Чистилище: Пісня 5

Зміст: "Божественна комедія"

Передчистилище - Недбайливі і загиблі не своєю смертю

1] За вожаєм пішов, не поспішавши,

2] Й смиренно не підводив голови,

3] Коли, на мене пальцем показавши,

4] З юрби позаду хтось гукнув: «Диви,

5] Крізь другого не йде проміння з дива,

6] І він собі ступає, як живий!»

7] Я озирнувсь і вгледів, як щаслива

8] Цікаво роздивляється юрма

9] Мене, мене і темну пляму зліва.

10] «Чого хвилюється твій дух дарма,

11] Чому баритись? - вчитель мій промовив. -

12] Таж діла до їх слів тобі нема!

13] За мною йди, і хто б не марнословив,

14] Будь наче горда вежа кам'яна,

15] Що не схитне її ніякий повів.

16] У кого думка думку обмина,

17] Не скоро той зустрінеться з метою,

18] Штовхають-бо гадки одну одна».

19] Що міг сказать я, крім «Іду з тобою!»?

20] І у рум'янцях зашарівсь густих -

21] Змиває часом краска гріх собою.

22] А душі далі йшли, їх крок не тих,

23] І линуло молитви стоголосся,

24] «Помилуй мя», журливе, стих у стих.

25] Як глянули, що світлу довелося

26] З моїм зіткнутись тілом, - спів ущух,

27] І «О!» хрипке і довге протяглося.

28] І начебто гінці, за духом дух,

29] До нас підбігло двоє й попросило:

30] «Назвіть себе та ублажіть нам слух».

31] Учитель їм: «Перекажіть ви сміло

32] Отим, хто розпитатись вас послав,

33] Що в нього справді з м'яса й крові тіло.

34] Коли їм стежку тінню він урвав,

35] Хай, взнавши істину, його вшанують,

36] Щоб він для них колись в пригоді став».

37] Так прудко води в горах не шумують,

38] І промені, які несуть нам суш,

39] У серпні хмар так швидко не руйнують,

40] Як кинулись гінці назад, між душ,

41] Аби до нас всім роєм приєднатись,

42] Неначе вершники, що мчать чимдуж.

43] «Це люд, приречений весь час тинятись,

44] Біжить благать тебе, - сказав поет, -

45] Ти слухай їх, але не смій спинятись».

46] «О душе, йдеш ти до щасливих мет

47] З тим самим тілом, даним ще ізроду...

48] Та не стреми так свій неспинний лет!

49] Кого впізнаєш з нас, щоб мать нагоду

50] Про нього на землі розповісти?

51] Чого спішиш? Чому не зменшиш ходу?

52] Нам довелось тягар гріхів нести

53] Аж до хвилини смерті не своєї,

54] Коли осяяв пломінь нас святий.

55] Розкаяні і прощені, до неї

56] Ми в мирі з Богом тихо підійшли

57] У сяйнім блиску світлої киреї».

58] А я: «Не ті в вас риси, що були,

59] І я нікого розпізнать не можу,

60] Та, духи, що для святості жили,

61] Кажіть - я все зроблю во славу Божу,

62] Во ім'я миру, що мене веде,

63] Коли із світу в світ я переходжу».

64] Сказав один: «Тут клятв ніхто не жде,

65] Тобі, як всі, й без клятви довіряю,

66] Аби ти не знесилився ніде.

67] До тебе мову перший я звертаю,

68] Прошу: як завітаєш у краї,

69] Що близ Романьї й Кардового краю,

70] То в Фано просьби принеси свої,

71] Щоб ревно там за мене хтось молився,

72] Тяжкі гріхи змиваючи мої.

73] Я звідти родом, ранами ж покрився

74] І втратив кров, яка дає життя,

75] В онуків Антенора, бо змилився,

76] Шукавши в них безпечного буття;

77] На мене ж д'Есте був лихий без міри,

78] Несправедливий більш, ніж думав я.

79] Якби тоді поїхав я до Міри,

80] То серед інших, може б, досі жив, -

81] Мене ж в Ор'яко наздогнали звірі,

82] Побіг в болото я, між комишів,

83] І там упав, бо в мулі грузли ноги,

84] І річку крові власної уздрів».

85] І другий дух сказав: «Коли дороги

86] Ти пройдеш всі, куди умом сягнув,

87] То удостой мене жалю й помоги.

88] Я з роду славних Монтефельтро був,

89] Бонконте - я, і ні Джованна мила,

90] Ніхто не дбав, щоб спини тут не гнув».

91] Спитав я: «А яка ж вина вчинила

92] Так в Кампальдіно чи біда яка,

93] Що зникла назавжди твоя могила?»

94] «О, там же, в Казентіно, до струмка, -

95] Дух відповів, - що з назвою Арк'яно

96] Від Апеннін, з-під Ермо, витіка,

97] У день страшний загибелі, нерано,

98] З пробитим горлом ледве я дійшов,

99] Червонячи весь шлях свій кров'ю з рани;

100] І язиком, зважнілим для розмов,

101] «Маріє», - встиг шепнуть, як ти вже знаєш,

102] Лишаючи тілесний свій покров.

103] Живим скажи усе, що знати маєш.

104] Господній ангел взяв мене, й грозу

105] Зчинив той, з Пекла: «Гей, чого займаєш!

106] Коли вже за одну його сльозу

107] Тому, з небес, віддасть нетлінне кара,

108] То тлінному візок я підвезу!»

109] Відомо, як у висі гусне пара,

110] А з неї в небі остигає мла,

111] І далі вже пливе блакиттю хмара.

112] До злої волі, що шукає зла,

113] Додавши глузду, зняв він дим із вітром,

114] Бо звіку здатність ця в нього була,

115] І ввечері погнав наказом хитрим

116] Од Пратоманьйо аж до Апеннін

117] Хмарину й струсонув густим повітрям,

118] Що обернув ураз на воду він, -

119] І залило притьмом яри без ліку,

120] Бо грунт не міг увесь ввібрати плин.

121] Зусюди повінь цю несло велику,

122] Що завжди в русло головне зверта,

123] Й не стримати було навалу дику.

124] І труп мій кинула бистрінь крута

125] З Арк'яно в хвилі Арно по зливанню,

126] На грудях розриваючи хреста,

127] Що з рук я склав у мить страшну, останню.

128] Мій труп тягло між заростей рясних,

129] Аж поки мулом засмоктало й тванню».

130] «Коли ти вернешся з блукань трудних

131] І кожна пригадається подія, -

132] Сказала тихо третя після них, -

133] То не забудь, прошу, й мене: я - Пія.

134] Знайшла я в Сьєні світ, в Мареммі - тьму.

135] Це знає той, кого манила мрія,

136] Я ж подала для персня перст йому».

- - -

Коментарі:

24. «Помилуй мя». - «Помилуй мене (Боже)» - початок покаянного псалма.

38. І промені, які несуть нам суш - серпневе пекуче сонце. 64-84. Сказав один - це Якопо дель Кассеро (або Кассаро), народжений у місті Фано, в Анконській області, що лежала між Романьєю і Неаполітанським королівством, де тоді владарював Карл II. Року 1298-го, їдучи до Мілана, Якопо, щоб обминути володіння свого ворога, маркіза Фер-рарського Адзо VIII д'Есте, обрав шлях крізь землі, що належали Падуї, але рушив не на місто Міру, а на Ор 'яко, і тут його вбили найманці д'Есте. 75. В онуків Антенора - тобто падуанців. - За стародавньою легендою, місто Падую заснував Енеїв супутник троянець Антенор. 79. Міра - місто між Ор'яко і Падуєю.

85-129. Бонконте - син графа Гвідо да Монтефельтро, очолював аретинських гібелінів у невдалому для них бою з флорентійськими гвель-фами (серед яких, між іншим,-був молодий Данте), що відбувся 1280 року біля містечка Кампальдіно, в області Казентіно. Бонконте в цьому бою загинув, а тіло його зникло. Данте дає тут свою версію для пояснення цієї обставини.

89. Джованна - дружина Бонконте. 95. Арк'яно - притока Арно, річка в області Казентіно. 104-108. Господній ангел взяв мене... - Ангел взяв до Чистилища нетлінну душу Бонконте, який у момент смерті звернувся до Богоматері, а той, з Пекла (тобто диявол) загрожує наробити капостей («підвезти візка») тлінному (тобто тілу, трупові).

Зміст: "Божественна комедія"

Скачати книгу: "Божественна комедія"

Джерело: http://ae-lib.org.ua/

Читайте также на русском: Данте Алигьери. Божественная комедия.

Read also in English: The Divine Comedy

Lesen Sie auch in Deutsch: Göttliche Komödie

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!