духом благородним.

28] Тут марно зуби шкірив Убальдін

29] Із замку Піла, був там Боніфацій,

30] Що юрми пас жезлом серед рівнин.

31] То був месер Маркезе, що горляці,

32] Ще не сухій, заняття дав хмільне

33] Й ніяк не міг скінчить цієї праці.

34] Мов той, хто з різних обира одне,

35] Я врешті зупинивсь на тому, з Лукки,

36] Що начебто найбільше знав мене.

37] Почув я, як шептав ім'я Джентукки

38] Він ротом, що без їжі та води

39] Терпів тяжкі безперестанні муки.

40] «О душе, - я сказав, - а ти не жди

41] Моїх питань, а сам, як хочеш, далі

42] Зі мною втішну мову поведи».

43] «Іще та жінка не вдягла вуалі, -

44] Почав він, - що тебе розважить в нас,

45] На спільний осуд у міськім загалі.

46] Бодай пророцтва зміст в тобі не згас!

47] Коли ж в думки заводить помилкові

48] Тебе мій шепіт, - правді буде час.

49] Чи не того я бачу, хто чудові

50] Нові рядки створив і так почав:

51] «Ви, донни, знаєтеся на любові...»?

52] А я: «Що від любові я чував,

53] Все списував у зошит на роздачу

54] І сказане мені всім повідав».

55] «О брате, - мовив він, - тепер я бачу,

56] Чому Гвіттоне, нотарю й мені

57] Новий солодкий стиль явив задачу.

58] Бо ваші пера, бачу, запальні

59] І вірно пишуть, що любов диктує,

60] А наші в цьому надто забарні.

61] І саме цим, хай всякий занотує,

62] Новий різниться від старого стиль».

63] І, мов скінчивши, вдав, що більш не чує.

64] Як птаство, що летить до нільських хвиль

65] На зиму, по весні, зібравшись в зграї,

66] Ключами повертається звідтіль,

67] Так душі, схудлі у сумному краї,

68] Сухі, легкі, без гомону й пісень,

69] Звернули на стежки страждань безкраї.

70] І наче той, хто, втомлений за день,

71] Пускає інших наперед юрбою,

72] Аж поки стишить віддихи легень,

73] Форезе так пускав перед собою

74] Весь натовп, тихо йшовши до мети,

75] Питаючись: «Чи стрінемось з тобою?»

76] «Не знаю, - я промовив, - скільки йти

77] Ще мушу, та хоч як цей час пролине,

78] Хотів би швидше в гавань приплисти,

79] Бо місто, де життя у мене гине,

80] Збавляється щодня нових чеснот

81] І котиться по схилу до руїни».

82] І він: «То йди, бо мерзощів оплот

83] Звірюці, бачу, до хвоста прип'ятий,

84] В низину тягнеться, де край підлот,

85] І звір прискорює свій біг затятий,

86] Хвицаючи копитами щомить,

87] Щоб скинуть труп спотворений, розтятий.

88] Уже недовго сферам цим кружить, -

89] І очі зняв до неба, - і в усьому

90] Розглянешся, чого не пояснить.

91] Тут я тебе лишу, бо в царстві цьому

92] Час дорогий, я ж гаюсь, далебі,

93] В ходінні із тобою нешвидкому».

94] Як уперед виноситься в гоньбі

95] Кіннотник перед кінними бійцями,

96] Щоб першому почати лютий бій,

97] Так він помчав за іншими мерцями,

98] А я зостався знову із двома,

99] Що в світі славними були митцями.

100] Коли ж він загубивсь між усіма

101] І став не більш приступний нам для зору,

102] Ніж зміст його розмови для ума,

103] Побачив я, поглянувши під гору,

104] Ще яблуню в спокусливих плодах,

105] Розложисту, високу і простору.

106] І сила тіней заступила шлях,

107] Благально руки простягла до листу,

108] Як діти біля того, хто в руках

109] Показує їм звабу пломенисту,

110] І, поки казяться вередуни,

111] Він мовчки слуха просьбу голосисту.

112] Немов отямившись, пішли вони,

113] Й тоді ми підступили до глухого

114] На зойки дерева, як до стіни.

115] «Проходьте - не добудете нічого,

116] Згори мій предок віття нахиля, -

117] Колись-то Єва куштувала з нього», -

118] Так хтось проголосив тут із гілля,

119] І ми, притиснувшись до скель лускатих,

120] Пройшли вперед - Віргілій, Стацій, я.

121] «Згадайте, - мовив той, - п'яниць проклятих

122] Із кодла Хмари, що Тезей гатив

123] По грудях їх, подвійних та кошлатих;

124] І тих євреїв, хто в вигоді пив

125] І не придавсь у військо Гедеону, '

126] Як сходив той на Мадіан з горбів».

127] Ми слухали про неба заборону

128] І про ненащності гріх тяжкий,

129] Про справедливість кари та закону.

130] Коли ж на вільні вийшли ми стежки,

131] То далі сунули в мовчущім строї

132] І кожен з нас заглибивсь у думки.

133] «Куди йдете, замислені, всі троє?» -

134] Раптово хтось сказав, і я здригнув,

135] Мов звір, що чує раптом брязкіт зброї.

136] І зір на того, хто питав, звернув, -

137] Як в горні, склом розжареним надміру

138] Й розжевреним металом, враз сяйнув

139] Той хтось, що мовив: «Ясного ефіру,

140] Сюди пішовши, певно сягнете.

141] Іде сюди, хто прагне йти до миру».

142] Він засліпив мене, і, мов на те,

143] Щоб сказаному підкоритись, очі

144] Одвів назад на двійко я святе.

145] І, наче вдосвіта вітрець лоскоче

146] Траву і ніжні квіти на землі

147] І ледве в гарних пахощах шепоче,

148] Такий відчув я повів на чолі

149] І вчув, як од легкого колихання

150] Тонку амброзію, чутно в крилі,

151] Й почув: «Блажен, у кому пожадання

152] Солодких страв не може затулить

153] Високого до неба поривання,

154] Хто їсть, аби лиш сили поновить».

- - -

Коментарі:

10. Піккарда - сестра Форезе Донаті, відома своєю чеснотливістю і праведним життям.

14. Святкує на Олімпі між святих... - тобто в Раю (ще один зразок у Данте сплутування античної і християнської міфології).

20. Бонаджунта з Лукки (бл. 1250 - 6л. 1300) - поет попереднього перед Данте покоління, представник старомодної сициліанської мистецької школи (див. прим. 52-54).

22-24. Того, хто взяв із церквою вінці... - «чоловік церкви», папа Мартін IV (з 1281 до 1285), родом з Тура (Франція).

24. Больсенську рибку... - у тодішніх гастрономів високо цінувалися вугрі з озера Больсена.

28-33. З юрби ненажер Данте вирізняє Убальдіно дельї Убальдіні, власника замку Піла Боніфація Ф 'єскі, що був архієпископом равенським з 1274 до 1295 року.

31. Месер Маркезе дельї Аргольйозі (або Гігольйозі), з Форлі.

35. Зупинивсь на тому, з Лукки - тобто на Бонаджунті (див. прим. 20).

37-48. Вигнанець Данте обрав місцем свого тимчасового перебування Лукку (в 1308 або 1315 p.). Джентукку деякі коментатори ототожнюють з Джентуккою Морла, яка вийшла заміж за Боннаккорсо Фондо-ра. Проте це місце взагалі вважається одним з найтемніших в усій «Комедії».

51. «Ви, донни...» - початок першої канцони «Нового життя» Данте.

52-54. Що від любові я чував... - Данте формулює психологічну основу як своєї поетики, так і взагалі «нового солодкого стилю», «dolce stil nuovo» (ряд. 57), який прийшов на зміну сициліанській школі, що наслідувала провансальські зразки, і так званій «ученій» школі.

56. Гвіттоне д'Ареццо (бл." 1230 - бл. 1294) - глава «ученої» школи; нотар - Якопо да Лентіно (пом. бл. 1250) - поет сициліанської школи, нотар двору германського імператора Фрідріха II Гогенштауфена (1194- 1250), що був водночас королем Неаполя і Сицилії.

58. Ваші пера - представників «dolce stil nuovo»: Данте (замолоду), Гвідо Кавальканті, Лапо Джанні, Діно Фрескебальді та ін.

64. Птаство, що летить до нільських хвиль - тобто журавлі. 79. Місто, де життя у мене гине - Флоренція. 82-87. Мерзощів оплот - Корсо Донаті, брат Форезе, глава флорентійських «чорних» і керівник розгрому «білих» у 1301 році, у 1308 році, обвинувачений у зраді, утік, але його схопили. По дорозі до Флоренції він ненароком упав з коня і його вбили. Данте надає^усій картині алегоричного змісту: Корсо, прив'язаного до конячого хвоста, звір тягне в безодню Пекла.

117. Колись-то Єва куштувала з нього... - з дерева пізнання добра і зла, що росло на висотах, тобто в Земному Раю (Бібл.).

121-122. П'яниці прокляті із кодла Хмари... - Сини Хмари (Нефе-ли) центаври, напівлюди-напівконі, упившись на весіллі Піріфоя, хотіли повикрадати жінок, але Тезей і його товариші угамували їх (Метам. XII).

124-126. Єврейський вождь Гедеон, збираючись на війну проти Мадіану, відіслав, як непридатних для його війська, тих, хто, прийшовши до води, «в вигоді пив», тобто ставши навколішки. Придатними він вважав тільки тих, хто пив воду не «в вигоді», тобто стоячи і з пригорщі (Бібл.).

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!