На честь мучениці Юліти

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

НА ЧЕСТЬ МУЧЕНИЦІ ЮЛІТИ, а також для продовження попередньої розмови про вдячність

1. Приводом нашого зібрання стало свято блаженної мучениці Юліти, що його сьогодні відзначаємо. Ми цього дня згадуємо подвиг мужньої жінки, тим більше величний, що вона мала слабке жіноче тіло. І настільки славний був її подвиг, що викликав захоплення не лише в безпосередніх свідків, а й у тих, що тільки чули про ті муки, що їх зазнала блаженна жінка, якщо доречно називати жінкою ту, котра в немічному тілі та слабкому жіночому єстві приховувала прекрасну душу. Ця незвичайна жінка, я певний того, отримала найвищу перемогу над нашим спільним ворогом, бо найдошкульніші для нього поразки від жіноцтва. Бо ж Він дуже похвалявся, що струсне увесь всесвіт, захопить його, наче гніздо, візьме немов покинуті яйця, і спустошить міста (Іс. 10, 14), але, як виявилося, був переможений жіночою доблестю. Дуже ж бо кортіло йому довести, що в час випробувань вона не зможе пересилити своєї природної жіночої слабкости і втратить віру в Бога. Але вийшло навпаки і виявилося, що ця жінка сильніша за свою природу, що вона посміялася з того, хто сподівався залякати її різними погрозами. 

Ось як усе відбувалося. Виникла якось судова суперечка між нею і одним із дуже впливових громадян. Був він людиною жорстокою і зажерливою, статок свій зібрав тим, що грабував і визискував. Також і в цієї жінки він повідбирав багато землі і маєтности поля, села, отари, рабів та всілякі ужиткові речі. І от звернувся він до суду, і підтримували його в цій брудній справі таємні донощики, брехливі свідки та продажні судді. Коли ж настав день суду, і суд зібрався у належному складі, й оповісник скликав усіх, вона почала викривати самоуправство цієї людини й хотіла розповісти судові, як було надбано її маєток і як давно володіє ним, а опісля хотіла зустрічну скаргу подати, звинувачуючи його в насильстві та здирствах. Він же наполіг на тому, щоб визнати судовий процес незаконним, оскільки ті, хто не поклоняються богам царів та не зреклися віри Христової, не мають рівних прав з иншими. Голова ж суду визнав його слова справедливими. Відразу ж принесли ладан і жаровню й оголосили обом сторонам, що тим, які зреклися Христа, дозволено користуватися законами, а ті, що сповідують цю віру, не мають права брати участи в судах, покликатися на закони та й инших громадянських прав   не мають, бо законом, встановленим тогочасними правителями, вони позбавлені цих переваг. 

2. Що ж сталося опісля? Чи ж блиск багатства засліпив її розум? А чи зважила, сперечаючись із кривдником, на корисне для себе? Чи ж злякалася суддівських погроз? Анітрохи! Навпаки, казала ж бо: "Прощавайте, життя й багатство. Хай н краще погублю тіло, аніж щось лихе скажу на Бога, мого Творця!" І чим більше гнівався за ці слова на неї голова суду, тим палкіше дякувала вона Богові за те, що, розпочавши суд за тлінні земні статки, набуває небесних маєтностей, позбавляється земель, щоб здобути рай, осуджується на безчестя, а щоб увінчатися славою, зазнає тілесних страждань і втрачає  дочасне життя, щоб здійснилися її блаженні надії і щоб у Небесному Царстві радіти з усіма святими.

Усе це спонукало її весь час відповідати однаково, бо перепитували її багаторазово. Щоразу визнавала себе рабою Христовою, щоразу проклинала тих, що закликали її зректися віри. Несправедливий же суддя не тільки беззаконно відібрав за це її майно, а й постановив позбавити її життя і засудив до спалення. До жодної життєвої насолоди вона так не поспішала, як до цього багаття. Натхненна радість осяювала обличчя та всю зовнішність її, слова її були світлі і настрій веселий. Проповідувала жінкам, що були поряд, спонукуючи їх до мужніх подвигів благочестя, щоб не лякалися їх, виправдовуючись слабкістю природи. Казала ж їм: "З того ж тіста, що й чоловіки, зліплені ми, за тою ж Божою подобою зроблені, що й чоловіки; чоловіка і жінку створив Він однаково здатними до доброчесности. І чи не в усьому ми з чоловіками однакові? Ми не тільки плоть, що була взята для створення жінки, а й кістка з кістки. А тому заборгували ми Творцеві виявляти рівну з чоловіками витривалість, бадьорість, терпіння". Промовивши це, кинулася в полум'я, яке, мов чиста світлиця, прийняло у свої обійми тіло святої і скерувало її душу в небесні краї, де матиме вона вічний спокій.

І полум'я не торкнулося її тіла, а близькі надали йому спочинок у притворі міського храму, і освячує воно місце свого поховання і водночас усіх, що приходять сюди. Земля ж, благословенна приходом мучениці, із надр своїх породила джерело, що дає приємну на смак воду. Так свята мучениця стала для мешканців того міста наче матір'ю, що напуває їх тією водою, мов молоком. Вода ж та зміцнює здорових, насолодою є для стійких, цілющою для хворих. Бо ту ж благодать подарувала мешканцям свого міста, що й свого часу пророк Єлисей дарував єрихонцям (2 Цар. 2, 19-22), оскільки благословенням перетворила солоні води того краю на солодкі, зробивши їх джерелом жаданого і любого усім напою.

Тож, любі чоловіки, не поступіться в доброчесності і мужності жінкам! А ви, жінки, не нехтуйте цим прикладом, але неухильно дотримуйтеся благочестя і переконайте себе, що природна слабкість ніяк не перешкоджає вам набувати благ!

3. Ще багато хотів би я оповісти про мученицю, але, перервавши вчора розмову про віру, не можу приділити тому більше часу. Натура ж моя спокійно не зносить, коли щось покинуто на півдорозі. Погодьтеся, що й зображення, яке схоже на оригінал тільки наполовину, створює неприємне враження, і мандрівка марна, коли мандрівник не досягає кінцевої мети або призначеного місця. І на полюванні впіймати малу здобич -це однаково, що не вполювати нічого. І бігуни, що долають дистанції, відставши від переможців лишень на півкроку, втрачають нагороду. Так і ми, пригадавши собі вчора апостольські слова, сподівалися, що збагнули їх зміст, але, як виявилося, більше залишили поза увагою, ніж сказали. Тож вважаю за необхідне повернути вам заборговане.

Отож сказав апостол: Завжди радійте, безперестанку моліться, дякуйте за усе (1 Сол. 5, 17). Про постійну радість ми досить поговорили вчора. Може, і не задосить, як для такої неосяжної теми, але як для нас самих, то вистачить. Але чи треба безперервно молитися і чи можливо виконати таку заповідь? Я ж бачу, що вам кортить про це запитати і сам спробую обґрунтувати ствердну відповідь.

Молитва - це прохання про блага, з яким доброчесні люди звертаються до Бога. Прохання, звичайно, не обмежується словами, бо розуміємо, що Бог не потребує, щоб йому нагадували, а Сам знає, що для нас корисне, навіть коли й не просимо Його про те. Тому виникає питання: про що ж я хочу сказати? А про те, любі мої, що молитва не обмежується самими словами, її підсилюють душевні поривання, доброчесні справи протягом усього життя. Бо ж сказав апостол Павло: Коли їсте, аг або п'єте, або коли інше що робите, усе робіть на славу Божу із (1 Кор. 10, 31). Сидиш за столом - молися, їси хліб - дякуй Тому, що тобі дав його, п'єш вино, щоб укріпити тіло, - пам'ятай Того, що подарував тобі його, щоб ти звеселив серце та н зцілив тіло. І як наситився, все одно не забувай Благодійника.

Вдягаєш хітон - дякуй Тому, Хто його дав, плащ одягаєш - посиль свою любов до Бога, що дає нам чим прикрити тіло взимку і влітку, задля захисту життя і щоб сором приховати. Промайнув день - дякуй Тому, Хто сонце дав, щоб ми могли денні справи робити, і вогонь, щоб світив уночі та для инших життєвих потреб. І ніч приховує в собі безліч приводів для молитв. Коли подивишся на небо й побачиш прекрасні зірки, то молися Володареві всього видимого і вклонися Митцеві найліпшому, Богові, який усе премудрістю створив (Пс. 103, 24). Коли бачиш сном огорнуті природу й усе живе, знову вклонися Тому, Хто сон нам подарував і, всупереч нашому бажанню, позбавляє нас безперервної праці і дає сон, бо ж завдяки цьому маленькому спочинку ми відновлюємо сили.

4. Тому не віддавай сну всієї ночі, не дозволяй, щоб сонне забуття віднімало тобі половину життя, навпаки, розподіли нічний час на сон і молитву. Навіть сни зроби вправами в доброчесності, оскільки і сонні привиддя можуть бути відлунням денних турбот: які наші денні життєві справи, такі й сни. Таким чином невпинно молися, і не в словах нехай молитва твоя міститься, але нехай увесь плин твого життя наближає тебе до Бога, щоб життя твоє було суцільною безперервною молитвою.

Також каже апостол: Дякуйте за все. Говорять: "Чи можливо, щоб душа, яку переслідують лиха і нещастя та гризуть печалі, не плакала і не ридала, а щиро дякувала за те, що їй до насправді огидне, і дякувала за це, як за благо? Та й як дякувати, коли терпиш те, чого й ворогові не побажаєш? Наприклад, дитина передчасно померла, і мати терпить гірші муки, ніж коли народжувала. Як може вона спинити ридання й дякувати? Яким чином? Нехай розсудить і пригадає, що справжнім батьком померлої дитини є Бог - розумний Господар і Поводир життя. Чи ж мудрий Господар не має права на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю? А ми нарікаємо, наче самі є власниками життя і втрачаємо свою власність, жалкуємо за померлими, наче їм завдають шкоди. А ти зрозумій, що дитина не померла, а її повернули назад, і що друг не помер, а хвилиною раніше за тебе вирушив у далеку мандрівку, куди і твій шлях пролягає.

Прийми Божу заповідь, як свого товариша, нехай він супроводжує тебе в усі дні твого життя і, неначе маленький ліхтарик, освітлює обриси життя й усіх справ. Ця заповідь, заздалегідь піклуючись про твою душу і приготувавши для неї правильні погляди на всі речі, не дозволить, щоб різні обставини могли змінити тебе. Навпаки, істини заповідей зроблять тебе скелею над морем, якої не здатні зрушити з місця жодні штормові хвилі та вітри.

Чому ж ти не звик тлінне вважати тлінним, і смертність є для тебе несподіванкою? Пригадай хвилю, коли вперше почув звістку про народження сина. Коли б у тебе в ту мить запитав хтось: "Друже, хто народився?" Що б ти відповів? Хіба инше, ніж: "Людина народилася!"? А якщо людина, - а всі люди смертні, - то смертний з'явився на світ. Що ж у тому незвичного й дивовижного, що смертний помер? Хіба ніколи не бачив ти сонця, що сходить і заходить? І чи ж не бачив ти місяця в небі, що то новий, то повний? Хіба не бачив, як земля навесні, зеленіючи, відроджується, а восени, засихаючи, вмирає? Що навкруги нас незмінне? Що має стійку і сталу природу? Здійми очі до неба, поглянь на землю: навіть вони не вічні! Бо ж сказано: Земля і небо проминуть: зірки з неба поспадають, сонце згасне, і місяць не світитиме (Мт. 24, 35, 29). Чи ж дивно, коли й ми, будучи часткою світу, несемо в собі всі його властивості, а отже, минущість?

Зваж на це, коли настане твоя остання година, прийми  це, коли очі твої для смерти заплющаться, не відсторонено і без емоцій (бо за байдужість яка нагорода?), а з великими стражданнями. Ну хоча б як мужній подвижник, що виявляє з силу і витривалість не тільки в тому, що долає ворогів, а й стійко зносить їхні удари. Або як мужній мореплавець, що я набув великого досвіду у своїй справі, що душу зберігає непохитною і перемагає всі бурі.

Втрата коханого сина, безцінної дружини, милих твоєму й серцю, з ким ми з'єднані міцно сердечними узами, не страшна для того, хто передбачливий, хто в житті керується розумом, а м не звичкою. Це лише позбавлені мови тварини керуються в житті звичкою і бояться відійти від неї на крок. Бачив я якось, як віл над яслами реве, коли втратить товариша, що пасся з ним і ходив в одному ярмі. Так і инші тварини неухильно дотримуються своїх звичок. Але ти людина, що її иншого вчили і навчили. Немає нічого лихого в тому, що твоя дружба народжена довгим спілкуванням й укріплена звичкою, але, розлучаючись, нерозумно плакати лише тому, що звикли одне до одного.

5. Наприклад, ділила з тобою життя та долю дружина, яка дарувала тобі всі радощі життя. Вона берегла твій душевний спокій, приносила різноманітні насолоди, збільшувала майно, у скруті більшу частину тягаря на себе перебирала. І її раптово в тебе викрадає смерть. Нехай страждання не зроблять з тебе каменя! Не кажи, що смерть твоєї дружини випадковість і світом править безлад. Не вигадуй собі злого Творця. Хай нестерпна скорбота не штовхне тебе на пошуки оманливих вчень, не зрікайся доброчесности! Оскільки ви стали досконалими - двоє стали однією плоттю (Еф. 5, 32), - тобі можна вибачити твій відчай, бо ж який то нестерпний біль пережити розсічення і розторгнення такого зв'язку. Але не личить тобі, виправдовуючись тим, вигадувати нісенітниці та говорити дурниці.

Зрозумій же, що Бог, Який нас створив і вдихнув у нас душу, кожному накреслив його особливий шлях і визначив межу життя. Керуючись Своєю незбагненною премудрістю і справедливістю, Він одному передбачив довше жити у спільності з тілом, иншому ж наказав раніше скинути тілесні пута.

Подібно до цього у в'язниці одні в'язні перебувають у важких кайданах довше, а инші швидко звільняються від страждання. Так і душі: одні надовго, инші ненадовго затримуються в цьому житті, залежно від глибокого, мудрого та незбагненного вироку, що його виніс стосовно кожного з нас Творець. Чи чули ви слова Давидові? Виведи з в'язниці мою душу (Пс. 141, 8). Чи не чули ви, як про святих кажуть: "Звільнилася його душа!"? Що промовляв Симеон, тримаючи на руках Господа нашого? Що сказав? Чи не таке; Нині відпускаєш раба Твого, Владико (Як. 2, 20)? Бо для того, хто прагне до небесних висот, страшнішим за найважче покарання і за найсуворішу в'язницю є перебування в тілі. Тому не вимагай перегляду небесних присудів на свою користь, задля своїх забаганок. Навпаки, про тих, що поєднані були подружнім життям і смерть їх розлучила, вважай, що подібні вони до мандрівників, які, з'єднані довгою дорогою, звикли один до одного. Такі мандрівники, пройшовши разом довгий шлях, коли бачать, що дорога тягнеться далі, а треба розлучитися, не забувають про головну мету через те, що звикли один до одного, але згадують про мету своєї мандрівки і йдуть кожен своєю дорогою до своєї мети. Так і подружжя або люди, з'єднані якоюсь иншою спільністю, безсумнівно, мають свій відведений для них час життя, бо для тих, що уклали союз між собою, необхідність наперед визначила межу, яка їх розділить і розлучить.

6. Саме тому вдячна душа не втрачає терпцю під час розлуки, а дякує Тому, Хто з'єднав долі, за той союз, що мала. А ти, втративши дружину, чи друга, чи дитину, нарікаєш на це, замість того щоб дякувати Тому, Хто давав, за благо, яке тобі дісталося. Коли жив з дружиною, то нарікав, що не маєш жаданих дітей, а маючи дітей, нарікав на брак багатства, пальцем тицяючи у ворогів, заможніших від тебе. Пильнуй же, щоб не накликати на себе нещастя і не зробити втрату близьких невідворотною, бо був невдячним до теперішнього дня і шкодував за минулим. Оскільки не дякуємо за блага, які Бог нам дає, то, щоб привести нас до тями, змушуємо Бога відбирати їх. Як очі зблизька погано бачать, ніж на відповідній аз відстані, так і невдячна душа короткозора і не бачить благ, коли їх має, а починає цінувати, лише втративши. Ми не в дякуємо Творцеві, коли маємо, а після втрати плачемо за минулим.

Навпаки, жодного з нас будь-які життєві обставини не звільняють від обов'язку дякувати, якщо хочемо із вдячністю І роздивитися кожну з них. Бо якщо кожен з нас подивиться пильно на своє життя, то побачить, що є в ньому і світлі хвилини, і краще роздивиться світлі сторони свого життя, якщо не полінується порівняти його з долею тих, кому пощастило  менше. І таким чином порівнявши краще і гірше, поцінує благо, що тримає в руках. Випала доля слуги? Але ж буває і гірша. Дякуй принаймні за те, що не змушений тягти жорна і господарі не б'ють тебе. А навіть якщо тягнеш жорна чи б'ють тебе, радій, що не маєш на собі ланцюгів і в колодки не закутий. Саме життя в'язня вже є приводом для вдячности. Він бачить сонце, дихає повітрям, дякує за це. Тебе несправедливо покарано? Нехай надія на майбутнє звеселить тебе! А якщо справедливо тебе засудили, і тоді дякуй, бо ще в цьому житті покарано тебе і не будеш вічно покутувати в майбутньому житті за злочини, за які не отримав покарання в цьому. Тому будь вдячний за будь-яке життя і будь-які обставини, дякуй Богові-Благодійнику за великі милості!

Та сьогодні, на жаль, більшість наслідує грішників, разом з ними виявляючи невдячність до того, що мають, і шкодуючи за тим, чого позбавлені. Оскільки ми замість того щоб порівняти свою долю з долею тих, кому пощастило менше, і подякувати Благодійникові за те, що маємо, навпаки, порівнюючи свою долю з жеребом тих, кому краще, підраховуємо, чого нам не вистачає. А потім шкодуємо і нарікаємо, що в нас відняли те, що нам ніколи не належало, неначе нас позбавили законної власности. Раб нарікає, що не має свободи, вільний - що він не шляхетний і що свій рід веде не від вельмож, що не родовитий від сьомого коліна і прадіди не славилися тим, що багатьма кіньми володіли або тринькали гроші, роблячи ставки на борців. Родовитий вельможа скаржиться, що йому бракує грошей. Багатій жаліється та бідкається, що він не владарює над країнами та народами. Воєначальник шкодує, що він не цар. Цар - що не володіє ще всім підмісячним світом і що не всі ще народи схиляються під його скіпетром. Отож, як підсумок сказаного: ніхто не хоче дякувати Творителеві благ. Покиньмо ж сумувати за тим, чого нам бракує, і навчімося дякувати за те, що маємо! Коли ми у скруті, скажемо мудрому Лікареві: У скорботі малій покарання Твоє нам (Іс. 26, 16). Скажімо: Добре мені, що упокорив мене (Пс. 118, 71). Скажімо: Страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що нам має об'явитися (.Рим. 8, 18). Скажімо: Ми покарані лише за малу частку наших гріхів (Іов. 15, II). Закличмо до Бога: Покарай нас, Господи, тільки судом [справедливим], а не у гніві Своєму (Єрем. 10, 24)! Бо караємося, засуджені Господом, щоб не стали засудженими із світом (1 Кор. 11, 32).

А якщо пощастить нам у житті, скажемо разом із пророком Давидом: Чим же відплатимо Господеві за те, що він надав нам (Пс. 116, 12). Він вивів мене з небуття до буття, наділив мене розумом, дав хист до мистецтва, щоб прикрасити моє життя; земля, створена Ним, родить мені плоди, Він дав худобу, щоб служила мені! Для нас - дощі, для нас - сонце, гори і квітучі долини, навіть верхів'я гір слугує для нашого захисту. Річки течуть для нас, джерела для нас б'ють, море відкриває нам свої простори, щоб ми могли торгувати, для нас - щедрі родовища. Скрізь зустрічаємо різні задоволення, які природа щедро дарує нам. І ми все це отримали, бо милість Божа щедра і безмірна.

7. Та чи варті всі ці дрібниці того, щоб про них згадувати?  Краще пригадаємо, що Бог задля нашого блага перебував поміж  нами! Заради тлінної плоті Слово стало плоттю і оселилося між нами (Йо. 1, 14). Благодійник жив разом із невдячними! Ті, що в темряві перебували, побачили сонце правди! Безпристрасний, Той, Який був самим життям, приймає смерть на хресті. Світло проникає до пекла! Померлі отримали воскресіння, дух усиновлення, дари благодаті, обітницю вінців і ще багато иншого, що й не перелічити, Про це пророк говорить так: Чим же віддячимо Господові за все, що Він надав нам? Пророк не говорить "дав", а "надав", так наче Він не наперед милість дає, а віддячує за щось, і тому нашу вдячність вважає я благодіянням для Себе. Він дає тобі статок, а Сам просить у ч тебе милостині руками жебраків. Бере Своє від тебе, але віддячує так, наче б ти щось своє власне віддав Йому. Тому ним з же відплатимо Господові за те, що Він надав нам (Пс. 116, 12). Чи зможу відкинути слова пророка, який у скруті усвідомлює своє убозтво, бо не бачить в собі нічого, що заслуговувало  б на винагороду. Після безмежних і славних благодіянь, що перевищують усіляку міру, Господь обіцяє нам у майбутньому ще більші, а саме - райську втіху, славу в Небесному Царстві, рівно євангельські почесті, пізнання Бога, яке є для тих, що удостоїлися його, і є найвищим благом, до якого прагне всяка розумна істота. О, якщо б і ми, очистившись від плотських пристрастей, могли отримати цей Божий дарунок.

"Чи ж, - спитає хтось, - виявимо своє співчуття і любов до ближніх (а це - найперше і найдосконаліше із благ, оскільки сказано: любов є сповненням закону!(Рим. 13, 10), якщо прийдемо до них, пригнічених нещастям, і замість того щоб плакати з ними, почнемо не сльози лити, а дякувати (Богові) за те, що трапилося? Коли ми власне страждання зносимо з вдячністю - це доказ нашого терпіння і мужности. Та коли ми дякуємо Богові за чужі, то, напевно, радіємо злому й засмучуємо тих, що в скорботі. Сам апостол наказує нам плакати разом з тими, хто плаче (Рим. 12, 15).

Що ж відповісти на це? Чи ж треба нагадувати вам слова Господа, коли Він пояснював нам, що заслуговує на сум, а що - на радість? Сказано: Радійте й веселіться, - бо нагорода ваша велика на небесах (Мт. 5, 12). А також: Дочки Єрусалимські, не ридайте за Мною, але оплакуйте дітей своїх (Лк. 23, 28). А це означає, що слово Боже велить нам радіти і веселитися з праведними, а плакати і побиватися з тими, що ллють сльози покаяння, або оплакувати тих, чиє життя позбавлене скорбот, оскільки вони ще не підозрюють про загибель, що очікує на них.

8. Але не треба вважати, що виконав заповідь, якщо оплакуєш людську смерть і голосиш з тими, що ридають. Як можу я хвалити того лікаря, який замість того щоб допомогти страждальцям, сам заражається хворобами? Хіба достойний - похвали той керманич, який замість того щоб керувати судном, боротися з вітрами, уникати хвиль, підбадьорювати засмучених, дозволяє морській хворобі перемогти себе, впадає в розпач разом з тими, що вирушили вперше в морську подорож? Таким є і той, що приходить до страдників і, замість того щоб їх втішати й підтримувати, засліплюється чужими пристрастями. Слід журитися про біди тих, що плачуть, оскільки таким чином співчуваєш страждаючим, не виявляючи ні зловтіхи з їхніх бід, ні байдужости до чужих болів. Проте не слід впадати в надмір, не скиглити чи лементувати разом з нещасними або в будь-який инший спосіб поводитися як ті, чий розум потьмарило горе, тобто не замикатися в собі, не вбиратися в чорне, не падати на землю, не ходити розпатланим, оскільки ми всім цим лише посилюємо скорботу нещасливців, замість того щоб полегшити їхні страждання.

Чи ж не зауважував ти, що пов'язки, що їх ми накладаємо на запалені рани, лише посилюють біль, зате легкі дотики руки його вгамовують? Тож своєю присутністю не роз'ятрюй страждань тих нещасних і сам не впади з тими, що впали. Бо той, хто піднімає лежачого, мусить сам міцніше за нього стояти на ногах, оскільки слабшому потрібна допомога ближнього, щоб підвестися. У таких ситуаціях личить поспівчувати людям, мовчки переживаючи з ними їхній біль. Нехай лице твоє має вираз печалі, скорботи та глибоких думок, нехай своєю поміркованістю викликає повагу. У розмовах будь стриманий і не дорікай тим, які печаляться і кого мучить скорбота. Не личить тобі бити лежачого, тому що люди, душа яких кривавиться мукою, докори переносять вдвічі болісніше.

Слова людей, чия душа спокійна, погано сприймають нещасні, та й користи від таких слів мало. Вони не настільки переконливі, щоб розрадити людину. Лише трохи зачекай. Нехай страдник викричить свій біль, пустопорожні та даремні скарги і голосіння; коли остаточно ослабне і виснажиться, - ось тоді обережно і переходь до лагідних повчань. Так і ті, що молодих норовистих коней об'їжджають, не стягують відразу повід і не осаджують, бо в такому разі кінь почне брикатися і скине вершника з себе. Проте спочатку поступаються йому і піддаються його рвучкості, а коли відчують, що кінь виснажив запал, ослабив завзяття та зусилля, тоді його приборкують і підкоряють його і так своїм умінням роблять його ще покірнішим. Про це казав Соломон: Краще ходити в дім плачу, ніж у я дім бенкету (Проп. 7, 3). Так мусить чинити той, що має намір, користуючись даром слова, зцілити хворого, поділитися з ним власним здоров'ям, а не заразитися натомість від нього скорботою, неначе запаленням очей.

9. Отже, плач з тими, що плачуть. Коли бачиш, що твій  брат нарікає на свої гріхи та кається, плач з ним і співчувай  йому. Таким чином допомагаючи ближньому, можеш сам виправити свій недолік. Бо хто оплакує гріхи ближнього, зцілить себе від того гріха, над яким плакав з ближнім. На собі відчув це пророк, який сказав: Смуток, огорнув мене через нечестивих, що відступають від закону Твого (Пс. 118, 53). Плач над гріхами, бо вони - хвороба душі, вони - смерть для безсмертної. Гріх заслуговує на те, щоб його оплакувати й безперестанно ридати. Нехай виллються всі сльози, нехай не припиняються ридання в глибині серця. Павло оплакував ворогів хреста Христового (Флп. З, 18). Єремія плакав за загиблим народом, й оскільки не вистачало йому власних сліз, то просив він про джерело сліз та останнє пристановище (Єр. 9, 1-2). Сяду, - каже він, - багато днів оплакуватиму народ свій, тих, які загинули. Бо Святе Письмо вважає такі сльози і такий плач блаженними, натомість засмучують його печаль і плач через усілякі дрібниці.

Бачив я й инших любителів насолод, які з причини свого непогамовного ласолюбства влаштовують пиятики й обпиваються вином, а свою нестриманість намагаються виправдати словами Соломона, який говорить: Дайте вина тим, які в печалі перебувають (Прип. 31, 6). Ця приповідка сказана була не задля того, щоб дати п'яницям привід для виправдовування, а для того, щоб людина могла підтримувати свої життєві сили. Не будемо навіть згадувати про те, що ці слова алегоричні і під вином розуміються веселощі серця. Буквальне значення цього виразу таке: безутішний, що гірко плаче, не має забувати про їжу, а хлібом зміцнювати тіло, також і той, хто полюбляє сум, щоб вином підтримував сили, які смуток у нього відібрав. А любителі вина і пиятик не смуток розвіюють, а з одного лиха потрапляють в инше і, немов якісь зловмисні посередники, одні душевні хвороби міняють на инші. Подібно до людей, які на терезах урівнюють міри, вони скільки печалі віднімають, стільки ж ласолюбства додають. Проте, думаю, вино має допомагати природі, але неприпустимо впиватися вином, яке затьмарює розум. Бо скорбота не витікає разом з вином, а натомість ще й нове зло - пияцтво - входить у душу. Розум є лікарем у печалі, а пияцтво є страшним злом, бо воно перешкоджає зціленню душі.

Тож осягни те, що я сказав, збагни користь апостольських настанов. Тоді усвідомиш, яким чином можеш завжди радіти, керуючись здоровим глуздом. Зрозумієш, як можливо безупинно молитися і завжди за все дякувати, як втішати тих, що у скорботі. Усе це маєш збагнути, щоб ти був в усьому вправний і досконалий за допомогою Святого Духа і присутньої у тобі благодаті Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і влада на віки віків! Амінь.

Тож осягни те, що я сказав, збагни користь апостольських настанов. Тоді усвідомиш, яким чином можеш завжди радіти, і керуючись здоровим глуздом. Зрозумієш, як можливо безупинно молитися і завжди за все дякувати, як втішати тих, що у скорботі. Усе це маєш збагнути, щоб ти був в усьому вправний і досконалий за допомогою Святого Духа і присутньої у тобі благодаті Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і влада  на віки віків! Амінь.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!