Про заздрість

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Бог благий і наділяє благами достойних, диявол же лукавий і підштовхує до скоєння різноманітного зла. І якщо диявола постійно супроводжує заздрісність, то в Благого немає цієї вади. Будемо ж, брати, остерігатися цієї пристрасти, щоб нам не стати спільниками супротивника в його справах і в майбутньому не бути покараними разом з ним. Якщо той, що розгордівся, підпадає під дияволів осуд (1 Тим. З, 6), то як заздрісному уникнути покарання, що очікує на диявола?

Із пристрастей, що зароджуються в людських душах, немає згубнішої, ніж заздрісність. Вона більше завдає шкоди її носію, ніж тим, кому він заздрить. Як іржа їсть залізо, так заздрість - душу, у якій оселилася. Як єхидни народжуються, прогризаючи утробу матері, так, зазвичай, заздрість пожирає душу, яка страждає на цю хворобу.

Заздрість - це муки через те, що ближньому ведеться добре, тому заздрісному ніколи не бракує печалей і прикростей. У ближнього нива краще вродила, у його домі достаток, його життя сповнене радощів - усе підживлює хворобу, усе посилює страждання заздрісника. Тому він аніскільки не відрізняється від голої людини, що робить себе мішенню для стріл своєї ж заздрісности. Хтось вирізняється мужністю або має струнку поставу - і це мучить заздрісного. Гарне в иншого обличчя? Це ще один удар для заздрісного. Дехто перевершує инших своїми душевними якостями, привертає до себе увагу й викликає повагу розсудливістю і красномовством. Инший - багатій, славиться щедрістю, приязними стосунками з бідарями, й облагодіяні часто хвалять його. Усе це - удари та рани, що вражають заздрісника в саме серце.

Але найболючіше для хворих на заздрість є те, що вони нікому не можуть відкритися. Незважаючи на те, що заздрісник ходить з понурим поглядом, насуплений, засмучений, скаржиться, чахне від цього лиха, проте, коли хтось запитає про причину його страждань, соромиться розповісти про своє нещастя і сказати: "Я людина заздрісна і лиха, мені не дає спокою щастя друга, не можу пережити радощів брата, не можу спокійно дивитися на чужі чесноти, навпаки, благополуччя ближнього для мене - джерело нещасть". Так він мав би сказати, якщо зважився б розповісти правду. Але, оскільки він не наважується відкритися, то в глибині душі приховує хворобу, що його гризе і нищить зсередини. 

2. Саме тому не може знайти ані лікаря, ані ліків, які ч позбавили б його від страждань, хоча Святе Письмо пропонує Й нам багато рятівних ліків від цієї недуги. Навпаки, заздрісник прагне однієї розради - бачити падіння людини, якій заздрить. Чи є межа цій ненависті! Заздрісний має одне бажання - побачити, як той, кому він заздрить, зі щасливого стає нещасним і жалюгідним. А коли бачить, що той плаче або засмучений, мириться з ним і стає другом. Не хотів розділити з ним його радости, коли той веселився, а коли той ридає, проливає з ним сльози. І якщо заздрісний оплакує нещастя, що спіткали когось у житті і через які той став найнещаснішим, а був такий щасливий, то робить це не з людинолюбства і не через співчуття хвалить колишнє щастя суперника, а для того, щоб зробити для нього життя ще нестерпнішим. Якщо в когось помер син, то починає його хвалити, звеличувати тисячами похвал, згадує, який той був гарний, здібний до наук та й до того ще й стрункий; а якщо б дитина жила далі, то доброго слова про неї не сказав би. А якщо заздрісний бачить, що инщі приєднуються до його похвал, то в душі в нього все перевертається, і він знову починає заздрити померлому. Він хвалить багатство ближнього після того, як той розорився, похваляє тілесну красу, силу, здоров'я тоді, коли людина захворіла. І взагалі він - ворог наявного і друг втраченого.

3. Чи існує недуга, згубніша за цю? Це - самознищення, наруга над природою, ворожнеча проти того, що маємо від Бога, протистояння Йому. Що підштовхнуло батька зла до ворожнечі з людиною? Хіба не заздрість? Безсумнівно, саме вона керувала богоборцем, і доказ цьому - те, що він, обурившись на Бога за Його щедрі дари людині, помстився їй, оскільки не міг мститись Богові. Те ж вчинив Каїн, перший учень диявола, що навчився в нього заздрісности і вбивства - цих споріднених між собою беззаконь, які Павло пов'язав разом, сказавши: сповнені заздрощів, убивства (Рим. 1, 28-32). Що ж зробив Каїн? І він мав милості від Бога, але запалав заздрістю та вбив брата, дари якого Бог пошанував: не маючи достатньо сили боротися з Богом, став братовбивцею.

Будемо ж, брати, уникати цієї хвороби, яка є вчителем - богоборства, матір'ю людиновбивства, порушенням природного ладу, забуттям кровних уз і найбезглуздішим лихом.

Чому засмучуєшся, людино, коли ніхто не покривдив тебе? Навіщо воюєш з людиною, яка хоч і має багато благ, але нічого з твого не взяла? Якщо ти, навіть будучи й облагодіяним, нарікаєш, то хіба не власному добру заздриш? Таким був Саул, який надмір благодіянь перетворив на привід для війни з Давидом. Спочатку він, зцілений від безумства божественною грою Давида на арфі, хотів простромити благодійника списом. Пізніше був урятований з цілим військом від ворогів й уникнув ганьби, якою йому загрожував Голіят. Але після того як діви, що оспівували перемогу, почали приписувати Давидові в десятки разів більше заслуг у перемозі, що Саул повбивав тисячі, а Давид десятки тисяч (1 Сам. 18, 7), то лише через ці слова, до того ж справедливі, він хотів убити Давида власними руками і знищити його лише через заздрість. Він змусив Давида стати вигнанцем та й після цього не припинив переслідувати його, ще й виступив проти нього з трьома тисячами відбірних вояків, з якими розшукував його по пустелях (1 Сам. 24, 3). А якщо хтось спитав би його про привід до війни, то мусив би вказати причину - Давидові благодіяння. Під час тієї гонитви, коли його за сну полонили і хотіли вбити, а праведник помилував його і не заніс над ним руки, не зворушився Саул цим благодійним Давидовим вчинком, а знову зібрав військо і продовжив гонитву. Так сталося й тоді, коли Давид вдруге захопив Саула в печері, де чесноти Давида просіяли в усій повноті, а лукавство Саула стало ще очевиднішим.

Заздрісність - це найзапекліший вид боротьби. Затятість инших недоброзичливців можна пом'якшити благодіяннями. Заздрісного ж і людину лихої вдачі зроблене їм добро ще сильніше дратує: що більше отримує благодіянь, то більше обурюється, засмучується і печалиться. Він гнівається на силу добродія, замість того щоб пройнятися вдячністю за те, що для нього зробили. Чи не перевершують заздрісники жорстокістю свого норову диких звірів? Пси, якщо їх кормити, стають лагідними, леви, коли за ними доглядають, - приручаються. Лише заздрісника зроблені йому послуги ще більше розлючують.

4. Яким чином шляхетний Йосиф став рабом (Бут. 37, 28)? Хіба не через заздрість його братів? Як не дивуватися безглуздю ь цієї хвороби? Боячись того, що Йосифові сни справдяться, вони продали брата в рабство, щоб ніхто з них рабові ніколи не вклонявся. Але якщо сни насправді віщі, то хіба можливо, щоб вони не здійснилися? А якщо сновидіння хибні, то навіщо заздрити тому, кого вони ввели в оману? Але, за Божою волею, усі їхні виверти не допомогли їм. Саме тим вони допомогли здійснити пророцтво, чим думали завадити йому. Тож коли б Йосифа не продали в рабство, то не опинився б він у Єгипті; якщо б не наклепи похітливої жінки та його цнотливість, то не потрапив би до в'язниці, де б не познайомився з фараоновими служителями, і не став би тлумачити снів, і не отримав би за це влади над Єгиптом - тоді не мали б вклонитися йому брати, що прийшли до нього просити хліба.

Пригадай, яку жахливу заздрість до Спасителя виказали юдеї в найвідповідальнішу хвилину. І чому позаздрили? Його силі творити чудеса. А які то були чудеса? Він спасав нужденних, годував голодних. І вони стали ворогами Тому, Який подавав допомогу. Він воскрешав мертвих, вони і Животворцеві позаздрили. Він виганяв демонів, вони й проти Приборкувача демонів замислили зле. Прокажені очищувалися, кульгаві починали ходити, глухі - чути, сліпі - бачити, - вони і Благодійника виганяли. І після всього вбили Того, Який дає життя, бичували Визволителя людства та осудили Суддю світу.

Так на все поширилася злоба заздрости. Лише однією цією зброєю від часів створення світу і до його кінця всіх уражає і перемагає погубитель життя - диявол, який радіє нашій загибелі. Його самого знищила заздрість, і нас він тягне за собою в погибель через той самий порок.

Мудрим був той, що забороняв навіть сідати за один стіл із заздрісником (Прип. 23, 6), маючи під цим на увазі будь-яке спілкування. Легкозаймисту речовину ми тримаємо якнайдалі від вогню, так само треба уникати пустих балачок із заздрісним, тримаючись подалі від стріл заздрости, бо заразитися можна лише через безпосереднє спілкування з носієм цієї хвороби. Мудрий Соломон говорить так: Заздрість чоловіка - від друга його (Проп. 4, 4). Бо саме так і заздрять: не скиф - єгиптянинові, а кожен своєму одноплемінникові, і з одноплемінників заздрять не тому, кого не знають, а близьким знайомим, а із знайомих - сусідам або тим, хто з ними одним ремеслом займається, а також одноліткам, і рідним, і братам. Як хлібна іржа їсть зерно, так заздрість нищить дружбу.

Єдине корисне в цій хворобі є те, що чим сильніша заздрість, тим більше вона ранить свого носія. Стріли, кинуті зі силою у щось тверде й міцне, відлітають назад до того, хто їх пустив. Так і заздрість, не зашкодивши предметові заздрости, завдає ударів заздрісникові. Хіба хтось, сумуючи через достоїнства ближнього, хоч трохи їх применшив? Попри те заздрісник сам себе мучить і виснажує.

Заздрісників вважають небезпечнішими за змій. Ті отруюють тіло, впускаючи отруту в місця укусів, а про заздрісників кажуть, що вони здатні зашкодити одним лише заздрісним поглядом, від якого починаються хвороби навіть у молодих людей, що мають міцне здоров'я. Уся їхня краса і здоров'я зникають, немов очі заздрісника опромінили їх чимось шкідливим. Я не вірю в це, бо вважаю це забобонами простолюду та жінок, що пліткують від байдикування, але думаю, що демони, які ненавидять добро, побачивши в людині схожі до своїх почування, прагнуть скористатися ними для своїх намірів, тож очі заздрісника стають їм у пригоді. 

Тому невже ти не жахнешся віддати себе під владу демона - згубника і дозволиш увійти в себе злу, що зробить тебе ворогом не для тих, що нічим тебе не скривдили, але ворогом благого Бога, який у Собі не має заздрости.

5. Уникаймо ж цього нестерпного зла, що є наукою диявола, винаходом демонів, ворожим посівом, запорукою мук, перешкодою для благочестя, шляхом до геєнни, втратою Царства.

Заздрісних можна впізнати лише за самим зовнішнім виглядом. Очі в них сухі і бляклі, щоки впалі, брови нависають, душа зоурена пристрастю, тому вони не можуть тверезо дивитися на речі. Вони не здатні похвалити ані добрий вчинок, -: ані блискуче красномовство, ані все инше, що заслуговує на схвалення. Як шуліка, пролітаючи над квітучими лугами, летить до падалі, як мухи, що, обминаючи здорове, летять до гною, так і заздрісники не помічають світлих моментів життя, величних вчинків людей, а звертають увагу тільки на огидне. І якщо  трапиться комусь схибити, що часто трапляється з людьми, вони починають про це всім розповідати, щоб судили про цю людину тільки за поганими вчинками. Так само чинять підступні художники, що, малюючи портрет людини, навмисно підкреслюють недоліки обличчя - викривлений ніс, шрам, природні чи набуті потворності. Вони примудряються навіть гарне зобразити таким чином, щоб воно виглядало потворним, викривленим. Вони здатні оббрехати чесноту, зобразивши її як порок, що схожий на неї. Так, наприклад, мужнього можна назвати зухвалим, поміркованого - нечулим, справедливого - жорстоким, розсудливого - підступним. Оббріхуючи любителя величі, вони називають його людиною, позбавленою смаку, щедрого називають марнотратцем, а бережливого - скупим. І взагалі, жодної чесноти не залишають, не затаврувавши ім'ям пороку, протилежного їй.

Чи ж варто обмежитися лише осудженням цього пороку? Але ж так ми зупинимося на півдорозі до зцілення. Дуже важливо розкрити хворому очі на його хворобу та на її небезпеку. Варто це зробити задля того, щоб він усвідомив важливість одужання. Але покинути хворого, не вказавши йому шляху до одужання, це не що инше, як залишити його на поталу хворобі.

Чи можливо взагалі уникнути цієї хвороби або, захворівши, вилікуватися? Так, цілком можливо, якщо ми припинимо ставитися до будь-чого людського як до чогось надзвичайного і величного. Ми не маємо так сприймати ані тілесне здоров'я, ані нетривку славу, ані те, що люди вважають благополуччям, оскільки маємо вбачати добро не в минущих речах, а у вічних та істинних благах. Тому не заздри багачеві через його багатство, цареві за його владу, мудрому за його красномовство.

Усі ці речі - зброя доброчесности для тих, хто використовує їх на добро, а не прагне їх задля власної користи. Тому людина, що користується цим не так, як належить, - жалюгідна і подібна до воїна, який узяв меч, щоб помститися ворогам, але замість цього добровільно сам себе ним ранить. А якщо хтось розпоряджається отриманими благами належним чином і залишається лише розпорядником майна, яке дав йому Бог, й не для власного задоволення збирає скарби, - такий заслуговує похвали і любови за братолюбство і добру вдачу.

Не заздри розсудливому, якому Бог дав талант красномовства, щоб він тлумачив священні слова, не заздри йому і не бажай, щоб він втратив цей дар, бо за благодаттю Святого Духа отримує він схвалення і вдячність слухачів. Цей дар приносить користь і тобі, оскільки за посередництвом брата тобі посилається дар сприймати вчення, якщо захочеш прийняти його. Ніхто не перегороджує шлях джерельній воді, ніхто не ховає очей від сонячного сяйва, ніхто не заздрить їм, але кожен прагне насолодитися ними, поділитися з иншими. Чому ж, коли духовне слово проголошується в церкві і благочестиве серце сяє променями дарів Духа, не прислухаєшся з радістю, не приймаєш корисного з вдячністю, а, навпаки, оплески слухачів ранять тебе, і ти хотів би, щоб зникли ті, які хвалять та отримують з цього користь? Чим виправдаєш ти це перед Суддею наших сердець? 

Справді, духовні блага треба вважати прекрасними за своєю природою, але якщо людина, багатша за инших, правильно розуміє сутність влади і здоров'я, належним чином розпоряджається тим, що має, то таку людину треба любити й поважати. Така людина користується спільними життєвими благами і розпоряджається ними належним чином, щедро подає милостиню, усіма силами допомагає немічним і все, що має, вважає такою ж мірою своєю власністю, як і всіх бідарів. А хто инакше сприймає життєві блага, того треба визнати радше гідним співчуття, аніж заздрости, оскільки він має більше приводів для того, щоб бути поганим, і має більше засобів чинити зло. Якщо багатство стає шляхом до неправди, то шкода мені такого багатія. Але якщо воно служить чеснотам, то ми не маємо приводу для заздрости, оскільки користь від нього стає спільною для всіх, хіба що якась лукава людина здатна позаздрити і власному благові. Взагалі ж, якщо подивишся на все розумом, що вищий за людський, і звернеш погляд до істинно прекрасного й похвального, то забудеш про те, щоб прагнути та бажати чогось тлінного та земного. А хто не прагне цьогосвітньої величі, того заздрісність обминає десятою дорогою. 

Але коли ти шукаєш слави, хочеш бути відомим і не зносиш бути другим, а прагнеш першости (бо це й стає приводом до заздрости), то спрямуй своє честолюбство, неначе стрімкий потік, у русло здобуття чеснот. У жодному разі не намагайся розбагатіти за будь-яку ціну і заслужити схвалення в мирських справах. Бо це не у твоїй волі. Але будь справедливий, цнотливий, розсудливий, мужній та терплячий у стражданнях за доброчесність - і тебе віднайдуть успіх і слава. Доброчесність - найвище і самодостатнє благо, і всі це визнають. Вона притаманна нам від природи, тому є в наших силах, доклавши старання, досягти її, а багатство, краса, почесті - не в нашій волі. Отже, ми маємо прагнути до доброчесности, яка не селиться в душі, забрудненій як заздрістю, так і всіма иншими згубними пристрастями.

6. Хіба ти не бачиш, яким злом є лицемірство? Двоєдушність у людині найчастіше породжується заздрістю, бо, приховавши ненависть глибоко в душі, хтось вдає з себе людинолюбця. Такі люди подібні до підводних скель, які, майже цілком вкриті водою, миттєво гублять необачних.

Тому, якщо від заздрости, неначе з джерела, походять смерть, втрата життєвих цінностей та різних благ, відчуження від Бога, підміна понять, то прислухаймося до слів апостола Павла: Не будьмо марнославними, не змагаймося один з одним, не заздрім один одному (Гал. 5, 26), але станьмо: Один до одного добрими, милосердними, прощаючи один одному, як і Бог простив нам (Еф. 4, 32) у Христі Ісусі Господі нашім, з Яким слава Отцю зі Святим Духом на віки віків! Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!