Чистилище: Пісня 23

Зміст: "Божественна комедія"

Шосте коло - Обжерливі - Форезе Донаті

1] Тоді, як в зелень зором я впивався,

2] Мов той, хто вік пустив намарно свій,

3] Бо на пташок безглуздо любувався,

4] За батька більший мовив: «Сину мій,

5] Ми маєм скористатись зараз саме

6] Нам даним часом, - тож ходім хутчій».

7] І зір я й крок повів за мудрецями,

8] Й не довелося докладать зусиль, -

9] Так захопивсь я їхніми речами.

10] Але з плачем співання, звідусіль

11] «О господи, устні мої!» почуте,

12] Вливало в серце радощі та біль.

13] «Мій ніжний батьку, що це може бути?» -

14] Спитав я, й він: «Це тіні у сльозах,

15] Мабуть, розв'язують вузли покути».

16] Немов юрба прочан в святих думках,

17] Не зупиняючись, лиш погляд кине,

18] Коли хто-небудь перетне їй шлях,

19] Так натовп мовчазних побожних тіней,

20] Догнавши нас, випереджав, легкий,

21] Занурений у почуття єдине.

22] Запали темні очі, вид різкий

23] У всіх здавався, висохлий, здрібнілий,

24] І шкіра обтягала їм кістки.

25] Навряд, щоб отакий худий та білий

26] Став Ерісіхтон, як, на кістяка

27] Змарнівши, падав з голоду без сили.

28] Подумав я: «Єрусалим така

29] Сповняла, мабуть, людність тої ночі,

30] Коли Марія з'їла хлопчака».

31] Були мов персні без каміння - очі.

32] Хто ж «ОМО» бачить на людськім лиці,

33] Той скрізь би «М» розпізнавав охоче.

34] Не відаючи, в чому корінці,

35] Хто б думав, що плоди й вода пахучі

36] Виснажують жаданням душі ці?

37] Я дивувавсь, чого вони худючі,

38] Чому покров їх шкіри лусковий, -

39] Пояснення ховалось ніби в тучі.

40] Та із глибин своєї голови

41] Цікава тінь на мене поглядала

42] Й гукнула враз: «О радість, ти живий?»

43] Нікого жодна з рис не нагадала,

44] А з голосу її я все згадав,

45] Що в себе жадна худина забрала.

46] З тієї іскри в мене спомин встав

47] Про губи, висхлі тут з тяжкого посту,

48] І я тоді Форезе упізнав.

49] «О, не зважай на люту цю коросту, -

50] Благав він, - що знебарвлює мене,

51] На тіло, нині без ваги та зросту.

52] Скажи, щоб все було мені ясне,

53] Про себе й тіні ці, що йдеш із ними,

54] Промов мені слівце хоча б одне».

55] «Твоє обличчя, що я змив гіркими,

56] Коли помер ти, варте знов цього, -

57] Я відповів, - із змінами тяжкими.

58] Та, бога ради, схудли ви чого?

59] І не питай причин мого приходу, -

60] В думках про це не вимовиш того».

61] І він: «Спадаючи на листя й воду,

62] Тут сила потаємна та блага

63] Гріховну нам знесилює природу.

64] Юрбу, що в плачі й співах не ляга,

65] Бо встигнув рот багато зла накоїть,

66] Тут очищають голод і жага.

67] Бажання їсти й пити непокоїть

68] їм дух, коли зачують, як пахтять

69] Плоди та рідина, що зілля поїть.

70] Під дерево ідуть себе терзать,

71] Щораз вертають на нові страждання...

72] Кажу: «страждання», «втіха» б мав сказать.

73] Ця ж воля, що сюди веде з блукання,

74] Звела Христа до зойку: «Боже мій!», -

75] Коли Він кров'ю відкупляв сконання».

76] І я: «Форезе, нас в земній пітьмі

77] Лишив, на кращий світ її змінявши,

78] Ти літ із п'ять - так згадую в умі.

79] Якщо ти навіть доживав, не мавши

80] Гріхів нових, аж поки став на иуть,

81] Себе стражданням з Богом поєднавши, -

82] То як ти встиг цю вишину здобуть?

83] Гадав зустрінутися я з тобою

84] Там, де покуту рік за рік здають».

85] А він мені: «Це плачем та журбою

86] Моя подбала Нелла влити сил

87] В полин солодкий тужного напою.

88] Й відколи я зійшов з землі у діл,

89] А тіло сповила смертельна тиша,

90] Звільнити з місць, де ждуть, і з інших кіл.

91] Тим Богові приємніша й рідніша

92] Вона, хто сльози безутішно ллє,

93] Чим у своїй чесноті самітніша.

94] В Сардинії в Барбаджі - й там своє

95] Пристойніший жіноцтво вигляд має,

96] Як в цій Барбаджі, де мій дім ще є.

97] Знай, любий брате, - скоро час минає:

98] Коли цей день, що в небесах стоїть,

99] Утечі з пам'яті ще не зазнає,

100] З амвонів скрізь під тягарем страхіть

101] Осудять безсоромних флорентинок

102] І їхню звичку персами світить.

103] Чи треба варварок та сарацинок,

104] Щоб не ходили з голими грудьми,

105] Лякати карами за цей їх вчинок?

106] Коли ті соромітниці самі

107] Дізнаються, що ждало їх за гулі,

108] Завиють, наполохані, зі тьми.

109] Бо посмутяться у посмертнім гулі

110] Раніше, як змужніє те маля,

111] Що нині мирно спить під «люлі-люлі».

112] Та, брате, бачиш, що не тільки я,

113] А й всі цікавляться, щоб ти відкрився,

114] Бо в тебе тіло сонце затуля».

115] А я на це: «Коли б ти в пам'ять вбився,

116] Згадав би дружбу давньої пори,

117] То тут од прикрощів би й не дивився.

118] Оцей, що стежку вказує, старий,

119] З життя мене поніс на край дороги,

120] Коли був повен лик цього сестри, -

121] Й на сонце показав: - 3 його помоги

122] Помандрував до справжніх я мерців

123] Зі справжнім тілом, що несуть ці ноги.

124] Підтримав він, до сходів цих привів

125] По стежці на верхів'я таємниче,

126] Яке спрямляє в вас, що світ скривив.

127] Він мовив, що мене до Беатріче

128] Охоче доведе й на вишині

129] Лишусь без нього після тої стрічі.

130] Віргілій - той, хто мовив так мені, -

131] І я сказав: на честь цієї ж тіні

132] Був трус гори і співи голосні,

133] Бо з вашим царством розстається нині».

- - -

Коментарі:

11. «О Господи, устні мої!» (церк.) - «О Господи, уста мої!»

26. Ерісіхтона за те, що він зрубав дуб Церери, покарала ця богиня таким невтоленним почуттям голоду, що, продавши заради їжі навіть рідну дочку, він почав з великою жадобою їсти власне тіло (Метам. VIII).

ЗО. Коли Марія з'їла хлопчака... - Під час облоги Єрусалима римлянами (70 р. н. є.), в місті був такий голод, що Марія, дочка Єлеазара, з'їла своє немовля (Йосиф Флавій, «Іудейська війна», VI, 3).

32. Хто ж «ОМО» бачить... - Середньовічні теологи вважали, що в рисах людського обличчя можна прочитати «Homo Dei» («людина Божа»): очі зображують два «О», брови й ніс - букву «М».

41-133. Цікава тінь... - Форезе Донаті (пом. 1296), приятель Данте і родич його дружини Джемми Донаті.

60. В думках про це не вимовиш того - тобто, коли думаєш про одне, не можеш говорити про інше.

73. Ця ж воля... - тобто воля до страждання.

74. «Боже мій!» - передсмертний зойк Христа під час страти.

84. Де покуту рік за рік здають - тобто в Передчистилищі, серед недбайливих (див. Ч. IV, 128-132).

86. Нема - дружина Форезе.

94-96. У Барбаджі, південній гористій частині острова Сардинії, заселеній виходцями з Африки, жінки, за словами старих коментаторів, ходили з оголеними грудьми або навіть зовсім голі - через спеку і неморальність. Отже, й Флоренція, на думку Форезе, гідна назви Барбаджі.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!