Гомілія на псалом 115

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Увірував я, тому й сказав: "Я ж вельми упокорився". І сказав я у нестямі моїй: "Кожна людина - неправдива"(Пс. 115, 1). Віра доказів не потребує, бо спирається на Слово Боже. Віра краще за будь-які логічні доведення переконує душу, вона не и потребує жодних наукових доказів, а народжується діянням Святого Духа. В їм 'я Ісуса Христа Назарянина встань та й ходи  (Ці. З, 6), - і завдяки Святому Духові сталося згідно з цими словами. Сталося чудо, і ті, що стали його свідками, увірували в божественність Єдинородного. Скажи-но мені, що більше здатне переконати людину: нагромадження силогізмів, з яких випливають якісь висновки, чи гідне подиву чудо, яке перевершує усі людські можливості. І чи не свідчить це й сьогодні про те, що віра народжується через дію Духа та згідно з Божим словом. її не здатні викликати штучні докази тих, хто довіряє цьогосвітній мудрості, замість того щоб покладатися на міць і силу об'явлення Святого Духа, котрі виявляються нам задля спасіння багатьох через прості серця щиро віруючих у Бога. Як я прагну заслужити вашу довіру, щоб мати виголосити сьогодні в Божій Церкві п'ять проповідей! Нехай ніхто не поставиться легковажно до проповіді і не закине, що ми змушуємо слухачів прийняти наші слова на віру, не навівши на їх підтвердження жодних доказів. Основи кожної науки необхідно докладно й логічно викласти для початківців, щоб завдяки цьому ті, що піддають сумніву основні принципи цієї науки, мали можливість певним чином і за встановленим порядком досягти мети свого навчання - дійти до істини. Цього ти міг би навчитися, спостерігаючи за системою навчання світських наук. Так, наприклад, якщо ти не погоджуєшся з основними законами геометрії, то заперечуватимеш та вважатимеш хибними і висновки, які з них випливають. Так само й той, хто відкидає засади та основні поняття математики, закриває собі шлях до пізнання складніших математичних теорій. І лікарі не здатні вилікувати складних хвороб, не засвоївши основ медицини. І взагалі, у будь-якій науці, яка послідовно і певним шляхом веде нас до своїх висот, безглуздо вимагати доведення первинних аксіоматичних положень. Основні принципи мусимо приймати на віру, беззастережно, як самоочевидні речі, а вже те, що грунтується на них, розглядати _2а8 як логічні умовиводи. Отож і таїнства науки про Бога приймай як постулати віри, не піддаючи їх сумнівам.

Треба вірити, що Бог існує, - вчить нас Євангеліє (Євр. 11, б), тож припинімо прискіпуватися і покиньмо заперечувати те, що є об'єктивною істиною. А оскільки віра для тих, які покладаються на неї, є основою усіх справ і підтвердженням того, що для инших не є настільки очевидним, то не варто намагатися побачити приховане і довірятися хитким надіям, бо вони неспроможні привести нас до істинного знання.

2. Ось якої я думки про віру тих людей, котрі безплідно сперечаються і марно покладають надію на пустопорожні слова. Мені видається, що псалом, до якого ми зараз звернемося, допоможе краще усвідомити те, про що я веду мову. У ньому сказано: Уподобає мене Господь на землі живих (Пс. 94, 9). Оскільки про землю, якої ми не здатні побачити за допомогою очей, йдеться як про щось добре відоме, то далі пояснено і принцип сприйняття неосяжних речей: Я увірував, що існує земля живих, тому сказав, що уподобає мене на ній Господь. І взагалі, людина, яка не має віри, бажаючи висловити свої думки, не здатна сказати чогось розумного, оскільки розум її позбавлений наставника.

Отож, мова розумної людини грунтується на вірі і переконаності в істинності власних слів, яка міцно закорінена в серці. Таким чином ми можемо досягти досконалосте у вірі і маємо право сказати: Я ж вельми упокорився. Бо людина, яка високо ставить власні думки і не здатна сказати, наслідуючи апостола: Брати, я не вважаю, що досягнув багато-чого (Флп. З, ІЗ), - піддає сумнівам факт існування Бога, судить про недосяжне, тільки спираючись на власні умовиводи, і настільки впевнено твердить, що Бог існує, наскільки це їй дозволяє власна логіка. Взагалі, людина, яка власним розумом намагається осягнути буття, не усвідомлюючи, що легше горнятком вичерпати море, ніж за допомогою людського розуму охопити невимовну велич Бога, зазвичай пишається марнотою власного розуму й не здатна сказати: Увірував я, тому й сказав. А коли людина не здатна сказати: Я ж вельми упокорився, - то зрозуміло, що вона буде поводитися зухвало й гордовито і самовпевнено молотиме пусте, оскільки не наділена силою  віри. Така людина не лише себе принижує, а й увесь людський рід. Я сказав у нестямі моїй: Кожна людина - неправдива. Той, хто відмовляється увірувати, але прагне за допомогою людських знань пізнати істину, обманює себе та инших, оскільки насправді віддаляється від істини. 

3. Сказано, що ці слова промовлено у нестямі. А яка ж в природа цього емоційного стану? Спостерігаючи за людською   натурою, розмірковуючи, що ж люди вважають істиною, і без Божої допомоги не спромігшись знайти відповіді, збентежений незвичністю цієї справи, я вигукнув: Кожна людина - неправдива. Скрикнув у нестямі, схожій на те безумство чи божевілля, що охопило Анха. Скрикнув, бо збагнув, що обманюю себе й уявляю неіснуюче, щоб уникнути небезпечних ворожих підступів, і тоді сказав: Колена людина - неправдива. Хоча зробив це не для того, щоб зашкодити ближньому, а для того, щоб уникнути самообману.

Ні, не суперечить собі пророк. Він каже, що деякі софісти намагаються його спростувати і твердять, що він потрапив у замкнуте коло силогізмів. Якщо кожна людина обманює, а Давид був людиною, то виходить, що і він обманював. Якщо ж він неправдомовець, то його слова не варті довіри. Якщо ж це твердження хибне і не кожна людина обманює, то ми і Давида звільнимо від звинувачення у неправдомовності. Якщо ж він не обманює, то нам слід вірити його словам, а повіривши їм, ми знову приходимо до необхідности не вірити йому. Таким чином, якщо Давид говорить правду, то сам собі заперечує, бо і людиною є, і правду говорить. Якщо ж обманює, то таким чином стає неправдивим, а хто ж віритиме неправдомовцеві? Оскільки він раз і назавжди ствердив, що кожна людина - брехун, то нехай Давид буде брехуном, щоб підтвердилися його слова. Або припустимо, що він говорить правду і тим самим спростовує це твердження. Але це все гра слів, якою ті, що вміють їх перекручувати, хизуються перед недосвідченими. Істину неможливо довести у такий спосіб!

Зазвичай люди підвладні почуттям, але людина, що піднялася над тілесними бажаннями і завдяки своїй досконалості перейшла до стану ангелів, коли говорить про людське, відмежовує себе від решти людей. І вона говорить правдиво: Я сказав: "Ви - боги, і сини Всевишнього, ви, однак помираєте, як і всі люди" (Пс. 82, 6-7). Ви - боги. До кого ж иншого, як не до Давида, можна віднести ці слова? Бо він - і син Всевишнього, і завдяки доброчесності оселився з Богом, але не помирає, як людина, бо має в собі Бога живого.

4. Я сказав у нестямі моїй: Кожна людина - неправдива. Прислухайтеся до цих слів ви, прикуті пожаданнями до тіла, і спрямуйте думки до небесного, яке очистить їх і прожене гордість із ваших сердець, що повстали проти Бога, Котрий судитиме тих, що чинять супротив благочестю. Чим віддячу Господеві за все, що Він вчинив мені? Чашу спасіння прийму (Пс. 115, 3-4).

Давид збагнув, як щедро Бог обдарував нас: ми із небуття постали до буття, ми із землі створені, отримали розум, завдяки якому здатні осягати небесне. А коли ж він став за керманича для людського роду (дав-бо йому Господь відкуплення за всіх нас), то потрапив у складне становище, шукаючи серед усього існуючого те, шо було б гідним даром Господеві. І каже: "Отож, ним віддячу Господеві? Не жертвами, не цілоспаленнями, не служінням закону, але усім своїм життям". Тому й сказав: Чашу спасіння прийму. А чашею спасіння він назвав ось що: прийняти страждання в боротьбі за благочестя і аж до смерти бути стійким проти гріха.

Це та чаша, про яку говорить Спаситель у Євангеліях: Отче, якщо це можливо, нехай помине чаша ця (Мт. 26, 39). А також каже, звертаючись до учнів: Чи можете пити з чаші, яку Я маю випити? (Мт. 20, 22). Чашею Він називав смерть, яку прийняв заради спасіння світу. Тому й Давид каже: Чашу спасіння прийму, розуміючи під цим прагнення вдосконалити світ, відпочинок і для душі й тіла. І досягти цього можна, не накладаючи болісних покарань на тих, що повстають проти благочестя, а приносячи в жертву самого себе як підношення Господеві, оскільки все инше він не вважає гідним Благодійника. І Давид готовий дати таку обітницю в подяку Господеві, взявши у свідки весь народ: Усі обітниці мої Господеві сповню перед усім народом Його ₃₀₁ (Пс. 115, 5). 

Звертаючись до слухачів, він закликає їх не боятися смерти: Дорогоцінна перед Господом смерть преподобних Його (Пс. 115, 6). Він неначе промовляє: "Не страшіться цієї прекрасної боротьби, люди, не лякайтеся смерти, бо вона - не загибель, а нова форма життя. Смерть - це не зникнення, а перехід до слави. Люди, що прагнуть багатства, зазвичай називають коштовними якісь блискучі камінці. Справжньою ж коштовністю є смерть преподобних Його.

Коли людина живе праведно, її душа, якої не заторкнула тілесна скверна, яка не має жодної плями або зморшки, прославлена звитягами боротьби за благочестя, увінчана вінцем праведности і сяє понад усім красою доброчесности. Душа такої людини перебуває біля Господа, нашого Судді, осяяна благодаттю, яскравішою від будь-якого коштовного каміння. То хіба не дорогоцінною є смерть такої людини в очах Господа? Отже, припинімо ридати над відходом звідси блаженних мужів, а оплакуймо наше народження і прихід у це життя. Прихід у цей світ повязаний із безчестям, нечистотами і смородом, що їх легко міг би посоромитися той, хто ввів нас у життя. Такий прихід шляхом тілесного народження викликаний природною необхідністю, а відхід і вихід звідси, навпаки, є цінним і славним, проте не для всіх людей, а для тих, які прожили життя у святості і праведності. Отож, цінністю є смерть, народження ж людське нічого не варте. Сіється в неславі, встає у славі, сіється у тлінні, встає у нетлінні (1 Кор. 15, 43. 42).

Оскільки смерть рівноцінна народженню, перестаньмо ридати над переходом від безчестя до слави. Коли помирали по-юдейськи, це було ганебно і тлінно, коли ж приймаємо смерть за Христа, останки блаженних стають дорогоцінними. Про це сказали священики і назареям: Не зітлієте нічим смертним (Лев. 11, 39-40), Якщо хтось торкнеться мертвого, стане нечистим до вечора і Він випере свій одяг. Але тепер той, хто торкнувся святих мощей, отримує частку святости із благодаті, що перебуває в цьому тілі. Дорогоцінна перед Господом смерть  преподобних Його.

Не нехтуйте справді цінним заради безчесного, не погоджуйтеся на нерівноцінний обмін, обираючи тлінне життя замість стану вічного блаженства. Окрім ганебних пристрастей, що ними поневолені більшість шанувальників насолод, навіть просте вдоволення життєвих потреб може спотворити природну велич душі та підкорити її, якщо вона опуститься до служіння тілу. А де рабство, там і безчестя. Слід, отож, уникати життя, якому самою природою судилося безчестя.

5. "Нічого більшого, - каже псалмоспівець, - не можу вчинити, як присвятити своє життя Господу. Бо, будучи Твоїм рабом, Тобі приношу Твій статок. Кожне творіння існує як раб Творця, оскільки є таким не за своєю волею, а за законами природи. Бо я є сином Твоєї служниці, яку несвідомим і малим дитям привів ворог і, звільнивши від служіння Тобі, зробив рабою гріха. Але я її навертаю і скеровую до істинного Володаря, бо згадав давнє рабство. Ти розбив мої кайдани (Пс. 115, 7). Оскільки ти мене звільнив з пастки гріха, прийшовши до пекла і звільнивши людську природу, яка є оковами смерти і потерпає від невідворотного ув'язнення, саме тому пожертвую Тобі не якусь нічого не варту для Тебе тварину, не птаха чистого чи випічку із найтоншого борошна, не ясний ладан чи куріння фіміяму (бо це від землі підноситься до Господа), але те, що є моїм власним набутком і породженням мого серця. Саме таке прославляння піднесу в небеса, неначе з якогось жертовника мого служіння. І принесу Тобі жертву хвали (Пс. 115, 8), ціннішу від тисяч цілоспалень, і все це - Тобі, досконалому Богові, Який ні в чому не має потреби, Який не вимагає жертвоприношення тварин, що їх мають вдосталь лише багатії, але прагне, щоб ми розумом, усіма почуттями і чистим серцем визнали Його. Він вимагає від нас цієї жертви, яку здатні принести всі, хто забажає.

Усі обітниці мої Господеві сповню перед усім народом Його (Пс. 115, 9). Жертвуючи Тобі хвалу, зроблю це без фальшивого сорому, не в таємному сховку, злякавшись глуму нечестивців. Ні, цю жертву звершу прилюдно, зробивши весь народ спільником свого служіння. Місцем жертвоприношення нехай стане  центр славного міста Єрусалиму".

Почуйте мене ті, що занедбали Церкву, зберіться в домах зібрання ви, частинки безцінного тіла, бо слід воздати хвалу в центрі Єрусалиму і саме тут, у Церкві Божій. Треба, щоб не за звичаєм давнього служіння кожен споруджував власний жертовник, а щоб усі обрали єдиний. Ти ж відроджуєш вівтар і батьківські жертовники, і запалюєш поганський вогонь на   ньому, і, не замислюючись над цим давнім звичаєм, прислухаєшся до порад грішників, опоганюючи себе спілкуванням з ними.

О, коли б ви уникнули цього недостойного наслідування, ви, народ Господній, і не позбавили себе частки зі спасенними, але перебували у вірі, виконували заповіді Господні, Якому слава і влада на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!