Гомілія, виголошена під час голоду та посухи

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Лев зареве, хто не злякається? Господь Бог заговорив, і хто не запророкує? (Ан. З, 8). Розпочну промову зі слів пророка і, пропонуючи вам свою пораду та корисні думки, за спільника візьму богонатхненного Амоса, який лікував недуги, подібні до тих, що нас спіткали. Бо в давні часи, коли народ зрікся  благочестя предків, потоптав святість законів і принизився до ідолослужіння, цей пророк став проповідником покаяння, закликаючи навернутися та погрожуючи карами. О, як би я  прагнув мати хоч трохи його ревности, яку засвідчує давня історія! Але не дай Боже, щоб для нас усе скінчилося так само, як у тій історії! Бо непокірний народ, неначе впертий і  неприборканий кінь, що гризе вудила, замість того щоб навернутися до добра, звернув з прямого шляху і до тих пір блукав манівцями і рвався з рук вершника, доки, впавши з  кручі у прірву, не загинув заслуженою смертю.

Нехай не станеться цього нині з нами, діти мої, народжені моїм благовістуванням і сповиті благословенням рук! Навпаки, прийміть мої слова прихильно, нехай ваша душа буде покірна та з ніжністю приймає настанови, нехай стане поступлива, неначе віск у руках того, хто ставить печатку, щоб навіть від одного цього зусилля і я отримав плід, який зазвичай винагороджує труди радістю, а ви, звільнившись від бідувань, щоб дякували за науку!

Що ж хочу донести до вас у слові, яке, проте, барюся виголосити, хоча ви його очікуєте і ваша душа нетерпеливиться його почути?

2. Бачимо, брати, над собою чисте і безхмарне небо, яке спричиняє ту похмуру ясність повітря, і ця чистота нас засмучує, хоча донедавна ми її так бажали, коли тривалий час захмарене небо занурювало нас у морок, позбавляючи сонячних променів. Пересохла до краю земля має такий відразливий вигляд, настільки тверда для обробітку й безплідна, розтріскалася від палючих променів, що випалюють її зсередини. Рясні та повноводні джерела зміліли, потоки великих річок до такого рівня висохли, що малі діти переходять їх убрід і жінки переносять через них свої ноші. Багато з нас потерпають від спраги, і нам забракло найнеобхіднішого. Ми - нові ізраїльтяни, нам потрібен Мойсей і його чудотворний жезл, щоб і нині каміння, по якому він вдарить, задовольнило потреби народу, змученого спрагою, щоб із чудових хмар впала на людей незвичайна їжа - манна.

Застрашимося, щоб голод і кари не зробили нас притчею для наступних поколінь. Я бачив засіяні поля і багато плакав, бо вони були безплідні, лив сльози, щоб полився на нас дощ. Одне насіння засохло, не встигнувши зійти, і залишилося в глибинах землі, не прорісши, инше зійшло трохи і дало паростки, але вони зів'яли від спеки. Отже, зараз час переинакшити євангельський вислів і сказати: Хоч жнива великі, та робітників мало (Лк. 10, 1-2). Землероби, сидячи на нивах і склавши руки на колінах (звичне положення тих, що ремствують), оплакують марно витрачену працю; подивляться на малих дітей - і починають ридати, піднімуть погляд на дружин - і заливаються слізьми, торкнуться сухого листя паростків - і гірко заридають, неначе батьки, що втратили синів, які досягли квітучого віку. 

Тому віднесемо до себе й инші слова того ж пророка, про якого ми згадували нещодавно, на початку цієї бесіди. А він сказав: "І Я утримав від вас дощ за три місяці перед жнивами, і дощ посилав на одне місто, а на інше не посилав; одна ділянка була скроплена дощем, а ділянка, на яку не пустив дощу, висихала. І два-три міста рушали до міста одного напитися води, але не насичувались, ~ та ви не навернулися до Мене", - говорить Господь (Ан. 4, 7-8). Так дізнаємося, що за наше боговідступництво і за недбальство насилає на нас Бог ці удари, бажаючи не знищити нас, а виправити, подібно до того, як добрі батьки перевиховують непокірних дітей. Вони дратуються і гніваються на юних, не думаючи заподіяти їм зло, а щоб виправити дитячі лінощі і гріхи юности та зробити дитину стараннішою.

Зважте, що численні наші гріхи стали причиною того, що навіть пори року поплутались і змінили притаманні їм температурні умови. Зима була посушлива, замість того щоб бути вологою, закувала в лід і висушила всю вологу і проминула, не дочекавшись ні снігів, ні дощів. Весна хоча й була трохи схожа на весну, бо була тепла, проте дощів не було. Тож спека та холод у такий спосіб, чого досі не траплялося, переступивши призначені природою межі і змовившись немилосердно шкодити нам, позбавляють людину їжі та життя.

Яка ж причина цього безладдя та плутанини? Що це за х переворот пір року? Розважимо над цим як розумні люди. Хіба всесвіт позбавлений Керівника? Невже найдосконаліший Митець - Бог - занедбав своє домоврядування? Невже Він позбавлений влади та сили? Або ж має ту саму міць і не втратив  влади, але став жорстоким до нас і велику турботу змінив на в людиноненависництво? Жодна людина, яка ще не втратила здорового глузду, такого не скаже. Навпаки, очевидні та « зрозумілі причини спонукають Його так з нами чинити. Ось вони: самі отримуємо, проте з иншим не ділимося; хвалимо доброчинство, але відмовляємо в ньому нещасним; з рабів я стаємо вільними, проте безжальні до инших рабів; маємо чим наїстися, але проходимо, не помічаючи голодного; маючи щедрого Благодійника і Скарбника - Бога, ми стали скупими й уникаємо бідних. Маємо плодовитих овець, але тих, котрі не мають одягу, більше, ніж овець, а наші комори переповнені запасами, проте ми не милуємо потребуючого.

Саме тому загрожує нам справедливий суд. Тому й Бог не відкриває нам Своєї руки, бо ми не виявляємо братолюбства. Ниви безплідні тому, що наша любов не приносить плоду.

3.Голоси благаючих даремно лунають, молитви тануть у повітрі, бо й ми не чуємо благань наших ближніх.

Та й як ми молимося чи просимо? Ви, чоловіки, за винятком небагатьох, весь свій час присвячуєте торгівлі, а ви, жінки, допомагаєте їм служити мамоні. Лише деякі залишаються тут, зі мною, на молитві, та й ті докладають великих зусиль, щоб не заснути, позіхають, безперестанку обертаються і спостерігають за псалмоспівцем - чи скоро він скінчить слів і чи скоро вони зможуть піти з церкви, наче із в'язниці, і звільнитися від молитви, наче від неволі. Навіть малолітні діти, полишивши свої книжки в школах і приєднуючи свої голоси до наших, наче знаходять у цьому для себе відпочинок і розвагу, перетворюючи нашу скорботу на свято, оскільки на деякий час звільняються від надокучливого наставника і турбот про навчання. А багато дорослих, оплутаних гріхами, безтурботно, вільно й весело розгулюють по місту в той час, коли саме в їхніх душах гніздиться причина лих і саме вони є винуватцями цієї біди. Поспішають і йдуть до сповіді нерозумні та непорочні немовлята, які не були причиною скорботи і ще не вміють та не мають здатности молитися за звичкою. Вийди на середину ти, опоганений гріхами, упади, плач і кричи, а немовляткові залиш займатися тим, що належить його віку. Для чого ти, винний, переховуєшся і змушуєш відповідати за себе того, хто не має бути відповідальний? Хіба Суддю обдуриш, виставляючи замість себе підставну особу? Звичайно, і немовля мало бути присутнє, але не саме, а разом з тобою.

Згадай мешканців Ніневії, які розкаянням умилостивили Бога й, оплакуючи гріхи, що їх викривав врятований від морського чудовиська Йона, не змушували немовлят каятися, тимчасом як самі забавлялися й розкошували. Навпаки, батьки, що згрішили, першими покірно прийняли піст. Саме на батьків лягло покарання, а немовлята плакали мимоволі, начебто доповнюючи їх покути, щоб печаль охопила всі покоління: і дорослих, і малих. Перші журилися добровільно, а останні - вимушено. І Бог, побачивши таке упокорення і те, що вони добровільно прирекли себе на всілякі надмірні муки, змилосердився над їх стражданням, звільнив від покарання і подарував радість тим, котрі плакали, усвідомивши свою провину.

Яка досконала покута! Яка мудра й велична скорбота! І несвідомих не залишили без покаяння, але й їх змусили голосити, бо була на те потреба. Теля відлучили від корови, відігнали від материного соска, грудне немовля забрали з обіймів матері. Окремо одне від одного перебували матері і діти. Усі відгукувалися й озивалися одне до одного жалібними голосами. Голодні діти шукали джерела молока, а матері, яких катував природний жаль, співчутливими голосами прикликали власних дітей. Весь той час, коли голодні немовлята надривалися від найсильнішого плачу й побивалися, серця тих, що їх породили, розривалися від мук. Тому-то богонатхненне слово і зберегло цей приклад їхнього покаяння, щоб дати всім життєву настанову. Там плакав старий, рвав на собі сиве волосся. Ще гірше ридав юнак у квітучому віці. Зітхав бідний, а багатий, забувши про розкіш, вчився бідування, як мудрости. Їхній цар забув свою величність і владу і прийняв ганьбу, зняв з голови корону, посипав голову попелом, роздер багряницю, зодягся у волосяницю, залишив піднесений і пишний престол, у жалюгідному вигляді простягся на землі, відкинувши належні в йому царські розваги, плакав разом з усім народом, коли побачив, що наш Володар розгніваний. 

4. Так розмірковують мудрі раби! Таким є покаяння одержимих гріхами! А ми гріх чинимо всіма силами, а до покаяння и приступаємо недбало й лінькувато. Хто з нас, молячись, проливає сльози, щоб своєчасно отримати дощ і зрошення? Хто, д щоб спокутувати гріхи, наслідуючи блаженного Давида, зросив ложе сльозами (Пс. 6, 7)? Хто омив і витер від пилу нога мандрівникові, щоб умилостивити Бога і вчасно випросити закінчення посухи? Хто нагодував осиротілу дитину, щоб тепер Бог нагодував нас плодами, які, наче сироти, побиті поривами вітру? Хто попіклувався про вдовицю, яка голодувала, щоб тепер у нагороду отримати необхідну їжу? Розшматуй неправедне писання, щоб гріх був відпущений, розірви боргову розписку на велику суму, щоб земля народжувала, як їй належить. Оскільки мідь та золото, які ти маєш, і все те, що не може народжувати, породжується всупереч природі, тому й земля, якій природа велить бути родючою, робиться твердою і, щоб були покарані ті, хто живе на ній, прирікається на безпліддя.

Хай покажуть охочі до наживи, що нагромаджують надмірні багатства, яка сила або користь у їхніх скарбах, якщо розгніваний Бог ще бодай трохи продовжить покарання! Невдовзі жовтішими за золото стануть ті, що нагромаджують його, якщо забракне їм хліба, від якого ще вчора презирливо відверталися, оскільки мали його задосить. Уяви, що ніхто більше не продає хліба, бо не стало його в житницях. Яку тоді користь принесуть мішки, обважнілі від грошей? Скажи мені: чи не разом з ними зариють тебе в землю? Хіба не земля - золото? Чи не марне та тлінне буде тліти разом з тілом? Усього набув ти, але не маєш найнеобхіднішого - можливости нагодувати себе. Перетвори все своє багатство бодай на одну хмаринку, вигадай спосіб створити бодай декілька дощових краплин, примусь землю родити, хай твоє величезне багатство зупинить біду. Може, прикличеш когось із побожних мужів, щоб тобі своїми молитвами, як Ілля Тесвітянин, подарував полегшення лих, - бідного чоловіка, що не має ані майна, ані взуття, ані житла, ані теплого кута, ані будь-яких инших засобів до існування, прикритий самим хітоном, як Ілля овечою шкурою, виховання молитви, співучасника стриманости? І якщо отримаєш бажану допомогу, чи не посмієшся з багатства, яке потребує стількох турбот? Хіба не наплюєш на золото? І срібло, яке до того називав всесильним і милим серцю, хіба не відкинеш як нечистоти, дізнавшись, що воно - безпорадний помічник у нещасті?

За це тебе осудив Бог і прирік на бідування, бо ти, маючи що дати, не подавав милостині, бо байдуже проходив повз голодних, не озирався на тих, які плакали, не милосердився над тими, які кланялися тобі. І з вини небагатьох таких людей прийшли біди на цілий народ, і через злодіяння одного збирає плоди покарання весь народ. Ахар вчинив блюзнірство, а загинув цілий полк (Іс. Нав. 7, 1). Зімрі вчинив перелюб з мадіянкою, а Ізраїль зазнав покарання (Чис. 25, 6).

5. Тому і наодинці, і привселюдно роздивімося своє життя, прислухаймося до посухи, як до вчителя, оскільки вона кожному з нас нагадує про наші гріхи. І ми свідомо скажемо словами мужнього Іова: Рука Господня торкнулася мене (Іов. 19, 21), і зрозуміємо, що нещастя породжене нашими гріхами.

Якщо ж є потреба ще щось до цього додати, скажемо, що иноді посилаються людям такі нещастя, щоб випробувати їхню душу і щоб у скрутному становищі люди виявили себе, байдуже, бідні вони чи багаті. Бо і ті, й инші випробовуються за допомогою терпіння. У час випробувань особливо яскраво виявляється товаришування та братолюбство одного, вдячність і незлостивість иншого, і чи не змінять прикрі життєві обставини способу їх мислення. Знаю (і не з балачок, але спізнавши людей на власному досвіді), що більшість людей, поки життя їх пестить і, як кажуть, попутні вітри їм дмуть, якщо не цілком, то принаймні хоч якось засвідчують свою вдячність Благодійникові. А якщо все обернеться на погане (з багатих вони стають  бідними, здоров'я заступає хвороба, слава і знатність обертаються на сором і безчестя), вони виявляють невдячність і богохульствують, занедбують молитви, скаржаться на Бога, наче Він їм борг який затримав повернути, замість того щоб звернутися до Нього, як до розгніваного Володаря.

Але ти не смій про таке навіть думати! Навпаки, коли бачиш, що Бог позбавляє тебе й того, що зазвичай давав, то скажи собі: "Бог має силу нагодувати мене. І яким чином? Він - Господар неба й усякого створіння, Він - мудрий Розпорядник змін пір року, Він - Правитель всесвіту, Який . визначив, щоб пори року у своєму колообігу йшли послідовно, неначе в поважному хороводі, і своєю розмаїтістю  задовольняли різні наші потреби, щоб своєчасно була волога, а потім наставала спека, і щоб холоди наставали протягом року, і щоб не були ми позбавлені й потрібної сухости.

Бог могутній. А якщо могутній, то можна подумати, що Його благість зникла. Але це хибні думки. Бо ж для чого потрібно було неблагому від початку створювати людину? Хто б міг силоміць Його примусити взяти до рук порох і з грязюки створити таку красу? Хто б Його переконав у необхідності обдарувати людину розумом за Власною подобою, щоб людина черпала з нього сили вивчати ремесла та звичку філософствувати про справи небесні, недосяжні для почуттів?"

Розмірковуючи в такий спосіб, віднайдеш, що Бог є благий і благости Йому не забракло. Инакше, скажи мені, що завадило б Йому влаштувати не лише видиму посуху, а, лише трохи змінивши звичний шлях сонця, коли воно наближається до наземних тіл, за одну мить спалити увесь всесвіт? Що завадило б іти вогняному дощеві, як то вже траплялося, задля покарання грішників?

Опануй себе, людино, збери докупи думки. Не чини, як нерозумні діти, які, покарані учителем, рвуть його книжки; або роздирають батьківський одяг, коли він, задля їхнього ж блага, позбавляє їх на деякий час їжі; або дряпають обличчя матері. Керманича випробовує і перевіряє буря, борця - стадіон, полководця - битва, великодушного - нещастя, християнина - випробування. Тож скорботи випробовують душу, як вогонь золото. Ти бідний? Не засмучуйся, оскільки надмірний сум спричиняє гріх, бо скорбота затоплює собою розум і, спантеличивши його, крутить ним, а нестача розсудливости є матір'ю невдячносте. Навпаки, уповай на Бога. Неможливо, щоб Він відвертав очі від твого скрутного становища. Він тримає вже в руках їжу для тебе, але зволікає дати її, щоб випробувати твою твердість і задуми, чи, бува, не схожі вони на думки людей нестриманих і невдячних. Бо й вони, доки їжа в них у роті, вихваляють, підлещуються і звеличують, але, щойно трапеза трохи забарилася кидають, неначе каміння, блюзнірства в тих, яким вчора з радістю поклонялися, немов Богові.

Переглянь Старий та Новий Завіти. В обох знайдеш, як багато людей у різні способи отримували їжу. Ілля жив на Кармелі, високій, безлюдній і пустельній горі, але душа була для праведника всім, а надія на Бога - напуттям у житті. Живучи так, він не помер з голоду, хижі птахи приносили йому їжу, прислужували під час трапези праведникові ті, що мали звичку викрадати чужу їжу: за велінням Володаря вони змінили свою природу і стали вірними охоронцями хліба та м'яса. Про те, що Іллі приносили їжу круки, дізнаємося зі Святого Письма (1 Цар. 17, 4-6). У вавилонському рові утримували юнака-ізраїльтянина, що його лиха доля зробила полоненим, але його душа та думки залишалися вільними. Що ж було далі? Леви, усупереч своїй природі, почали постити, а вихователь цього юнака - Авакум - літав по повітрю, коли ангел переніс людину разом з наїдками, і щоб праведник не постраждав від голоду, пророк за малий проміжок часу був перенесений через увесь простір земель та морів, які пролягають між Юдеєю і Вавилоном (Дан. 14, 30-39).

6. А ще народ, якого в пустелі очолював Мойсей! Чим вони харчувалися протягом сорока років? Не було в них ні сіяча, ані вола, запряженого у плуг, ані току, ані точила, ані житниці; не засіваючи та не обробляючи землі, мали їжу, камінь дав їм джерела води, яких до того не існувало, але які видобула потреба.

Не буду перераховувати всіх діянь Божого промислу, що по-батьківськи багаторазово були явлені людям. Але ти вияви  бодай трохи терпіння в нещастях, як мужній Іов, не піддавайся хвилюванню, неначе корабель у бурю, не викидай у море, якщо везеш зі собою, будь-який вантаж доброчесности. Зберігай у душі вдячність, неначе цінну ношу, і в нагороду отримаєш ще більшу розкіш. Пам'ятай апостольські слова: За все дякуйте (1 Сол. 5, 18).

Ти бідний? Але, безсумнівно, знайдеться бідніший за тебе. У тебе хліба залишається на десять днів, а в нього лише на  один. Як людина добра й розсудлива, розділи з нужденним свій надлишок. Не барися поділитися з ним малим, не вознось в своєї користи над спільною бідою. Якщо залишилася в тебе лише одна хлібина, а у двері стукає голодний прохач, то винеси з комори і цю єдину хлібину і, взявши її до рук, здійми їх до неба і скажи жалібно, але водночас гідно: "Маю одну хлібину, яку бачиш Ти, Господи, і бачиш, у якій я небезпеці перебуваю, але заповідь Твоя мені дорожча за життя, і з того мізеру, що маю, даю братові. Подай і Ти своєму рабові, який у біді, Твою благість. Покладаю надію на Твою могутність, Ти не відкладаєш на певний час Своїх милостей, але витрачаєш свої дари, коли на те воля Твоя..." Якщо так скажеш і зробиш, хліб, що його віддав ти у скруті, стане насінням для землеробства і принесе стократний плід, зробиться запорукою ситости, виклопоче помилування. Скажи і ти словами сидонської вдовиці, у подібних обставинах вчасно пригадавши її історію: Як живий Господь маю цю єдину хлібину на прожиття собі та дітям (1 Цар. 17, 12).

Якщо й ти віддаси все, що маєш, то й ти отримаєш горщик єлею, переповнений благодаттю, та невичерпний дзбанок борошна, бо милість Божа, яка у стократ щедро відплачує благодаттю вірним, подібна до колодязів, з яких завжди черпають і яких ніколи не можуть вичерпати. Жебраче, позич багатому Богові. Повір Тому, Хто приймає за пригнобленого від Власного імени і зі Свого винагороджує. Він - вірний поручитель, бо має всюди скарби: і на землі, і в морі. І якщо під час плавання забажаєш повернення боргу, то серед моря отримаєш усе сповна, та ще й з відсотками, оскільки Він щедрий на надвишок.

7. Хвороба нужденного - голод, який є таким великим стражданням, що не може не викликати співчуття. Найгірша з усіх людських бід - голод, і смерть від голоду - найтяжча за будь-яку смерть. Инші небезпеки або вістря меча приносять швидку смерть, навіть вогонь миттєво загашує життя, та й звірі, розшматувавши зубами найважливіші для життя органи, не дають мучитися тривалим болем. Але голод є повільним злом, тривалою мукою; смерть, яка причаїлася і заховалася всередині, щомиті загрожує, але зволікає. Голод висушує природну вологу, охолоджує тепло, стискає тілесний об'єм і потроху відбирає сили. Плоть, неначе павутиння, обтягує кістки, шкіра втрачає колір, оскільки тіло знекровлюється, зникає і білизна, бо поверхня тіла чорніє від виснаження, тіло синіє (тому що внаслідок страждання блідість і чорнота зливаються) і має жалюгідний вигляд, ноги підкошуються і ледве волочаться, голос стає тонкий і слабне, очі глибоко западають, як сухі ядра горіхів у шкаралупі, порожній шлунок злипається і, не маючи ні вигляду, ні об'єму, ні природної пружности в нутрощах, присихає до хребта.

Якого покарання заслуговує той, хто здатен байдужо пройти повз людину з таким виснаженим тілом? Хіба можлива більша жорстокість? Хіба не гідна така людина того, щоб вважати її лютим звіром, визнати злодієм і людиновбивцею? Людину, яка має змогу вилікувати, виправити зло, але добровільно та з причини жадібности відкладає це, варто справедливо осудити разом із вбивцями. Голодні муки нерідко змушували багатьох переступати межі єства, людину торкатися плоті одноплемінників, і матір свого сина, якого породила на світ з утроби, знову безжально повертати назад. Юдейська історія, що її написав працьовитий Йосиф Флавій описує нам такі жахливі події, коли страшні страждання спіткали мешканців Єрусалиму, що були справедливо покарані за свою нечестивість перед Господом.

Та й Сам Бог наш нерідко инші страждання залишав без зцілення, але милосердно співчував голодним. Бо говорить: Жаль Мені цих людей (Мт. 15, 32). Тому й на останньому суді, коли Господь прикличе до Себе праведних, перше місце займе щедрий. Годувальник инших має першість поміж тими, яких вшановано, і того, хто ділився хлібом, прикличуть раніше від инших, прислужливий та щедрий має переваги перед иншими я під час повернення у життя. А неприязного та скупого раніше за всіх инших грішників буде віддано вогню (Мт. 25, 34-42). 

Сам час прикликає тебе до матері заповідей; особливо потурбуйся про те, щоб не згаяти цей час торгу та купівлі; бо час тече і не повертається до неквапливого; дні спішать і обганяють лінивого. Як неможливо зупинити течії річки, хіба що хтось, захопивши її відразу, під час першого пориву, скористається водою належним чином, так неможливо стримати й часу, який примушує рухатися вперед своїм безперервним колоообігом, і того, що минуло, неможливо повернути назад, хіба що хтось зловить те, що настає. Тому заповідь, як щось, що біжить, тримай і виконуй і, обхопивши з усіх боків, стискай у своїх обіймах. Дай мале і набудеш велике. Змий первородний гріх роздаванням їжі. Бо, як Адам, вкусивши яблуко, передав нам гріх, так і ми загладимо це погане покуштування, якщо задовольнимо потребу і голод брата.

Слухайте, народи, прислухайтеся, християни! Це говорить Господь, не власним Своїм голосом проголошуючи, але говорить, користуючись, як знаряддям, вустами слуг Своїх. Ми - тварини, що здатні говорити, не будьмо жорстокіші за тих, які не здатні! Бо вони, неначе чимось спільним, користуються тим, що природно земля родить. Отари овець пасуться на одній і тій самій горі, табун коней знаходить собі на одній рівнині корм, і на який рід тварин не подивись, усі дозволяють одне одному корисно насолодитися необхідним. А ми загальне надбання ховаємо собі за пазуху і власністю багатьох володіємо одні. Посоромимося розповідей про людинолюбних греків. У багатьох з них людинолюбний закон встановлює сумісну трапезу, і багатолюдний народ стає майже як одна родина.

Полишімо чужинців і звернімося до прикладу цих трьох тисяч (Дії. 2, 41), посумуймо над спільнотою християн. Вони все мали спільне: життя, душу, злагоду, спільну трапезу, неподільне братерство, нелицемірну любов, що з багатьох тіл робила одне, різні душі зливала в один потік однодумности. Багато прикладів братолюбства подано як у Старому, так і в Новому Заповіті. Якщо бачиш голодного жебрака, поклич і нагодуй його, як Йосиф Якова (Буг. 47, 12). Якщо бачиш, що твій ворог лихо терпить, то до гніву, який охопив тебе, не додавай помсти, але нагодуй його, як Йосиф нагодував братів, що продали його в рабство (Буг. 37, 28). Якщо побачиш молоду людину, обтяжену важкою працею, заплач, як Йосиф над Веніямином, сином старости (Буг. 43, 13). Може, і тебе спокущує жадібність, неначе Йосифа господиня, і тебе вона хапає за одежу, щоб ти зневажив заповідь і полюбив більше цю грошолюбицю і пишнолюбицю, аніж Господнє повеління (Бут. 39, 12). Коли приходить до тебе думка, що ворогує проти цієї заповіді, яка втягує цнотливий розум у грошолюбство, змушує занедбати братолюбство й утримує при першому, то ти скинь з себе одяг і, гніваючись, піди геть; залишайся вірним Господеві, як Йосиф Потіфару (Бут, 39, 8-12). Забезпеч нужденність хоча б один рік, як він забезпечував сім. Не жертвуй усім заради ласолюбства, залиши щось для душі. Уяви, що маєш двох дочок: теперішнє благополуччя і життя на небесах. Якщо не хочеш усього віддати кращій, то принаймні порівну розділи - і нестриманій, і цнотливій. Дивися, щоб, коли муситимеш стати перед Христом і перед лицем Судді, твоє теперішнє життя не виявилося занадто багатим, а инша донька - доброчесне життя, яка має вигляд нареченої і зветься нею, - оголеною і роздягненою. Тому не представ Нареченому нареченої бридкою і неприкрашеною, щоб Він, коли гляне на неї, не відвернувся і, побачивши, не зненавидів і не зрікся союзу з нею. Але вдягни її у пристойний одяг, утримуй належно до часу весілля, щоб і вона з мудрими дівами запалила світильник, маючи невгасимий вогонь бачення і не збідніла єлеєм заслуг, щоб справами підтверджувалося богонатхненне пророцтво, щоб і до душі твоєї можна було віднести сказане: Стала цариця праворуч тебе в офірському щирому золоті. Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо своє, і Цар жадатиме краси твоєї (Пс. 45, 10-12). Бо псалмоспівець передбачив це про ціле, оспівуючи красу цілого тіла, але у власному сенсі це можна віднести і до кожної душі, оскільки Церква є спільнотою окремих осіб. 

Розмірковуй про теперішнє і про майбутнє і не втрать останнього через мерзенну зажерливість. Полишить тебе тіло - твоя відзнака в теперішньому житті. І коли прийде очікуваний Суддя, Який, без сумніву, має прийти, то позбавиш себе нагород і небесної слави, замість довгого і блаженного життя отримаєш невгасимий вогонь, геєну, тортури і гіркі століття мук. Не думай, що лякаю тебе вигаданими страхіттями, як роблять це матері чи няньки, - вони мають звичку чинити так з малими  дітьми і вигаданими розповідями змушують дитину, яка невгамовно і довго плаче, замовкнути. Але це не байка, а вчення,  проголошене правдивим голосом. Знай же, що, за словами Євангелія, Ні одна йота, ні одна риска не перейде (Мт. 5_, 18), і тіло, що згнило у гробі, встане, і душа та сама, яку смерть розлучила з тілом, знову буде жити в тілі; і повністю відкриється все, зроблене в житті, не за свідченням инших, а за свідченнями совісти. Кожному воздасть за заслуги праведний Суддя, Якому належить слава, влада і поклоніння на віки віків! Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!