Про суд Божий

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

1. Завдячуючи прихильності і чоловіколюбству благого Бога, посередництвом благодаті Господа нашого Ісуса Христа, ₁₇ а також завдяки дії Святого Духа уникнув я впливу язичницьких традицій. Ще змалечку батьки-християни навчали мене Святого я Письма, яке дарувало пізнання істини. Коли ж я змужнів, то, подорожуючи і займаючись різними справами, побачив, що в мистецтвах і науках панують взаємна злагода і згода поміж тими, хто старанно ними опікується. І лише в Церкві Божій, за яку Христос помер і котру Він щедро обдаровує Святим Духом, помітив я надмір суперечностей як у стосунках між людьми, так і в питаннях щодо Божественного Писання. А найжахливіше те, що серед її керівників таке велике протистояння думок і поглядів і такий спротив заповідям Господа нашого Ісуса Христа, чим вони немилосердно роздирають Божу Церкву, нещадно бентежачи Його отару. Тепер, як ніколи, коли з'являється беззаконня, справджується сказане: Серед вас самих з'являться мужі, що говоритимуть викривлене, щоб і учнів за собою відтягти (Ді. 20, 30).

2. Спостерігав я за цим і запитував себе, з якої причини постало таке велике зло і де його джерело. Спершу ніби блукав я в глибокій темряві і, наче терези, схилявся то в один, то в инший бік: коли ж під впливом тривалого спілкування з людьми опинявся я на одному боці, то завдяки істині, пізнаній із Божественного Писання, знову повертався на инший бік. Аж після довгих страждань і пошуків причини, про яку казав, спала мені на думку книга Суддів, де оповідається, як кожен робив приємне для себе, і вказується причина цього, бо в ті дні не було царя в Ізраїля (Суд. 21, 25). Зрозумівши слова ці, дійшов я до страшних висновків про наше сьогодення, але, на жаль, саме це відповідає дійсності: ніколи не було в Церкві таких, як сьогодні, великих суперечностей і боротьби, і причина цього - відхід від одного, великого, істинного і єдиного Царя всіх і Бога. Бо кожен відступає від науки Господа нашого Ісуса Христа, захищає власні погляди і переконання, і кожен хоче радше правити всупереч Господу, ніж підкорятися Йому. Розмірковуючи так, вжахнувся я надмірній безбожності, і це спонукало мене ще ретельніше продовжити мої дослідження, бо з життєвого досвіду я все більше переконувався, що віднайшов істинне джерело зла. Я помітив, що лад і згода між багатьма існують доти, поки вся спільнота покоряється одному керівникові; усякі незгода і розбрат, а також поділ спричиняються відсутністю цієї покори. Не раз я спостерігав за роєм бджіл, що згідно із законами природи в належному порядку летів за своїм царем. Багато таких прикладів я бачив і багато чув, а досвідчені в цих справах люди можуть навести їх ще більше. Усі ці приклади служать підтвердженням моїх слів. Бо ті, що підкоряються і слугують одному цареві, мають між собою лад і згоду; а всякі незгода і розбрат є ознакою безвладдя.

Зважаючи на сказане, зрозумійте, що суперечки поміж вами і відхід від заповідей Господа стануть для вас звинуваченням у відступництві від істинного Царя згідно зі словом: Лише до того часу пануватиме той, хто панує, допоки не буде усунений (2 Сол. 2, 7). Це можна сприйняти і як заперечення Його, бо сказано; Сказав безумний у своїм серці: немає Бога. І до цього як доказ чи закид додано: Вони зіпсувалися і стали мерзенними в ділах своїх (Пс. 13, 1).

3. У цих місцях Святе Письмо виразно вказує, що явні пороки є ознаками безбожности, яка таємно оселилася в душі. Блаженний апостол Павло недарма погрожував Божим судом тим, що заблукали у своїх думках. Він говорить, що тих, які не дбають про щире пізнання Бога, засуджують справедливо, а не задля помсти. Що ж він каже? А що вони не вважали за потрібне пізнати Бога, видав їх Бог на збочення розуму, щоб чинили непристойне. Вони сповнені всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, заздрощів і т. п. (Рим. 1, 28-29). Вважаю, що апостол не самочинно осуджував їх (бо мав Христа, який промовляв у ньому), а на цю думку наштовхнули його слова Христа про те, що Він говорить з людьми притчами, бо вони не зрозуміли божественних тайн Євангелія, а поспішили примружити свої очі, притупити слух, і затовстіло нерозумне їхнє серце (Мт. 13, 14). Тому-то ті, що добровільно обрали темряву, замість кари, перебувають у духовній сліпоті. Остерігаючись цього покарання, Давид казав: Просвіти мої очі, щоб сон смерти не охопив мене (Пс. 13, 4).

На підставі цього я збагнув, що до спотворених знань ведуть пристрасті, які спричиняють незнання Бога. Так само взаємна незгода поміж багатьма постає через те, що ми самі себе зробили недостойними Господнього проводу. І якби я, спонукуваний бажанням дослідити таке життя, шукав відповідних слів, і які вповні передали б усе безглуздя, усю нерозумність чи надмір а зла, то не знайшов їх. Навіть серед нерозумних істот бачимо таку впорядковану згоду і покору, і велика ганьба нам, що перебуваємо у такому великому протистоянні поміж собою і в спротиві Господнім заповідям! Чи й тепер не усвідомлюємо, що добрий Бог дає нам все це для того, щоб напоумити й навернути нас? У великий і страшний день Суду Він виставить це як провину для сорому й осуду тих, що науку Його не прийняли. Він постійно нагадує нам про це: Знає віл власника і осел - ясла свого господаря, а Ізраїль не пізнав Мене, і народ мене не зрозумів (Іс. 1, 3), - та ще багато подібного.

А те, про що сказав апостол? Якщо страждає один член, з ним потерпають усі члени; якщо прославляється один член, з ним радіють усі члени (1 Кор. 12, 26). І уточнює: щоб не було розбрату в тілі, але щоб члени однаково дбали один про одного (1 Кор. 12, 25), бо надихати їх буде одна душа, що перебуває в них. То навіщо так влаштовано? Я вважаю, - для того, щоб такі лад і впорядкованість щонайбільше панували в Господній Церкві, до якої звернені слова: Ви ж є тіло Христове, а окремо ви - члени (1 Кор. 12, 27), оскільки істинно єдиною головою є Христос, Який керує й узгоджує поміж собою дії усіх членів.

Поміж тими, що не мають одностайности, не співіснують мирно, не зберігають лагідности в Духові, зароджуються розбрат, суперечки й суперництво. Чи можна взагалі назвати їх 

членами Христовими, чи вони Йому підкоряються? Поклавши руку на серце, можна сміливо заявити, що тут керують і правлять пожадання тіла, за словами апостола, який чітко говорить: Кому піддаєтеся, як раби, на послух, то є рабами того, кого слухаєтеся (Рим. 6, 16). Він наскрізь бачить хибність такого мудрування і каже: Коли ж у вас суперництво і суперечки, чи не тілесними ви є? (1 Кор. З, 3). Водночас він стверджує, що наслідки цього важкі і це не має нічого спільного з побожністю: Мудрування тілесне - ворожнеча проти Бога, бо не підкоряється законові Божому, та й не може (Рим. 8, 7). І тому каже Господь: Ніхто не може служити двом панам (Мт. 6, 24). 

4. Сам єдинородний Син Божий, Господь і Бог наш Ісус Христос, завдяки Якому все постало, так каже: Бо Я з неба зійшов не на те, щоб Свою волю чинити, але волю Того, Хто послав Мене (Йо. 6, 38), і: від Себе самого нічого не роблю (Йо. 8, 28), то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити (Йо. 12, 49). І Святий Дух, котрий наділяє великими і дивними дарами благодаті, чинить все в усьому, нічого не говорить від себе самого, а лише що почує від Господа, те говорить (Йо. 16, 13). То чи не потрібно, щоб уся Церква Божа намагалася зберігати єдність духа в союзі миру (Еф. 4, 3), сповнювати сказане в Діяннях: А ті, що увірували, мали серце одне й одну душу (Ді 4, 32). Отож треба, щоб ніхто не наполягав на власній волі, а всі спільно, в однім Святім Дусі, прагнули чинити волю Господа Ісуса, Котрий сказав: Бо Я з неба зійшов не на те, щоб Свою волю чинити, але волю Того, Хто послав Мене (Йо. 6, 38), до Котрого каже: Не лише за цих прошу, але й за тих, що через їхнє слово увірують в Мене, щоб усі стали одним цілим (Йо. 17, 20, 21). Ці слова й багато инших, яких я не наводжу, переконали мене чітко й беззастережно, наскільки необхідною є згода цілої Церкви за волею Христа, у Святому Духові. Непокора Богові через взаємну незгоду небезпечна і згубна. Сказано: А хто Синові не кориться, не побачить життя, а гнів Божий на ньому перебуває (Йо. З, 36).

Я вважав доречним дослідити й инше: які з гріхів можуть мати прощення в Бога і за які численні тяжкі гріхи людину буде засуджено як непокірну. Тому, взявши Божественне Писання, віднаходжу в Старому і Новому Завіті, що непокора Богові обов'язково буде покарана, - і тут важить не кількість грішних вчинків, а саме недотримання будь-якої заповіді. Бо однаково карає Бог за кожний непослух.

У Старому Завіті читаю про страшний кінець Ахара чи історію про людину, яка збирала дрова в суботу. Вони не згрішили перед Богом ні в чому иншому, не скривдили людини ні у великому, ні в малому. Але той, хто перший і єдиний раз збирав дрова, саме за це зазнав невідворотної кари, не маючи навіть часу на покаяння: одразу ж за повелінням Бога весь народ побиває його камінням. Инший же лише тому, що приховав якусь дещицю із дарів, присвячених Богові, хоч вони я ще не були знесені докупи ані не прийняті упорядниками, ц став винувадцем не лише власної погибелі, а й дружини, і дітей, і свого дому з усім статком. Зло гріха, як вогонь, знищило б увесь народ, який навіть не знав про провину ані не був спільником грішників, якщо б у загибелі багатьох народ не відчув Божого гніву і якщо б Ісус Навий разом зі старійшинами не впав ниць, посипавши голову порохом, а жеребок не виявив винуватця, який зазнав належного покарання.

5. Можливо, цих людей можна підозрювати і в инших гріхах, крім тих, у яких вони були викриті, але Святе Письмо згадує лише про ці, останні, як найважчі і гідні смерти. Але чи знайдеться такий сміливець, що зважиться щось додати чи відняти від Святого Письма й наважиться звинуватити в численних гріхах Марію, сестру Мойсея, про доброчесність якої, вважаю, добре знають усі віруючі. Коли ж вона справедливо дорікнула Мойсееві (сказала, що взяв собі жінку ефіопку, Чис. 12, 1), то відчула такий великий гнів Бога, що навіть благання самого Мойсея не порятували її від покарання за гріх. Тому-то коли бачу, що сам Мойсей, слуга Божий, така велика людина, що удостоївся незліченних милостей Божих і якого Бог вшановував настільки часто, що сказав: Знаю тебе краще за всіх, і ти знайшов у Мене ласку (Вих. 33, 12), - коли ж бачу, що лише за те, що сказав до народу, який нарікав на нестачу води: Чи з цієї скелі видобудемо вам воду? (Чис. 20, 10), - лише за це одразу отримав погрозу, що не ввійде до обіцяної землі, яка була для євреїв вершиною обітниць, коли бачу, що молитви такого великого чоловіка не виблагали йому відпущення, коли бачу перед собою приклад того, що й великі чесноти не стали йому вибаченням за таке незначне слово, то усвідомлюю справжню Божу нещадність, за апостольським словом, і справді переконуюся у ще більшій істинності сказаного: Коли праведник ледве спасається, то нечестивець і грішник де явиться? {І Пт. 4, 18).

Чому я про це кажу? Бо коли чую, як страшно застерігає Бог переступника однієї лише заповіді, яку він порушив через незнання, то в мене не вистачає слів, щоб передати свій страх перед величчю Божого гніву. Бо написано: Якщо згрішить яка душа і переступить одну з усіх заповідей Господа, вчинивши те, чого не годиться робити і не знатиме, і оступиться, та матиме гріх; то нехай принесе до священика для спокутування непорочного барана з худоби за ціну провини. І благатиме священик за нього, за його незнання, за те, у чому не знав, і проститься йому: провинився бо перед Господом (Лев. 5, 16). Коли ж на тих, чий гріх породило незнання, - такий невідворотний суд і необхідною є жертва задля очищення, яку і праведний Іов приносив за синів (про що засвідчено), то що й говорити про тих, що грішать свідомо або потурають цьому?

І щоб не здавалося, що це лише наші здогади чи просто ймовірність, через які робимо висновки про гнів Божий на таких людей, необхідно знову нагадати одну розповідь богонатхненного Святого Письма, яка переконливо ілюструє суд над такими. Воно говорить: Сини священика Елі - сини погибелі (1 Сам. 2, 12). Через те що батько їх не дуже картав, зійшов на них гнів довготерпеливого Бога. Коли повстали чужоземці, обидва його сини загинули в один день на війні, а весь народ зазнав поразки, і загинуло досить люду, а з кивотом святого Божого Завіту сталося нечуване раніше. Кивот, до якого ізраїльтянам заборонено було торкатися, навіть священикам не всім і не завжди дозволено, і не кожне місце могло його вміщати, цей кивот переносили руки нечестивців з місця на місце і замість святині встановлювали в божницях ідолів. Із цього видно, скільки зазнало Ім'я Боже глузування і зневаги від чужинців. Сам же Елі жалюгідно скінчив своє життя, отримавши застереження, що він і його нащадки будуть відлучені від священства; так воно врешті й сталося.

6. Ось що спіткало народ. Ось як був покараний батько за беззаконня синів, хоча сам власним життям ні в чому не завинив і не замовчував дітям провин їхніх, а застерігав їх від того, щоб не перебували в таких гріхах, кажучи: Ні, діти, ні, недобрі чутки чую про вас (1 Сам. 2, 24). Ревно вказуючи на величину їхнього гріха, попереджав про ще страшнішу небезпеку: Бо якщо, - каже, - людина згрішить перед людиною, молитимуться за нього  Господеві. Якщо ж людина згрішить перед Богом, то хто заступиться за неї? (1 Сам. 2, 25). Однак, Елі не виявив належної ревности щодо виправлення синів. І сталося те, про що ми сказали. 

Знаходжу в Старому Завіті чимало подібних прикладів покарання будь-якого непослуху. Коли ж звертаюся до Нового Завіту, то бачу, що Господь наш Ісус Христос не звільняє від я покарання навіть через незнання гріхів, а найдужче карає за свідомі провини, тому й каже: Той раб, що знав волю свого господаря, але не приготувався, не вчинив згідно з його волею, буде дуже битий; той же, що не знав, але вчинив достойне ударів, буде мало битий (Лк. 12, 47, 48). Коли знаходжу такі висловлювання самого єдинородного Сина Божого і бачу гнів святих апостолів на грішників, знаю про такі великі страждання тих, що згрішили бодай в малому, і покарання їх не менші від тих, що описані в Старому Завіті, а то й ще більші, то приходить до мене розуміння всієї сили Божого суду. Бо сказано: Кому багато дано, ще більше вимагатиметься від нього (Лк. 12, 48).

Ось же і блаженний Павло, виявляючи водночас і гідність покликання, й обурення будь-яким гріхом, каже таке: Бо зброя нашої боротьби не тілесна, а завдяки Богові має силу для знищення твердинь; ми руйнуємо задуми і всяке винесення, що надимається проти пізнання Бога і беремо в полон всяке знання на послух Христові (2 Кор. 10, 4, 5). І не лише це каже, а й инше: Ми готові помститися за всякий непослух (2 Кор. 10, 6). Ретельно роздумуючи над сказаним, можна точніше пізнати волю Святого Письма, яке утримує нас від блукань в оманливих гадках і від падіння у гріхи душ наших, коли ми припускаємо, що одні гріхи караються, инші ж залишаються безкарними. Бо що каже апостол? Ми руйнуємо задуми і всяке винесення, що надимається проти пізнання Бога (2 Кор. 10, 5); кожен гріх погорди над Божим повелінням визначається як винесення, що надимається проти пізнання Бога.

Ще яскравіші приклади подає нам книга Чисел. Бо коли Бог, перерахувавши мимовільні гріхи і встановивши жертви за них, вирішив дати народові належні закони щодо

добровільних гріхів, то звернувся з такими словами: Душа, яка вчинить  рукою гордощів (рукою гордощів називає зухвальство тих, котрі свідомо грішать, яке апостол називає винесенням, що надимається проти пізнання Бога). Отож, каже; Душа, яка вчинить рукою зухвалою - чи хто з тубільців (юдеїв), чи з новонавернених - розгніває Бога, то буде вигублена та душа з-поміж свого народу. Бо зневажила слово Господа і поруйнувала його заповідь: зітреться та душа, бо гріх на ній (Чис. 15, 30-31).

7. Тут треба пояснити, що коли не зітреться та душа, її гріх буде не лише на ній самій, а й на тих, що не виявляють доброї ревности, як це часто траплялося і про що говорить Святе Письмо. І щоб незначні справи навчили нас остраху перед більшими, довідаймося про гнів проти тих, що виявили непокору священикові чи судді, про що йдеться у Второзаконні. Отож, сказано: І людина, якщо вчинить у гордощах непослух перед священником, який провадить службу в ім'я Господа Бога свого, чи перед суддею, що настановлений у ті дні, то помре та людина, і віднімеш зло з Ізраїля. І весь народ, почувши, буде боятися і більше не чинитиме безбожно (Втор. 17, 12-13). Крім цього, слід мати на увазі, що на достатньо вразливу людину це справить належне враження.

Далі сказано: беремо в полон всяке знання на послух Христові: усяке знання - не лише те чи це. І будучи готові покарати - і знову: не той чи цей, а всякий непослух. Що ж вводить нас в оману? Причина лих - викривлене людське передання, яке одні гріхи вважає достойними покарання, а инші вибачає. Одні безжально картає, такі, як вбивство, чужоложство і їм подібні, а инші не вважає вартими догани, як-от гнів, лихослів'я, п'янство, захланність і їм подібні, про які святий Павло, що говорить у Христі, каже так: Ті, хто таке чинять, заслуговують терти (Рим. 1, 32).

Цим знищується всяке величання проти Божого знання, і всякий розум полониться на послух Христові, і всякий непослух рівноцінно карається, так що нічого не відпускається неочищеним ані непокараним, ніщо не залишається поза послухом Христові. Бо апостол Павло наголошує на тому, що всякий непослух є загальнолюдською і найбільшою із безбожностей, і каже таке: Ти, що похваляєшся законом, через переступ закону зневажаєш Бога (Рим. 2, 23).

Це не пусті слова, бо вони підтверджуються на ділі. Ось поглянь: у Коринфі чоловіка, що жив з дружиною батька і ні в і чому иншому, крім цього, не згрішив, не лише самого передано се сатані на погибель тіла, допоки не спокутує провини достойним покаянням, а й уся Церква, не покаравши його за цей гріх, розділила його провину: Чого хочете? Чи прийти до вас з а палицею? (1 Кор. 4, 21). А трохи далі сказано: І ви загорділи, а чи не краще вам сумувати, щоб був вилучений з-поміж вас той, хто таке вчинив (1 Кор. 5, 2).

А що ж учинив Ананій, що про нього згадано в Діяннях? Яке инше зло вчинив, крім того одного? Чим викликав такий великий гнів? Він продав власний маєток, приніс гроші і поклав біля ніг апостолів. Але єдино за те, що приховав частину вар-тости, в ту ж хвилину разом з дружиною був засуджений на смерть, не удостоївшися жодного слова покаяння, не мав нагоди полегшити вирок, не мав навіть часу на покаяння.

А блаженний Петро - виконавець такого присуду Божого гніву на грішника, якого Господь поставив над усіма учнями, що єдиний серед инших отримав відзнаки і був названий блаженним і якому були довірені ключі від Небесного Царства, чи не чув від Господа: Коли не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною (Йо. 13, 8)? То хіба якесь серце, навіть кам'яне, не відчує страху і не тремтітиме перед Божими присудами? Сам апостол не подав навіть приводу для підозри в гріхові чи гордуванні, а, навпаки, - виявив надмірну шанобливість до свого Господа і виказав до Вчителя ставлення, належне рабові 

й учневі. Коли побачив, що Той, Хто був для нього і всіх Богом, і Господом, і Царем, і Владикою, і Учителем, і Спасителем, підперезався рушником, як прислужник, і бажає обмити йому ноги, одразу ж, неначе збагнувши власну недостойність і вражений величчю Того, Хто наблизився до нього, скрикнув: Господи, Ти мені миєш ноги ? І додав: Не митимеш мої ноги повік (Йо. 14, 6), А на це отримує попередження, що коли б одразу не усвідомив істини слів Господа і не поспішив послухом спокутувати спротив, то йому не вистачило б ні власних заслуг, ні похвал від Господа, ні дарів, ні обіцянок, ні самого об'явлення Бога Отця про благовоління до єдинородного Сина, щоб отримати прощення за свій непослух.

8. Якщо б я спробував викласти все те, що знаходжу в Старому і Новому Завітах, то ледве чи вистачило б мені часу на оповідь. Уже коли доходжу до самих висловлювань Господа нашого Ісуса Христа в Євангелії, де Він говорить про свій намір судити живих і мертвих, які для істинно віруючого є достовірніші від усяких історій і доказів, довідуюся з них, наскільки необхідним для нас усіх є послух Богові. Але жодного разу не бачив я прикладу, щоб був помилуваний нерозкаяний у непослухові. Хіба дають бодай малесенький привід для двозначного тлумачення такі відкриті, виразні й рішучі слова: Небо, - каже, - й земля проминеться, але не минуться слова Мої (Мт. 24. 35). Не можна знайти в цих словах двозначности, і не лишають вони жодного місця кривим мудруванням. Він не сказав: ці чи инші, а: слова Мої, тобто всі, цілковито всі, не проминуть. Бо написано: Вірний Господь у всіх словах Своїх (Пс. 145, 13): чи Він щось забороняє, чи наказує, чи обіцяє, чи погрожує, чи дозволяє. Бо однаково карає як за злі вчинки, так і за невиконання добрих діл.

Для душі, не зовсім спотвореної невірством, доволі доказів і прикладів, навіть вистачило б і того, що сказано було про суд над Петром. Бо не вчинив він нічого забороненого, не полишив виконання якогось наказу, за що його можна було б звинуватити в недбальстві чи зневазі. Він лишень не погодився прийняти служіння й пошану від Володаря, тому отримав таке попередження про кару, якої не уникнув би, коли б не поспішив випередити гнів Господа і негайно не виправився. Попри те, добрий і милосердний Бог, будучи довготерпеливим, виявляє до нас прихильність, і то досить часто, у різних ситуаціях, щоб душа, спонукувана і сповнена численністю та повсякчасністю благодіянь, врешті змогла відкинути давню звичку до беззаконня.

Тепер необхідно згадати про тих, що в день великого і страшного Суду стануть ліворуч від Господа нашого Ісуса Христа. Саме до них промовляв Той, Хто отримав від Отця владу чинити суд і прийшов освітити сховане в темряві, виявити задуми сердець: Відійдіть від мене, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволу і ангелам його (Мт. 25, 41). І пояснив причину цього: Бо не тому, що ви, - каже, - вбивали, чинили і розпусту, обманювали, кривдили будь-кого чи чинили щось заборонене, хоча б і незначне. Але чому? Бо занедбали добрі діла. Я був голодний, - каже, - / ви не нагодували Мене; Я був  спраглий, і не напоїли Мене; Я був чужинцем, і не прийняли Мене; Я був роздягнутий, і не одягнули Мене; Я був недужий і у в 'язниці, і не відвідали Мене (Мт. 25, 42-43).

Пізнавши все це з богонатхненного Писання за ласкою доброго Бога, Котрий хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини, й осягнувши жахливу причину такої великої суперечносте багатьох християн поміж собою і спротиву заповідям Господа нашого Ісуса Христа, я переконався, що за таке беззаконня чекає грішників страшний суд. Я збагнув, що всякий непослух Божому судові карається однаково. До того ще й усвідомив я, яким страшним є суд над тими, котрі не згрішили, а лише потрапили під гнів Божий, тому що не виявили доброї ревности до тих, які згрішили і часто не усвідомлювали гріха. І вирішив я по тому, хоча й пізно (через те, що постійно очікував тих, які обрали таку саму боротьбу за побожність, і не покладався на себе самого), зібрати з богонатхненного Писання те, що Богові не миле і те, в чому Його уподобання.

Зробив це я на спільне прохання і для допомоги тим, котрі обстоюють побожність, щоб ми, відкинувши звичку власних пожадань і людських звичаїв, удостоїлися за ласкою Господа нашого Ісуса Христа і за повчанням святого Духа чинити за Євангелієм блаженного Бога Ісуса Христа, Господа нашого, і жити так, щоб йому догодити. Щоб, старанно уникаючи заборонених речей чи заповзято виконуючи наказане, отримали ми в майбутньому віці безсмертя й уникнули гніву, що очікує синів непослуху. Щоб ми були гідні віднайти вічне життя і Царство Небесне, обіцяне Господом Ісусом Христом усім, хто зберігає Завіт Його і пам 'ятає про заповіді Його, щоб їх виконувати (Пс. 103, 18). Пам'ятаючи про слова апостола: Бо в Христі нічого не важить ні обрізання, ні необрізання, а тільки віра, що діє через любов (Гал. 5, 6), я визнав за необхідне спершу викласти основи здорової віри й побожні думки про Отця і Сина і Святого Духа, а потім додати моральні настанови.

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!