Гомілія проти савеліян, Арія та аноміїв

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Юдеї ворогують з поганами, а ті й инші ворогують християнами, так, як колись ворогували між собою єгиптяни й ассирійці, а об'єднавшись - з Ізраїлем. Так само, спостерігаючи за людськими якостями, можемо помітити, що боязкість і зухвалість - риси, які протистоять одна одній, але обидві вони несумісні з мужністю. Таким же чином й істинне віросповідання піддається нападам з двох боків: з одного боку - савеліян, з іншого - тих, що проповідують хибне вчення аноміїв.

Але ми уникли як поган з "їх лукавим ідолослужінням і багатобожжям, яке вважаємо безбожництвом, так і хули юдеїв, котрі заперечують, що Христос є Сином Божим, злякавшись цієї погрози: А хто зречеться Мене перед людьми, того і Я зречуся перед Отцем Моїм небесним (Мт. 10, 33). Отож остерігаймося, як і годиться робити, тих, що намагаються вигадати якусь суміш християнства і хибного вчення. Оскільки диявол, майстер на всілякі підступи, спостеріг, що християни цураються юдеїв та поган і що вже навіть сама згадка про них викликає в нас до них ворожість, то, намовивши їх назватися християнами, намагається таким чином знову ввести юдейське відступництво і язичницьке багатобожжя.

Одні з них (цих єретиків) стверджують, що Єдинородний - творіння рук Божих, тому, поклоняючись Йому і служачи творінню, а не Творцеві, відкрито проповідують язичницькі вчення. Инші, заперечуючи божественність Христа і визнаючи за Ним лише на словах право називатися Сином Божим, насправді заперечують Його існування і, таким чином, відновлюють юдейство. А коли погоджуються, що Він є Словом, то ототожнюють це з поняттям людського слова і, називаючи премудрістю, стверджують, що вона подібна до знання освіченої людини. Тому, коли вони говорять, що Отець і Син є одним цілим, то уявляють, що ця єдність подібна до тої, яка існує між словом і думкою в людській душі.

На початку Євангелія і справді сказано: Слово було Бог (Йо. 1, 1), і ці слова підтверджують, що Син має власне існування. Бо якби це Слово перебувало лише в серці, то як можна було б пізнати Бога? І яким чином Слово було б у Бога? Слово, що його вимовляє людина, не є нею, і всі розуміють, що воно не при людині, а існує в її думках, оскільки воно не є ані живою істотою, ані чимось самостійним. Слово ж Боже є істиною і життям! Вимовили ми слово, й одразу воно зникає, а про Слово Боже що говорить нам псалом? Повіки, Господи, Слово Твоє перебуває на небесах (Пс. 118, 89).

2. Ось так полемізують з нами одні. Що ж намагаються н протиставити істині инші? Вони погоджуються з тим, що Отець і Син існують як окремі особи, але говорять, що вони мають сутності різної природи. На словах називають Христа Сином, але насправді вважають Його творінням, відкидаючи слова Господа, Який тим, котрі хотіли побачити Отця, вказав на и Себе, промовивши: Хто бачив Мене, той бачив Отця (Йо. 14, 9).

Ці слова, зрозумілі кожній розумній людині, змушують замовкнути і перших, і других. Оскільки не Себе називає Отцем Той, Хто чітко розрізняє Особи Божі, і тому, коли говорить: Хто бачив Мене, вказує на власну Особу, а слова бачив Отця, - відносить до Особи Отця і в такий спосіб чітко відмежовує Його від Себе. Також Він говорить: Якби ви Мене пізнали, то й Отця Мого пізнали б (Йо. 14, 7), - і цими словами підтверджує не злитість Божої сутности, а вказує на її роздільність.

Нехай поміркують над цими словами наші супротивники та збагнуть, що той, хто удостоєний спілкування з Сином, водночас спілкується і з Отцем, оскільки Отець народив не инакшого, а подібного до Себе. Послухай, аномію: Я і Отець - одне (Йо. 10, З0). Послухай і ти, савеліянине: Я вийшов від Отця і до Нього іду (Йо. 16, 28). І нехай ученням Євангелія кожен з вас зцілить свої виразки! Аномію, зрозумій єдність із повної нероздільности Його єства, а ти, савеліянине, завдяки словам Я вийшов від Отця і до Нього іду повір у роздільність Його Осіб. Отже, зійдімося на цьому і примирімося! Тоді нарешті припините тривалу війну з благочестям і, відкинувши вигострену зброю безбожжя, перекуєте списи на орала й мечі на серпи! Не кажи, що Бог має одну Особу, але прислухайся до Того, Хто говорить: Бо Я не один, а Я і Отець, Який послав Мене (Йо. 8, 16). Тому однією Особою є Отець, Який послав Мене, а іншого посланий Ним Син. Ще Він говорить так: Я свідчу про Себе і свідчить про Мене Отець, що послав Мене (Йо. 8, 18) та: У законі вашому написано, що свідчення двох людей є правдивим (Йо. 8, 17). Полічи, якщо тобі завгодно, Особи. Сказано: Я свідчу - це одна Особа, і свідчить про Мене Отець, що послав Мене, - це друга. Я не на власний розсуд рахую так зухвало, але навчив мене цього Сам Господь, Який сказав: У законі вашому написано, що свідчення двох людей є правдивим.

А ти, нечестивцю, що борешся з Богом в инший спосіб, заявляючи, що Син не є подібний до Бога за єством, ти, який не хочеш визнати їхньої рівности і тим самим руйнуєш природний хід життя, - нехай тебе присоромить Павло, котрий говорить: Він є образом невидимого Бога (Кол. 1, 15). Погодься прийняти нероздільність живого Образу і Прообразу життя. Сповідуй Отця і Сина, а не Творця і творіння. Прийми істинну віру і вшануй Народженого, як шануєш Отця, пригадавши свідчення євангелиста: Бога називав своїм отцем, тим роблячи себе рівним Богові (Йо. 5, 18). Тут говориться не про тілесну тотожність з Отцем, а про рівність єства. Яким би чином Він вважав за захват бути рівним Богові (Флп. 2, 6), якщо, як ти по-блюзнірськи стверджуєш, що Він ніколи не був рівним Богові? Як міг перебувати в образі Божому Той, Хто, за твоїми словами, навіть не є подібний до Нього!

3. Але саме від людей, які сповідують такі ідеї, ми зазнаємо нападів. На чиєму ж боці істина? Не бійся визнати Особи Божі, але віруй в Отця і віруй у Сина, при цьому не вважаючи їх тотожними, але пізнай Кожного з Них як окрему сутність. Бо є страшним невіглаством відкидати повчання Бога, Який чітко говорить нам про те, що Його Особи є окремими. Він говорить: благатиму я Отця, і Він пошле вам иншого Утішителя (Йо. 14, 16). Отже, Син благає, Отець є Тим, Кого благають, а Утішителя посилають. Хіба не викривають безглуздости твоїх аргументів ці слова: про Сина говориться - Я про Отця - Він, а про Святого Духа - Инший, а ти все змішуєш і всі Його імена відносиш до однієї Особи? І, навпаки розділення Осіб не перетворюй на єресь, бо навіть якщо Вони й мають два єства, то сутність мають одну. Отже, і савеліянин переможений, і аномій подоланий!

4. Коли говориш про одну сутність, то не уявляй собі, що одне розділилося на дві частини, але зрозумій, що Син походить від Отця як від начала, а не Отець і Син походять з однієї спільної сутности. Ми ж віруємо не у братів, а в Отця і Сина! А тотожність їхньої сутности полягає в тому, що Син, Який походить від Отця, не був створений зусиллям Його волі, а к був народжений з Його єства, не відділився від Його єства,  але досконалий засяяв від Того, Який уже був досконалим.

А ви, котрі або погано зрозуміли сказане, або прийшли сюди з наміром висміяти нас, а не задля того, щоб навчитися н в нас чогось корисного, лиш вишукувати, до чого б причепитися, не поспішайте говорити: "Він проповідує двох богів, проголошує багатобожжя". Богів не два, оскільки не два Отці. А в проповідує двох богів той, хто вчить про два начала, як робить це Маркіон і подібні до нього нечестивці. Проповідує двох богів і вводить багатобожжя також той, хто стверджує, що Народжений має иншу сутність, аніж Той, Хто Його народив, оскільки він визнає неподібність сутности. Бо якщо ти кажеш, що одне божество є ненароджене, а інше - народжене, то проповідуєш багатобожжя, стверджуючи таким чином, що ненароджене протилежне народженому, і відверто сповідуєш, що сутності є протилежними, оскільки сутність Отця - бути ненародженим, а сутність Сина - народженим. Тому ти віриш не тільки у двох богів, але у богів, що ворогують один з одним і, що найгірше, стверджуєш, що ворогують вони не з власної волі, а завдяки власній природі, а якщо це так, то вони ніколи не зможуть примиритися.

Але істинне вчення змогло уникнути всіх цих протиріч. Бо коли існує першопочаток і те, що походить із цього початку, тобто - першообраз і образ, то поняття про єдність не порушується. Тому Син, Який був народжений від Отця і, за природним станом речей відобразивши в собі образ Отця, не відрізняється від Нього, а, як народжений, має з Ним єдину сутність. Коли людина, побачивши на базарі зображення царя, говорить, що на картині вона бачить царя, то визнає не двох царів, а лише існування образу і того, чий це образ. І якщо ця людина покаже на картину і скаже: "Це - цар!" - то не позбавить царя його титулу, а, навпаки, віддасть шану, належну цареві. ї якщо зображення можна назвати царем, то наскільки більше має прав називатися царем той, кого зображує ця картина. Але в наведеному прикладі йдеться про тлінний образ, створений майстерністю живописця за допомогою воску та дерева, образ, який є твором мистецтва і наслідуванням того, що вже було створене.

А коли ти чуєш у Євангелії слово "образ", то розумій "сяйво слави". Що ж це за сяйво? І що за слава? Апостол сам поспішив витлумачити це, додаючи: образ Його іпостасі (Пор. Євр, 1, 3). Тому славі тотожна іпостась, а сяйву - образ. Оскільки слава є досконалою і не зменшується, то і сяйво її є досконалим. А в такому разі поняття образу, якщо його віднести до Бога, приведе нас до розуміння єдности Божества. Бо Отець перебуває у Сині, а Син у Отці, тому Син є таким, як Отець, а Отець таким, як Син. Таким чином вони перебувають у єдності, тому не слід їх роз'єднувати але розуміти, що Син має такий самий вигляд і образ, як Отець. Повторюю, отож: Один і Один, але єство має неподільне та вповні досконале. Бог - один, оскільки ми бачимо, що Отець і Син мають один вигляд, який цілісно відкривається в обох.

Але здавна відомо, що вас не вдовольняють лише самі слова, і мені здається, що я вже чую ваші заперечення: мовляв, чому, докладно зупиняючись на тому, що всі сповідують, я не заторкую питань, які в усіх на слуху, оскільки зарач усі сперечаються про природу Святого Духа. Але я найбільше прагнув би передати слухачам учення про Духа так, як я сам прийняв і повірив, - просто й невибагливо, не повторюючи безкінечно одного й того самого, і мати учнів, яких здатна була б переконати лише сама віра. Оскільки ж ви ставитеся до мене радше як до судді, аніж як учні і прагнете випробувати мене, замість того щоб навчитися чогось корисного, то відчуваю потребу продовжити захист, наче під допитом на суді, і викласти те у що сам вірю. А вам раджу докласти всіх можливих зусиль, щоб почути не те, що вам хочеться почути, а те, що є справді приємне Богові, не суперечить Святому Письму і вченню Отців Церкви.

Тому те, що я сказав відносно Сина, а саме: треба вірити у власну Особу Сина, - те ж саме треба віднести до Святого ц Духа. Оскільки Дух не є тим самим, що й Отець, хоча й написано: Бог є Духом (Йо. 4, 24), крім того, не є одною Особою Син і Дух, хоча й сказано: Хто не має Духа Христового, той не Його. Христос же у вас перебуває (Рим. 8, 9-10). Ці слова деякі хибно витлумачили і зробили висновок, що Дух і Христос є однією особою. Що ж ми відповімо на це? А те, що ці слова говорять про спорідненість єства, а не про злитість Божих Осіб. Отже, існує Отець, Який має досконале в усьому буття і є коренем і джерелом Сина і Святого Духа. Але є і Син - у повному Божестві живе Слово й повноцінне Породження Отця. Але повним є і Дух, Який не є частиною чогось иншого, а розглядається як досконалий і цілісний Сам у Собі. І як Син нерозривно з'єднаний з Отцем, так і Син з'єднаний з Духом. І не існує нічого, що розмежовувало б чи розсікало б цей вічний зв'язок. Жодна вічність не роз'єднує їх, і наша душа навіть думки не припускає про їх розподіл чи про те, що Єдинородний не перебував завжди з Отцем або Святий Дух не існував разом із Сином.

5. Тому, коли поєднуємо Тройцю, не уявляй собі, начебто існує три частини одного неподільного цілого (бо це нечестиві думки), але затям, що Тройця - нероздільне перебування разом трьох безтілесних досконалих Осіб. Бо там, де перебуває Святий Дух, там і пришестя Христове, а там, де Христос, - там, безперечно, присутній і Отець. Хіба ви не знаєте, що ваші тіла - то храм Святого Духа (1 Кор. в, 15)? Якщо хтось нищить Божий храм, того знищить Бог (1 Кор. З, 17). Тому, освячені Духом, приймаємо Христа, Який живе в нас, а з Христом - Отця, Який спільно перебуває при достойних. Цю єдність підтверджують і передання хрещення, і визнання віри.

Якщо Дух мав би иншу природу, то чому б прилучали Його до Отця і Сина? І якщо пізніше був би приєднаний до Них, то чому б вважали, що Він має вічне єство? А ті, котрі відділяють Отця від Сина і відносять Духа до творінь Божих, позбавляють досконалосте хрещення і віру, оскільки, якщо відділити Духа, Тройці вже не є Тройцею. Якщо ж додати до Тройці щось із створеного, то й усе творіння дорівняється до Отця і Сина. Що ж нам у такому разі заважає сказати: віруємо в Отця і Сина і в усе створене? І якщо благочестиво віриш у частину творіння, то набагато благочестивіше буде увірувати в усе створене. А віруючи в усе створене, будеш вірити не тільки в ангелів і в духів-служників, але й в усі, які лишень існують, ворожі сили, оскільки й вони є частиною творіння, - тому і в них будеш вірити. Так хула на Духа приводить тебе до думок грішних і недозволених: лишень сказав ти про Духа щось негоже і нечестиве, уже відчувається, що Дух залишив тебе. Як людина, заплющивши очі, перебуває в темряві, так і той, хто віддалився від Духа, Який просвітлював його, занурюється в душевну сліпоту.

6. Але нехай присоромить тебе передання, щоб надалі не відділяв ти Святого Духа від Отця і Сина. Так навчив нас Господь, так проповідували апостоли, дотримувалися Отці, утвердили мученики. Годі мені розповідати про те, як тебе навчили, годі з мене цих софізмів: "Чи Він народжений, чи ненароджений: якщо ненароджений, то Він - Отець, а якщо народжений, то - Син, а якщо ані те, ані инше, то - творіння. Я знаю і Отця, і Духа, проте Духа - не як Отця. Я прийняв і Духа, і Сина, проте Духа, якого не називають Сином. Розумію і Його спорідненість з Отцем, оскільки Він виходить від Отця, і Його спорідненість із Сином, оскільки чую: а хто Духа Христового не приймає, той не Його (Рим. 8, 9). Якщо Дух не є Христовим, то як же він може зробити нас близькими Христові? Чую також про Духа істини (Йо. 14, 17), а істина –це Господь. Коли ж чуто про Духа синівства (Рим. 8, 15), то з'являється в мене думка про те, що Він є одним цілим з Отцем і Сином за природою. Бо хіба можливо вважати своїм сином чужого? Як можна чужорідне приймати за своє власне?

Отже, я не вигадую чогось нового ані не заперечую величі Духа, але оплакую і жалкую за тими, які насмілюються називати Духа творінням, бо вони хибними думками і логічними вивертами самі себе штовхають до прірви. Вони ж бо міркують так: "Оскільки розумом ми осягнули цю троїстість, то серед усього існуючого немає нічого, що б не входило до цього розподілу істот. Таким чином, усе, що існує, є або ненародженим, або народженим, або створеним. Дух же не належить м ані до перших, ані до других, отже, Він, безсумнівно, - третє і із переліченого". Це ваше безсумнівно зв'яже вас вічною клятвою. Але чи все ти дослідив? Чи все розподілив логічно і розумно? Невже нічого не залишив недослідженим? Усе твій розум осягнув? Усе ти збагнув? Знаєш, що під землею? Знаєш, що в глибинах морських? Так вихваляються демони: "Перерахував я і кількість піщинок, і зміряв моря. Якщо ж ти багато чого ще не знаєш, і непізнаного в тисячу разів більше, ніж того, що ти пізнав, то хіба разом з усіма не зізнаєшся із соромом у власному незнанні, хіба тобі не образливо не розуміти того, яким чином існує Святий Дух?

Але мені бракує часу викривати безглуздість твоїх міркувань і доводити, як багато ти ще не усвідомив. Та я охочіше запитав би про це у ваших наставників і певен, що в цій безбожній мудрості розкаєшся одного дня колись і ти, що називаєш Святого Духа творінням. Невже не боїшся смертного гріха, за який немає прощення? Невже думаєш, що може бути щось нечестивіше, ніж ця хула? Таке твердження породжує жахливі умовиводи: відлучення від Бога за самим єством, приниження до рабського стану, обов'язки служіння, позбавлення святости, оскільки, якщо вона не належить Духові за природою, то Він мусить причащатися святости за розподілом милости, як причащається до неї все те, що освячується. І так, як нам дається: виявлення Духа на спільну користь (І Кор. 12, 7), і кожному з нас вділяється відповідно до його віри, то і Дух Святий, якщо і справді Він є творінням, як думають духоборці (пневмстомахи), у такий самий спосіб буде причасником святости.

7. Але ми не залишимо невикритим невігластво тих, котрі думають, що все осягнули своїм розумом. Нехай дадуть нам чітку відповідь: "Чим є сонце, яке бачать геть усі? Чи воно є однією із чотирьох стихій, чи їх поєднанням?" Але його сутність не є ані землею, ані повітрям, ані водою, ані вогнем, бо все це рухається по прямій і одне поривається вгору, а инше тяжіє донизу: землю і воду, через їх вагу, тягне донизу, а повітря і вогонь, завдяки своїй легкості, піднімаються вгору. А сонце рухається по колу, тому й сутність його не є однією із чотирьох стихій, оскільки те, що складається з протилежних стихій, зазвичай виснажується від того, що протилежні за напрямом руху стихії скеровуються урізнобіч. Сонце ж не знає втоми, тому й рух його не припиняється, отже, сонце не є складним утворенням. Кожне ж матеріяльне тіло є або складним утворенням, або простим, але сонце не є ані простим тілом (оскільки рухається не по прямій), ані складним (оскільки рух його безперервний). Отож, сонця не існує. Такі ваші софістичні виверти! Будь-яка людина, якщо вона має очі, посміється з вас.

Наведу ще один приклад. Як влаштований наш зір? Чи приймаємо в себе образи видимих предметів, чи з себе випускаємо певні промені? Але ми і в себе не приймаємо зображень того, що бачимо (бо як півкуля неба може вміститися в маленькій зіниці?), ані з себе не випускаємо ніяких силових хвиль (бо, знову ж таки, чи вистачить того, що вийшло з ока, щоб розвернутися по всьому небесному простору?). А якщо око не приймає в себе зображення того, що бачить, ані з нього не випромінюється ніякої сили, то це означає, що ми очима нічого не бачимо! І після цього я ще маю спростовувати ваші умовиводи? Чи, може, мені бажати, щоб ваші висновки були істинні? Чим же відрізняються ваші хитромудрі міркування стосовно Святого Духа від тих, що я навів щойно, і які ви виголошуєте перед пересічними жінками або перед схожими на них євнухами?

Вислухай мене без неприязні! Якщо Дух - від Бога, то як можеш Його відносити до творіння? То чи не хочеш ти цим заперечити, що все від Бога? Як Христос називається Божим, а втім Він - не творіння, яким є ми, бо ми: Христові, Христос же Божий (1 Кор. З, 23), ми називаємося Христовими у значенні Божих рабів, але у зовсім иншому розумінні Христос називається Божим - як Син Отця, так і Дух - від Отця; і це не тому, що все походить від Бога, і Він від Бога, як і всі. Існують духи-служники, Святий Дух же не є точно таким, як вони, тільки тому, що має схожу назву, - Він єдиний є істинно Духом, бо, подібно до того, як є багато синів, але істинний Син - один, так само, хоча про все і говориться, що воно від и Бога, але лише Син є власне від Бога, і Дух від Бога, бо і Син і вийшов від Отця, і Дух від Отця виходить, але Син від Отця - я через народження, а Дух від Отця - у спосіб, що його неможливо передати словами.

Отже, усвідом, наскільки небезпечно применшувати славу Утішителя. Син не прийме і шани, якщо відкидають Духа. Він-бо говорить: Той Мене прославить (Йо. 16, 14), і говорить я це не як раб, разом з иншими творіннями, бо, коли б прославлявся разом з усіма, то не було б сказано: Той. А оскільки це слово стосується до чогось одного, то показує, що в отриманні слави Він має перевагу перед иншими і вшановується не як ті, о котрі говорять: Слава Богові на висотах (Лк. 2, 14), але як Той, я що сказав; Отче, Я прославив Тебе, завершив справу, яку Ти доручив мені виконати (Йо. 17, 4), - і як Отець прославляє Сина, кажучи: І прославив, і знову прославлю (Йо. 12, 28), - так і Син приймає Духа у спільність зі Собою і з Отцем. Нехай хтось покаже мені славу, більшу за цю, і тоді, безперечно, погоджуся, що наші супротивники мають рацію.

Хто гордує вами, той гордує Мною (Лк. 10, 16). А чому? Очевидячки, завдяки Духові, Який перебуває в них. Тому той, хто не шанує Духа, той не шанує Сина, а той, хто не шанує Сина, той не шанує Отця (Йо. 5, 23). Таким чином зрозуміло, що хибне тлумачення одного з положень віри є запереченням усієї сутности божества. Якщо Дух - творіння, то Він не є Божим. Але сказано: Дух Божий, Який створив мене (Іов. 33, 4), і ще: / наповнив Бог Бецалела Духом Божим, мудрістю і розумінням (Вих. 35, 31). То як ти вважаєш: означення Божий ближче за змістом до поняття творіння чи до поняття божества? Якщо ж до творіння, то ти і Отця Господа нашого Ісуса Христа можеш назвати творінням, бо про Нього написано: Його вічна сила і божество (Рим. 1, 20), а якщо означення Божий стосується до божества, то покинь хулу і визнай велич Духа. Наскільки ж ти пересічний, якщо навіть ці очевидні речі не приводять тебе до гідного розуміння Духа!

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!