На честь мученика Гордія

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Відомо, що бджоли, керуючись одним зі своїх природних законів, не покидають вулика доти, поки не вилетить їхня матка. І коли я сьогодні бачу, як побожний народ вперше вирушає до тих небесних квітів, якими є мученики, то придивляюсь до їхнього провідника. Хто ж розбурхав цей численний рій? Хто зимову похмурість обернув на весняне світло? Сьогодні вперше люди висипали з міста, немов з того вулика, і всім народом сходяться до передмістя, до величної і славної будівлі стадіону мучеників. Чудо одного мученика, яке змусило забути їх про недуги, привело сюди і мене, щоб, наскільки мені дозволять сили, своїм голосом дзвеніти, мов бджола, навколо цвіту справ святого чоловіка, бо хочу посильно розділити радість з тими, що прийшли на це свято. Мудрий Соломон повчає нас: Коли величають праведного, радіють народи (Прип. 29, 2). Правда, я не цілком впевнений, що саме означає цей загадковий вислів автора Приповідок: чи він має на думці, що люди захоплюються красномовним проповідником, а чи насолоджуються доладним викладом талановитого письменника. Голос вправного оратора зачаровує слух, а оригінальність думок, доладний їх виклад, словесні прикраси і гармонійне поєднання усіх засобів красномовства дарують слухачам невимовну насолоду. Але, напевно, автор Приповідок не мав на увазі нічого з вищезгаданого, бо всі ці риторичні прикраси не характерні для його стилю. Він не закликав би нас до пишних слів і урочистих промов на честь блаженних, бо найбільше поціновує простий стиль висловлювання й оминає штучні прикраси.

То що ж означає те, про що він нам каже? А те, що люди наповнюються духовною радістю вже від самої згадки про славетні вчинки праведників, а почуте спонукає їх до ревного наслідування тих учинків. Опис життя славних мужів немов освітлює дорогу тим, що прагнуть спасіння. Коли ми, завдяки повчанню Святого Духа, почули про блаженне життя Мойсея, то одразу в душі спалахнуло ревне прагнення наслідувати його чесноти, поведінку і звички (Чис. 12, 3). І якщо для инших людей похвали ми сплітаємо із вигадливих слів, то вже сама правда про діла праведників є достатнім доказом їхньої величі і не потребує словесних прикрас. І коли ми оповідаємо про життя тих, хто уславився побожністю, тоді ми прославляємо Володаря через Його слуг. Коли ми хвалимо праведників, розповідаючи про свідчення їхнього духовного подвигу, то приносимо радість народові, що слухає про прекрасні діла. Так, життя Йосифа спонукує до поміркованости (Буг. 39, 8), а оповідання про Самсона закликають до мужности (Суд. 14, 5 і далі до 16, 31).

2. Отож, Божа наука не навчає жодних законів складання похвальних промов, натомість вона наголошує, що свідчення самих справ подвижників є достатньою похвалою для них і водночас корисним заохоченням для їхніх наслідувачів. Канони похвальної промови вимагають, щоб на її початку містився опис батьківщини героя, а також оповідання про його походження та виховання. Проте правила духовних бесід навчають, щоб ми радше промовчали про особливі риси подвижника, а більше розповіли про сторони, притаманні кожному, І цим засвідчили про його велич. І чи вважатимуть мене славетнішим через те, що моя батьківщина провадила довгі та запеклі війни і на честь перемоги над ворогами звела розкішні пам'ятники? Чи додасть щось до моєї слави те, що моя батьківщина має зручне географічне розташування і сприятливі кліматичні умови? А чи є якась мені з того користь, що з неї походить чимало славетних мужів? Що мені до того, що вона годує численні стада овець, і немає иншої землі під сонцем, на якій паслися б такі численні табуни коней? Чи можуть усі ці речі зробити нас кращими й заохотити до доброчесности? Чи поведемо мову про верхів'я сусідніх гір, захоплюючись, які вони високі і наскільки вищі за хмари, вважаючи, що таке просторікування додасть слави тому, кого хвалитимемо? Найсмішніше ж полягає в тому, що ми наповнюємо величальні промови описом саме тих неважливих речей, яким праведники не приділяли жодної уваги і навіть відкинули цілий світ заради праведности.

Одної розповіді про це і наслідування їх лише в цьому вистачає для постійної хористи. Праведники не потребують, щоб ми щось додавали для їхнього прославляння, але згадка про них потрібна нам у цьогосвітньому житті, щоб пам'ять про їхне подвижництво спонукала нас наслідувати їхні чесноти. Як для вогню природною властивістю є горіти, а для мира випаровувати пахощі, так і добрі вчинки постійно приносять иншим користь.

Чималих зусиль слід докласти, щоб достеменно дослідити правду про минулі події. До того ж до нас дійшли лише незначні відомості про світлий подвиг мученика Гордія. Ми перебуваємо в такому ж становищі, як і художники, що пишуть свої картини не з оригіналу, а з копій. І як будь-яка копія вже відступає від оригіналу, так і нас підстерігає небезпека віддалитися від першообразу і применшити його правдивість, якщо не будемо уважно приглядатися до самої суті речей. Отож сьогодні, у день, коли ми згадуємо про видатного мужа, про мученика, який боровся за Христа, оповімо про нього те, що знаємо.

Чоловік цей народився в нашому місті і став для нас немов коштовною прикрасою, тому й любимо ми його через це більше. Як фруктові дерева віддають свої плоди рідній землі, так і він, вийшовши з лона землі і сягнувши найвищих обріїв слави, віддав плоди своєї благочестивої праці на благо батьківщини, яка його зростила й виховала. Смачні й поживні екзотичні фрукти, але миліші все-таки плоди рідного краю, які, окрім того, що смаковиті, є ще й окрасою батьківщини.

Свого часу Гордій служив у війську і був не просто рядовим воїном, а сотником. Серед воїнів він вирізнявся тілесною силою і мужністю духа. Коли тогочасний правитель розпочав люту і злочинну боротьбу проти Церкви, то підняв свою безбожну руку і проти віруючих. У цілій своїй державі заборонив поклонятися Христові й, оприлюднивши цей наказ, велів непокірних страчувати. Натомість наказав, щоб усі поклонялися ідолам і вважали за богів кам'яні і дерев'яні статуї, витесані рукою митця, а хто не виконає наказу, буде відданий на муки. Таке розпорядження викликало тривогу і неспокій у місті, почалися погроми, майно віруючих розкрадали, їх самих бичували, ганьбили жінок, не мали милосердя ні до малих, ні до старих. Тих, що не вчинили ніякого зла, карали, як злочинців, кидали до в'язниць, страчували! Християни були змушені тікати в пустинні місця, а єдиним, за що їх переслідували і за що вони страждали, було їхнє благочестя Батько доносив на сина, син видавав батька, брат піднімав руку на брата, і раби повставали проти господарів. Якесь затьмарення, якась жахлива ніч огорнула людей, усі, немов ошалілі й одержимі дияволом, не тямлячи, що чинять, завдавали шкоди собі. Безбожники поруйнували храми, перекинули жертовники, більше вже не приношувано жертвоприношень, і не було навіть місця, де можна було б скласти жертви. Усіх огорнув сум, немов та чорна хмара. Розігнали слуг Божих, усяке побожне зібрання тремтіло від страху, демони водили свої хороводи, насолоджуючись кров'ю і вбивствами.

Тоді цей мужній чоловік, не змушений необхідністю присуду, скинувши з себе пояс, добровільно пішов у вигнання. Він покинув свою посаду, знехтував славою і багатством, залишив родичів, друзів, відмовився від слуг, життєвих зручностей, від усього, чого прагнуть звичайні люди. Гордій віддалився в найвідлюдніші і найнепрохідніші місця, бо вважав за краще жити з дикими звірами, ніж з ідолопоклонниками, подібно до того, як вчинив Ілля. Коли пророк побачив, що сидонці зав'язли в ідолопоклонстві, то пішов на гору Хорив і жив там у печері, шукаючи Бога, і явлено було йому те, до чого пристрасно стремів, наскільки взагалі можливо людині уздріти Бога (1 Цар. 19, 1-18).

3. Таким був і Гордій. Він полишив шумні зібрання, багатолюдні натовпи, пиху урядовців, судів, донощиків, торгівців, кривоприсяжників, брехунів, уникнув лайок, насмішок і всього того, з чим неминуче пов'язане життя в людському суспільстві.

Звільнивши від усього цього слух і зір, очистивши серце, дістав змогу в об'явленні побачити Бога. Осягнувши науку таїнств не від людей і не через людей, але навчений великим наставником - Духом правди, став блаженним. Завдяки Йому він зрозумів, що життя наше порожнє і марнотне, примарніше за сновидіння і тінь. ї коли він, як справжній борець, відчув, що достатньо підготував себе постами, чуваннями, молитвами, постійними роздумами про Святого Духа до боротьби, тоді вибрав собі день для духовного подвигу. Цим днем стало всенародне святкування на честь бога війни, коли весь народ зібрався подивитися на кінні змагання.

Отож, увесь люд зібрався на це святкування: були тут і євреї, і греки, жінки з простолюду, блудниці і навіть чимале число християн, які, щоправда, вчинили необачно, бо сиділи в цьому нікчемному зібранні разом з марнотратниками життя, замість того щоб уникати подібного спілкування. Глядачі витріщалися на швидких коней і досвідчених вершників. Навіть господарі відпустили слуг подивитися на ці перегони, а діти, покинувши школу, теж позбігалися на це видовище.

Коли стадіон заповнився вщерть і глядачі в напруженні очікували початку перегонів, тоді цей відважний, сильний духом і величний думками чоловік, не боячись маси народу, не лякаючись безлічі ворожих рук, у які він себе видавав, без страху в серці, без вагань, неначе крізь скелі чи густі хащі, пройшов крізь юрмище глядачів, вийшов на стадіон, підтверджуючи слова: Праведник хоробрий, неначе лев (Прип. 28, 1). Опинившись у центрі уваги величезного стадіону, безтрепетно і безстрашно підняв свій голос, що його очевидці пам'ятають і донині: Мене знайшли ті, які мене не шукали, я відкрився тим, що про мене не питали (Іс. 65, 1). Цим він хотів показати, що не з примусу наражався він на небезпеку, а добровільно піддав себе випробуванням, наслідуючи учинок Господа, Якого в нічній темряві юдеї не впізнали, але Він себе сам передав у їхні руки.

4. Усі глядачі відразу звернули увагу на дивного чоловіка в обшарпаному одязі із скуйовдженим волоссям і довгою бородою, бо від довгого життя в горах він мав доволі дикий вигляд.

І хоча від виснаження він аж просвічувався, спирався на палицю, а за спиною в нього була жебрацька торба, проте всіх осяяла якась невимовна радість, якою він аж світився зсередини. А коли його впізнали, то трибуни завирували, здійнявся крик і все змішалося в тому гамі: шалені оплески єдиновірців, крики тих, хто вимагав осудити його на смерть, і тих, хто протестував проти цього. Усе перекривав галас і неймовірний шум, у якому потонули і тупіт коней, і крики вершників. Ніхто вже не звертав уваги на колісниці і не дивився на перебіг змагань. Усі не відривали погляду від Гордія, усі жадібно ловили кожне його слово. Гамір стояв немов від бурі, що котилася над стадіоном і заглушувала гул змагань.

Коли ж оповісники закликали до тиші, змовкли сурми, стихли звуки музики, усі прислухалися до слів Гордія, усі на нього дивилися. Охоронці, схопивши Гордія, підвели його до а намісника, котрий був і розпорядником цих змагань. Спочатку в той лагідним і спокійним голосом розпитував, хто він і звідки, Гордій відверто назвав свою батьківщину, походження і ту посаду, яку обіймав раніше, назвав причини, що спонукали його до втечі, а своє теперішнє повернення пояснив так: "Я тут, щоб на ділі довести свою зневагу до ваших наказів і щоб відкрито об'явити про свою віру в Бога, на Якого я покладаюся. Також я чув, що ти відзначаєшся великою жорстокістю, тож маю нагоду випробувати її на собі. Зачеплений цими словами за живе й охоплений гнівом правитель спалахнув, мов вогонь. Він гукнув: "Закличте охорону! Де свинцеві кульки? Де нагайки? Розтягнути його на колесі, розіп'ясти на колоді, принести знаряддя для тортур. Катуйте як завгодно: киньте його хижакам, на вогонь, під меч, на хрест, у яму! Але для нього цього буде замало, бо злочинець умирає лише раз. Гордій же вигукнув: "О, що мені всі ці муки, якщо я не можу померти за Христа багато разів!" Начальник, і так жорстокий за натурою, геть знавіснів, побачивши, наскільки гідність цієї людини викриває його власне убозтво. І чим більше він спостерігав за безстрашною поведінкою Гордія, тим дужче лютував і затято прагнув зламати його опір, вигадуючи все нові й нові види мук.

5. Гордій звернув свій погляд до Бога і підтримував свою душу співом Псалмів: Господь - помічник мій, і не злякаюся; що вчинить мені чоловік (Пс. 117, 6) та Не злякають мене лиха, бо Ти зо мною єси (Пс. 22, 4) та й иншими праведними словами зі Святого Письма. Подумки він був далеко від мук і зневаг, тож сам просив швидше розпочати тортури. "Чому зволікаєте? Чого заклякли? Бийте тіло, дробіть кості, мучте, як тільки заманеться. Не віднімете в мене надії на блаженне життя. Чим більшим тортурам ви мене піддаватимете, тим більшу нагороду ви мені приготуєте - так обіцяв нам, християнам, Господь. За рани, завдані тілу, у день воскресіння уквітчають нас світлою одежею, за наругу очікують нас вінці, за в'язниці потрапимо ми до раю, а за те, що судили нас разом зі злочинцями, зарахують нас до ангельського чину. Киньте мене під усі тортури, щоб я зібрав щедрий урожай винагород.

Коли ж не вдалося залякати Гордія і стало очевидно, що їхні спроби безрезультатні, то вдалися до лестощів. Бо така метода в диявола: боязкого залякувати, а хороброго улещувати. Такими ж є і вигадливі хитрощі, що ними користується багато зловмисників. Отож коли правитель зрозумів, що погрозами нічого не досягне, він спробував перейти до обіцянок і звабливих пропозицій, манив щедрими дарами, обіцяв від імені імператора різні почесті та високі військові чини, незліченні багатства і все, чого тільки душа забажає.

6. Коли ж усі спроби зазнали невдачі, а блаженний, вислухавши все те, глузливо висміяв недоумство правителя, запитавши, що, цінніше за Царство Небесне, той може йому дати, то правитель не тямив себе від люті. Шал охопив його, він вихопив меча, наказав охороні бути напоготові і наказав стратити Гордія - заплямував себе вбивством невинного. Усі глядачі зі стадіону подалися на місце страти, а решта мешканців міста, покидавши свої справи, рушили й собі.

Перед міськими мурами розгорнулося величне дійство, радісне для ангелів і всякого створіння, прикре і страшне для диявола та слуг його. Місто спорожніло, усі, мов великий потік, юрбами стікалися до призначеного місця. Не було жодної жінки, жодного поважного урядовця чи чоловіка з простолюду, які б не поспішали на це видовище. Вартові полишили маєтки без нагляду, торговці покинули крамниці незамкнутими, залишаючи товари розкладеними на площах. Усе це було цілком безпечно, бо геть усі вийшли з міста, і не залишилося в ньому жодного злочинця. Слуги покинули свої обов'язки прислужувати господарям, усі чужинці й гості міста, як і його мешканці, прибули поглянути на цього подвижника. Навіть дівчата наважилися з'явитися перед чоловіками, а старі, недужі й немічні набралися сил, щоб вийти за міські мури.

Коли вже все було готове до страти блаженного мужа, то обступили його друзі, обнімали його з жалем, прощаючись назавжди. Одні, заливаючись гарячими слізьми, благали не я кидати його у вогонь, просили зглянутися над його молодістю, не позбавляти його солодкого сонячного світла. Инші ж радили йому приховати свою віру: "На словах зречися, а в душі віруй, в кого лишень хочеш. Бо Господь не звертає уваги на слова, а зважає на думки того, хто говорить. Так ти і вирок судді пом'ягчиш, і Бога умилостивиш.

7. Але Гордій стійко тримався, був незламний і не піддався на умовляння. Душевною міццю він був схожий на будівлю, що її звів розумний будівничий і якої не в силі звалити ані вітри, ані зливи, ані негоди, ані натиск бурхливих гірських потоків, бо стоїть вона на неприступній скелі. Таким був цей муж, якого віра в Христа оберігала й робила стійким. Очима своєї душі він бачив диявола, що кружляв довкола, розумів усі його витівки, намовляння і поради, які лукавий вкладав в уста його друзів.

А до тих, хто плакав, він звернувся словами Господа: Не плачте наді Мною (Лк. 23, 28), а плачте над тими, що повстають проти Бога, що наважуються виступати проти благочестя, які, кидаючи нас у вогонь, готують собі вогонь геєни. Припиніть ридати і надривати мені серце. Я готовий померти в ім'я Ісуса Христа (Ді. 21, 13) не тільки раз, а тисячу разів, якщо буде потреба.

Тим, хто радив йому на словах зректися Ісуса, він відповів, що жодне створіння не може навіть на словах виступати проти свого Творця. Бо серцем віримо для праведности, а устами визнаємо на спасіння (Рим. 10, 10). Скажіть мені, хіба не мають надії на спасіння ряди вояків? Чи не було до мене побожних сотників? Пам'ятаю про того першого сотника, який, стоячи під хрестом, пізнав силу Христа, і, хоча юдеї були ще розпалені і гнівом, не злякався їхнього гніву і не зволікав проголосити і істину, не побоявся її визнати і підтвердив, що Син є істинним Богом (Мт. 27, 54). Знаю й иншого сотника, який пізнав Господа, коли Той був ще в тілі, і визнав, що Він Бог і Творець чуд, і за одним лише наказом ангелів підкорився повелінню Божому і послав допомогу потребуючим. Його віра виявилася більшою, ніж у всього Ізраїля (Мт. 8, 8). Чи Корнилій, будучи сотником, не удостоївся бачити ангелів і не отримав, зрештою, завдяки Петрові спасіння? Його милостині і молитви були прийняті Богом (Ді. 10, 3-33).

І я хочу стати його учнем. Як я можу зректися Господа, Якому поклонявся з малих літ? Чи не стрепенуться небеса? Чи не потемніють зорі, чи не вкриє мене земля за такий злочин? Не обманюйте себе! З Бога насміятися неможливо (Гал. 6, 7). За слова наші нас судитимуть (Лк. 19, 22), за слова ми отримаємо виправдання і за слова ми будемо засуджені (Мт. 12, 37). Чи ви не читали страшної погрози Господа: А хто відречеться Мене перед людьми, відречуся і Я його перед Отцем Моїм, небесним (Мт. 10, 33).

8. І задля чого ви радите мені схитрувати? Яку користь для себе я матиму з цих хитрощів? Ще трохи поживу на світі? Але тоді позбавлю себе цілої вічности! Щоб уникнути тілесних мук? Але не побачу благ для праведних! Це ж справжнє безумство - намагатися хитрощами та обманом готувати собі вічні муки! А вам я ось що пораджу: якщо ви помиляєтеся, то змініть свою думку на благочестиву, якщо ж намагаєтеся лицемірити, шукаючи власної вигоди, то нагадайте собі слова: Відкинувши неправду, кожен говоріть правду до свого ближнього (Еф. 4, 25). Кажіть: Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця (Флп. 2, 11). Нехай кожен підніме свій голос, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося - на небі, на землі, і під землею (Флп. 2, 10).

Всі люди смертні, але мучеників небагато. Отож, не очікуймо смерти, а переходьмо від цьогосвітнього життя до вічного. Чому очікуєте природної смерти? Вона безплідна і не приносить жодної користи, вона спільна і для людей, і для тварин. Бо того, хто через народження увійшов у це життя, нищить час, руйнує хвороба або можуть спіткати якісь несподівані нещастя. І якщо нам все одно належить померти, то приготуймо собі цією смертю вічне життя. Добровільно зробімо те, до чого ми силувані законами природи. Не побиваймося за життям, яке і так втратимо. Бо хоча нас і задовольняє земне життя, одначе треба дбати, щоб змінити його на небесне. І якщо теперішнє життя таке недовгочасне і нічого не я варте порівняно з прийдешнім, то було б безумством, турбуючись про земне, втратити небесне блаженство, на яке ми твердо сподіваємося.

Сказавши це, Гордій осінив себе хрестом і прийняв мученицьку смерть. На його обличчі не задрижав жоден м'яз, не щезло з нього блаженне сяйво. Коли життя залишало його Е тіло, йому видавалося, що то не руки катів, а руки ангелів піднесли його, як Лазаря, щоб переселити до блаженного життя.

Що тоді зчинилося серед народу! Якими словами описати той крик, що здійнявся! Який грім так лунав з небес на землю, як гримів той крик, досягнувши небес?

Ось - стадіон того атлета, увінчаного славою. І справді щасливий той день, коли відбулося це видовище, яке з часом ані не затерлося, ані не потьмяніло, і з роками не зникла пам'ять про це в народі, ані не применшили його цінности звитяги пізніших часів. Бо як завжди ми чудуємося з сонця, хоча й бачимо його щодень, так і пам'ять про цього мученика буде в нас завжди молодою. Пам'ять про праведника буде вічною (Пс. 111, 7). Пам'ять про його подвиг назавжди залишиться і серед людей, допоки існуватиме земля, і на небесах, і у справедливого Судді, Якому слава і влада на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!