До багатіїв

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Раніше ми вже згадували про цього юнака, і старанний слухач, безсумнівно, пам'ятає наші попередні міркування. Передусім про те, що цей юнак не схожий на законника, про якого оповідає Лука. Останній був уїдливий, прискіпливо запитував, а юнак питав серйозно, тільки не приймав покірно, бо якщо б питав з насмішкою, то не покинув би Господа, жалкуючи, що отримав від Нього такі відповіді. Тому й характер його видається нам мінливим. Святе Письмо велить його почасти похвалити, але не виправдовувати його жалюгідности. Похвала йому належить за те, що, впізнавши істинного Вчителя, не зважив на гордість фарисеїв, на пиху законників, на натовп книжників, і цим ім'ям назвав істинного, єдиного та благого Вчителя. У ньому добрим є те, що щиросердо турбувався успадкувати вічне життя. Але те, що, вислухавши спасительні уроки істинного Вчителя, він не записав їх у серці і не виконав Його настанов, а відійшов жалкуючи, бо не бажав покинути багатства, - усе це свідчить про те, що воля юнака не була повністю спрямована до істинного блага, хоч прагнув він до того, що й більшість людей. Це говорить про неврівноваженість його характеру та хаотичність душевних порухів.

Називаєш Господа вчителем, але не виконуєш належне учневі! Кажеш, що Він благий, але гидуєш Його дарами! А між тим Благий, безсумнівно, дарує блага. Ти питаєш, як здобути життя вічне, а насправді цілковито захоплений насолодами теперішнього. Чи запропонував тобі Вчитель зробити щось надмірно важке, чого неможливо виконати? Іди, продай своє майно й роздай бідним (Мт. 19, 21). Якби змусив тебе працювати на землі, або спонукав до небезпечних торгових оборудок, або до чогось иншого, непосильного для тих, котрі шукають прибутку, тоді ти міг би засмутитися через це повеління. Але тобі пропонують таким зручним шляхом, що не вимагає ні зусиль, ні поту, стати спадкоємцем життя вічного! Чому ж не радієщ доступності спасіння, а натомість відходиш, нарікаючи й засмутившись, зводиш нанівець усі попередні зусилля? Оскільки, якщо ти, як сам кажеш, не вбив, не творив перелюбу, не вкрав, не свідчив брехливо ні на кого, то всі свої зусилля пускаєш намарне, не додаючи до переліченого того, завдяки чому міг би увійти в Царство Боже. Якщо б лікар запропонував тобі вилікувати частини тіла, ушкоджені від природи або уражені хворобою, то хіба б ти не вислухав його прихильно? Але коли величний Лікар душ бажає зробити досконалим тебе, який не розуміє найсуттєвішого, ти, замість того щоб прийняти милості, нарікаєш і засмучуєшся.

Очевидно, наскільки ти далекий від виконання цієї заповіді, і ти обманював себе, коли сказав, що любиш ближнього, як самого себе. Твоя відмова виконати повеління Господнє викриває, що ти не маєш в серці істинної любови. Якщо ти говорив правду, що з юности зберігав заповідь любови і відплачував кожному, наче самому собі, то як набув такі маєтності? Турбота про бідних згубна для багатства. Хоча кожний злидар окремо не потребує багато на найнеобхідніше, проте на всіх разом треба витратити частку майна, отже, воно і розходиться таким чином. Тому людина, яка любить ближнього, як себе, не може володіти більшим за нього. Але виявляється, що ти маєш великі багатства. Звідки вони в тебе? Чи не зрозуміло, що волієш вдовольняти власні примхи, замість того щоб полегшити життя багатьом? Тому що більшим багатством володієш, то менше любови до ближнього маєш: ти давно б розстався з грішми, коли б любив ближнього. А тепер маєтки ближчі тобі, ніж власне тіло. Розлучитися з ними для тебе настільки ж болісно, як втратити найнеобхідніші частини тіла. Якщо б ти вдягнув голого, віддав хліб голодному, якщо б твої двері були гостинно відчинені для кожного, якщо б ти став батьком для сиріт, співчував немічному, то хіба став би жалкувати за маєтками? Хіба шкодував би за залишками майна, якщо б змалку ділився зі злидарями?

Мало того, ніхто не жалкує, коли продає свою власність або обмінює на щось необхідне. Навпаки, що дешевше купує дорогі речі, то більше радіє вдалій купівлі. Ти ж сумуєш, що мусиш віддати золото, срібло та набутки, тобто каміння та порох, щоб придбати натомість блаженне життя.

2. А на що ти витрачаєш багатство? Щоб одягатись у дорогий одяг? Але ж тобі вистачить і хітону у два лікті, лише одного плаща досить, щоб вдовольнити всі потреби в одязі. Ти хочеш втішатися дорогими наїдками, але хлібини досить, щоб наситити шлунок. Чого ж ти засмучуєшся? Що втрачаєш? Славу, куплену за гроші? Але якщо припиниш шукати земної слави, набудеш тої істинної й осяйної слави, яка відкриває тобі двері до Небесного Царства. 

Ти скажеш: "Але володіння багатством саме по собі приємне, навіть якщо не приносить ніякої користи". Усім відомо, що турбуватися про марне - нерозумно. Тобі може видатися  дивним те, що я хочу сказати, але справедливі слова кажу. Багатство, якщо витрачати його, як велить Господь, залишається у тебе, а якщо почнеш утримувати його, - вислизне з рук. Якщо спробуєш його зберегти, - не буде твоїм, а якщо витратиш, - не втратиш. Бо Він розсипав, дав убогим, правда Його перебуває навіки (Пс. 111, 9).

Але не заради гарного одягу та смачних наїдків більшість людей прагне багатства. Навпаки, диявол вигадав якийсь хитрий спосіб, завдяки якому багаті мають тисячі приводів для видатків, тому вони домагаються надмірного та непотрібного, неначе необхідного, і найбільших грошових сум їм замало на витрати, які вони весь час собі вигадують. Розділяють багатство на потреби теперішні та майбутні, частину відкладають для себе, частину - дітям, потім і це розподіляють на покриття різноманітних витрат. Послухай, які розпорядження вони дають: "Ця частина, - говорять, - піде на сьогоденні потреби, а ту - слід відкласти, і частина, призначена на покриття потреб, нехай перевищить межі необхідного; те піде на домашні потреби, а це витратимо на те, щоб перед людьми похизуватися, цього достатньо буде на подорожні видатки, а ці гроші підуть на те, щоб ми могли розкошувати, перебуваючи вдома". Мені ж залишається тільки дивуватися, які вигадливі люди бувають в надмірностях.

Вони мають тисячу колісниць - на одних возять різний непотріб, на инших, покритих міддю та сріблом, їздять самі. Мають численні стайні і своїм коням, наче людям, ведуть родоводи, пишаючись благородністю кінських предків. Одні коні возять цих ласолюбців по місту, инші - на полювання, ще инші об'їжджені для подорожей. Повід, попруга, хомути - усі срібні, усі всипані золотом, багряні попони прикрашають коней, неначе наречених. Вони мають багато мулів, підібраних за кольорами, фурмани змінюють один одного: один спереду, инший позаду. У них незліченна кількість иншої домашньої обслуги, щоб вдовольнити кожну забаганку: управителі, ключники, землероби, ремісники, навчені усіляких ремесел, як ужиткових, так і вигаданих для насолоди та розкошування: кухарі, пекарі, винарі, мисливці, скульптори, живописці, організатори різноманітних розваг. Вони мають отари верблюдів, які то перевозять тягарі, то пасуться, табуни коней, отари биків, овець та свиней, за якими наглядають чабани. Вони мають землю, яка не тільки годує їх, а, приносячи прибутки, збільшує багатство. Вони мають купелі в місті і по селах. Будинки їх виблискують мармуром різних сортів: один - із фригійського каменю, инший - із лаконійської або тессалійської плитки. Одні доми зігрівають взимку, инші охолоджують влітку. Підлоги викладені різноманітними каменями, стелі визолочені. Стіни як не вкриті кахлем, то помережані квітами.

3. А якщо після численних видатків щось залишається від багатства, це закопують у землю, у таємних сховках, оскільки майбутнє неможливо передбачити й існує небезпека, що нас несподівано спіткає бідність.

Невідомо, чи зможеш при нагоді скористатися закопаним золотом, але відомо, що за байдужість до инших тебе буде покарано. Отже, якщо ти не в силах витратити багатство на свої численні забаганки, то закопуєш його в землю. Яке страшне безумство - видобувати золото в копальнях лише для того, щоб потім знову закопати його в землю! Крім того, вважаю, що, заривши золото в землю, разом з ним закопуєш власне серце. Адже сказано: Бо де ваш скарб, там буде й ваше серце (Мт. 6, 21). Тому й заповіді видаються їм нестерпними, бо життя не мають, якщо не бавляться марнотратством.

Мені здається, що поведінку цього юнака та подібних людей можна порівняти з мандрівником, який, запрагнувши побачити якесь місто, невтомно дійшов до його стін, але потім, замешкавши десь неподалік, полінувався ще трохи пройти, чим звів нанівець усі попередні труди і позбавив себе можливости побачити приваби міста. Такими є ті, які, щоправда, намагаються змінити своє життя, але не можуть відмовитися від багатства. Знаю багатьох, які постять, моляться, зітхають, висловлюють будь-яку прихильність, яка не потребує ніяких  видатків, але не жертвують ані гроша для нужденних. Яка ж їм Ц користь від усіх їхніх чеснот? Не прийме їх Царство Боже. Тому і сказано: Легше верблюду пройти у вушко голки, ніж багатому - в Царство Небесне (Лк. 18, 25). 

Хоча присуд настільки ясний, і Той, Який виніс його, не відступається від Своїх слів, але як мало людей, що повірили в це. Кажуть: "Як будемо жити, якщо полишимо все? На що перетвориться життя, якщо всі візьмуться продавати все і відмовлятися від маєтностей?" Не проси мене витлумачити тобі заповіді Володаря. Законодавець знає, як можна навіть неможливе узгодити із законом. Випробовується твоє серце, наче на терезах, до чого воно має схильність - до істинного життя чи до насолод цього світу. Розсудливий здатен усвідомити, що багатством ми володіємо лише як розпорядники, а не як ті, які мають право ним насолоджуватися. І люди, що від нього відмовляються, мають радіти, неначе поступаються чужим, а не позбавляються власного. Чому ж ти засмучуєшся? Чому ремствуєш у душі, почувши: Продай маєток свій? Навіть якщо б міг забрати його зі собою в инше життя, не личило б тобі так до нього прив'язуватися, бо тамтешні скарби з легкістю затьмарять його. А якщо маєш його залишити тут, то чому б не спродати, щоб забрати зі собою прибутки від його продажу? Купуючи коня і платячи за нього золотом, ти не журишся, а поступаючись тлінним та отримуючи натомість Царство Небесне, плачеш, відмовляєш прохачеві, не вділяєш милостині, вигадуючи тисячі приводів для витрат.

4. Що відповіси Судці ти, який прикрасив стіни тканинами, замість того щоб одягнути людину, ти, який пишно вдягаєш коней, а на брата, зодягнутого у лахміття, дивишся байдужо, пшениці дозволяєш гнити, а бідного не нагодуєш, золото зариваєш у землю, а на скривдженого не зважаєш?

А якщо жінка, з якою живеш, ласа до багатства, - ти вдвічі дужче хворий. І примхи вона посилює, і ласолюбство розпалює, і марнотні бажання викликає, вигадуючи то купити якесь коштовне каміння - перли, смарагди, яхонти; прагнучи золота то кованого, то тканого і посилюючи хворобу різноманітними дурницями. Бо такі жінки займаються цим не час від . часу, а день і ніч перебувають у цих турботах. І тисячі підлесників, задовольняючи їхні забаганки, приводять фарбувальників, золотарів, олійників, ткачів, набивачів тканин. Така -. жінка ні на хвилину не полишає чоловіка, мучачи його безперестанними наказами. На вдоволення жіночих забаганок не вистачить жодного багатства, хай навіть тече воно рікою. То забагнеться їм парфумів, що їх привозять від варварів, наче це проста ринкова олія, то морських квітів, мушлі, морського пера - і щоб цього було більше, ніж овечої вовни. А золоті прикраси з коштовностями вони носять то на голові, то на шиї, то на поясі, то оковують ними руки та ноги. Бо золотолюбним жінкам приємно носити кайдани, аби були ці кайдани зроблені із золота. 

Хіба має час потурбуватися про душу чоловік, який заходився вдовольняти жіночі забаганки? Як від бурі та негоди гинуть кораблі, так і від поганих нахилів жінок гинуть немічні душі їхніх співжителів. А багатство, що його тринькає на різні забаганки як чоловік, так і жінка, намагаючись перевершити одне одного у вигадуванні марних витрат, природно, уже не має жодного шансу потрапити до инших рук. Якщо чуєш: Продай своє майно й роздай бідним, щоб мати шлях до вічного блаженства, - то ти відходиш ремствуючи. Якщо ж скажуть: "Віддай гроші розкішним жінкам, віддай каменярам, столярам, тим, що роблять мозаїки, живописцям", - то ти радієш, наче набув чогось ціннішого за гроші. 

Чи не бачиш цих стін, зруйнованих часом, руїни яких, неначе кургани, вивищуються над усім містом? А коли їх будували, скільки було в місті бідарів, від яких тодішні багатії відвернулися з презирством, дбаючи про будівлі. Де ж вони, ці будівлі, що викликали заздрощі своєю красою? Де той, що їх збудував? Чи не перетворилося все на купку каміння, чи не знищено, подібно до тих палаців, що їх діти для розваги будують з піску, а будівничий чи не в пеклі кається в тому, що турбувався про марне? Намагайся звеличувати свою душу, а стіни, малі вони чи великі, однаково вдовольняють потреби. Коли заходжу в дім глупої і незаслужено багатої людини і бачу, що дім прикрашають різноманітні квіти, то по цьому пізнаю, що я ця людина не має инших цінностей, окрім видимих, і що вона прикрашає бездушні речі, а про те, щоб душу прикрасити, не турбується. 

Скажи мені, яка користь від срібного ліжка і столів, ложа і стільців зі слонової кістки, коли вони заважають тобі розділити багатство з бідними, хоча ті тисячами стоять біля дверей і молять жалібно? Але ти відмовляєш їм у милостині, говорячи, що не можеш вдовольнити їхніх прохань. На словах клянешся, але власна рука тебе викриває. Вона мовчазно кричить про твою брехню, сяючи дорогим каменем у персні. Один такий перстень скількох людей може звільнити від боргів, скільки будинків, що руйнуються, відновити. Одна твоя скриня з одягом може вдягнути цілий народ, що потерпає від холоду. Але ти відсилаєш бідного ні з чим, не боячись, що Суддя справедливо покарає тебе. Ти не помилував, - і тебе не помилують, не відчинив дверей дому, - і тебе не впустять до Царства, не дав хліба - не отримаєш життя вічного.

5. Але ти виправдовуєшся тим, що бідний, і я погоджуюся з тобою. Насправді бідний той, хто багато потребує. А потребуючими вас роблять непогамовні бажання. До десяти талантів намагаєшся докласти ще десять, а коли стало двадцять, прагнеш ще двадцяти, і те, що безперестанно додається, не вгамовує бажання, а тільки розпалює. Як п'яниць більша кількість напою спонукає до того, щоб ще пити, так і ті, які щойно збагатилися, набуваючи багато, прагнуть ще більшого, постійним збільшенням багатства підживлюючи свою хворобу. І ця запопадливість не приводить їх до мети, оскільки не стільки радіють тому, що мають, якими б значними не були ті набутки, скільки засмучуються тим, що досі не отримали того, що, на їхню думку, мусить їм належати. Від того їхню душу постійно гризуть турботи, бо прагнеться їм більше й більше. Вони б мали радіти і дякувати за те, що мають більше за инших, а вони невдоволені й терзаються, бо не дорівнялися до тих чи до инших людей, котрі багатші за них. А тільки досягнуть статків тих багатіїв, відразу ж прагнуть дорівнятися до ще багатших. Як ті, що піднімаються сходами і постійно заносять ногу, щоб стати на вищу сходинку і не зупиняються, поки не дійдуть до верху, так і вони не можуть потамувати свого прагнення володіти, не заспокоюються, поки не піднімуться на верхівку і не розіб'ються, впавши. Творець усього задля людського блага влаштував так, що птах селевкид ненаситний. А ти, завдаючи шкоди иншим, зробив свою душу ненаситною. Жадібний прагне всього, що може побачити його око, - і не насититься око спогляданням (Проп. 1, 8), а грошолюбець не вдовольниться тим, що отримує. Пекло не скаже: Досить! (Прип. ЗО, 17) - і жадібний ніколи не говорить: "Досить!"

Коли думаєш скористатися тим, що маєш? Коли почнеш цим насолоджуватися ти, що безперестанно працюєш, щоб нагромадити багатство? Горе тим, які долучають дім до дому, і поле до поля приточують, аж місця бракує для інших (Іс. 5, 8). А ти що робиш? Чи не вигадуєш тисячу способів, щоб відібрати в ближнього його частку? Говориш: "Дім сусіда загороджує мені світло, турбує галасом, сусід приймає бродяг". Така людина, жаліючись на все, на що тільки можливо поскаржитися, жене, завдає утисків, безперервно тягає, терзає і не заспокоїться, доки не змусить сусіда переселитися. Що довело до смерти ізраїльтянина Навота? Часом не Ахавове бажання мати його виноградник? (1 Цар. 21)

Жадібний - поганий сусід як у місті, так і в селі. Море знає свої межі, ніч не переступає здавна окреслених кордонів, але жадібний не поважає часу, не знає межі, не терпить порядку спадкоємства, а схожий рвучкістю до вогню - усе захоплює, усе зжирає. І наче ріки, які спочатку виходять невеликими рівчаками, а потім, постійно зростаючи і набувши нездоланної сили, своєю стрімкістю зносять усе на своєму шляху, - так і той, що досяг великої могутности завдяки тому, що пригнобив уже деяких, отримавши сили завдавати ще більших кривд і набувши такого досвіду, підкорить багатьох. І разом з могутністю зростає його лукавство, оскільки ті, що раніше терпіли від нього, мимоволі стають його співучасниками, щоб завдавати иншим шкоди і кривди. Хто зі сусідів, із тих, що живуть поряд або мають з ним справу, не захоплюється ним? Ніщо не чинить  супротиву силі його багатства. Усі схиляються перед його самовладдям, усе тріпоче перед його владою. Бо кожен скривджений більше заклопотаний тим, як би самому зла не зазнати,  ніж тим, щоб помститися за кривди. Багатий приводить воли, и оре, сіє, жне на землі, яка йому не належить. Якщо почнеш и протестувати, - тебе поб'ють. Якщо будеш скаржитися, - тебе звинуватять в образі та засудять. Будеш сидіти у тюрмі - вже  очікують на тебе донощики, що доведуть тебе до думки про самогубство. Будеш радий усе віддати, тільки б уникнути тяжби.

6. Я б хотів, щоб ти бодай трохи відпочив від неправедних діл і дав час своєму розумові розсудити, куди вони тебе приведуть. Маєш якусь кількість десятин обробленої землі і ще таку ж кількість землі, що поросла лісом, гори, рівнини, яри, річки, луки. І що з того? Хіба не три лікті землі очікують усіх? І хіба не вистачить купки каміння, щоб оберігати твою жалюгідну плоть? Для чого трудишся? Для чого чиниш беззаконня? Навіщо докладаєш зусилля до того, що не принесе плодів? І добре, коли воно лише безплідне, а не пожива для вічного вогню! Чи протверезишся колись від цього сп'яніння? Чи будеш мати здоровий глузд? Чи опам'ятаєшся колись? Чи уявиш собі Христовий суд? Яке виправдання знайдеш собі, коли оточать тебе ображені й почнуть лементувати, скаржачись на тебе праведному Судді? Що тоді робитимеш? Яких наймеш собі захисників? Яких свідків закличеш? Як переконаєш Суддю, Якого неможливо обдурити? Там немає ораторів, нема переконливої сили красномовства, яке могло б приховати істину від Судді. Туди не будуть тебе супроводжувати ані підлабузники, ані гроші, ані велич сану. Залишишся сам, без друзів, беззахисний, не маючи змоги виправдатися, присоромлений, засмучений, усіма покинутий, не наважуючись і слова сказати. Куди не подивишся, усюди побачиш картини своїх злих справ: тут сльози сироти, там стогін вдовиці, а з иншого боку - злидарі, що ти їх побив, слуги, яких ти мучив, сусіди, яких дратував. Усе це повстане проти тебе, лукавий сонм твоїх діянь оточить тебе.

Як тінь невідступно слідує за тілом, так за душею йдуть її гріхи, які свідчать про її справи. Тому там немає місця відмовкам, закриваються найбезсоромніші вуста, бо справи кожного самі про себе свідчать, і не на словах, але постають такими, якими є насправді. Як зображу перед твоїм очима цей жах? Якщо тільки слухаєш мене, якщо тільки приймаєш мої слова близько до серця, пам'ятай про той день, коли відкривається гнів Божий з небес (Рим. 1, 18). Пам'ятай про славне пришестя Христове, коли ті, що чинили добро, підуть на воскресіння життя, а ті, що зло чинили, - на воскресіння суду (Йо. 5, 28-29). Тоді чекає на грішників вічний сором і вогонь палючий, що має пожерти їх (Євр. 10, 27). Нехай тебе це засмучує, а не заповідь. Як мені вплинути на тебе? Що тобі сказати? Невже не бажаєш Царства? Не боїшся геєнни? Де знайти ліки, щоб зцілити твою душу? Якщо жахливе тебе не лякає, радісне не заохочує, то промовляю до камінного серця.

7. Придивися, людино, до природи багатства. Чим тебе так притягує золото? Золото - камінь, срібло - камінь, перли -камені, каменем є і всякі инші коштовності: хризоліт, берил, агат, яхонт, аметист, яшма. Це - квіти багатства, і частину з них ти ховаєш, найпрозоріше каміння тримаєш у сховках, а частину носиш на собі, пишаючись блиском цих коштовностей. Скажи, яка тобі користь милуватися рукою, на якій блищить каміння? Чи не соромно тобі бути схожим на примхливих вагітних жінок, бажаючи камінців? Як вони гризуть каміння, так і ти жадаєш цих квітів поміж каменями, вишукуючи сардонікси, яшму, аметисти. Хіба зміг хоч один любитель пишного вбрання подовжити своє життя хоч на день? Чи пощадила когось смерть, спокусившись його багатством? Чи вдавалося комусь підкупити хворобу?

Чи довго ще золото буде тенетами для душі, сітями смерти, гріховною принадою? Чи довго ще багатство служитиме приводом до воєн, кувати зброю, гострити мечі? Заради нього родичі забувають природні кровні зв'язки, брати дивляться один на одного зі смертельною ненавистю. Багатство плодить у пустелях розбійників, на морях піратів, у містах донощиків.

Хто батько брехні? Хто винуватець лжесвідчень? Хто породив клятвопорушників? Хіба не багатство? Чи не прагнення доз розбагатіти? Люди, що з вами робиться? Хто вашу ж власність перетворив на пастку для вас? Майно вам дали для підтримання життя, а не для того, щоб допомогти коїти зло, для того, щоб  ви могли викупити свою душу, а не як привід для загибелі. 

Але багатство, необхідне для дітей, - це пристойний привід   для користолюбства. Прикриваєтеся дітьми, а прагнете вдовольнити власне серце. Не звинувачуй безневинного, він має власного Владику, власного Домоврядника. Від Нього він отримав життя, від Нього отримає і засоби для існування. Хіба не для тих, що побралися, написане Євангеліє? Продай свої маєтності та й роздай убогим, і матимеш скарб на небі (Мт. 19, 21). Невже, коли ти просив у Господа дітей, коли молився, щоб стати батьком, додавав таке: дай мені дітей, щоб я міг порушувати Твої заповіді, дай мені діточок, щоб я не досяг Царства Небесного? Хто ж поручиться за волю сина, що він розумно розпорядиться успадкованим майном? Багатство багатьох зробило розпусниками. Хіба не чуєш слів Проповідника: Бачив я страшний недуг, багатство, яке зберігається на лихо його власникові (Проп. 5, 12), та ще: Залишаю його своєму спадкоємцеві, і хто знає, мудрим він буде чи безумним (Проп. 2, 18-19)?

Отже, пильнуй, щоб ти, зібравши багатство ціною великих зусиль, не вимостив для инших зручних шляхів до гріха і потім сам не був покараний двічі: як за те, що сам чинив несправедливість, так і за те, що иншого підштовхнув до гріха. Чи не ближча тобі власна душа за всіх дітей? Чи не ближче вона до тебе, ніж усе инше? їй першій виділи найкращу частину спадку, щедро забезпеч її засобами для існування, а потім уже решту маєтку розділи поміж дітьми. Діти, навіть нічого не успадкувавши від батьків, нерідко наживали собі маєтки, але хто змилостивиться над душею, якщо ти припиниш турбуватися про неї?

8. Те, що я сказав до цього, говорив для тих, які мають дітей. Чим же виправдають свою ощадливість бездітні? "Не продаю маєтку, не роздаю жебракам, оскільки мушу на щось жити!" Отже, не Господь - твій учитель, не Євангеліє ти взяв собі за зразок для життя, а сам для себе створюєш закони. Зрозумій, на яку небезпеку себе наражаєш, розмірковуючи таким чином! Якщо Господь повелів нам так чинити, а ти кажеш, що цього неможливо виконати, то вважаєш себе розумнішим за Законодавця.

Ти кажеш: "Буду насолоджуватися багатством упродовж всього свого життя, а після смерти зроблю бідних спадкоємцями маєтку, письмово і в заповіті оголосивши їх власниками усього, що маю". Коли вже з тобою не буде нікого, зробишся людинолюбним. Добре, а я, коли побачу тебе небіжчиком, тоді й назву братолюбцем. Велика тобі подяка за щедрість, за те, що, лежачи у гробниці, зійшовши в землю, покинув заощаджувати і став великодушним! Скажи мені, за який проміжок часу будеш вимагати нагороди? За час життя чи смерти? Але, поки ти був живий, марнував життя на задоволення, потопав у розкошах, гидував навіть глянути на бідних. А померлий хіба робить щось? Якої нагороди заслуговують його вчинки?

Доведи, що ти достойний, і тільки тоді вимагай винагороди. Ніхто не торгує, коли час торгу скінчився. Нікого не увінчують, якщо він прийшов після змагання. Ніхто не виявляє своєї мужности після бою. Тому, і це очевидно, після смерти неможливо вже стати благочестивим. Обіцяєш творити благодійність чорнилом і на папері. А хто повідомить тобі годину смерти? Хто розповість, якою буде ця смерть? Скільки людей померли під час несподіваних нападів, не змігши через страждання бодай слова вимовити? Скількох лихоманка позбавляла розуму? Навіщо ж чекаєш часу, коли, як часто трапляється, не будеш господарем своїх помислів? Глупа ніч, важка хвороба, а допомогти немає кому, і той, хто сподівається успадкувати твоє майно, чигає, уже все влаштував собі на користь і твої наміри робить марними. Тоді, роззирнувшися і побачивши пустку навколо себе, нарешті відчуєш свою безрозсудність, тоді зітхнеш гірко над своєю глупотою, що до цього часу відкладав виконання заповіді. Коли і язик слабне, і тремтячу руку вже зводить від передсмертних судом, ти ні на словах, ні письмово не можеш оголосити своєї волі. Та й навіть якщо все виразно написано і кожне слово чітко виголошене, однієї вставленої літери досить, щоб змінити твоє розпорядження. Одна підроблена печатка, два чи три брехливі свідки можуть передати твій спадок иншим. 

9. Навіщо обманюєш себе? І зараз погано розпоряджаєшся  багатством, марнуючи його на плотські насолоди, а на потім и обіцяєш те, що вже не буде тобі належати. Поганий намір маєш, викриває тебе Слово. "Поки живий, буду насолоджуватися, а помираючи, виконаю обіцяне". І тобі скаже Авраам: Ти вже отримав блага за свого життя (Лк. 16, 25). Вузький і тісний шлях не для того, хто несе тягар багатства, бо ти вирушив у дорогу, взявши зі собою тягар, замість того щоб покинути його, як тобі звеліли. Коли ти жив, то вважав себе вищим за заповідь, а після смерти надаєш їй перевагу перед ворогами. Говориш: "Щоб не дісталося цьому або тому, нехай візьме Господь". Що це - помста ворогам чи любов до ближнього? Перечитай свій заповіт. "Хотілось би мені ще пожити і насолодитися своїм майном". То кому ж маємо подякувати: тобі чи смерті? Бо якщо б ти був безсмертний, то й не згадав би про заповіді.

Не обманюйтесь, над Богом насміятися неможливо (Гал. 6, 7). Мертве не кладуть на жертовник: принеси живу жертву. Хто приносить надлишки, того не приймають, а ти приносиш Благодійникові рештки, що залишилися після цілого життя. Ти не посмієш почастувати об'їдками трапези шанованих людей, то як насмілюєшся залишками частувати Бога?

Подивіться ж, багатії, до чого призводить любов до багатства, і не прив'язуйтесь до майна. Чим більше ти любиш багатство, тим менше залишай собі з маєтку. Усе перетвори на свою власність, усе візьми зі собою, не залишай багатства чужим. Може бути, що й рідні не вберуть тебе в останній одяг, а відмовлять тобі в похованні, щоб догодити спадкоємцям.

Або стануть мудрувати тобі на горе і скажуть: "Нерозумно наряджати померлого й багато витрачати на похорон того, який однаково вже нічого не відчуває. Хіба не краще тим, котрі залишилися, вдягнутися в коштовний і блискучий одяг, ніж разом з мерцем гноїти його? Яка користь від красивого нагробка, багатого похорону? Це марні витрати. Те, що лишилося, треба використати на потреби живих". Ось що вони  скажуть, щоб і тобі помститися за нестерпні вчинки, і твоїм маєтком прислужитися спадкоємцям.

Тому попередньо зверши над собою обряд поховання. А найкращий похорон - це благочестя. Відходь звідси, одягнувши все. Оберни багатство собі на прикрасу, тримай його при собі. Повір чудовому Порадникові, Христові, Який полюбив тебе, будучи багатші, Він задля нас став убогим, щоб ми Його бідністю збагатилися (2 Кор. 8, 9), Який видав Самого Себе, як викуп за нас (1 Тим. 2, 6). Або повірмо Йому як мудрому і тому, хто знає, що для нас корисне, або будемо Його терпіти як того, хто любить нас, і віддамо Йому належне як своєму Благодійникові. Неодмінно ж виконаємо те, що звеліли нам,   щоб стати спадкоємцями вічного життя, яке в Христі, Якомуслава і влада на віки віків! Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!