Поради молоді про те, як з користю читати світську літературу

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Люба молоде, багато обставин спонукають мене до того, щоб подати деякі поради, які вважаю дуже корисними, бо вірю, що вони, якщо скористатися з них, стануть молодим у пригоді. Мій вік, життєвий досвід і те, що я досить спізнав змін примхливої долі, - усе це спонукає мене вказати найбезпечніший життєвий шлях тим, хто лишень ступив на нього. До того ж ви так близькі моїй душі, що ставлюся до вас з не меншою прихильністю, ніж ваші природні батьки. Сподіваюся, що ви будете уважно прислухатися до мене, замість того щоб тужити за своїми батьками.

Отож, якщо приймете мої поради, то станете у другому ряді між тими, яких прославляє Гесіод. Якщо ж поставитеся до них недбало, то (не хочу образити вас) пригадайте його поему, де він говорить:"Мудрий є той, хто сам знає, що найкраще; розумний є той, хто приймає напоумлення від инших; а той, хто не здатний ні до першого, ні до другого, - нездара в усьому".

2. Ви щодня ходите до вчителів, вивчаєте твори давніх авторів, що їх вони залишили нам у спадок. У цих книгах я віднайшов багато корисного і саме заради цього я прийшов сюди. Пораджу вам ніколи не передавати керма свого розуму иншим, неначе стерно корабля, і бездумно прямувати за тими, що вас провадять. Навпаки, слід відбирати корисне і знати, що потрібно відкинути. Отож, навчатиму вас, як відрізнити корисне від шкідливого, а розпочну з такого.

Діти мої, ми, християни, взагалі не вважаємо людське життя якимось надбанням чи благом, і те, що приносить нам користь лише в цьому житті, не є для нас справжньою цінністю. Отож ані слава предків, ані здоров'я чи красиве тіло, ані почесті чи навіть царська влада, ні що инше з людського нехай не буде для нас чимось величним чи бодай гідним хвали, і не звертаймо жодної уваги на тих, що володіють усім цим. Ми ж у своїх сподіваннях піднімаємося вище за инших і робимо все тільки для того, щоб придбати собі інше життя. Тому все, що я зараз скажу, може стати нам у пригоді для здобуття справжнього життя, яке слід любити й намагатися всіма силами його отримати. А все те, що не веде нас до цієї мети, слід знехтувати як непотріб.

Отож, яким має бути життя і як слід його провадити? Про це говоритиму дещо довше, ніж у попередній проповіді, та й слухачів треба б було мені дещо старших, ніж ви. Я лише скажу вам (і, можливо, цього для вас виявиться досить), що коли б і хтось зібрав докупи всі блага, які людство нагромадило за час свого існування, то він переконався б, що всі ті багатства не зрівняються і з найменшою часточкою вічних благ. Загалом усі я земні блага не співмірні з вічними й суттєво різняться від них, як тінь чи сон від дійсности. Більше того, можна навести влучніший приклад: наскільки душа цінніша за тіло, настільки вічне життя вартнісніше від земного.

До вічного життя нас провадить Святе Письмо, яке відкриває нам свої таїнства. Але оскільки ви ще молоді, вам важко збагнути глибину їхньої мудрости, тому зупинімо свій духовний погляд на инших творах, які не суперечать Святому Письму, - а є немов його тінню чи дзеркальним відображенням. У цьому візьмемо приклад з тих, що готуються до змагань, бо, займаючись фізичними вправами, вони зміцнюють м'язи рук і ніг і набираються сили для боротьби. Пам'ятаймо, що й нас очікує боротьба, найзапекліша з усіх видів борні, і тому, щоб підготувати себе до неї належним чином, слід докласти всіх зусиль.

Можна отримати велику користь із творів поетів, прозаїків та ораторів. Спілкування з мудрими людьми благотворно впливає на нашу душу. Малярі попередньо готують грунт для фарбування, а потім на нього накладають різні фарби - так само чинімо й ми: щоб наша слава назавжди залишилася незнищенною, спочатку прислухаймося до творів світської літератури, а вже потім звернімося до святої і таїнственної науки. І коли звикнемо дивитися на сонячне відображення у воді, тоді зможемо звернути погляд і на саме світило. Отож, оскільки існує деяка спорідненість і зв'язок між світською і духовною літературою, то нам буде корисно пізнати її, а якщо ж ні, то, порівнявши ці твори, побачимо різницю між ними, що теж немало прислужиться нам, бо закріпить у нас те, що краще.

Та з чим можна порівняти ці дві науки, щоб отримати переконливий образ першої і другої? Найкраще порівняти їх із плодовим деревом: хоча природне його призначення - рясніти плодами, але й розкішне зелене листя, що тріпоче на гіллі, теж додає йому чарівности.

Розповідають, що і славетний Мойсей здобув собі величну славу серед людей завдяки мудрості, бо натренував розум у вивченні наук єгиптян, а потім приступив до споглядання Сущого (Ді. 7, 22). Подібне кажуть і про мудрого Даниїла, що жив пізніше і спершу осягнув халдейську мудрість у Вавилоні, а вже потім взявся до Божої науки (Дан. 1, 4).

Отож, ми досить уже сказали про те, що світська наука може бути корисною для душі, а тепер належало б нам пояснити, як слід брати з неї пожиток.

Розпочну з того, що варто прислухатися не до всього, про що пишуть поети, оскільки вони суттєво різняться між собою. Але коли вони почнуть оповідати нам про діла чи слова хороших людей, то треба їх приймати і прагнути, наскільки це можливо, наслідувати приклад цих людей. Коли поети переходять до зображення лихих людей, то треба втікати від тих описів, затуливши вуха, як, розповідають, утікав Одіссей від співу сирен. Бо звичка прислухатися до пустих слів - це неначе шлях до самих учинків. Тому слід всіляко оберігати душу, щоб, насолоджуючись приємними словами, ми неусвідомлено не набралися поганого, як ті, що приймають мед, змішаний з отрутою. І не будемо хвалити поетів, коли вони описують людей, які лихословлять чи кепкують з инших, кохаються чи пиячать або коли людське щастя вимірюють розкішними бенкетами чи непристойними піснями. А найменше звертаймо увагу на їхні розповіді про численних богів і постійні чвари між ними. Серед їхніх богів брат повстає проти брата, батьки проти дітей, а діти воюють з батьками. А розповіді про їхню розпусту, перелюби та безсоромність (коли хтось розповідав би таке про худобу, то паленів би з сорому), а особливо їхнього верховного бога – Зевса - усе це залишімо комедіянтам на сцені.

3. Це ж саме можу сказати і про письменників, а найдужче про їхні вигадування різних небилиць, щоб причарувати душу  слухачів. І не будемо наслідувати вміння ораторів переконливо говорити неправду. Бо не личить нам обманювати ні в судах, ні в инших справах, бо ми обрали в житті прямий і чесний шлях, та й закон нам забороняє судитися.

Зате ще з більшою охотою сприймаймо ті світські твори, у яких автори прославляють чесноти й осуджують пороки. Подібно до того, як більшість істот тільки милуються красою квітів або сприймають їх приємний запах, і лише бджоли збирають з них мед, так само й люди, що гортають ці твори не тільки задля отримання насолоди і радости, зможуть віднайти в них і дещо корисне для душі. Тому слід нам скористатися цими творами за прикладом бджіл. Вони не прилітають навмання до всіх квітів ані не намагаються вибрати геть усе з тих квіток, на які сідають, а беруть з них лише поживне, а решту залишають.

І ми також, коли хочемо вчинити мудро, берімо з тих творів те, що нам личить і насправді близьке (по духу), а на все инше не зважаймо. Коли ми зриваємо троянди з куща, то намагаємося не торкатися колючок, - так само збираймо корисне з тих творів й уникаймо шкідливого. Тому одразу ж слід докладно розглянути кожну науку і по можливості її застосувати для нашої мети, як говорить дорійське прислів'я, "укладати камінь за мірилом".

Оскільки нам треба досягти вічного життя за допомогою доброчесности, що її чимало прославили поети і письменники, а ще більше - філософи, то творам, у яких її оспівано, треба приділити пильну увагу. Бо корисним є розвиток в юнацьких душах звички до доброчесноти. Завдяки вразливості юної душі і здатності до сприйняття ці настанови, що глибоко западають у душу, залишаються незмінними протягом життя.

Чи думаємо, що Гесіод, коли писав поезії, якими всі захоплюються, мав шо инше на меті, ніж те, щоб заохотити молодь до доброчесности? Спочатку, каже він, дорога, що веде до доброчесности, скеляста, стрімка та неприступна, сповнена безперервних трудів і поту. Тому не кожен може здолати її крутизну ступивши на неї, нелегко досягає вершини. А коли опиниться на вершині, то зможе побачити, яка ця дорога гладенька й рівна, яка легка і зручна і наскільки вона приємніша від тієї, що провадить до гріха. А на дорозі до гріха, що пролягає поряд, юрмиться народ, як оповідає поет. Мені здається, що написав він це саме для того, щоб навернути нас до чеснот, заохотити нас усіх бути добрими, йти дорогою доброчесности і, незважаючи на труднощі, не зупинятися, а прямувати до мети. І, зрозуміло, якщо ще хтось також прославляв доброчесність, то і його твори приймаймо як такі, що ведуть нас до нашої мети.

4. Я чув від одного чоловіка, досвідченого в коментуванні славетного Гомера, що вся його поезія - це в суціль похвала чеснотам, і все в нього, за винятком незначних речей, спрямоване до цього. Описуючи, наприклад, вождя кефалленпів Одіссея, який, врятувавшись після загибелі корабля, голим був викинутий на берег, показує, як він засоромився, коли з'явився перед царівною. Однак те, що він був нагий, не заслуговує на осуд, бо одягом йому служила доброчесність. Потім він настільки уславився серед феакійців, що вони відмовилися від розкошів, звичних для них, усі прагнули його наслідувати, і не було серед них жодного, хто б не хотів бути схожим на Одіссея.

У своїх поемах, як пояснює знавець творчости поета, Гомер немов гукає на повен голос: "Нам, людям, слід дбати про доброчесність, бо вона випливає разом з тим, що врятувалося на морі, і чинить так, що викинутий на берег, навіть голий, заслуговує на більшу пошану, ніж безтурботні феакійці". Воно так і є, бо все, окрім доброчесности, належить людині не більше, ніж будь-кому иншому, і переходить із рук в руки, кому перепаде, неначе та іграшка в дитячих забавах. Лише доброчесність є єдиним нашим здобутком, що його неможливо в нас відняти ні за життя, ні після смерти.

Тому й Солон, як я пригадую, казав до багатіїв: "Але ми не проміняємо доброчесності на їхнє багатство, бо вона незмінна, а багатство людське сьогодні належить одному, а завтра - иншому". Схожі слова є й у віршах Теогніда, де він пише, що бог (кого б він так не називав) схиляє ваги людської долі то в один, то в инший бік, то дарує багатство, то кидає у злидні.

Софіст Продик з Хіосу в одному зі своїх творів таким самим чином розмірковував про доброчесність і порок. А до його думки слід прислухатися, бо він є людиною, яка заслуговує на повагу. Головна думка його повчання (дослівно зараз 8 не процитую, але, наскільки пам'ятаю, висловив він це прозою, а не віршем) така: коли Геракл досяг юнацького віку і був ь приблизно вашим однолітком, роздумував він, який шлях обрати в житті: той, що через труди веде до доброчесности, чи инший, надзвичайно легкий. Тоді з'явилися перед ним дві жінки: Чеснота і Вада. І хоча вони не проронили і слова, з одного їх вигляду можна було зрозуміти різницю між ними. Одна була пишнотіла, ошатно вбрана, у дорогих оздобах, потопала в розкошах, оточена роями насолод; усе це вона демонструвала Гераклові, неначе обіцяючи ще більше і зваблюючи його йти за нею. Друга, струнка і без прикрас, дивилася поважно і виглядала зовсім по-иншому. Вона не обіцяла нічого легкодоступного і приємного, лише солоний піт, труди та небезпеки на суші й на морі, але нагородою за це мало бути, як розповідає ця історія, стати богом. І Геракл зважився і вирушив за Чеснотою.

Тому нам слід їм вірити і намагатися керуватися в житті мудрими словами тих, хто менше, а хто більше (кожен у міру своїх талантів) прославили у своїх творах доброчесність. Бо хто своїми ділами утверджує свої переконання, ''той справді є мудрим, а інші блукають мов тіні''. І мені видається, що це подібне до роботи талановитого художника, якому вдалося зобразити красиву людину такого, якого вона є насправді в житті.

А ті, хто на словах вихваляє чесноти і виголошує про них розлогі промови, а на ділі надає перевагу розкошам, а не поміркованості і більше дбає про зиск, ніж про справедливість, схожі на акторів, що, розігруючи п'єси, грають ролі царів і можновладців, хоча вони не є ні царями, ні можновладцями, а часто і взагалі прості раби. Так само й музикант не дозволить, щоб його ліра звучала ненастроєною, і диригент хору не допустить, щоб його хор співав фальшиво.

Так само і той, хто живе не так, як повчає инших, суперечить сам собі, неначе говорить слідом за Еврипідом:"Язик присягнув, але думки не зв'язані присягою". Така людина прагнутиме видаватися доброю, замість того щоб справді бути такого. Якщо прислухатися до слів Платона, то вдавати зі себе справедливого, насправді не будучи таким, - це є крайній ступінь несправедливосте.

Отож, саме таким чином нам слід користати з творів, що містять чимало доброго. Пам'ять про діла славетних мужів збереглася й донині у словах поетів та письменників, тому не полишаймо поза увагою користь від читання їхніх творів. Наприклад, Плутарх описує, як один чолов'яга на ярмарку ганив і картав Перикла, а той не звертав на це жодної уваги, і так тривало цілий день: один лаявся безугавно, а инший не зважав на це. Лише надвечір, коли вже смерклося, злоріка втихомирився, і Перикл наказав слугам із факелами відпровадити того додому, щоб він йому не перешкоджав займатися філософією.

А один розлючений негідник погрожував Евклідові з Мегар і присягнув, що вб'є його. Евклід і собі заприсягнув убити його і тим одразу втихомирив гнів свого супротивника.

Отож, наскільки корисно пригадати собі ці випадки саме в ту хвилину, коли людину охоплює гнів! Не треба прислухатися до слів трагіка, який нерозважливо каже: "Гнів озброює руку проти ворогів". Навпаки, найкраще не дати навіть за родитися гніву. Хоча це й нелегка справа, стримуймо його здоровим глуздом, неначе вуздечкою, і не даваймо йому розпалюватися далі.

5. Але повернімося знову до розмови про гарні приклади. Одного разу накинувся якийсь п'яниця на Сократа, сина Софроніска, і почав бити його по обличчю, але той і не боронився ні словами, ні руками дозволив п'яниці вилити свій гнів, аж обличчя від ударів спухло й закривавилося. Коли ж волоцюга втихомирився, Сократ нічого йому не зробив, тільки, як кажуть, написав на своєму чолі, як пишуть на статуях про їх творця: "Це зробив такий-то", і в такий спосіб відплатив кривдникові.

Отож, я кажу, що такі приклади, які навчають чеснот, подібних до християнських, варто наслідувати. Вчинок Сократа неначе брат-близнюк наказові: коли хто вдарить тебе по правій щоці, підстав йому й другу (Мт. 5, 39). Ось наскільки ми маємо бути далекі від помсти. А приклади Перикла чи Евкліда нагадують нам місце з Євангелія, де сказано, щоб не противитися тим, що нас переслідують, і терпляче зносити їх гнів, і про те, що треба молитися за ворогів, а не проклинати їх (Мт. 5, 44). І той, хто змалку був вихований на таких прикладах, не нарікатиме, що євангельські приписи неможливо виконати.

Не хочу обминути і вчинок Олександра, який, взявши у полон доньок Дарія (а про них ходили чутки, що вони напрочуд гарні), не дозволив собі навіть поглянути на них, бо вважав ганьбою, щоб переможець мужів дав перемогти себе жінці. А це якраз відповідає євангельському вислову про те, що хто погляне на жінку з насолодою, уже не вільний від гріха, бо прийняв у душу пожадання, хоча б і не вчинив на ділі перелюбу (Мт. 5, 28).

Відомим є і вчинок Клінія, одного з учнів Пітагора. Важко й повірити, але його поведінка була настільки близька до християнських приписів, неначе він чинив так не самохіть, а наслідуючи Євангеліє. Що ж такого він робив? Він міг уникнути штрафу у три таланти, якщо б присягнув. Та він волів радше заплатити накладене на нього стягнення, але не присягнув, хоча міг скласти чесну присягу. Він так вчинив, неначе чув про наказ, який забороняє нам присягати (Мт. 5, 33).

Але вернімося знову до того, з чого я розпочав, а саме: не слід приймати все впереміш, а лише корисне. Чи було б логічно з їжі вилучати те, що шкідливе, а в науках, що живлять нашу душу, бути нерозбірливим і, немов бурхливий потік, підхоплювати все, що трапиться на шляху, і вкидати до неї? Ні, здоровий глузд ось у чому. Керманич не дає вітрам збити його з курсу і веде човен до пристані, лучник влучає у свою ціль, коваль чи тесля працює над своїм виробом, маючи перед собою певну мету. А чи ми маємо бути гірші за ремісників, коли цілком спроможні бачити власну мету й усвідомлювати ті завдання, що стоять на шляху до її досягнення? Як би то виглядало, коли реміснича праця мала б якесь логічне завершення і свою мету, а людське життя не мало б такої мети, згідно з якою треба все робити й говорити, якщо людина не хоче стати схожою на нерозумних тварин? Невже уподібнимося до хитких і нічим не утримуваних суден, що віддані на волю хвиль, які то підіймають їх на гребені, то скидають у морську безодню? Невже не матимемо й крихти розуму, щоб керувати своєю душею?

Ні, робімо так, як чинять атлети на змаганнях або музиканти. Вони беруть участь лише в тих видах боротьби, за перемогу в яких можуть отримати нагороду, і ніхто з них, виступивши в кулачному бою чи боротьбі, не береться до змагань у грі на кіфарі чи флейті. Так чинив уславлений Полідам, який, готуючись до Олімпійських ігор, зупиняв колісниці на повному ходу і так зміцнював свої сили. Силач Мілон чинив не инакше, тому й не зміг суперник зіштовхнути його з намащеного олією щита, бо він так міцно тримався на ногах, немов статуя, прикріплена оловом до постаменту. Та й зрозуміло, що їхні вправи були відповідною підготовкою до боротьби. А якби вони вигравали пісні фригійця Марсія чи Олімпія, якби покинули порох і піт гімнастичних вправ, то чи вдалося б їм здобути перемогу? А чи не покинули б вони стадіон засвистані й висміяні, бо глядачі глузували б з неповороткости їхніх тіл?

Так само чинив і Тимотей: він не проводив часу в палестрі, а займався музикою, инакше не перевершив би инших своєю грою. Він досяг такої досконалости у грі на флейті, що міг, коли хотів, розбурхати слухачів і грізними звуками викликати в них гнів або ж, навпаки, тихою мелодією заспокоїти їх і зняти напругу. Розповідають, що одного разу він так майстерно заграв перед Олександром фригійську бойову мелодію, що той скочив і кинувся до зброї, - опісля ж із флейти полилися лагідні звуки, і Тимотей повернув царя до бенкетного настрою. Ось таку силу для досягнення мети в музиці чи в атлетичних змаганнях дають відповідні вправи.

6. Коли я вже заговорив про змагання і переможців, то годилося б додати ось що. Атлети втомлюються під час вправ, не один піт з них сходить, не раз в палестрах отримують травми та й їдять не те, що смачне, а те, що їм припишуть наставники і що необхідне для підтримання фізичних сил. Одне слово, вони віддають кожну хвилину свого життя, щоб добре приготуватися до боротьби. Лише потім виходять на стадіон, зносять усі труднощі й небезпеки, щоб отримати маслинового чи селерового вінка або инші відзнаки і щоб вісник проголосив їх переможцями.

Нас також очікує за подвижницьке життя нагорода, така неймовірно велика й дивовижно прекрасна, що годі й описати. То чи будемо, дрімаючи, безтурботно жити, щоб ця нагорода дісталася в инші руки? Якщо ледарство мало б у житті якусь ціну, тоді ми вважали б найщасливішим Сарданапала, а то й Маргіта, про якого Гомер писав (якщо вірити його словам), що той не орав, не копав і взагалі не займався жодною працею.

А чи не правдивішою є мова Піттака, який говорить, що важко бути достойною людиною, бо треба докласти чималих зусиль, щоб досягти тих вічних благ, які, як ми вже вище згадували, незрівнянно вищі за будь-які земні набутки. Тому не годиться нам бути недбалими і проміняти великі надії на дочасну вигоду, якщо не хочемо заслужити осуд, а то й вічну кару, - і не тут, у земному житті (хоча й це, коли вдуматися, немало важить), а там, на місці суду, під землею чи деінде у всесвіті.

Якщо хто згрішить мимоволі, то має шанс отримати прощення від Бога, але той, хто добровільно обирає гірше, не матиме вибачення і буде покараний значно суворіше.

Ви можете запитати в мене: "Тоді що ж нам робити?" А хіба не що инше, як дбати про душу, полишивши всі инші турботи?

7. Тому не треба прислужувати тілу, хіба що в міру необхідносте, а от душу пильнуймо якнайкраще, щоб завдяки філософії звільняти її, немов із в'язниці, від тієї спільносте з тілесними бажаннями, тоді й тіло подужає перемогти ці нахили.

Шлункові треба служити лише в міру, а не годувати його найсмачнішими стравами, що їх вигадують спритні розпорядники трапези чи вправні кухарі, що задля цього обшукують землю і море, неначе сплачуючи данини жорстокому тиранові. Вони справді заслуговують на співчуття, бо не знають і хвилини спокою, не можуть відірватися від киплячих казанів, немов уже терплять пекельні муки. їхня праця однаково марна, як і праця тих, що хотіли б чесати вогонь, ситом черпати воду чи наповнити діряву бочку, бо вона не має кінця-краго.

А надмірно дбати про зачіску та одіж - це, за словами Діогена, звичка нещасних або негідників. Тому раджу вам усвідомити, що отримати прізвисько модника так само ганебно, як бути підозрюваним у розпусті чи зазіханнях на чужу дружину. Бо яка різниця для розумної людини: чи носити розкішний одяг чи зодягатися у простий? Головне, щоб він захищав від холоду чи спеки. Так само й в усьому иншому не слід ганятися за тим, що перевищує розумні потреби, ані не опікуватися тілом більше, ніж того вимагає благо душі. Це не менша зневага для людини, яка насправді гідна так називатися, чепуритися і випещувати своє тіло, ніж мати якусь ганебну схильність. Хто докладає усіх своїх сил лише для того, щоб тіло почувалося якнайкраще, той не знає своєї вартости як людини і не розуміє значення вислову: людина - це не те, що бачимо назовні, але кожному з нас потрібно великої мудросте, щоб пізнати самого себе. А таке самопізнання для засміченого розуму ще більш недосяжне, ніж запаленими очима поглянути на сонце.

Кажучи коротко, але для вас цілком достатньо, очищенням для душі є зневага до розкошів. Чистоті душі шкодить споглядання непристойних вистав (чародіїв) чи тіл, оскільки це встромлює в душу жало насолод. Не варто також прислухатися до мелодій, що псують душу, бо зазвичай така музика зманіжує людину і породжує в ній погані звички й ниці пристрасті. Ми ж, навпаки, маємо сприяти розвиткові иншого роду музики - достойної, що удосконалює нас, - такої, якою користувався Давид, творець святих пісень, завдяки яким, як розповідають, він зцілив царя від душевного розладу (1 Сам. 16, 23).

Розповідають, що Пітагорові якось трапилося перестріти п'яних гуляк. Коли він наказав флейтистові, який супроводжував процесію, змінити мелодію і заграти дорійської, то п'яниці одразу протверезіли і від сорому кинулися врозтіч. Инші ж під звуки флейти шаліють і скачуть, немов корибанти чи вакханки. Такий сильний вплив має як гарна, так і погана музика! А оскільки нині ці шкідливі співи так поширилися, то слід якнайменше слухати їх і уникати як чогось дуже ганебного.

А наповнювати повітря різними пахощами, що насолоджують нюх, або натиратися ароматними оліями - про це навіть соромно говорити. Я вже не кажу про те, що не годиться ганятися за приємностями для дотику чи смаку. Чи цього одного не досить, щоб змусити людину жити, немов тварина, задля шлунку і того, що нижче?

Отже, підсумовуючи, скажу вам: не маніжте тіла, якщо не хочете потрапити в пастку насолод, які засмоктують, немов те болото. Платон радить дбати про тіло в міру потреб і настільки, наскільки це необхідно, щоб займатися філософією. Його думка схожа до тієї, яку висловив апостол Павло: щоб не перетворювати догоджання тілу на пожадання (Рим. 13, 14).

Чим же люди, які прагнуть всіляко догодити тілу, а душу занедбують, немов щось безвартісне, відрізняються від ремісників, котрі докладають чималих зусиль для того, щоб придбати інструменти, а самого ремесла не опановують. Отож, ми маємо чинити навпаки: приборкувати і стримувати тіло, неначе дику тварину, що нападає на нас. Слід усмиряти розумом, немов батогом, збурення, які з тіла переходять у душу, стримувати розум від захоплення насолодами, як вправний візник поводом стримує шал неприборканих коней, щоб вони не схарапудилися.

Пам'ятаймо й Пітагорові настанови, котрий, довідавшись, що один з його учнів надміру тренує тіло і переймається харчами, сказав: "Коли вже припиниш зводити для себе ще неприступнішу в'язницю?"

Тому-то Платон, кажуть, передбачивши ту шкоду для душі, якої може завдати тіло, вибрав для своєї Академії нездорову місцевість Аттики. Цим він хотів усунути комфортні умови для тіла, так само, як обтинають пагони винограду, надмірно обтяжені гронами. Я ж не раз чув від лікарів, що надміру леліяти тіло навіть шкідливо для здоров'я.

8. Отож, коли надмірна турбота про тіло не приносить користи навіть самому тілу, а для розвитку духа є перешкодою, то потрапляти в залежність від тіла - явне безглуздя. Тож якщо не будемо потурати примхам тіла, то навряд чи нас захопить щось земне. І навіщо знадобиться нам тоді багатство, якщо будемо зневажати насолоди? Я ж не бачу жодної користи з цього, хіба що кому видасться приємним стерегти закопані скарби, як роблять це в казках дракони. Кого виховали поважати справжні цінності, той не вчинить нічого низького чи ганебного. Така людина, чим більше зневажає надмірності, тим менше їх потребує, нехай це буде навіть золотий пісок з Лідії чи скарби в золотоносних мурах. Власні потреби тоді узгоджуються з природною необхідністю, а не з насолодами.

Людина, виходячи за межі природної потреби, подібна до того, хто летить сторчма донизу і не має за що вхопитися, щоб зупинити своє падіння. Пожадання вічно переповнюють його і, як говорить Солон, син Ексикестида: "Людина не знає межі для багатства". Наслідуймо краще вірші Теогніда:"Не прагну багатіти, ані не бажаю бути багатим, вистачить для мене в житті небагато, лише б не зазнати зла". Солон. Елегія 2, 71.

Мене захоплює приклад Діогена, який зневажав усі людські достатки. Мудрець довів, що він багатший за великого царя (Олександра), бо потребував для прожиття менше, ніж цар. "Нам же всього замало, - говорять користолюбці, - бо не маємо стільки талантів, як місієць Пітій, або ланів без міри чи незліченних стад".

Нам же, вважаю, не личить прагнути багатства, якщо його не маємо, а коли й володіємо ним, то не слід пишатися ним більше, ніж тим, що вміємо ним розумно розпоряджатися. Слушними є слова Сократа, з якими він звернувся до чоловіка, зарозумілого від багатства: "Я здивуюся твоїми статками не раніше, ніж побачу, що ти знаєш, як ними розумно скористатися".

А коли б Фідій чи Поліклет пишалися лише золотом чи слоновою кісткою, з яких один вирізьбив елейцям Зевса, а а инший - аргівцям Геру, то їх би неодмінно висміяли за те, що чваняться чужим багатством, забувши про мистецтво, завдяки якому навіть золото стає цінніше і прекрасніше. А чи ж не меншого осуду заслуговуємо ми, коли вважаємо, що людська доброчесніть не здатна сама по собі бути окрасою? Зневаживши багатство і знехтувавши принадами для тіла, чи будемо вдаватися до лестощів, підлабузництва, хитрощів і підступів Архілохової лисиці? Любі, розсудлива людина нічого не мусить так уникати, як життя заради примарної слави та хвилювань через те, що скажуть люди! Кожен у своєму житті мусить стерегтися йти всупереч здоровому глуздові, і навіть якщо б довелося протиставити себе всім людям, зазнати ганьби, захищаючи власні чесноти, навіть тоді не можна відступати від власних переконань.

А той, хто чинить инакше, чи не подібний до єгипетського мага, який за бажанням перетворювався то на рослину, то на тварину, то на вогонь, то на воду, то перекидався у щось инше? Сьогодні такий підлесник понад міру вихвалятиме доброчесність перед тими, що її цінують, а завтра казатиме цілком протилежне, коли побачить, що комусь до вподоби несправедливість. Як поліп, кажуть, змінює своє забарвлення залежно від кольору землі, що під ним, так само така людина змінює свою думку на догоду тим, з ким спілкується.

Хоча найкраще навчає Святе Письмо, проте і зі світської літератури зробимо для себе якийсь обрис доброчесности, бо ті, хто старанно використовує кожну нагоду, отримують користь з усього, як великі ріки від своїх приток. Поет сказав:"треба мале додавати до малого", - і цей вислів більше стосується примноження знань, ніж якогось грошового прибутку.

Коли під час виходу з Єгипту син запитав у Біянта, чим він може найбільше потішити батька, той відповів: "Якщо дбатимеш про пожиток на старість". А під цим пожитком він мав на увазі доброчесність, хоча визначив її обмежено, маючи на увазі її користь лише для людського життя. Щодо мене, то розмови про довголіття Титона, чи Аргантія, чи навіть приклад біблійного Матусаїла, який, кажуть, прожив 970 років, або коли підсумовують земний вік усіх людей, - дивні, мені смішно з цих балачок, немов з дитячого белькотіння, - бо вважати, що весь цей вік у сумі років, яку годі собі й уявити, більший, ніж вічне життя, це те саме, що вірити у смерть нашої безсмертної душі.

Закликаю вас готувати собі пожиток для вічности, збираючи, як каже прислів'я, кожен камінець і використовувати кожну сприятливу нагоду, яка здатна допомогти нам досягнути мети. Хоча це й важко і вимагає праці, не лякаймося малодушно, а пригадаймо собі вислів про те, що кожен мусить намагатися обрати для себе найкращий шлях у житті і сподіватися, що він, перетворившись у звичку, виявиться приємним. Бо, ганебно згайнувавши свій час, людина вже не спроможна повернути минуле, скільки б вона не плакала й не тужила.

Я ж вам раджу найліпше: і те, що вже сказав, і те, що говоритиму й надалі впродовж усього життя. А ви ж остерігайтеся, щоб не стати схожими на безнадійно хворих. Пильнуйте, щоб хвороба вашої душі не виявилася такою, якими бувають тілесні немочі. Знаю їх три різновиди: перша - коли людина просто погано себе почуває і сама йде до лікаря; друга - коли хвороба справді серйозна, і лікаря запрошують додому, але найгірше, коли людина цілковито впадає в меланхолію від невиліковної недуги й відмовляється приймати будь-яких відвідувачів. Отож і ви, щоб не зазнати лиха від цього, прислухайтеся до порад розумних людей.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!