На честь святого мученика Маманта

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Мені добре відомо, наскільки важливо під час урочистих зібрань виголошувати похвальні промови, і чим більше я це усвідомлюю, тим сильніше відчуваю власне безсилля. Бо привід вимагає, щоб сказане було вартим уваги присутніх і гідним тих сподівань, що їх покладають слухачі на оратора і на тему я його промови.

Оскільки ми сьогодні зібралися, щоб урочисто вшанувати пам'ять мучеників, то думка кожного напружено працює й увага кожного слухача прикута до промови. Присутні сподіваються, що промовець скаже щось достойне на честь мученика, любов до якого зібрала нас разом. Так вдячні діти очікують, щоб були складені похвальні промови на честь їхніх батьків, і н не вибачать нам, якщо наша невправність в ораторському мистецтві применшить велич їхніх діянь. Бо чим щирішим є д наше прагнення, тим більшою є і відповідальність.

Отож, як мусимо вчинити, щоб і ваше бажання виконати і самим не залишитися невдоволеними тим, що не використали цієї нагоди? Прагнемо підтримати запал душі кожного з присутніх і подбаємо, щоб ви відходили звідси, наситивши її відповідною поживою і наповнивши радістю. Тому згадайте про мученика всі ті, кого він підбадьорював під час нічних снів, а тим, що йшли на це святе місце, був помічником у молитві! Пригадайте його й ви, які зверталися до нього по допомогу й отримали її: він підтримував вас під час подорожі, зцілив від важкої недуги, повернув дітей, що були вже при смерті, і продовжив їм життя! Об'єднавши всі ці подяки, складемо з них похвальну промову!

Кожен з нас нехай поділиться з иншими тим, що знає про чуда святого, а той, що не знає, нехай довідається про них від спільними приношеннями, ви полегшите моє завдання і вибачите мені мою невправність.

2. Ці похвали - для мученика, таким є скарб наших духовних дарунків. Ми не будемо прославляти його на догоду канонам світської риторики. Ми не маємо потреби згадувати його славних батьків і знаменитих предків, бо не личить осяяному власними чеснотами прикрашатися чужими оздобами. Згідно із правилами риторики, ми мусили б і це ввести до своєї промови, але закон правди вимагає, щоб кожен отримував лише ту похвалу, на яку сам заслуговує. Бо ні коня не робить прудкішим те, що він випереджує в бігу свого батька, ані пса не хвалять за те, що він походить із родоводу прудконогих псів. Але як достоїнства кожної живої істоти шукаємо в ній самій, так і людину належить хвалити за її власні заслуги.

Яка користь синові зі слави його батька? І слава мученика не є віддзеркаленням чужої слави, бо він сам, провадячи праведне життя, запалив її світильник. Нехай инші гріються у променях слави Маманта, а не він у їхніх! Діти, навчаючись від нього побожности, нехай нею і прославляються, бо він сам сяє чеснотою. Це не повноводна ріка, що пишається багатством своїх приток, це - джерело, що живить инших своєю внутрішньою красою.

Подивуймося величі цього чоловіка, прикрашеного не чужими оздобами, але гідного хвали за власні достоїнства! Чи бачили ви уславлених коневодів? Чи звертали увагу на їхні пишні надгробки з білосніжного мармуру? А чи помічали, як байдуже люди проходять повз ці камені? Тим часом пам'ять про мученика зібрала тут усе довкілля, усе місто зійшлося на це свято. І родичі з такою ревністю не відвідують могил своїх предків, як усі поспішають на це місце благочестя. Цього провісника правди називають батьком, але рідних батьків не називають провісниками. То чи не є це найпереконливішим доказом того, що ми шануємо чесноти більше за будь-яке матеріяльне багатство? Свята Церква, вшановуючи тих, що жили раніше, робить їх прикладом для теперішнього покоління. Вона немов каже: "Не прагніть до багатства, не женіться за мудрістю цього світу (1 Кор. 2, 6), що минає, ні за славою, яка примарна, - це все зникає разом із життям. Дбайте про чесноти! Вони піднімуть вас хоч до небес, забезпечать безсмертну пам'ять і невмирущу славу серед людей".

3. Тому той, хто збирається вшановувати пам'ять пастуха, нехай не очікує розмов про багатство. Ми зібралися тут не для того, щоб прославляти багатія, тому підете звідси вражені не багатством, а бідністю і благочестям.

Бути пастухом - немає в цьому нічого великого чи премудрого. Чи, бува, розгнівані, ми не кидаємо зневажливо тому, хто нас розізлив: "Ти, пастух!"? Пастух не має нічого, крім щоденного харчу, що кладе собі в торбину, і, завдавши її собі на плечі та взявши палицю, вирушає зі світанком, не переймаючись турботами про завтрашній день. Він відганяє диких звірів, зате захищає сумирних звірят. Пастух не вештається по міських площах і велелюдних базарах, уникає судових зібрань, не знається з донощиками, не займається торгівлею, не знає багатства, не має власного пристановища, а живе просто неба, що спільне для всіх. Уночі він дивиться на небо і, спостерігаючи за зірками, осягає чудеса Творця.

Пастух! Не будемо соромитися правди, не наслідуймо, світських підлесників, що прикрашають правду красивими словами. Правда проста, вона не потребує захисників, вона сама себе утверджує! Говорити більше, ніж невигадливі слова правди - означає принижувати істину. Тому справді подивуймося мученикові.

Пастух і бідний - ось прикраси християнина! Бо коли звернемо свій погляд на проводирів у науці благочестя, то побачимо, що це - рибалки і митники, а коли поглянемо на учнів, то довідаємося, що це - бідні чоботарі. Немає серед них ані багатіїв, ані знаменитостей. Бо багатство і слава минають разом зі світом. Отож зважте, чий день ми сьогодні відзначаємо, через кого ми всі радіємо, завдяки кому змінилося життя.

А оскільки ми згадали про працю пастуха, то не маємо зневажати це нехитре звання. Хіба ти не чув, що першим, хто догодив Богові, був пастух Авель? А хто пішов його слідами? Мойсей - той великий законодавець, той, що врятувався від гніву фараона і зненавидів лукаві думки його приспішників, - він був пастухом на горі Хорив і саме тоді розмовляв з Богом. Він бачив ангела на тернині не тоді, коли став суддею, а удостоївся розмовляти з небесами, будучи простим пастухом!

А хто був після Мойсея? Патріярх Яків, що терпляче був усе життя пастухом і служив істині: цим самим він ніби створив образ цілого життя простого пастуха. А кому він передав, як послідовникові, свою ревність? Давидові.

Давид був простим пастухом, але піднявся до царського сану. Пастуше і царське звання - це ніби посади-близнюки, з тією лише різницею, що одному доручено провадити безсловесні створіння, а иншому довірено керувати розумними істотами. Тому й досвід пастуха стає у пригоді на цій, вищій, посаді. Тому й Господь поєднує в Собі ці два звання і є одночасно пастирем і царем. Він є пастухом для нерозумних і вводить розумних у Своє Царство. Отож, коли хочеш довідатися, наскільки є значущим звання пастуха, то послухай: Господь пасе мене (Пс. 22, І).

Як же це так, що пастуше ремесло є посестрою царської влади? Хто той цар слави? (Пс. 23, 8). Той, хто тут є пастухом, а там стає царем! І не думайте, що то инші так свідчили про Нього, а Він сам цурався цієї назви. Навпаки. Він, наказавши змовкнути фальшивим пастирям, взяв на Себе Самого свідчення про справжнє пастирство. Я - Пастир добрий (Йо. 10, 11). Я є і не міняюся (Мал. З, 6). Ще Він говорив: Я Своєю рукою утвердив землю, і Я сам розпростер небеса (Іс. 44, 24). Так само, коли Він розповідає і про инші величні та достойні Господа речі, то каже: Пастир добрий/ Він розвінчує фальшивих пастирів, залишаючи за Собою право свідчити про істину: Я - Пастир добрий.

Тож пізнавай, хто є пастирем, а хто є добрим пастирем. Господь сам це пояснює таким чином: Я - Пастир добрий. Добрий Пастир душу Свою кладе за овець. Наймит же, що не є пастир, якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, покидає овець і біжить геть (Йо. 10, 11-13).

4. Тому свята Церква запитує: якщо пастир - це Господь, то хто є наймитом? Чи не диявол, бува? Але якщо наймит - це диявол, то хто тоді вовк? Без сумніву, диявол у цій притчі - це вовк, дикий хижак, злодій і зловмисник - наш спільний ворог. Тому наймити - це ті, що такими, власне, і є і до яких Господь звертається з цими словами. І сьогодні є чимало тих, що заслуговують називатися наймитами. За часів Ісуса такими були архиєреї, фарисеї і вся юдейська спільнота. Христос називає наймитами тих, які привласнили собі пастирське звання не заради служіння істині, а взялися за пастирське заняття заради особистої вигоди. Також і ті, що лицемірно моляться і в той же час віднімають хліб у вдів і сиріт, є наймитами. Ними є й ті, що служать власній вигоді, переймаються сьогочасним замість того, щоб дбати про майбутнє. Такі люди - наймити, не пастирі.

І в нинішній час таких розвелося чимало. Вони все життя а ганяються за примарною славою і ще вносять суперечки в я розуміння здорової науки Христової. Бо як тільки зачують "як сказав Ісус Христос", то постає між ними поділ. Одні кажуть:"Він демона має в собі", инші: "Демон спроможний очі сліпим робити зрячими" (Йо. 10, 20-21). Бачите, яка давня то звичка и до суперечок і незгоди? Лопата легко відділяє полову від шлениці, лушпиння від поживного: легке і нестійке відділяється від корисного, а для землеробів залишається духовна пожива. Ось через що постала незгода, ось звідкіля ті чвари: хтось твердить одне, инші протилежне - для юдеїв характерно жити в розбраті.

Божа Церква зодягнула одяг не шитий руками, а тканий на висотах, його й захопили воїни, не подерши на частини. Тому, зодягнувши Христа, не розривайте Його одіж на частини! Я знаю своїх, і мої знають Мене (Йо. 10, 14). Дехто із відступників ухопився за ці слова, щоб чинити богозневагу. Ось Він же ясно сказав: Я знаю своїх, і мої знають Мене.

Що ж то означає - "знати"? Збагнути суть? Виміряти величину? Чи розуміти божественне так, як ти твердиш своїми зухвалими вустами? Чи не вимірюєш ти його мірою свого попереднього досвіду? Що ми знаємо про Бога? Мої вівці слухають мого голосу. Ось яким чином пізнаємо Бога: слухаючи Його заповіді і виконуючи їх. Пізнавати Бога - це виконувати Його заповіді.

Але чому не варто прискіпливо дошукуватися до пізнання Божої сутности? Бо це те саме, що досліджувати речі, які перебувають за межами нашого всесвіту, або намагатися роздивитися невидиме. Я знаю своїх, і мої знають Мене. Досить тобі знати, що пастир є добрий, що Він поклав Своє життя за вівці. Ось межа богопізнання.

А наскільки величним є Бог? Яка Його величина і якою є Його сутність? Такі запитання приховують небезпеку для того, хто їх ставить, й ускладнюють становище того, хто мусить на них відповідати. Ліками від хвороби зайвої допитливости є мовчання. Мої вівці слухають мого голосу і не сперечаються, тобто не суперечать мені і не сперечаються між собою.

Знаєте ви про Сина Божого? Не вникайте в тонкощі Його народження, міркуваннями про причини не обмежуйте Того, Хто незалежний від людського розуміння причин, і не намагайтеся розділити єдність. Євангелист одразу передбачливо застеріг вас, тому раніше ви чули і тепер чуєте: На початку було Слово (Йо. 1, 1). Це для того, щоб ви не вважали Сина Божого людським створінням і щоб розуміли, що Він бере Свій початок від того, чого не існувало. "Слово" означає народження без пристрасти. Далі сказано: "було". Це слово не має часового обмеження. "На початку" сказано для того, щоб поєднати Народженого з Отцем.

Тепер ви розумієте, як покірна овечка має слухати голосу Божого? На початку було Слово. Отож, не питай: "Як було?" - бо воно не є народжене. Бо якби було народжене, то колись би його не існувало. Хто отак допитується і таке говорить, той не є овечкою, - це озивається вовк, зодягнутий в овечу шкуру. Розпізнавайте таких підступників! Мої вівці слухають мого голосу.

Коли чуєте про Сина, розмірковуйте про Його подібність з Отцем. Кажу про подібність, оскільки не можу підібрати точнішого слова. Оскільки це відповідає дійсності (а я не боюся наблизитися до істини), то я не схильний до вигадок. Я маю на увазі повну тотожність, яка при тому зберігає власні якості Сина і Отця. В іпостасі Сина слід вбачати і образ Отця щоб точно дотриматися визначення і не відступати від побожности: Я в Отці, а Отець - у Мені (Йо. 14, 10). Тут не йдеться про те, що сутності їхні немов злилися воєдино, але під цим розуміється тотожність їхніх характерних рис.

Любі мої, цей факт, який, на нашу думку, викликає найбільше суперечок, і, природно, те, з якою готовністю ви прислухаєтеся до моїх слів, змусили мене забути про власну немічність і здійняти свій голос, щоб сказати вам дещо й довести, що сила Божа діяла через мене, слабосилого, зробивши мене Його знаряддям. А радше моя немічність перетворилася на силу, щоб я міг ще більше прославити Того, Хто зміцнює нас.

Той, Хто допоміг нам зібратися на це свято, Хто кладе межу торішнім молитвам і започатковує новий рік (бо той з самий день завершує попередній цикл і починає відлік нового), Хто дарує нам сили для майбутньої праці, - Той нехай збереже нас неушкодженими і порятує від кривди і ран, що їх здатні нам завдати хижі вовки. Нехай він збереже непорушною і цю Церкву, яку оберігають її великі підмурки - мученики. "Нехай відверне від неї всі лукаві задуми і захистить від нападу н відступників. Нехай дозволить нам у спокої прийняти науку Й Божих слів та навчати про благодать, даровану нам Святим Духом. Йому ж слава і влада разом зі Святом Духом нині, і Г завжди, і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!