Чистилище: Пісня 11

Зміст: "Божественна комедія"

Перше коло - Пихаті - Молитва - Одерізі д 'Агобйо

1] «Наш Отче, ти, який живеш на небі

2] Не через те, що замкнений у нім,

3] А люблячи істот, близьких до Тебе!

4] Іменню й силі будуть хай Твоїм

5] Од всіх створінь хвала і слава щирі,

6] Подяка й захват духом всесвятйм!

7] Твоє до нас хай прийде царство в мирі,

8] Інакше відшукати вірну путь

9] Не може розум у всесвітнім ширі!

10] Як волю в жертву в небесах здають

11] Всі ангели, співаючи «Осанна!»,

12] Хай на землі тим шляхом люди йдуть!

13] Хай нині нам спаде щоденна манна,

14] Без неї-бо пустельний світ страшний

15] І відстає квапливість ненастанна!

16] Як ми вини даруєм, хоч вони

17] Страждань нам завдають, так, благодійний,

18] Нам цнот не зважуй, а даруй вини!

19] Чеснотам нашим захисте надійний,

20] Удари відвертай, подай снаги,

21] Бо спокушає ворог нас постійний.

22] Останнє просим, Боже дорогий,

23] Не нам, бо нам уже не допоможе,

24] А тим, що йдуть за нами, Всеблагий!»

25] Отак, благавши милосердя Боже

26] За себе і за нас, вони несли

27] Каміння, на важке сновиддя схоже.

28] Під різним тягарем поволі йшли,

29] Утомлені, зажурені хилились,

30] Щоб змиті плями світу з них були.

31] Як треба, щоб ми тут за тих молились,

32] Хто в муках нас не забуває там,

33] Де корені од волі відділились!

34] Допомогти б їм, щоб збулися плям,

35] Якими світ забруднює людину,

36] І, чисті й вільні, віддались зіркам!

37] «О, хай вам швидше випростає спину

38] Той милосердий, що надасть вам крил

39] У небесах ширяти без упину!

40] Скажіть, як вийти нам хутчій на схил,

41] Що нас би вивів на жадані сходи,

42] І як найменше витратити сил,

43] Бо тіло це, Адамове з породи,

44] Якого не ввібрала ще земля,

45] Важкої, дуже втомної природи».

46] І відповідь, неначе й не здаля,

47] Тому, за ким ішов я цими днями,

48] Нас досягла не знати звідкіля

49] Й така була: «Ідіть направо з нами,

50] І тут очам відкриються місця,

51] Де можна йти немертвими ногами.

52] Якби не заважала брила ця,

53] Що нахиляє лоб мені пихатий

54] І змушує не піднімать лиця,

55] Я б глянув, хто, живий, себе назвати

56] Не хоче, і настійність би моя

57] Умовила за мене попрохати.

58] Значного був тосканця сином я,

59] Гульєльмо він Альдобрандеско звався, -

60] Ви, сподіваюсь, чули це ім'я.

61] До того предками я хизувався

62] І видатними подвигами їх,

63] Що в серці навіть спогад не з'являвся

64] Про спільну матір; зневажав я всіх,

65] Тому й помер, як сьєнець кожен знає,

66] А в Кампаньятіко - всі, до малих.

67] Омберто я; пишання це безкрає

68] Мене зоставило без голови,

69] І весь мій дім од нього лихо має.

70] Зніс брилу я на шлях цей коловий

71] І, поки Бог мої припинить муки,

72] Мерцем роблю, як не робив живий».

73] Понурившись, сумної мови звуки

74] Я вислухав; тут інший дух зирнув

75] На мене з-під своєї каменюки,

76] Побачив, упізнав мене, гукнув

77] І вгору очі, скуті як в залізі.

78] На превелику силу повернув.

79] «О, - мовив я, - невже ти Одерізі,

80] Агобйо слава й слава ремесла,

81] Як зве Париж, «освітлювання в книзі»?»

82] Відмовив: «Слава, брате, вся пішла

83] Тепер до Франко, юного болонця,

84] Мені ж зосталась крихітка мала.

85] Колись же їй, приємнішій од сонця,

86] Я, мавши кожний натяк за лихий

87] На неї наклеп, був за оборонця.

88] Отут спокутується гріх пихи.

89] Я б тут не був, якби не вчув я Бога,

90] Ще змогу маючи робить гріхи.

91] О марна славо з голосу людського!

92] Якщо нема глибоких корінців,

93] То незабаром всохне крона вбога.

94] Чув Чімабуе, що з усіх митців

95] Найкращий він, але з приходом Джотто

96] Загал суворіше його судив.

97] Цей Гвідо в мовному мистецтві - злото,

98] Як з тим зрівнять, а може, хтось з'явивсь,

99] Хто і тому, й цьому завдасть турботи.

100] Бо гомін світу - вітер лиш: він звивсь,

101] Хвилюючись і тут і там у гоні,

102] Й змінив ім'я, як в напрямі змінивсь.

103] В чім слава через сотні літ по сконі?

104] У тім, що члени дряхлістю примне,

105] Чи в тім, що вмреш, казавши «папи», «моні»?

106] А сотні років - щось таке ж дрібне

107] Супроти вічності, як рух бровою

108] Проти дороги в небо зоряне.

109] Цього, що ледве йде переді мною,

110] Колись-то знав народ в Тоскані всій, -

111] Тепер лиш Сьєна згадує порою

112] Вождя, який здобув пошану їй,

113] Долаючи Флоренцію шалену, -

114] Там блуд лишився, де був гонор в ній.

115] На барву слава - з травку одноденну,

116] І той за мить знебарвлює її,

117] Хто родить на землі її, зелену».

118] І я: «Втишаються чуття мої

119] Од цього слова, а бундючність в'яне.

120] Але про кого ці слова твої?»

121] «Це Провенцано, - він сказав, - Сальвані.

122] Тут за зухвальство він іде тепер,

123] Якому сьєнці всі були слухняні.

124] Пішов він з каменем, як тільки вмер.

125] Так борг платити випадає зухам,

126] Хто на землі занадто кирпу дер».

127] А я: «Коли там, під горою, духам,

128] Які покинули земний покров,

129] Свій строк життя перед покутним рухом

130] (Як час не зменшиться від молитов)

131] Потрібно зважувати власні вади, -

132] То як сюди так швидко він дійшов?»

133] «Він, бувши, - той сказав, - на версі влади,

134] Пихи позбувся раптом і притьма

135] На площі став благать уклінно ради

136] За друга, що його взяла тюрма,

137] Нестерпно люта Кардова закова,

138] Тремтівши тілом перед усіма.

139] Я замовкаю. Знаю, - темна мова,

140] Та скоро вже дбанням співгородян

141] З'ясуєш значення цього ти слова.

142] Цим вчинком він собі полегшив стан».

- - -

Коментарі:

59-72. Омберто Альдобрандеско, граф Сантафйоре, забитий 1259 року, коли сьєнці, не стерпівши його кривд і насильств, взяли в облогу його замок Кампаньятіко.

64. Спільна мати - земля.

74-103. Одерізі з Агобйо (пом. 1299) - глава урбінської школи мініатюристів; про нього, як і про далі згадуваних художників Франка, Чімабуе, Джотто - див.: В. Н. Лазар є в, «Происхождение итальянского Возрождения», М., Изд-ю AH CCCP, І, 1956, II, 1959, за покажчиками імен.

81. «Освітлювання в книзі» - так за тих часів називалося мистецтво оздоблювання книг (тоді, звичайно, ще рукописних) малюнками, що пояснювали, «проливали світло», «освітлювали» текст (термін походить від латинських слів {«lumen», «lustro», що означають «світло», звідси й сучасні «ілюстрація», «ілюмінація», тобто розфарбування умовних позначок на планах, картах тощо).

83. Франко з Болоньї - мініатюрист, сучасник Данте.

94-96. Чімабуе (бл. 1240 - бл. 1302) - славетний флорентійський живописець.

95. Джотто (1266 або 1276-1337) - великий флорентійський художник, засновник реалістичного напряму в мистецтві Відродження, друг Данте.

97. Цей Гвідо... злото... - Гвідо Кавальканті (бл. 1259-1300), філософ і поет, друг Данте, один з найвидатніших представників «dolce stil nuovo».

98. Як з тим зрівнять - Гвідо Гвініцеллі (між 1230 і 1240-1276) - італійський поет, якого Данте вважав своїм батьком у поезії (див. Ч. XXVI і прим. 92).

109-138. Провенцано Сальвані - ватажок сьєнських гібелінів; спочатку успішно воював проти флорентійських гвельфів (битва під Мон-таперті, 1260 року), але врешті зазнав поразки в бою при Колле ді Валь-дельса 1269 року, коли потрапив у полон і був скараний на горло. Він колись, ставши на сьєнській площі навколішки, смиренно благав городян допомогти йому зібрати гроші для друга, якого король Карл І Ан-жуйський ув'язнив, жадаючи викупу. Полоненик був викуплений. За цей вчинок сумирності і смирення Провенцано не відбував свого строку у Передчистилищі.

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!