|
|||
|
Зміст: "Божественна комедія" Шосте коло - Обжерливі - Форезе Донаті 1] Тоді, як в зелень зором я впивався, 2] Мов той, хто вік пустив намарно свій, 3] Бо на пташок безглуздо любувався,
4] За батька більший мовив: «Сину мій, 5] Ми маєм скористатись зараз саме 6] Нам даним часом, - тож ходім хутчій».
7] І зір я й крок повів за мудрецями, 8] Й не довелося докладать зусиль, - 9] Так захопивсь я їхніми речами.
10] Але з плачем співання, звідусіль 11] «О господи, устні мої!» почуте, 12] Вливало в серце радощі та біль.
13] «Мій ніжний батьку, що це може бути?» - 14] Спитав я, й він: «Це тіні у сльозах, 15] Мабуть, розв'язують вузли покути».
16] Немов юрба прочан в святих думках, 17] Не зупиняючись, лиш погляд кине, 18] Коли хто-небудь перетне їй шлях,
19] Так натовп мовчазних побожних тіней, 20] Догнавши нас, випереджав, легкий, 21] Занурений у почуття єдине.
22] Запали темні очі, вид різкий 23] У всіх здавався, висохлий, здрібнілий, 24] І шкіра обтягала їм кістки.
25] Навряд, щоб отакий худий та білий 26] Став Ерісіхтон, як, на кістяка 27] Змарнівши, падав з голоду без сили.
28] Подумав я: «Єрусалим така 29] Сповняла, мабуть, людність тої ночі, 30] Коли Марія з'їла хлопчака».
31] Були мов персні без каміння - очі. 32] Хто ж «ОМО» бачить на людськім лиці, 33] Той скрізь би «М» розпізнавав охоче.
34] Не відаючи, в чому корінці, 35] Хто б думав, що плоди й вода пахучі 36] Виснажують жаданням душі ці?
37] Я дивувавсь, чого вони худючі, 38] Чому покров їх шкіри лусковий, - 39] Пояснення ховалось ніби в тучі.
40] Та із глибин своєї голови 41] Цікава тінь на мене поглядала 42] Й гукнула враз: «О радість, ти живий?»
43] Нікого жодна з рис не нагадала, 44] А з голосу її я все згадав, 45] Що в себе жадна худина забрала.
46] З тієї іскри в мене спомин встав 47] Про губи, висхлі тут з тяжкого посту, 48] І я тоді Форезе упізнав.
49] «О, не зважай на люту цю коросту, - 50] Благав він, - що знебарвлює мене, 51] На тіло, нині без ваги та зросту.
52] Скажи, щоб все було мені ясне, 53] Про себе й тіні ці, що йдеш із ними, 54] Промов мені слівце хоча б одне».
55] «Твоє обличчя, що я змив гіркими, 56] Коли помер ти, варте знов цього, - 57] Я відповів, - із змінами тяжкими.
58] Та, бога ради, схудли ви чого? 59] І не питай причин мого приходу, - 60] В думках про це не вимовиш того».
61] І він: «Спадаючи на листя й воду, 62] Тут сила потаємна та блага 63] Гріховну нам знесилює природу.
64] Юрбу, що в плачі й співах не ляга, 65] Бо встигнув рот багато зла накоїть, 66] Тут очищають голод і жага.
67] Бажання їсти й пити непокоїть 68] їм дух, коли зачують, як пахтять 69] Плоди та рідина, що зілля поїть.
70] Під дерево ідуть себе терзать, 71] Щораз вертають на нові страждання... 72] Кажу: «страждання», «втіха» б мав сказать.
73] Ця ж воля, що сюди веде з блукання, 74] Звела Христа до зойку: «Боже мій!», - 75] Коли Він кров'ю відкупляв сконання».
76] І я: «Форезе, нас в земній пітьмі 77] Лишив, на кращий світ її змінявши, 78] Ти літ із п'ять - так згадую в умі.
79] Якщо ти навіть доживав, не мавши 80] Гріхів нових, аж поки став на иуть, 81] Себе стражданням з Богом поєднавши, -
82] То як ти встиг цю вишину здобуть? 83] Гадав зустрінутися я з тобою 84] Там, де покуту рік за рік здають».
85] А він мені: «Це плачем та журбою 86] Моя подбала Нелла влити сил 87] В полин солодкий тужного напою.
88] Й відколи я зійшов з землі у діл, 89] А тіло сповила смертельна тиша, 90] Звільнити з місць, де ждуть, і з інших кіл.
91] Тим Богові приємніша й рідніша 92] Вона, хто сльози безутішно ллє, 93] Чим у своїй чесноті самітніша.
94] В Сардинії в Барбаджі - й там своє 95] Пристойніший жіноцтво вигляд має, 96] Як в цій Барбаджі, де мій дім ще є.
97] Знай, любий брате, - скоро час минає: 98] Коли цей день, що в небесах стоїть, 99] Утечі з пам'яті ще не зазнає,
100] З амвонів скрізь під тягарем страхіть 101] Осудять безсоромних флорентинок 102] І їхню звичку персами світить.
103] Чи треба варварок та сарацинок, 104] Щоб не ходили з голими грудьми, 105] Лякати карами за цей їх вчинок?
106] Коли ті соромітниці самі 107] Дізнаються, що ждало їх за гулі, 108] Завиють, наполохані, зі тьми.
109] Бо посмутяться у посмертнім гулі 110] Раніше, як змужніє те маля, 111] Що нині мирно спить під «люлі-люлі».
112] Та, брате, бачиш, що не тільки я, 113] А й всі цікавляться, щоб ти відкрився, 114] Бо в тебе тіло сонце затуля».
115] А я на це: «Коли б ти в пам'ять вбився, 116] Згадав би дружбу давньої пори, 117] То тут од прикрощів би й не дивився.
118] Оцей, що стежку вказує, старий, 119] З життя мене поніс на край дороги, 120] Коли був повен лик цього сестри, -
121] Й на сонце показав: - 3 його помоги 122] Помандрував до справжніх я мерців 123] Зі справжнім тілом, що несуть ці ноги.
124] Підтримав він, до сходів цих привів 125] По стежці на верхів'я таємниче, 126] Яке спрямляє в вас, що світ скривив.
127] Він мовив, що мене до Беатріче 128] Охоче доведе й на вишині 129] Лишусь без нього після тої стрічі.
130] Віргілій - той, хто мовив так мені, - 131] І я сказав: на честь цієї ж тіні 132] Був трус гори і співи голосні,
133] Бо з вашим царством розстається нині». - - - Коментарі: 11. «О Господи, устні мої!» (церк.) - «О Господи, уста мої!» 26. Ерісіхтона за те, що він зрубав дуб Церери, покарала ця богиня таким невтоленним почуттям голоду, що, продавши заради їжі навіть рідну дочку, він почав з великою жадобою їсти власне тіло (Метам. VIII). ЗО. Коли Марія з'їла хлопчака... - Під час облоги Єрусалима римлянами (70 р. н. є.), в місті був такий голод, що Марія, дочка Єлеазара, з'їла своє немовля (Йосиф Флавій, «Іудейська війна», VI, 3). 32. Хто ж «ОМО» бачить... - Середньовічні теологи вважали, що в рисах людського обличчя можна прочитати «Homo Dei» («людина Божа»): очі зображують два «О», брови й ніс - букву «М». 41-133. Цікава тінь... - Форезе Донаті (пом. 1296), приятель Данте і родич його дружини Джемми Донаті. 60. В думках про це не вимовиш того - тобто, коли думаєш про одне, не можеш говорити про інше. 73. Ця ж воля... - тобто воля до страждання. 74. «Боже мій!» - передсмертний зойк Христа під час страти. 84. Де покуту рік за рік здають - тобто в Передчистилищі, серед недбайливих (див. Ч. IV, 128-132). 86. Нема - дружина Форезе. 94-96. У Барбаджі, південній гористій частині острова Сардинії, заселеній виходцями з Африки, жінки, за словами старих коментаторів, ходили з оголеними грудьми або навіть зовсім голі - через спеку і неморальність. Отже, й Флоренція, на думку Форезе, гідна назви Барбаджі. 120. Лик цього сестри - тобто Місяця, бо сестра Аполлона-Сон-ця - Діана, богиня Місяця.
Зміст: "Божественна комедія" Скачати книгу: "Божественна комедія" Джерело: http://ae-lib.org.ua/ Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия. Read also in English: The Divine Comedy Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|