Про покору

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Любі, я так хотів би, щоб людина завжди зоставалася У своїй славі при Богові, щоб її велич була не вдаваною, а справжньою, і щоб звеличувалася вона Божою силою, просвітлювалася божественною мудрістю, насолоджувалася вічним життям і нетлінними благами! Людина ж відмовилася від досягнення Божої слави та, шукаючи більшої, запрагла недосяжного, внаслідок чого втратила те, що могла б мати. І з того часу, щоб отримати повне спасіння і зцілитися від цієї недуги та повернутися до первісного стану, людині треба звільнитися від зарозумілости, відкинути думку про те, що вона сама здатна досягти слави. Навпаки, людина має шукати слави у Бога. Так вона виправить свою помилку, вилікує недугу і повернеться до виконання святої заповіді, яку занедбала.

Диявол, занапастивши людину примарною надією на оманливу славу, не припиняє і далі заманювати її цими ж принадами, вигадуючи тисячі нових хитрощів. Навіює людині, що велике багатство є чимось вартісним, щоб вона мала чим пишатися і до чого стреміти, хоча воно не тільки нічого не додає для слави, а, навпаки, приховує в собі чимало небезпек. Нагромадження багатств є причиною захланности, тому примножувати їх, щоб уславитися, - глупота. Маєтності і скарби лише засліплюють і спустошують людину, роблять її пихатою і надутою, немов той набряк від запалення. Бо як набрякле тіло свідчить про хворобу, а не про здоров'я, так і бундючність є початком небезпечної недуги і причиною загибелі.

Настільки ж небезпечною загрозою для нашої душі є гордощі. Бажання вивищуватися над иншими породжує не лише багатство. Люди пишаються розкішним життям і дорогим вбранням, на яке витрачають чимало грошей, багатим столом, який аж вгинається від наїдків. Сповнюються пихи, коли вбираються у розкішний одяг, без якого можна й обійтися, і коли будують величезні будинки та оздоблюють їх вишуканими прикрасами. Ці люди аж надимаються від пихи, коли їм вклоняються тисячі слуг і юрми підлабузників. Але понад усіляку міру вони стають зарозумілими тоді, коли їх обирають на урядові посади.

Коли народ удостоїть кого своєї довіри, обере його на якусь посаду і наділить привілеями, тоді обранцеві починає здаватися, що він неначе вже піднявся понад межі людської природи, пересуває на хмарах, а підлеглих сприймає як підніжжя. Більше того, обрані надимаються і перед тими, які наділили їх владою і завдяки яким вони, як їм видається, є чимось значним. Насправді така поведінка безглузда, бо їхня слава не триваліша за сон, а їхній блиск примарніший від нічних видінь, які то з'являються перед очима, то розчиняються в темряві. Таким нерозумним був і син Соломона, що був молодий за віком, але ще незріліший за розумом. Коли народ просив його, щоб він змилостивився, він почав погрожувати ще більшими карами, сподіваючись, що погрози допоможуть йому вселити підданим ще більше поваги до себе і він видаватиметься ще величнішим царем. Цим він погубив своє царство і втратив те, що мав (1 Цар. 12, 4-14).

Людина хвалиться силою рук, швидкістю ніг, красою тіла, але це все нівечить хвороба і нищить невблаганний час. Людина не розуміє, що кожне тіло - це полова, а вся слава людська, як цвіт польовий, бо трава всохне і цвіт опаде (Іс. 40, 6-7). Так велетні пишалися своєю силою: Голіят зухвало повстав проти Бога (1 Сам. 17, 4); Адоній пишався своєю вродою (1 Цар. 1, 5-53); Авессалом вихвалявся своїм довгим волоссям (2 Сам. 14, 26).

2. Люди мають й инші якості, що видаються їм найбільшими і найміцнішими, - це мудрість і розум, - але й вони - марнота. Бо й вони не дають нам приводу для того, щоб пишатися ними чи вивищуватися над иншими, адже коли в людині немає Божої мудрости, то людський розум нічого не вартий. Так, дияволові не принесли жаданої користи його мудрування, бо підступи, що їх він таємно задумував проти людини, нічим їй не зашкодили. Він сподівався відвернути людину від Бога, позбавити її вічного життя, але, ставши боговідступником, насправді ж сам себе зрадив і був засуджений на вічну кару. Диявол сам потрапив у пастку, яку він лаштував проти Господа, сам помер на тому хресті, на якому сподівався розпинати инших, і сам помер тією смертю, яку обрав для Господа. І якщо князь цього світу - перший, найбільший і невидимий учитель цьогосвітньої мудрости - потрапляє в тенета власних хитросплетінь і у своїх мудруваннях доходить до крайньої межі глупоти, то тим більше це очікує і на його учнів та послідовників, які хоча й вигадують тисячі підступів, проте, називаючи себе мудрими, вони стали нерозумними (Рим. 1, 22). Фараон замишляв різні хитрощі, щоб погубити Ізраїль, але його підступний задум був викритий так, як він і не очікував. Бо немовля, яке за його наказом мало бути страчене, таємно виховувалося при його ж дворі, щоб знищити його царство і здолати силу його народів та врятувати Ізраїль. А людиновбивця Авімелех, позашлюбний син Гедеона, убивши сімдесят законних синів, гадав, що для зміцнення своєї влади вчинив дуже мудро. Але в тій різанині він повбивав і своїх прибічників, більше того - і сам загинув від їхніх рук, бо одна жінка поцілила в нього каменюкою (Суд. 9). Так само і всі юдеї виношували хитрі плани, щоб згубити Господа, міркуючи так: Якщо залишимо Його, - то всі увірують у Нього, прийдуть римляни і віднімуть у нас і храм, і народ (Йо. 11, 48). З цими думками дійшли аж до того, що вбили Христа, виправдовуючись тим, що зробили це задля спасіння народу і держави. А насправді самі себе цим занапастили, бо з рідної землі їх вигнали, скасували їхні закони і заборонили їхніх богів. Зрештою, можна навести тисячі прикладів, з яких кожен може зрозуміти, що користь від людської мудрости радше мала і незначна, ніж велика і значуща.

3. Тому розсудлива людина не пишатиметься ні розумом, ні иншими вищезгаданими якостями. Навпаки, вона прислухатиметься до пересторог блаженної Анни і пророка Єремії: Нехай мудрий не хвалиться своїм розумом, і могутній не хвалиться своєю силою, і багатий нехай не хвалиться своїми статками (Єр. 9, 23).

Але що насправді заслуговує на похвалу і в чому полягає істинна велич людини? Пророк повчає нас: Нехай той, хто похваляється, хвалиться тим, щоб розуміти і знати, що Я - Господь (Єр. 9, 24). Справжня гордість людини, істинна слава її і велич у тому, щоб розуміти це і шукати слави у Господа слави. Апостол каже: Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться (1 Кор. 1, 31), пояснюючи нам, що Христос став нам мудрістю 235 від Бога, оправданням, освяченням і відкупленням, щоб було, як написано: "Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться" (1 Кор. 1, і. 30-31). Це - досконала і повноцінна похвала в Бога, коли а людина не звеличується власною праведністю, а знає, що хоча я їй і бракує істинної праведности, вона виправдана вже одною & вірою в Христа. Тому Павло хвалиться тим, що погордив влас- „ ною праведністю, прагнучи праведности через Христа, і шукає праведности, яка від Бога, і є у вірі, щоб пізнати Його, силу Його воскресіння, розділити спільність Його страждань і, прийнявши подобу Його смерти, отримати воскресіння з мертвих.

Це знищує будь-які гордощі. Жодного приводу не залишається тобі, людино, для вихвалянь, бо твоя слава і надія полягають у тому, щоб умертвити усе своє, і шукати майбутнього життя у Христі. Тож коли ми матимемо зачатки цього життя, то повністю перебуватимемо у стані благодаті й матимемо Божі милості. Саме Бог є тим, Хто за своєю Доброю волею і викликає у вас бажання, і спонукає до дії (Флп. 2, 13). Бог виявляє свою мудрість, яку призначив для нашого прославлення, через Святого Духа (1 Кор. 2, 7-Ю), і дає нам сили у трудах. Павло каже: я трудився найбільше з усіх, та не я, а благодать Божа, яка є зі мною (1 Кор. 15. 10). Бог рятує нас із небезпек усупереч усякій людській надії. Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, - каже апостол, - смерть, щоб не покладатися нам на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих. Він визволив нас від такої смерти і визволяє далі. Маємо надію, що Він ще визволить нас (2 Кор. 1, 9-10). 

4. Отож скажи мені, чому ти надимаєшся та вихваляєшся, і неначе власними благами, тим, що отримав від щедрого Благодійника, замість того щоб виявити Йому свою вдячність? Що такого маєш, що отримав не від Нього? Бо що ти маєш, чого, б ти не отримав. А якщо отримав, то чому хвалишся, наче б не одержав? (1 Кор. 4, 7). Не ти пізнав Бога завдяки своїй праведності, а Бог пізнав тебе завдяки Своїй доброті. Сказано: Ви, що пізнали Бога, чи краще сказати, яких Бог пізнав (Гал. 4, 9). Не ти прийняв Христа завдяки своїй доброчесності, а Христос прийняв тебе завдяки своєму приходові. Прагну, - каже апостол, - щоб її осягнути; саме на це Христос і здобув мене (Флп. З, 12). І Господь каже: Не ви Мене вибрали, але Я вас вибрав (Йо. 15, 16).

Може, ти похваляєшся тому, що маєш почесті від инших, а милосердя приймаєш за привід для гордощів? Тоді пізнай себе, зрозумій, ким ти є, - як Адам, вигнаний з раю (Буг. З, 24), як Саул, покинутий Духом Божим (1 Сам. 16, 14), як Ізраїль, відтятий від святого коріння. Вірою тримаєшся, - каже апостол, - то ж не надимайся, але бійся (Рим. 11, 20). Бо за милістю йде суд, а Суддя пильнує, як ти скористався тією благодаттю. А якщо ти не усвідомлюєш, що отримав ласку, а благодать Божу вважаєш власними досягненнями, то не більше тобі належить шани, ніж блаженному апостолові Петрові. І твоя любов до Бога не зможе перевищити силу любови апостола, який так гаряче полюбив Христа, що бажав навіть умерти за Нього. Але за самовпевнені слова Петра: Якби й усі спокусилися в Тобі, то я не спокушуся ніколи (Мт. 26, 33) - піддано його було випробуванню страхом, і він відрікся. Це падіння навчило Петра розсудливости та обережности, милосердя до слабкодухих, а через пізнання власної слабкости Петро зрозумів, що так само, як потопаючий на морі був врятований правицею Христовою, так і він, потрапивши у вир спокус, був урятований силою Христа, Який передбачив те, що сталося, і передрік Петрові: Симоне, Симоне, ось сатана наставав на вас, щоб пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя. А ти, коли навернешся, утверджуй своїх братів (Лк. 22, 31-32). І Петро, таким чином викритий Господом, отримав від Нього допомогу, завдяки якій зумів позбутися гордости і став милосердним до слабких.

Згадаймо того фарисея, зухвалого й надміру гордовитого, який не лише вихваляв себе понад міру, а й у присутності Бога насміхався з митника і через цю зарозумілість і гордість втратив похвалу за праведність. Митник, навпаки, вийшов з храму виправданий більше за нього, бо прославляв святого Бога, не сміючи й очей звести вгору. Він смиренно звинувачував себе, бив у груди і не прагнув нічого, окрім милосердя (Лк. 18, 11 - 14). Отож пильнуй і остерігайся, маючи перед очима той прикрий приклад покарання за гордощі. Пихатий фарисей через свою зарозумілість втратив нагороду за праведність. Через те, що він себе звеличував і, не чекаючи на присуд Божий, сам виносив рішення, перевагу було надано не йому, а покірному грішникові.

Тому ніколи не вивищуйся ні над ким, навіть і над великими грішниками. Покора часто звільняє того, хто чимало згрішив. Не вважай себе праведним, порівнюючи себе з кимось, щоб, виправданий власним сумлінням, ти не був осуджений судом Божим. Святий Павло каже: Не беруся сам себе судити, бо хоч я ні в чому не відчуваю себе винним, але це не виправдовує мене. Той, Хто мене судить, - це Господь (1 Кор. 4, 4).

5. Вважаєш, що вчинив щось доброго? Дякуй за це Богові і не виносься над ближнім. Апостол каже: Нехай кожний випробовує своє діло, і тоді матиме похвалу тільки в собі, а не перед іншими (Гал. 6, 4). Яка користь для ближнього в тому, що ти визнав віру, пішов у вигнання в ім'я Христове чи зніс труднощі посту? Це - не чужий зиск, а твій власний.

Остерігайся, щоб ти не зазнав падіння, подібного до того, що його зазнав диявол, який занісся над людиною, впав через людину і став підніжжям тому, кого топтав. Таким було і падіння Ізраїля. Коли ізраїльтяни вивищувалися над иншими народами, бо вважали їх нечистими, то вони самі стали нечистими, а народи отримали істинне очищення. Праведність ізраїльтян заплямувалася, немов брудна одіж (Іс. 64, 6), а беззаконня і нечестивість инших народів були очищені їхньою вірою. Зрештою, пам'ятай про правдивість вислову: Бог, гордим противиться, а покірним дає благодать (Прип. З, 34; Як. 4, 6; 1 Пт. 5, 5). Май напоготові і такі слова Господа: Той, хто принижується, буде вивищений, а той, хто виноситься, буде понижений (Лк. 14, 11).

Не будь для себе упередженим суддею, не порівнюй свою милість з чужою. Бо якщо тобі видаватиметься, що в тобі є щось добре, то, приписуючи собі добро, ти охоче випустиш з уваги вади. Величаючись сьогоднішніми добрими вчинками, хоча раніше ти завжди чинив зло, ідеш собі на поступки. Тож коли ти надимаєшся через сьогоднішнє, то напруж пам'ять і пригадай минуле, і твоя пиха одразу спаде, як лускає пухир. Коли побачиш, що ближній твій грішить, то дивися не лише на його гріхи, а зваж, скільки доброго він робив і робить. Так міркуючи й оцінюючи всі його вчинки, а не лише їх частину, ти часто переконаєшся, що він кращий за тебе. Бо Бог досліджує всі людські справи, а не їх частину. Я бо йду, - каже Святе Письмо, - зібрати ваші справи і думки (Іс. 66, 18). І коли Він пригрозив Йосафатові теперішнім проступком, то пригадав і попередні його добрі вчинки, кажучи: Окрім іншого знайшов Я в тобі і добрі слова (2 Хр. 19, 3).

6. Ці й инші подібні слова Господа пригадуймо собі для подолання гордині, бо, понижуючи себе, будемо вивищені. Наслідуймо в цьому Господа, Який зійшов з небес і понизив Себе до крайньої межі упокорення, і з тієї покори був піднесений на призначену для Нього висоту. Усі вчинки Господа навчають нас покірности. Коли Він був ще немовлям, то лежав у вертепі, не на ліжку, а в яслах. Коли жив у бідній людській оселі, слухався матері і її законного чоловіка. Коли Він навчався, то слухав те, в чому не мав потреби, і водночас ставив запитання, які викликали подив своєю мудрістю. Господь упокорився перед Йоаном, і від раба Свого прийняв хрещення. Він не чинив спротиву тим, котрі повставали проти Нього, не застосовував своєї безмежної влади, а впокорявся їм, немов сильнішим, і сьогочасним правителям дозволив мати владу над Собою. Приведений правителем і відданий до суду, Він був поставлений перед архиєреями, і стояв, як злочинець, перед суддями. Маючи змогу заперечити зведені на Нього наклепи, Він мовчки зносив наругу. Його було засуджено до найганебнішої смерти для людини, раби і найнікчемніші служки обпльовували Його. І так у покорі провів Він усе Своє людське життя - від народження до смерти. А після такого упокорення Він засяяв славою, прославивши разом зі Собою і Своїх знеславлених товаришів. Першими з них були Його учні, що бідними і нагими йшли по світу, не в мудрості промов, не в кількості послідовників, а як самітники, блукачі, що самотньо подорожують сушею і морем, яких б'ють батогами, каменують, переслідують і врешті-решт убивають. Такі отцівські і божественні науки. Ідімо й ми їхніми слідами, щоб завдяки своїй покорі отримати частку вічної слави - досконалий і правдивий Христовий дар.

7. Отож, якими мають бути наші вчинки, щоб ми навчилися спасительної покори і відкинули згубну бундючність? Вправляймося в цій покорі при кожній нагоді й нічого не занедбуймо - і не зазнаємо тоді ніякої шкоди. Душа звикає до наших щоденних занять, вона пристосовується до нашої поведінки, її формують наші вчинки. Отож, нехай твій зовнішній вигляд, одяг, хода, те, як ти сидиш, твоя трапеза, твоє ліжко, посуд, облаштованість домівки і все оточення будуть прості й невибагливі. Так само твоя мова, твій спів, поводження з ближнім нехай будуть радше скромні, ніж чванливі.

У розмові не вдавайся до софістичних викрутасів, уникай солодкої пишномовности, не будь зверхній і не поводься гордовито зі співрозмовником. І взагалі в усьому уникай зверхности і самозвеличення. Будь добрий до друга, лагідний до слуг, незлопам'ятний до гнівливих, людинолюбний до покірних, не зважай на зловмисників, будь співчутливий до чужих страждань, в жодному разі нікого не зневажай, прихильно запитуй, доброзичливо відповідай. Будь рівний з усіма, сам себе не хвали і не спонукай до цього инших, не вживай негожих слів, не виставляй напоказ, наскільки це можливо, своїх здібностей і обдарувань. Скоївши гріх, картай себе сам (Прип. 18, 17), а не чекай, допоки инші почнуть тобі дорікати, наслідуй того праведника, який з перших слів сам себе звинувачує.

Намагайся чинити, як Іов, що не посоромився привселюдно визнати своє падіння (Іов. 31, 34). Не поспішай осуджувати инших, ані не картай їх дошкульно чи з великим обуренням (бо це схоже на зарозумілість), не прискіпуйся до дрібниць, неначе ти сам досяг досконалосте в праведності. Допомагай піднятися тим, що впали в переступ, духовно скеровуй їх і, як закликає апостол, зважай на себе самого, щоб і ти не впав у спокусу (Гал. 6, 1).

Стільки докладай зусиль, щоб не здобути слави у людей, скільки инші докладають, щоб її отримати. Пам'ятай слова Христа, Який каже, що втратить винагороду від Бога той, хто сам себе виставляє напоказ людям і чинить добро заради того, щоб вони це побачили. Господь говорить: Вони вже мають свою нагороду (Мт. 6, 2). Не обділяй себе сам, бажаючи отримати славу в людей. Оскільки Бог усе бачить, то намагайся мати добру славу в Бога, - і Він достойно винагородить тебе. А коли тебе призначили на керівну посаду і люди кланяються тобі, вихваляють тебе повсюди, то не звеличуйся перед своїми підданими, а стань їм рівнею. Не будь, як радить Святе Письмо, як ті, що панують над клиром, і як світські володарі (1 Пт. 5, 3). Бо тому, хто хоче бути першим, Господь наказав бути слугою для всіх (Мр. 10, 44). Одне слово, прагни до покори, як її улюбленець. Полюби її, а вона прославить тебе. Таким шляхом дійдеш до істинної слави, що її мають ангели в Бога. Отож, коли наслідуватимеш покору Господа, тоді Христос визнає перед ангелами тебе Своїм учнем (Лк. 12, 8) і прославить, кажучи: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, - і знайдете спокій душам своїм (Мт. 11, 29). Йому ж слава і влада на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!