Про те, що Бог не є винуватцем зла

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Святе Письмо розповідає нам про те, як Дух діяв через святого псалмоспівця Давида. Иноді пророк, описуючи страждання і життєві випробування, що він їх з мужністю переносив, на власному прикладі подає нам зразок подвижницького терпіння. Він говорить: Господи, як помножилося тих, що напастують на мене (Пс. З, 2)? А иноді, зображуючи Божу доброту і допомогу, яку Він одразу надає Своїм істинним послідовникам, говорить: Вислухай мене, коли буду взивати, мій Боже справедливий (Пс. 4, 2) разом з иншим пророком, який мовив: Будеш кликати, і Він скаже: Ось Я! (Іс. 58, 9), тобто, не встиг я покликати, як Бог вже почув мої слова. Виголошуючи молитви і прохання до Бога, Давид вчить нас, яким чином грішники мають умилостивляти Бога: Господи, не докоряй мені у гніві Твоєму, і не карай мене в Твоїм обуренні/ (Пс. 6, 2).

У тринадцятому псалмі він доводить, що випробування може бути тривалим, кажучи: Доки, Господи, будеш про мене забувати до кінця? (Пс. 13, 2). Кожним словом цього псалма пророк вчить нас не занепадати духом у скорботі, але очікувати Божої милости, і знати, що Бог, згідно зі Своїм промислом, віддає нас на поталу скорботі і випробуванням - кожному відповідно до сили його віри.

Сказавши: Доки, Господи, будеш про мене забувати до кінця? і доки відвертатимеш лице Твоє від мене? - пророк відразу починає описувати хибні міркування безбожників. Щойно спіткають їх негаразди на життєвому шляху, і вони не спроможні подолати перепон, відразу ж дають волю сумнівам: чи дбає Бог про наш світ, чи наглядає за справами кожного, чи віддає кожному за заслугами? Трохи згодом, коли бачать, що скрутне становище не минає, впевнюються в цій хибній думці й рішуче кажуть собі, що Бога немає. Каже безумний у серці своєму: "Немає Бога" (Пс. 13, 1). А той, хто вбив це собі в голову, вже не боїться грішити. Бо, якщо немає наглядача, немає кому відплатити за те, що він вчинив протягом життя, то що його стримає скривдити жебрака, вбити сироту, вдову, подорожнього, скоїти ганебний вчинок, оскверняти себе всілякими брудними і мерзенними пристрастями, тваринячими пожаданнями? Тому пророк наводить і такий наслідок переконання, що Бога не існує: Зіпсувалися вони й чинять мерзоту (Пс. 13, 1). Бо ніколи не зійде з праведного шляху той, чия душа пам'ятає про Бога.

2. Чому ж погани видані на збочення розуму і чинять непристойне (Рим. І, 28)? Чи не тому, що сказали: Немає Бога? Чому вони впали в ганебні пристрасті? Бо їх жінки замінили в природне єднання на протиприродне, і чоловіки з чоловіками сором чинили (Рим. 1, 26-27)? Чи не тому, що славу нетлінного Бога змінили на подобу скотів, і чотириногих, і гадів (Рим. 1,23)?

 Той справді позбавлений розуму, здорового глузду і є безумцем, хто говорить: Немає Бога. Але нерозумний і той, з хто вважає Його винуватцем зла. Я вважаю, що гріх їх є однаково о важкий, оскільки вони рівною мірою заперечують благого Бога, один - вважаючи, що Його немає, инший - стверджуючи, що Він не є благий. Бо якщо Бог - винуватець зла, то очевидно, що Він не є благий. А тому в обох випадках вони заперечують існування Бога.

"Звідки ж, - говорять вони, - взялися хвороби? Звідки передчасна смерть? Звідки загибель міст, корабельні аварії, війни, голод? Усе це - зло, а все це робить Бог. Тому кого ж иншого можемо визнати винуватцем того, що коїться?"

Отож, оскільки ми заторкнули питання, що його так часто ставлять, то, спираючись на загальноприйняті погляди і ретельно дослідивши проблему, спробуємо чітко й послідовно роз'яснити її суть.

3. Передусім ми мусимо усвідомити таке: оскільки ми - творіння благого Бога і підвладні Тому, Хто влаштовує всі наші справи, як важливі, так і не дуже, то нічого не може з нами

трапитися поганого, якщо не буде на те волі Божої; і якщо ми від чогось страждаємо, то це нам не тільки не шкодить, а иноді обертається для нас на краще. Хоча Бог посилає смерть, проте смерть, безсумнівно, не є злом, хіба що це смерть для грішника, бо для нього перехід звідси буває початком пекельних мук. Але не Бог є причиною пекельних страждань, а ми самі, бо початком і причиною гріха є те, що в нашій волі, - вибір. Якби ми утрималися від зла, то не спіткало б нас жодне лихо. Але, оскільки ласолюбство вловило нас у тенета гріха, то хіба можемо довести, що не самі ми стали причиною власних страждань?

Тому одним різновидом зла є зло, що його причиною стали наші почуття, а іншим - зло, яке є злом за власною природою. Зло, що залежить від нас, - це неправда, розпуста, глупота, боягузтво, заздрість, вбивства, отруєння, обман і подібні пороки, що опоганюють душу, створену за образом Творця, і зазвичай нищать її красу. Також злом називають те, що для нас є важким і болісним: хвороби, рани, злидні, безчестя, втрата майна та родичів. А попри те кожне з цих нещасть мудрий і благий Владика посилає нам для нашої ж користи.

Він позбавляє багатства тих, що використовують його для злих справ, таким чином відбираючи в них знаряддя гріха. Хвороби посилає тим, кому корисніше бути безпомічним, аніж безперешкодно рухатися до гріха. Смерть посилає тим, чиє життя скінчилося, оскільки кінець кожного життя Бог від початку визначив на праведному суді, бо заздалегідь передбачив, що є корисним для кожного з нас. А голод, посухи, дощі для цілих міст та народів - це покарання за надмірне зло.

Лікар, який хоча й завдає тілу страждання, є благодійником, оскільки бореться з хворобою, а не з хворим. Таким благодійником є і Бог, Який, караючи окремі члени, спасає все тіло. Ти не звинувачуєш лікаря в тому, що він робить надрізи, щось припікає, а щось зовсім відрізає, мало того - ти платиш гроші за це, називаєш його рятівником, оскільки він призупинив хворобу в окремій частині, щоб вона не поширилася по усьому тілу. А коли бачиш, що землетрус зруйнував місто і загинули мешканці, як на морі розбився корабель з людьми, не боїшся ганити істинного Лікаря і Спасителя. Але ти мав би знати, що коли хвороба легка й виліковна, то досить виявити незначну турботу про хворого, а коли виявляється, що страждання не відступають перед зусиллями лікарів, тоді необхідно відрізати ушкоджену частину тіла, щоб хвороба не поширилася на сусідні ділянки і не перейшла на життєво важливі органи. Тому як безглуздо вважати лікаря винуватцем хірургічних операцій та припікань, бо винна хвороба, так само в загибелі міст, причина якої - надмірні гріхи їх мешканців, Бога не можна вважати винним навіть на йоту. 4. Але кажуть: "Якщо Бог не є винуватцем зла, то чому ж написано: Я, що витворюю світло і творю пітьму, творю мир і допускаю зло (Іс. 45, 7)? І ще сказано: Лихо зійшло від Господа до воріт Єрусалиму (Міх. 1, 12). І: Не трапиться зла у місті, якщо його Господь не допустить (Ам. З, 6). І у величній пісні Мойсеевій сказано: Погляньте, погляньте, Я є Бог, і немає Бога крім мене: Я вбиваю й оживляю, завдаю ран і зцілюю (Втор. 32, 39). 

Але ніхто з тих, хто розуміє Святе Письмо, у жодному з цих місць не звинувачує Бога в тому, що Він є Творцем зла. Той, Хто сказав: Я, що витворюю світло і творю пітьму, ствердив цими словами, що Він є Творцем усього живого, а не зла. Творцем і Художником тих речей, які видаються протилежностями, назвав Він Себе, щоб ти не подумав, неначе хтось один створив світло, а инший - тьму, і щоб не почав шукати творців вогню і води, повітря і землі (бо видається, що стихії ці, маючи дещо протилежні якості, супротивні одна одній), як зробили деякі, і щоб не став поклонятися багатьом богам.

Він творить мир і допускає зло. Особливо Він творить мир у тобі, коли добрим вченням упокорює твій розум і пристрасті, що повстають проти душі. Він допускає зло, тобто змінює зло і веде до кращого, щоб воно, переставши бути злом, перетворилося на добро.

Серце чисте сотвори в мені, Боже (Пс. 50, 12). Не знову створи, але обнови застаріле від гріха. І щоб з двох сотворити одну нову людину (Еф. 2, 15). Сотворити - означає не створити з небуття, а змінити існуюче. Тому, хто у Христі, той -  нове створіння (2 Кор. 5, 17). І ще Мойсей говорить: Чи ж не Він - Твій Батько, Твій Творець?Він тебе створив і Він міцно поставив тебе (Втор. 32, 6)? Тут слово "сотворення"  поставлене після слова "творення" - така послідовність слів дає нам чітко зрозуміти, що це слово дуже часто вживають у значенні вдосконалення. Тому творить мир означає, що Він творить мир через створення зла, тобто через перетворення зла на добро.

Мало того, якщо під словом "мир" розумітимеш звільнення від війн, а злом назвеш труднощі воєнного стану: далекі походи, труди, чування, боротьбу, піт, рани, вбивства, взяття міст, поневолення, полон, жалюгідний вигляд полонених і взагалі всілякі сумні наслідки війн, - то я скажу, що ці речі трапляються згідно з праведним судом Божим. Бог війнами карає тих, які заслуговують на покарання. Чи ти хотів би, щоб Содом не був спалений після всіх його беззаконь? Щоб Єрусалим не був зруйнований і храм спустошений після жахливого шаленства юдеїв проти Господа? Чи можна було по-иншому відновити справедливість, як не руками римлян, яким нашого Господа видали юдеї - вороги свого життя? Тому иноді справедливість вимагає, щоб зло, породжене війною, було наслане на тих, які на нього заслуговують.

А слова: Я вбиваю й оживляю, розумій, якщо хочеш, у буквальному значенні. Бо людей простих вчить і страх. Завдаю ран і зцілюю. І це є корисним, навіть якщо буквально сприймати значення цих слів, оскільки тих, що наносять болісні удари, - бояться, а тих, що зцілили, - люблять. Але ти можеш знайти у сказаному вищий зміст: Я вбиваю - гріхом, а оживляю - праведністю. Бо наскільки наша зовнішня людина, занепадає у такій мірі внутрішня обновлюється (2 Кор. 4, 16). Тому розумій не так, що одного Бог вбиває, а иншого оживляє, а що одного й того самого оживляє тим самим, чим вражає, згідно із приповідкою, яка говорить: Ти битимеш його різкою і душу його від смерти врятуєш (Прип. 23, 14). Тому вражається тіло, щоб зцілилася душа, нищаться гріхи, щоб жила праведність.

А слова: Лихо зійшло від Господа до воріт Єрусалиму самі у собі містять пояснення. Яке лихо? Шум колісниць і возів (Міх. 1, 13). Коли ж чуєш: Не трапиться зла у місті, якщо його Господь не допустить, то зрозумій, що в Письмі словом "зло" називаються нещастя, наслані на грішників, щоб зцілити їх від гріхів. Сказано: Бо впокорював Я тебе, і голодом морив, щоб чинити тобі добро (Втор. 8, 3), зупинивши неправду ще до того, як вона безмірно розіллється, неначе потік, що його стримує міцніша та надійніша гребля і загата.

5. Тому хвороби в містах і селах, посуха, неврожаї і лиха, які трапляються з кожним у житті, зупиняють поширення гріха. І все зло такого роду насилає Бог, щоб зупинити справжні лиха. Бо й тілесні страждання і зовнішні біди існують, щоб приборкати зло. Отже, Бог винищує зло, а не є Винуватцем зла. І лікар знищує хворобу, а не заражає нею тіло. Руйнування міст, землетруси, повені, загибель армій, корабельні аварії, масові знищення людей, що їх спричиняє земля, або море, або повітря, або вогонь, або будь-яка инша причина, - усе це трапляється для того, щоб навчити розсудливости тих, які я залишилися живі. Отож, пороки цілого народу Бог приборкує « карами, від яких страждає весь народ.

Тому у власному значенні зло, тобто гріх, - зло, що найбільш заслуговує так називатися, - залежить від нашої волі утриматися від пороку чи бути порочним. А з решти лих деякі потрібні, щоб виявити мужність. Наприклад, для Іова випробовуванням на мужність стали раптова смерть дітей, втрата всього багатства й ураження гнійними струпами. А инші нещастя посилано як ліки від гріхів: наприклад, покаранням Давидові за протизаконне пожадання стала ганьба серед домашніх.

Згадаймо инші страшні кари, що були наслані праведним судом Божим для того, щоб зробити цнотливими тих, які тягнули до гріха. Наприклад, Датана й Авірама поглинула земля, вони впали в безодню, що розверзлася у них під ногами (Чис. 16, 31). У цьому разі таке покарання виправляло не їх самих (хіба можливе виправлення для тих, які є здобиччю пєкла?); своїм прикладом вони спонукали до розсудливости инших. Так і фараон потонув з усім військом (Вих. 14, 28). Так були винищені й давні мешканці Палестини.

Тому, хоч апостол і називає таких людей в одному місці посудини гніву, що були готові на погибель (Рим. 9, 22), ми не маємо думати, що фараона Бог створив хоч у чомусь поганим (у такому разі винуватцем справедливо б було назвати Творця). Навпаки, коли чуєш про посудини, розумій це так, що кожного створили, щоб він приносив користь. Це як у великому домі: одна посудина золота, инша срібна, ще инша глиняна або дерев'яна (2 Тим. 2, 20) (а наша воля неначе матеріял, з якого посудину зроблено), так само людина чиста і кришталево чесна подібна до золотої посудини, не така досконала - до срібної, а та, що має земні думки і придатна лише до дочасного (цього світнього) вжитку, - до глиняної, та ж, яка безсоромно опоганює себе гріхами й тому приречена на пекельний вогонь, - до дерев'яної. Так і посудиною гніву є той, хто, неначе стічна яма, вмістив у собі всі диявольські намовляння і, оскільки розкладається і смердить, ні на що не придатний, то й заслуговує на знищення і погибель.

Оскільки він уже прирік себе на загибель, то розумний і мудрий Домоврядник душ влаштував усе таким чином, щоб він досягнув найвищого становища в державі, і коли надмірна порочність остаточно унеможливила зцілення, то щоб привселюдне падіння фараона стало наукою для инших. Своїм довготерпінням Бог дав йому відчути безкарність, і, відтягнувши час розплати, дозволив помножувати гріхи; коли ж його нахабство стало нестерпним, то продемонстрував на його прикладі справедливість Свого суду. Саме тому Він не наклав на нього легкого покарання відразу і, поступово помножуючи та посилюючи кари, не виправив його таким чином, але побачив, що він з презирством ставиться до Божого довготерпіння і наслані на нього біди сприймає як звичне. Та навіть після всього цього Він не вбив його доти, доки він сам себе не втопив, зухвало наважившись іти шляхом праведних і вважаючи, що зможе, як це зробив народ Божий, перейти Червоне море. Усвідомивши, що зло буває різне, знай, що справжнім злом є гріх, який веде до загибелі, а зло, що приносить біль, є злом удаваним, яке насправді приносить добро, як, наприклад, страждання, що посилаються нам задля приборкання наших гріхів, і плоди якого - вічне спасіння душі. Отож перестань засмучуватися, отримавши повеління Бога - Домоврядника, і взагалі не вважай Бога винуватцем існування зла, але й не думай, начебто зло існує само по собі. Бо лукавство не може існувати само по собі, наче жива істота, і його прояви ми не маємо вважати чимось самостійним. Отож, зло - це відсутність добра.

Очі були створені, а сліпота виникає через їх втрату. Так само зло само по собі не існує, а виникає як наслідок зіпсутости душі. Воно не є безпричинне, яким його вважають нечестивці, гадаючи, що добро і зло рівноцінні за природою, визнаючи їх обох такими, що не мають початку і походять згори. Проте воно не є і народжене, бо, якщо все від Бога, то як зло може походити від Доброго? Потворне ж бо не походить від прекрасного, чеснота не породжує пороку.

Прочитай історію створення світу і побачиш, що там усе в вельми добре (Буг. 1, 31). Тому зло не постало разом з живими істотами, що є добрі. А розумні істоти були створені Богом без и крихти зла. Бо якщо живі істоти не мали в собі предвічного зла, то як можуть розумні істоти, настільки відрізняючись від них чистотою і святістю, мати спільну зі злом природу?

Проте зло існує, і дійсність показує, як надзвичайно поширене воно по всьому світу. Тому кажуть: "Звідки взялося зло, якщо воно не є ані створеним, ані нествореним?"

6. Тих, що так думають, запитаємо: "Звідки хвороби? Звідки тілесні рани?" Хвороба не є чимось вродженим, проте вона не є і Божим творінням. Навпаки, здорові від народження тварини, що мають органи від природи влаштовані як належить, також хворіють (що є для них неприродним), оскільки втрачають здоров'я або через погане харчування, або з якоїсь иншої причини. Отже, Бог створив тіло, а не хворобу. Це ж є доказом і того, що Він створив душу, а не гріх. Душа ж зіпсувалася, ухилившись від природного для неї стану.

Що ж було для неї найвищим благом? Перебування з Богом і єднання з Ним за допомогою любови. Відпавши від Нього, вона почала страждати різноманітними та численними хворобами. Чому ж у ній є потяг до зла і здатність його наслідувати?

Внаслідок вільного вибору, найбільш притаманного розумній природі. Не будучи скована ніякою необхідністю, отримавши від Творця право розпоряджатися своїм життям, внаслідок того, що була створена за образом Божим, вона розуміє, що є добром, уміє цим насолоджуватися, обдарована свободою і силою, перебуває у спогляданні прекрасного й насолоджується уявним, живе природним життям, але має свободу також час від часу ухилятися від прекрасного. А це трапляється, коли вона, переситившись насолодами, наче обважнівши від дрімоти, падає з висот й опускається до тілесних огидних насолод.

7. Колись Адам був на небі не за своїм місцеперебуванням, а був там душею, бо, отримавши душу, він подивився на небо, захопився побаченим, полюбив Благодійника, Який подарував йому насолоду вічним життям, поселив його серед райських насолод, дав йому владу, подібну до ангельської, зробив його подібним до архангелів і здатним чути голос Божий. І хоча він перебував під захистом Бога й насолоджувався Його благами, І усе це йому дуже швидко набридло. Неначе загордівши, Адам відкинув мудру красу заради того, що видалося приємним для тілесних очей, і задоволення черева поцінував вище за духовні насолоди. Тож дуже швидко опинився за воротами раю та блаженного життя, ставши злим не з примусу необхідности, а завдяки нерозсудливості. Оскільки він згрішив з власної злої волі, то й гріх став причиною його смерти. Бо заплата за гріх – смерть (Рим. 6, 22). Наскільки він віддалився від життя, настільки наблизився до смерти, адже Бог - життя, а позбавлення життя - смерть. Адам став причиною своєї смерти, бо віддалився від Бога, тому написано: Ось загинуть ті, які віддаляються від Тебе (Пс. 72, 27). Отже, Бог не створював смерти, але ми самі накликали її на себе лукавими думками. Бог не став на перешкоді нашій загибелі з причин, що їх я роз'яснив вище, щоб сама хвороба не залишилася в нас навічно, бо й гончар глиняну посудину, що протікає, не схоче обпалити, поки не виправить цієї її вади. Але говорять: "Чому ж нас не створено від початку безгрішними, щоб ми, якби навіть і хотіли, все одно не могли згрішити?" А тому, що й ти сам не тоді визнаєш слуг слухняними, коли тримаєш їх зв'язаними, а коли бачиш, що вони добровільно виконують свої обов'язки. Тому й Бог хоче, щоб ми все робили не з примусу, а керуючись доброчесністю. Доброчесність же породжується не необхідністю, а волевиявленням, яке цілковито залежить від нас. Тому той, хто гудить Творця за те, що Він не створив нас безгрішними за природою, той робить не що инше, як надає перевагу нерозумній природі перед розумною і ставить вище природу незворушну й нечулу перед природою, наділеною правом вибору.

Це сказано як для того, щоб зробити маленький відступ, так і для того, щоб ти, замислившись над причиною втрати жаданого, не відкинув і Бога. Тому покиньмо прискіпуватися до Його мудрости й дошукуватися того, що було б краще Йому створити. Хоча й частково прихований від нас Його промисел, проте затямимо таке: від Доброго Творця не буває ніякого зла.

8. До цього питання долучається й инше (оскільки вони пов'язані між собою), а саме питання про диявола: "Звідки я він узявся, якщо зло походить не від Бога?" Що можемо відповісти на це? А те, що відповідь така ж сама, як і на питання її про гріховність людини. Чому людина грішна? З власної волі! Чому диявол є злим? З тієї ж причини, оскільки і він мав свободу вибору бути з Богом або віддалитися від Благого. Гавриїл - ангел і завжди перебуває з Богом. Сатана - ангел і назавжди втратив свій чин. Як першого залишила на небі його воля, так другого його ж вільний вибір скинув з небес. Як перший міг стати відступником, так і останній міг залишитися вірним Богові. Але одного зберегла безмежна любов до Бога, а иншого зробило вигнанцем віддалення від Нього. І це відчуження від Бога є злом.

Незначні порухи ока то занурюють нас у темряву, то повертають до світла. Подібне до цього і лукавство диявола, яке не є природним, а породжене його ж волею.

"Чому він ворогує проти нас?" А тому, що, зібравши в собі всілякий бруд, виплекав і хворобливу заздрість до милостей Божих для нас. Він не міг спокійно зносити, що ми безжурно живемо в раю. За допомогою підступів і хитрощів обдурив людину, скориставшися для цього тим самим палким бажанням, завдяки якому людина мала уподібнитися до Бога. Він показав людині дерево й пообіцяв, що, скуштувавши плід з нього, вона уподібниться до Бога. Бо якщо скуштуєте, - сказано, - то станете як боги, що знають добро і зло (Бут. З, 5).

Він не був створений як ворог для нас, але його власна заздрість зробила диявола нашим ворогом. Вигнаний із сонму ангелів, не міг спокійно дивитися, як створена із землі людина завдяки власним заслугам вивищується до ангельського достоїнства.

9. Ось чому диявол став нашим ворогом. Бог же наказав нам протистояти йому і, погрожуючи дияволові, сказав, звертаючись до тварини, яка послужила для нього знаряддям: я покладу ворожнечу між твоїм насінням та її насінням (Бут. З, 15). Згубним є навіть спілкування з порочними людьми, оскільки зазвичай така дружба виникає як наслідок подібности тих, які зблизилися. Тому слушним є вислів: Лихі товариства псують добрі звичаї (1 Кор. 15, 33). Як повітря в країнах із нездоровим кліматом неодмінно викличе захворювання в жителів, так і товаришування з порочними людьми заподіє душі велику шкоду, навіть якщо відразу ця шкода не відчутна. Тому такою запеклою є боротьба зі змієм. Якщо знаряддя достойне такої ненависти, то хіба не ще запекліше маємо ми ворогувати з тим, який використовував це знаряддя?

Проте кажуть: "Навіщо було в раю дерево, за допомогою якого диявол міг підлаштувати нашу погибель? Бо якщо б не мав такої спокусливої принади, то яким чином подужав би зробити нас поживою смерти, схиливши до непослуху?" А було воно там для того, щоб можна було випробувати наш послух. Для того росло в раю дерево, яке родило гарні плоди, щоб ми, відмовившись від приємного, продемонстрували перевагу стриманости і за своє терпіння заслужено отримали вінці.

А коли вони скуштували забороненого плоду, то не тільки порушили заповідь, а й пізнали свою наготу. Сказано: Вони з'їли, і відкрились їх очі, і вони пізнали, що вони нагі (Бут. З, 6 - 7). Людина ж не мала знати про свою наготу, щоб її розум не був заклопотаний вигадуванням одягу і прикриттям наготи та турботою про те, чого їй не вистачає, і щоб взагалі піклування про тіло не відволікало її від прагнення до Бога. Але чому не дано людині одягу безпосередньо після того, як її створено? А тому, що одяг не був для людини притаманний: ані природний, ані штучний. Природного одягу потребують безсловесні тварини, а саме - пір'я, волосся і грубої шкіри, здатної захищати від спеки і холоду. Таку шкіру мають усі тварини, і жодна не має в цьому переваг щодо доцільности свого природного вигляду.

А людині в нагороду за її любов до Бога належало отримати инші блага. Заняття ремеслами відбирали б у неї час, чого треба було б уникати як шкідливого для людини. Тому й Господь, знову закликаючи нас до райського життя, прагне позбавити наші душі турбот, кажучи: Не турбуйтесь життям вашим, що вам їсти і що пити, ні тілом вашим, у що зодягнутись (Мт. 6, 25). Тому не личить людині мати будь-які природні або штучні покрови.

Навпаки, якщо б ми зберегли доброчесність, то для нас були б приготовані инші покрови, які по Божій благодаті квітнули б на нас, осяюючи, немов світлими оболонками, подібними до ангельських, які б перевершували розмаїтість та и барвистість квітів, сяйво зірок. З цієї причини людина відразу не отримала одягу, бо він призначався їй в нагороду за доброчесність. Але злоба диявола перешкодила цьому. А диявол, як призвідець падіння, до якого були ми колись доведені його злобою, є нашим ворогом. О, якщо б він не став дияволом, а перебував у тому чині, що йому призначив Господь-Домоврядник! Але оскільки диявол став відступником, ворогом Бога і людини, створеної за Божою подобою (він став людиноненависником з тієї ж самої причини, з якої став богоборцем, отже, нас він ненавидить І як творіння Володаря, і як Його подобу), то мудрий і передбачливий Домоврядник справ людських скористався його лукавством, щоб навчити наші душі, подібно до того, як лікар використовує отруту єхидни як один із компонентів для приготування рятівних ліків.

Ким же був диявол? Який чин мав? Яке достоїнство? І чому його називають сатаною? Він - сатана, тому що протидіє добру, бо таке значення має це єврейське слово, яке ми знаємо з книги Царств. Там сказано: І поставив Господь Соломонові за супротивника (сатану) єдомлянина Гадада, царя сирійського (І Цар. 11, 14). Дияволом же його називають тому, що він є одночасно нашим співучасником й обвинувачем у гріхах; він радіє нашій загибелі і соромить нас нашими справами. Він має безплотну природу, за словами апостола, який сказав: наша боротьба не проти крові та плоті, але проти духів злоби (Еф. 6, 12). Має він також чин начальника, бо сказано: проти начал, проти властей, проти правителів темряви цього світу (Еф. 6, 12). Володарює він у повітрі, як каже про це той же апостол: згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту (Еф. 2, 2). Тому він називається князем світу, оскільки панує в країнах наземних. Так і Господь говорить: Лині суд світові цьому, нині князь світу цього буде вигнаний геть (Йо. 12, 31). І ще: Надходить князь світу цього, але у Мені не знайде він нічого (Йо. 14, З0).

10. Коли ж [апостол] говорить про воїнство диявола, що це - злі духи в піднебесних просторах (Еф. 6, 12), то треба зауважити, що зазвичай Писання називає небом повітря, каже, наприклад: Птахи небесні (Мт. 6, 26); і піднімаються до небес (ГТс. 106, 26), тобто високо піднімаються в повітря. Тому й Господь бачив сатану, що, як блискавка, падав з неба (Лк. 10, 18), тобто був скинутий з власного престолу, і лежав внизу, щоб могли його топтати ті, хто сподівався на Христа. Бо Він дав Своїм учням владу наступати на зміїв та скорпіонів і на усю силу ворожу (Лк. 10, 19).

Коли ж його злу владу було скинуто і наземні міста очищено спасительним стражданням Того, Хто приніс мир усім як на небі, так і на землі (Кол. 1, 20), то нам проповідується вже Царство Боже. Так, Йоан говорить: Наблизилось Царство Небесне (Мт. З, 2), Господь повсюдно проповідує Євангеліє Царства (Мт. 4, 23), а ще раніше ангели провістили: Слава на висотах Богові, а на землі мир (Лк. 2, 14). Ті, що раділи входу Господа нашого в Єрусалим, вигукують: Мир на небесах і слава на висотах (Лк. 19, 38). І лунає тисяча переможних вигуків, що свідчать про остаточну поразку ворога, тому нам не треба боротися і здійснювати подвигів, ніхто не перешкоджає і не відволікає нас від блаженного життя, ми можемо безжурно йти вперед, щоб вічно насолоджуватися плодами з дерева життя, скуштувати яких на початку нам завадило змієве підступництво. Тому Бог поставив полум'яного меча, щоб стерегти дорогу до дерева життя (Буг. З, 21).

І цей шлях пройдімо без перешкод, щоб насолодитися благами в Ісусі Христі, Господі нашому, Якому слава і влада навіки! Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!