На честь мученика Варлаама

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Раніше, коли помирали святі, їх смерть гірко оплакували: так Йосиф щиро ридав над Яковом, юдеї тужили за померлим Мойсеем, голосили і побивалися за Самуїлом. А тепер ми тішимося, коли хтось зі святих завершує свій земний . шлях, бо речі, що були раніше скорботними, після смерти Христа наповнилися новим змістом. Тому ми не плачемо за. святими, а славимо їхню смерть побожними співами. Для праведних смерть - це лише сон, мало того - це перехід до кращого життя. Мученики, зносячи страждання, радіють; потерпаючи від смертельного болю, вони не відчувають його, бо пориваються до блаженного життя. Мученик не зважає на небезпеки - він думає про вінець. Він не боїться ударів, а пам'ятає про майбутні нагороди. Він уже не звертає уваги на катів, що січуть його батогами, а бачить перед собою лише ангелів, що прославляють його з небес. Мученик не зважає на дочасні небезпеки, а думає про вічну нагороду. Світлий завдаток цих звеличень мученики отримують і від нас, коли народ набожно прославляє їх і тисячами приходить до їхніх могил.

2. Якраз сьогодні ми це споглядаємо на святі на честь мужнього Варлаама. Сьогодні залунала бойова сурма мученика і, як бачите, зібрала побожне воїнство. Оповісник звістив про Христового подвижника і надихнув Церкву поглянути на нього. Господь звертається до віруючих: Хто вірить у Мене, хоч би вмер, - житиме (Ио. 11, 25). Так і мужній Варлаам, хоча й помер, отримує похвали; хоч і вкрила його могила, він скликає нас на бенкет.

Сьогодні маємо чудову нагоду запитати: Де мудрий? Де вчений? Де досліджувач віку цього? (1 Кор. 1, 20). Простий землероб, який не дав себе перемогти тиранові, сьогодні став для нас учителем благочестя. Тиран, який сподівався на легку здобич, пересвідчився, що має справу з досвідченим і добре озброєним воїном. Тиран насміхався з Варлаама, бо він говорив по-простому, але водночас тремтів перед його ангельською силою, бо його проста мова не узгоджувалася з благородством душі, і не було видно, щоб у його простих висловлюваннях плуталися думки. Навпаки, це був другий Павло, він говорив, наслідуючи Павла: Хоч я і недосвідчений у слові, але не в знанні (2 Кор. 11, 6).

Кати зморилися мучити Варлаама, а він ставав ще міцніший. Хоч руки тих, що шмагали його, потомилися, але дух того, кого вони терзали, не слабнув. Батоги вже порозривали  шкіру до костей, але сила його віри все зростала. Проколоті боки його знемагали від ударів, але його розум залишався ясний. І хоча більша частина тіла змертвіла, а мученик немов ще і не розпочав боротьби - коли сила побожности охопить душу, тоді їй за іграшку будь-яка боротьба. І кожен, хто замислить її знищити, спричиняє в ній більше радости, ніж ї завдає муки. Це засвідчує і палке бажання апостолів з радістю  прийняти ті покарання, що в євреїв вважалися найганебнішими. Бо сказано, що вони верталися із суду, радіючи, що удостоїлися прийняти зневагу за ім'я Його (Ді. 5, 41).

Таким був і той воїн Христа, що його ми сьогодні прославляємо. Він прийняв муки з радістю. Коли його бичували, він казав собі, що його обсипають трояндами. Від шкоди, якої завдає безбожність, Варлаам утікав, неначе від стріл. Лють судці була для нього не більше, ніж тінь диму; він сміявся над рядами озброєної варти, радо зустрічав небезпеки, неначе то вінці слави; отримуючи удари, тішився, неначе з великих почестей; тими нелюдськими муками він насолоджувався, немов одержував світлу нагороду. На оголені мечі він дивився зі зневагою, безжальні руки катів видавалися для нього м'якшими за віск. Він обіймав дерево мук як спасительне, в'язницею тішився, немов широкими луками, а різні тортури приймав за розмаї квітів.

Правиця мученика виявилася сильнішого за вогонь. Наприкінці всіх знущань кати підпалили ідольське жертвоприношення на жертовнику і, підвівши до нього Варлаама, наказали простягнути руку. Мучителі насипали у відкриту долоню, неначе в мідний жертовник, розпечених жарин, сподіваючись, що рука від нестерпного жару сама струсить жарини на жертовник. О, марні задуми безбожників! Вони гадали, що, не зламавши опору цього борця тисячами ран, зможуть перемогти його силою вогню. Вони думали собі, що, не похитнувши його душі різними катуваннями, вогнем зрушать його руку. Але ці жалюгідні сподівання не справдилися. Полум'я хоча й пожирало руку, але рука залишалася неушкодженою, немов на ній були не палаючі жарини, а холодний попіл. Навіть не сіпнулася вона перед вогнем мучителів, котрі хоробро мучать когось, а самі слабкодухо не витримують навіть згадки про тортури. Навпаки, правиця вистояла у вогні й перемогла в ньому, бо отримала силу за словами пророка: Благословенний Господь Бог мій, що спрямовує руки мої до бою і пальці мої на війну (Пс. 143, 1).

Таким чином вогонь у двобої з рукою праведника був переможений. У завзятій боротьбі між рукою і вогнем перша вийшла з новою перемогою, бо хоча полум'я все ширилося і наскрізь пропікало її, рука всупереч усьому витримала! Рука, міцніша від вогню! Рука, яку не в силі здолати й вогонь! Вогонь лише вчився в неї нездоланности. Залізо плавиться від вогню, мідь піддається вогню, навіть каміння тріскається у вогні. А тут же ця сила вогню, перед якою ніщо не встоїть, спопеляла правицю мученика, але йому нічого не заподіяла.

3. Справедливо Варлаам може закликати до Господа: Ти держав мою правицю, Ти радою Своєю наставив мене і зі славою прийняв мене (Пс. 72, 24). Як назвати тебе, подвижнику і звитяжцю Христовий? Чи можна назвати тебе міцнішим від статуї? Але в такому разі применшу твою стійкість, бо вогонь руйнує і камінь, і бронзу. А твоєї руки він не спромігся похитнути ні на крихту. Чи назвати тебе залізним? Але твоя мужність сягає далеко вище від цього порівняння. Ти єдиний переконав, що вогонь може бути безсилим перед людською рукою. Ти єдиний мав правицю за розпечений жертовник. Коли твоя правиця палала, ти своєю мужністю дав ляпаса демонам. Коли твоя рука перетворилася на розжарене вугілля, ти немов розплавив їхні голови. Коли вона вже спопеліла, ти засліплюєш нею воїнство демонів. 

Але що моє дитяче лепетання додасть до слави такого велетня духа? Щоб гідно звеличити його подвиг, закличмо митців, поетів і вчених. Підніміть свого пензля, талановиті художники, і своїм мистецтвом створіть досконалу постать цього святого (якого я не цілком вдало намагався вам змалювати), прикрасьте різними барвами образ того, чиє чоло вже давно увінчане.

О, коли б ваше мистецтво створило досконаліший образ цього подвижника, і я відійшов би звідсіля переможений вашим хистом! Я радів би, коли б ваші зусилля виявилися пліднішими, ніж мої. О, коли б я побачив на вашій картині ту а запеклу боротьбу руки і вогню! Коли б перед моїми очима зринув могутній образ того переможця, що його ви змалюєте яскравіше і краще за всі мої слова! 

Нехай ридають демони, повалені сьогодні перемогою мученика і завдяки вам. Нехай палаюча рука-перєможиця знову з'явиться перед ними! І нехай на ваших полотнах буде присутній і Суддя тих змагань - Христос, Якому слава на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!