Про віру

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Завдяки благодаті нашого доброго Бога дізнався я про ваше побожне повеління, гідне любови до Бога в Христі, де ₃₉ ви вимагаєте від нас викласти на письмі визнання правдивої віри. Спершу усвідомлення власної мізерности і слабкости утримувало мене від відповіді; але згадав я слова апостольські: Терплячи один одного в любові (Еф. 4, 2) а також: Бо серцем вірується на оправдання, а вустами сповідується на спасіння " (Рим. 10, 10), - і зрозумів, що виявив би я злочинне недбальство, відмовивши вам і змовчавши про спасительне визнання віри.

Отож уповаю на Бога через Христа, бо написано: Ми не спроможні від себе щось помислити, наче від самих себе, але наша спроможність - від Бога, бо колись їх, а тепер нас і саме для вас зробив спроможними стати слугами Нового Завіту, не букви, а Духа (2 Кор. З, 4-6). Та й ви самі усвідомлюєте, що обов'язок вірного слуги - повне, бездоганне і неперекручене дотримання тих наказів, що їх дав йому добрий Владика для того, щоб він сприяв вдосконаленню своїх однодумців.

Так і я, щоб догодити Богові, маю передати вам для спільної користи те, чого навчило мене богонатхненне Письмо. Сам Господь, Котрого вподобав Отець і в Котрому укриті всі скарби мудрости і знання (Кол. 2, 3), Котрий отримав від Отця всю владу і все правосуддя, каже: він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що промовляти (Йо. 12, 49), - і знову: отже, те, що Я кажу, Я кажу так, як сказав Мені Отець (Йо. 12, 50), і Святий Дух не від себе самого говорить, а лише те говорить, що почув від Нього (Йо. 16, 13). То наскільки ж побожніше і водночас безпечніше є для нас чинити й міркувати не на власний розсуд, а в ім'я Господа нашого Ісуса Христа? Отже, допоки було треба боротися з єресями, що час від часу виникали, я, ідучи шляхом моїх попередників, вважав за потрібне запереченнями і спростуваннями безбожностей, що їх поширював диявол, відвертати затяті богозневаги чи перешкоджати їм. Слабких у вірі, коли була потреба, переконував різними прикладами, які не завжди брав зі Святого Письма, але вони були споріднені з його істинним змістом. Наслідував я таким чином апостола, який не цурався часто наводити вислови уславлених греків. Тепер же я вирішив, що для нас ₃₀ і для вас буде доцільніше зі щирістю правдивої віри виконати ваш наказ у Христі, розповівши те, чого я навчився із богонатхненного Писання, остерігаючися вживати ті назви і слова, які не містяться в Божому Письмі, хоча й передають його думки. Цілковито уникатиму й висловів, що чужі за словом і за змістом і не трапляються у проповідях святих, бо чужі нам і не притаманні нашій вірі.

Віра є безсумнівним схваленням того, що ми сприйняли з істинним переконанням і виголосили за Божою благодаттю. Саме таку віру виявив і засвідчив Авраам, який не засумнівався через невірство, але зміцнився вірою, віддавши славу Богові, і був переконаний, що Той, Хто пообіцяв, спроможний це виконати (Рим. 4, 20). Коли ж вірний Господь у всіх Своїх словах (Пс. 145, 13), вірні всі Його заповіти, утверджені з віку до віку, здійснені у правді та справедливості (Пс. 100, 8), - то явною ознакою відпадіння від віри і підставою для звинувачення в зухвальстві є такі дії: відкидати щось із написаного, додавати щось ненаписане. Господь наш Ісус Христос сказав: Мої вівці слухаються мого голосу (Йо. 10, 27), а дещо раніше говорить: за чужим же вони не підуть, але втечуть від нього, - бо не знають голосу чужих (Йо. 10, 5). Та й апостол, добре знаючи людські звичаї, суворо забороняє додавати чи віднімати від богонатхненного Писання, тому й каже: Навіть затвердженого людьми завіту ніхто не відкидає і нічого не додає до нього (Гал. З, 15).

2. Таким чином ми вирішили повсякчас уникати всякого повчання, вислову і думки, далеких від Господніх, бо та мета, про яку я говорив і яка стоїть перед усіма нами, цілком відрізняється від тих підстав, через які ми були змушені писати і говорити по-різному. Адже тоді мною керувала потреба викривати єресі і відвертати від диявольських хитрощів, а тепер мова йде про щире визнання і про здорову віру. ї тому, за нових обставин, ми не можемо вдаватися до старих способів виголошення промов.

Отож, як людина не бере до рук тих самих знарядь, ідучи на війну чи готуючись поратися коло землі (бо одні знаряддя для воїнів, а зовсім инші - у землеробів), так само не може говорити одне й те саме той, хто має на меті заохотити здоровим повчанням, і той, кому необхідно викрити супротивників. Один зі різновид - викривальна промова, цілком инший - заохочувальна промова. Одна щирість тих, що в мирі сповідують побожність, инші труди тих, що настановлені до боротьби з н хибними науками. Таким чином і ми, розуміючи різницю між такими промовами, скрізь будемо застосовувати відповідний стиль для зміцнення чи вдосконалення віри, иноді вступаючи в боротьбу з тими, хто диявольськими хитрощами намагається зруйнувати віру, иноді демонструючи її в більшій простоті і звичності для тих, котрі хочуть плекати віру. У цьому ми слідуємо за апостолом, який повчав: Потрібно, щоб ви знали, як кожному відповісти (Кол. 4, 6).

Перш ніж перейти до самого визнання віри, варто зважити ось на що - а саме на величність і славу Божу, які не підвладні ні розуму, ні слову і які неможливо передати одним словом чи поняттям. Богонатхненне Письмо, вживаючи звичні для нас слова, ледве чи спромоглося за їх допомогою відобразити, як у дзеркалі, свої істини, і то тільки для тих, хто чистий серцем. Віч-на-віч досконале пізнання буде дано лише достойним у майбутньому віці. А тепер, хоч би став хто Павлом чи Петром, насправді бачить лише те, що бачить, і не обманюється, не йде за уявою - бачить, неначе в дзеркалі і в загадковому світлі. Та навіть це часткове бачення приймає з вдячністю і ще з більшою радістю очікує досконалости майбутнього пізнання. Саме це засвідчує апостол Павло, звертаючись до нас з такими словами: Коли я був дитиною (освоївши початкові елементи Божих слів), то й говорив як дитина, розумів як дитина; коли ж я став дорослим (у міру зростання до повноти Христа Еф. 4, 13), покинув дитяче (1 Кор. 13, II). І він досяг таких успіхів в осягненні божественного і так удосконалився, що пізнання у формі юдейського служіння уподібнилося до порухів думки немовляти, а знання, яке він отримав із Євангелія, до досконалого в усьому чоловіка. Так само знання, яке об'явиться достойним цього в майбутньому віці, порівняно з тим, що тепер видається нам досконалим, насправді є настільки і незначним і невиразним і настільки більше відрізняється від ясности знання майбутнього віку, наскільки відрізняється споглядання в дзеркалі чи в загадковому видінні від споглядання віч-на-віч.

Засвідчують це й учні Господа, що мали благодать перебувати з блаженними Петром і Йоаном, які не тільки в сучасному їм житті усе більше зростали і вдосконалювалися, а так само непохитно вірили в безперечну вищість знання, захованого в майбутньому віці. Вони, після того як удостоїлися бути Божими обранцями й перебувати з Ним, а також Його апостольства та наділення духовними дарами, почули: Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного (Мт. 13, 11). Після такого пізнання, після об'явлення речей, утаємничених для решти, все-таки згодом, уже перед самими Господніми страстями, почули: Ще багато чого маю вам сказати, але не зможете вмістити тепер (Йо. 16, 12). 

3. З цього довідуємося, що богонатхненне Писання знає як про безмежність пізнання, так і про те, що Божі таємниці недосяжні для людської природи в теперішньому часі. Хоча кожен повсякчас, у міру власного розвитку і все більшої досконалости, поглиблює ці знання, проте ми завжди будемо позбавлені повного успіху в цьому, доки не настане той час, коли зможемо отримати цілісне знання замість часткового. Отож, як недостатнім є знання одного імени Божого для осягнення повного вияву Божої слави, так і жодного імени з цілости Його імен не можна вилучити, не наражаючись на небезпеку.

І якщо хтось промовить слово "Бог", то не виражає цим поняття "Отець", а в слові "Отець" бракує поняття "Творець".

До цих понять слід додати доброту, мудрість, силу та й инші. про які сказано у Святому Письмі. Знову ж, коли беремо поняття "Отець", як ми його звично розуміємо, то виявляємо безбожність: бо долучаємо до нього відтінки понять страждання, відчуття, незнання, неміч і тому подібне. Це саме відбувається і з поняттям "Творець". Для нашого розуміння слід долучити поняття часу, матеріялу, засобів, допомоги: треба, щоб благочестива думка про Бога очистилася, наскільки це можливо для людини, від цих нашарувань. Бо якщо навіть усі думки об'єднаються для дослідження, усі мови злучаться для вираження, ніхто не зможе прийти до розуміння, достойного ₃₃ Його. Наймудріший Соломон дуже точно висловлює це, коли каже: Сказав я: стану мудрим, але вона (мудрість) віддалилась від мене ще далі, ніж була (Проп. 7, 23). Коли він каже "віддалилась", то має на увазі не те, що вона втекла, а те, що найдужче виявилася її незбагненність для тих, кого Бог у щедрій в благодаті наблизив до знання. Отже, богонатхненне Писання за необхідністю використовує численні імена і слова для часткового, і тому загадкового, змалювання Божої слави.

Оскільки ви змушуєте мене поспішати, то не маю ні часу, ні можливости зібрати все, що в різних місцях богонатхненного Писання сказано про Отця і Сина і Святого Духа. Подаю лише дещицю з усього і вважаю, що й цього вистачає для нашої свідомости, для вияву нашого розуміння Святого Письма, для переконання і вас самих, і тих, що хочуть навчитися цього від нас. Бо як багато речей сповіщають нам одну благодатну думку, так, вважаю, розумний може і в малому віднайти і пізнати благодатне, що містить ціле.

4. Отож, ми віруємо і визнаємо, що є один, єдиний, істинний і добрий Бог і Отець-Вседержитель, з якого все походить, Бог і Отець Господа нашого Бога Ісуса Христа. І один єдинородний Його Син, Господь і Бог наш Ісус Христос, єдино істинний, через якого все постало - видиме й невидиме, - в якому все існує, який споконвіку був у Бога і був Богом, і після цього, згідно з Писанням, з'явився на землі і жив поміж людьми. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич бути рівним Богові, але применшив себе, прийнявши після народження від Діви образ слуги і подобою ставши, як людина, сповнив усе написане для Нього і про Нього за заповітом Отця, виявив послух аж до смерти, смєрти ж хресної (Флп. 2, 6-8); і на третій день воскрес із мертвих, згідно з Писанням, з'явився святим своїм учням і решті, як написано (1 Кор. 15, 4-8); зійшов на небеса і сидить праворуч Отця, звідки прийде при закінченні цього віку, щоб воскресити всіх і воздати кожному за його вчинки: тоді праведних приймуть до вічного життя і Небесного Царства, а грішників засудять на вічне покарання, де їхній черв'як не гине, а вогонь не гасне (Мр. 9, 44). Ми віруємо, зд що є єдиний Святий Дух, Утішитель, через Якого ми отримали печать на день відкуплення (Еф. 4, ЗО); Дух істини, Дух синівства, в якому закликаємо: Лева, Отче (Рим. 8, 15), Який наділяє і діє духовними дарами Бога кожному на користь, як Сам того захоче, Який навчає і нагадує все те, що почув від Сина; благий, бо наставляє на всяку істину, бо утверджує всіх віруючих у правдивому знанні, точному сповідуванні, побожному служінні, духовному й істинному поклонінні Богові Отцю і єдинородному Його Синові.

Ім'я кожної із названих Божих Осіб ясно розрізняє для нас їхні іпостасі; в кожному з названих ми побожно вбачаємо якісь окремі властивості: в імені Отця - властивості Отця, в імені Сина - властивості Сина, в імені Святого Духа - його особливі властивості. Ані Святий Дух від себе самого не говорить, ані Син від себе самого не робить, але Отець посилає Сина, а Син посилає Святого Духа. Так віримо і так хрестимося в єдиносущу Тройцю за заповіддю Господа нашого Ісуса Христа, який сказав: ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа, наставляючи їх дотримуватися того, що я вам заповідав (Мт. 28, 19-20). Коли будемо дотримуватися цього, то виявимо любов до Нього й будемо гідні перебувати в ній, як написано (Йо. 15, 10); не дотримуючись цього, викриваємо себе як супротивників. Той, хто не любить Мене, - говорить Господь, - не дотримується Моїх заповідей, і знову: Той, хто має Мої заповіді і зберігає їх, той Мене любить (Йо. 14, 21-24).

5. Надзвичайно дивують мене слова Господа нашого Ісуса Христа, Котрий говорить: Не з того радійте, що вам підкоряються духи, а радійте з того, що ваші імена записані на небесах (Лк. 10, 20), і знову: 3 того пізнають усі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою (Йо. 13, 35) Також про це свідчить апостол, доводячи всім необхідність любови, кажучи: Якби я говорив людськими і ангельськими мовами, але не мав любови, то був би немов бреняча мідь чи гучний кимвал. І якби я мав дар пророцтва, віддав всі таємниці і все знання, якби я мав віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би ніщо (1 Кор. 13, 1-2), і трохи згодом: хоч є пророцтва - та знеціняться, хоч є мови - та припиняться, хоч є знання - воно зникне (1 Кор. 13, 8), і далі додає: тепер залишаються віра, надія, любов - оці три,   але найбільша з них - любов (1 Кор. 13, 13).

Дивуюся я, коли, почувши слова такі з уст Господа і апостола, люди про минущі і марнотні речі так піклуються і к турбуються, а про те, що постійне, а найдужче про найбільше з них - любов, яка є невіддільною рисою християнина, не  лише самі не дбають, а й чинять опір тим, що дбають, і в тій боротьбі виконується сказане: самі не входять і тим, що входять, перешкоджають увійти (Мт. 23, 13; Лк. 11, 52). Тому благаю і прошу вас: припиніть марні дискусії і недоречні суперечки. Досить того, що сказали святі і сам Господь: розмірковувати про небесне покликання, жити гідно за Христовим Євангелієм у надії на вічне життя і Небесне Царство, яке приготоване всім, хто зберігає заповіді Бога і Отця за Євангелієм блаженного Бога Ісуса Христа Господа нашого, у Святому Дусі й істині.

Пам'ятаючи про це, я, за вашою згодою, вважаю за необхідне і належне викласти вам свої роздуми, а через вас - братам во Христі, щоб переконати вас і їх в імені Господа нашого Ісуса Христа, щоб розум ваш не бентежився різницею моїх викладів у різних місцях. Я ж бо завше був змушений протистояти доказам, що їх наводили противники істини, щоб не похитнули деяких у вірі їхні докази, бо вони бажали приписати нам чуже або, для обману простодушних, власні похибки часто видавали за мої міркування. Остерігайтеся таких як чужих євангельській апостольській вірі й любові і пам'ятайте слова апостола: Але й якби ми чи сам ангел з неба благовістили вам інше, ніж те, що ми вам благовістили, хай буде проклятий (Гал. 1, 8), дотримуючися такого: Остерігайтеся фальшивих пророків (Мт. 7, 15) і цього: Щоб ви цуралися кожного брата, що живе негоже, і не за переданням, яке прийняли ви від нас (2 Сол. З, 6).

Будем же чинити за каноном святих, що збудовані на підвалинах Апостолів і пророків, з наріжним каменем - самим Ісусом Христом, на Якому всяка будівля, досконало збудована, зросте в святий храм в Господі (Еф. 2, 20-21). Бог же миру нехай уповні освятить вас, і нехай непорочно збережуться цілими ваш дух, душа і тіло до приходу Господа нашого Ісуса Христа. Вірний  Бог, Який покликав вас і Який це здійснить (1 Сол. 5, 23-24), якщо перебуватимете в Дусі Святому.

6. Видається мені, що досить сказав я про здорову віру. Далі намагатимуся виконати в ім'я Господа нашого Ісуса Христа свою обіцянку стосовно моральних настанов. Тому те, що ми знаходимо розпорошеним у Старому й Новому Завітах як заборони чи накази, - наскільки це нам під силу, - для зручності зібрав я в скорочені правила. До кожного визначення додав число тих глав Писання, які входять до правила (чи з Євангелій, чи з апостолів, чи з Діянь), щоб кожен читач правила, побачивши перше чи, як трапиться, друге число, згодом, взявши Святе Письмо і відшукавши главу цього числа, таким чином знайшов свідчення, на підставі якого укладено правило. Отож, спершу я захотів додати до правил вирази зі Старого Завіту, узгоджені з Новим Завітом, але, оскільки постала потреба в нагальному виконанні обіцяного братам у Христі, я пригадав сказане: Дай мудрому науку, і він стане ще мудрішим (Прип. 9, 9). Таким чином, той, у кого виникне потреба в текстах, нехай візьме Старий Завіт і сам довідається про узгодженість усього богонатхненного Письма. Взагалі ж для віруючих і переконаних в істині Господніх слів доволі й одного висловлювання. Тому-то я вважав за достатнє подавати не всі вислови з Нового Завіту, а лише необхідні.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!