Гомілії - Передмова

Повернутися до змісту книги "Святий Василій Великий. Гомілії"

Історія Церков у Європі свідчить, що християнство від найдавніших часів характеризувалося єдністю в різноманітті, а "послання Апостолів" (пор. 2 Кор. 9, 11-14) і Отців Церкви, зокрема Василія Великого, демонструють дуже тісні, братерські зв'язки між Церквами, що зберігали повну єдність віри, водночас навзаєм шануючи свою специфіку й ідентичність. В Україні є багато прикладів чудової співпраці й взаємопроникнення візантійської і латинської культур. Один із таких ~ знаменних прикладів - збудований у XI ст. собор святої Софії в Києві, що всередині оздоблений мозаїками й фресками у візантійському стилі з грецькими написами, а зовні прикрашений численними деталями, характерними для стилю бароко. Таке поєднання перетворило собор на витвір непересічної мистецької вартости. Це не єдиний приклад, що свідчить про творче взаємозбагачення двох церковних традицій. З цього погляду Україна, що розташована на стику східного й західного християнства, - особливий регіон взаємопроникнення візантійської і латинської традицій, що творить його специфіку й культурне багатство. Це місце, в якому відбувався й надалі відбувається синтез людських зусиль, джерелом натхнення для яких є спадщина двох вагомих християнських традицій. З цього погляду літературна спадщина Василія Великого містить у собі величезний екуменічний потенціял, потенціял толерантности. Це незвичайне посланництво, свідчення неподільної і відкритої Церкви, зрозуміле для всіх, незалежно від їхньої конфесійної приналежности. 

Творчість Василія належить до класичних творів християнського богослов'я, а її зміст залишається актуальним і в наш час. Тому, звертаючись сьогодні до спадщини цього ранньохристиянського письменника, що творив у часах, коли Церква після трьох століть переслідувань здобула свободу, маємо змогу побачити, які богословські й моральні ідеї й шляхи пропонує автор у контексті нової політично-історичної ситуації. Нині Церкви Центральної та Східної Європи, після періоду переслідувань, також перебувають у пошуку богословської концепції, в а також духовних вартостей, які б допомогли їм стати достовірними, правдивими свідками Євангелія. Здається, що гомілії святого Василія можуть дуже допомогти в цьому.

Життя і діяльність Василія Великого

Святий Василій народився 330 року в Неокесарії Понтійській. Походив зі щиро християнської родини: його дідусь по лінії батька був мучеником за віру, бабу, батька (Василія), матір Емелію, братів Григорія й Петра, а також сестру Макрину проголосили святими. їхня родина, що належала до суспільної еліти того часу, розуміла вартість і потребу освіти. Василій спочатку навчався в Неокесарії під керівництвом свого батька, що викладав риторику, а згодом - в Кесарії Кападокійській, у Константинополі й, близько п'яти років, - в Атенах. Там він заприязнився з Григорієм із Назіянзу (Григорієм Богословом). У цих містах він також ґрунтовно вивчив грецьку й елліністичну філософію, зокрема платонізм, неоплатонізм і стоїцизм. Крім того, тут Василій добре засвоїв науку християнства. Переживання, пов'язані зі смертю його брата, й розпач матері вплинули на важливі життєві рішення Василія. Після закінчення навчання він приймає хрещення і починає думати про чернече життя. У той час Василій зближується з Євстахієм зі Себасти та його монастичною спільнотою, яка, щоправда, перебуває під впливом енкратизму (прихильники суворого аскетизму, витвореного на основі юдейсько-християнських традицій, та гностицизму). Через це Василій ставився до нього доволі стримано. Він насамперед старався пізнати й глибше зрозуміти принципи монастичного життя, що тоді існували. З цією метою вирушає до Єгипту, Палестини й Сирії, щоби безпосередньо познайомитися з дуже поширеним тоді явищем еремітизму й монастицизму. Там Василій налагоджує зв'язки з еремітами й кеновітами, знайомиться з принципами їхніх організацій, дисципліни, вивчає їхні правила та набуває досвіду, живучи разом з ними. Після повернення він покидає суспільне життя й оселяється в родинному маєтку в Аннесі. Тут разом із родиною та приятелями пробує займатися монастичною аскезою. У 364 році його висвячують на священика, а в 370 році - на єпископа Кесарії й митрополита Кападокії. Близько 373 року Василій стає моральним провідником східного єпископату. Як єпископ у своїх виступах і в письмових творах, в проповідях і гоміліях порушує догматичні й моральні теми. Оскільки деякі єпископи та инші особи виявляли прихильність до енкратизму, аріянізму й неосабеліанізму (модалізму), Василій опрацював і видав для вірних моральні правила, а згодом догматичні трактати, наприклад: "Про Пресвяту Тройцю", "Про Святого Духа". Крім того, він писав про аскетизм та монаше життя, Особливо важливі два види його правил для ченців: "Правила, викладені грунтовно" (часто їх називають "Довші правила" або "Великі правила"), що нараховують 55 вказівок, і "Глави правил, викладені стисло", що складаються з 318 правил. Хоча ці твори й називаються правилами, але вони, однак, не є системним кодексом правил для монахів-василіян. 

Непересічність єпископа з Кесарії стає ще очевиднішою, якщо взяти до уваги ширший контекст ситуації Церкви в IV столітті. Після трьохсот років переслідувань християнство разом зі свободою отримало численні права й привілеї. Це спричинило масовий приплив людей до Церкви, однак, на жаль, здебільшого без належної попередньої підготовки. Внаслідок цього люди почали менш суворо дотримуватися християнських звичаїв, правил повсякденного життя, через що певною мірою знизився рівень моральности. В цей критичний момент діяльність Василія Великого була скерована на те, щоби побороти такий стан. А робив він це, закликаючи людей до справжнього євангельського життя. У задумах єпископа з Кесарії повернення до євангельського радикалізму мало набути характеру широкого християнського руху.

Творець нової форми монастирського життя

Єпископська й письменницька діяльність Василія мала великий вплив на активізацію й розвиток християнського життя, зокрема монастичного, насамперед на Сході, а згодом і на Заході. У своїх повчаннях він наголошував на тому, що всі групи християн однаковою мірою зобов'язані жити згідно з Божими заповідями, і всі, без винятку, покликані до досконалости. Духовному життю Василій дав солідний біблійний та філософський доктринальний фундамент. З елліністичної спадщини він узяв усе, що було в ній цінного і не суперечило науці Христа й Церкви. А монастичному життю, яке вже існувало в східній частині Малої Азії, надав нового характеру. Зокрема, він запропонував інтегральне поєднання контемпляційного життя з апостольською діяльністю. Завдяки ґрунтовним знанням, глибокому й всебічному вивченню Святого Письма, а також умінню виголошувати влучні повчання він здобув величезний авторитет серед сучасників. На відміну від правил Пахомія та його стилю чернечого життя, Василій пропонує життя в значно менших спільнотах (кількадесят осіб). Його наука відзначається розсудливістю, поміркованістю, розумінням щодо инших. Натомість Пахомій був ригористичнішим і формальнішим. Василій заохочує до харитативної діяльносте задля вбогих.

Творчість Василія в контексті инших кападокійських Отців Церкви

Святий Василій разом із Григорієм з Ниси та Григорієм із Назіянзу складають "трійцю великих кападокійських Отців Церкви". Найстаршим з-поміж них був Василій. Надзвичайно промовистим є зіставлення їхніх імен і дат: усі вони народилися в 330-350 роках, усі жили в той самий час і мали неабиякий вплив один на одного, у результаті чого утворили дуже характерну групу; усі троє постають як високоосвічені богослови, великі й сильні особистості. Долі їхні виразно індивідуальні, але мають дуже багато спільних рис, через що можна говорити про їхній певний спільний портрет. Усі троє походять зі щиро християнських родин. Свята бабуся, святі батьки, а також особи, з якими вони мали зв'язки, формували особливу атмосферу, в якій народжувалися й виростали діти. Головним елементом, що формував цю атмосферу, була глибока побожність. Ця риса проявлялася в частій молитві, розважаннях Святого Письма, в підпорядкуванні в житті волі Божій. Молитва була постійною складовою частиною дня. Григорій згадує, що молилися, "встаючи з ліжка, розпочинаючи працю, сідаючи до трапези чи встаючи від неї, йдучи на спочинок". Найчастіше промовляли уривки Псалмів. Той самий Григорій згадує, що з дитинства мати "годувала" їх біблійними історіями. У дорослому віці справи віри стали предметом довгих родинних розмов. Деякі з них було записано, й вони увійшли до богословської літератури. У такий спосіб передавалася віра. Саме завдяки цьому єпископ Василій міг пізніше сказати: "Поняття Бога я перейняв від моєї побожної матері й бабусі Макрини. Я зберіг його без змін і дбав про його поглиблення. А коли здобув знання й став цілком свідомою людиною, то тільки вдосконалював ті принципи віри, які вони мені передали". Глибока віра батьків знаходила вираз у шляхетному й жертовному житті задля ближніх. Пізніше приятель Василія скаже про нього, що доброчинний приклад шляхетного життя він узяв з дому, бо на таке життя "дивився від найранніших літ". Той самий автор згадує, що Емелію та Василія Старшого "шанували", а "годування жебраків, надання притулку чужим, самообмеження, віддавання Богові податку з маєтку - про що мало хто тоді дбав" (Григорій з Назіянзу) - було для них чимось природним. Цей приклад згодом дасть плоди. Василій стане одним із найбільших впроваджувачів багатьох харитативних ініціятив у життя. Григорій з Ниси, який був рідним братом Василія, водночас уважав його "своїм учителем і батьком", а також називав його ''чудом цілого світу і правзірцем філософа". Натомість Григорій із Назіянзу був одним із найближчих приятелів Василія ще з часів навчання в Атенах. Вплив Василія на инших кападокійських Отців Церкви був дуже великим, хоча всіх трьох Церква проголосила святими, а їхню діяльність називають золотим періодом в історії Церкви. Василія характеризують як видатного церковного політика, захисника правовірности та душпастиря. Григорія з Ниси вважають богословом, а Григорія з Назіянзу називають містиком. Наступні покоління визнали Василія винятковою постаттю через його особисту святість і душпастирську діяльність, що охоплювала дуже багато аспектів. Зокрема, до неї належить його письменницька творчість, а саме - догматичні й аскетичні твори, гомілії, листи, а також суспільно-харитативна активність. У кожній із названих форм його діяльности проявлялися специфічні риси його духовного образу.

Твори Василія Великого

Історія творів Василія була довготривалим процесом, він створював їх не в тиші келії, а поступово, в міру здобування досвіду. Василій був уважним спостерігачем і реагував на конкретні справи, що відбувалися навколо, потім, з плином часу, доповнював написане новими сюжетними лініями, темами й думками. Зібрання творів, як це випливає з дослідження Й. Грібомонта, формувалося у кілька етапів.

Першим твором Василія були "Моральні правила", написані близько 360 року, коли він разом із Григорієм із Назіянзу перебував у понтійській пустелі. Твір складається з 80 правил. Перші з-поміж них розповідають про навернення й покуту, а останні - про поєднання з Богом, об'єднуючи в такий спосіб два протилежні моменти духовного життя. Близько 377 року Василій об'єднав "Моральні правила" зі вступами та "Великим Аскетіконом" і видав як одну збірку під назвою "Нарис аскези" та надіслав її ченцям у Понті, до яких не міг приїхати.

Таким чином аскетичні твори Василія охоплюють писання, що з'являлися з-під його пера протягом кількох десятків років, зокрема твори, написані під час його перебування над рікою Ірис близько 360 року, тобто після закінчення навчання й подорожей. Натомість "Великий Аскетікон", який Василій закінчив писати в останніх роках життя, містить зріле богослов'я духовного життя, що з часом поширюється на цілий християнський Схід.

Ідеал християнина, який Василій зобразив в аскетичних творах, - це людина, вільна від гріха, духовно зріла, цілісна, що живе згідно із заповідями, вміє молитися, обожествлена, з'єднана з Богом. В основі такого стилю життя лежить момент усвідомлення власної гріховности, а після цього - сильне прагнення звільнитися з такого стану. Відкинення гріха, відмежування від нього, згідно з доктриною Василія Великого, є зворотним моментом зміни, що триває й оновлюється протягом усього життя та метою якої є поєднання з Богом.

Василій застерігає від крайнощів. Небезпечним є надмірний спіритуалізм, як також завелика увага до тілесного виміру життя. Він віддає перевагу розумній стриманості та збереженню відповідних пропорцій.

У творах суто догматичного характеру, до яких належить глобально "Відповідь на апологію безбожного Евномія" , Василій порушує питання співіснування з Отцем Божого Сина і Святого Духа, протиставляючи цю проблему аріянській доктрині Евномія з Кизіроса, який твердив, що Син не подібний на Отця. Василій першим дає означення Пресвятій Тройці - єдина природа, три особи. У "Трактаті про Святого Духа", що написаний близько 375 року, він виступає як захисник божественносте Святого Духа від прихильників Македонія і вводить тлумачення нової доксології - "Слава Отцю і Сину, і Святому Духові", - впроваджуючи її до Літургії, щоб таким чином підкреслити рівність Осіб Превятої Тройці.

Листи Василія є своєрідним щоденником його переживань і життєвого досвіду. Завдяки своєму особистішому характерові вони представляють автора в контексті суспільно-політичних і церковних подій того часу. Збереглося 365 листів. Багато з них викликають сумніви щодо їхньої автентичности, однак є надзвичайно цінним джерелом для пізнання історії Церкви в IV столітті. їх вважають шедеврами християнської епістолографії. Листи Василія дуже різноманітні за своєю формою. їх можна поділити на: догматичні, канонічні, пастирські, моральні, аскетичні, ті, в яких висловлено співчуття, та ті, метою яких є певне втручання. У всіх них Василій виступає як розсудливий провідник і порадник, як людина, що мислить надзвичайно масштабно.

Гомілії і проповіді Василія вражають ясністю думки, глибоким знанням, сугестивним стилем і пристрасною вірою при одночасному збереженні життєвого реалізму. "Гомілії на Гексамерон" (шість днів сотворення), або "Бесіди на Шестоднев", що базуються на прологу до Книги Буття, зображають красу природи та всемогутність і доброту Бога. Автор дуже майстерно переплітає моральні мотиви з похвалою мудрости Творця. Ці гомілії були надзвичайно популярними з огляду на недосяжну майстерність їх риторичного стилю.

Гомілії і проповіді святого Василія належать до найкращих текстів, що їх було написано на тему щоденного життя, за всю історію Церкви. Великий проповідник виголошував їх з різних нагод. Кілька з них він виголосив з нагоди празників і на честь мучеників. Імпульсом висловитися на актуальні теми були події, які спостерігав, і дуже пластично, з використанням правил риторики, зображав. Він знав силу пристрастей, з якими людина намагається боротися. Через гомілії Василій звертається до вірних, щоби застерегти їх від згубних наслідків зла й гріха ("Про заздрість").

Слова Василія часто безжалісні: "Чим, людино, ти відрізняєшся від тварин?" ("Про п'яниць"). Василій не шкодує різких слів, щоби затаврувати погану поведінку, нерозривно пов'язану з розбурханням і посиленням прагнень, що нищать людську гідність ("Про гнівливих"). Проповіді Василія, виголошені понад тисячу шістсот років тому, зовсім не втратили своєї актуальности. Проблема надалі залишається в серці людини і в середовищі тих, хто вірує. Гомілії і проповіді тільки відкривають перед нами ті недуги, що існують в самій людині та були в лоні давньої Церкви. Це не критика поганського світу. То християни піддавалися злу і своєю поведінкою викликали відразу в инших. У гоміліях заторкуються в багатьох н вимірах актуальні проблеми Церкви, з якими треба постійно  боротися. Потрібно також у рамках відповідальности за життя свого середовища уважно стежити за всіма знаками, що свідчать про появу загрози як у родині, так серед сусідів чи в місцях праці. Християнин повинен знати, яким є рівень загрози і - наскільки це від нього залежить, - повинен дистанціюватися від тих, які починають заплутуватися в гріхах. Важливого є часта й публічна молитва, що не тільки шукає підтримки й допомоги в Бога, але й показує всьому суспільству ту загрозу, з якою воно має справу. Така молитва - не таврування поневолених гріхом, а рука, простягнута до Бога і в їхній бік, готова допомогти, якщо тільки вони самі зроблять один крок назустріч тим, хто хоче їм допомогти ("Про віру").

Святий Василій Великий у своїх проповідях наголошує на спасенному впливі посту на тіло й душу людини. Нагадує про те, що постити лікарі рекомендують хворим, а організм, який задовольняється поміркованим і легким харчуванням, легше уникає хвороб, ніж перевантажений багатьма вишуканими стравами, яких навіть не може належним чином перетравити. Використовуючи цей засіб у боротьбі з гріхом, треба, однак, мати добрий настрій і постити з усмішкою, без штучної пози великого аскета ("Про піст"). Василій торкається також проблеми існування зла, ставлячи запитання: "Чому добрий Бог дозволяє існувати злу? Чому людина грішить?". Василій не міг уникнути цих питань і пошуків відповідей на них, хоча б часткових, у своїх гоміліях. Твори, які відібрано для цього тому, є прикладом спроб пояснити, зрозуміти проблему зла. На них помітний відбиток притаманної не тільки думці Отців Церкви подвійної спадщини: філософської і біблійної, та водночас вони мають оборонний характер, відбиваючи атаки инших систем релігійної думки на християнство ("Про те, що Бог не є винуватцем зла").

У теорії Василій проголошував рівні права всіх людей на земні багатства, Він виразно заперечував, що приватна власність є природним правом, вважаючи, що її джерелами є пожадливість окремих осіб, які захопили для себе частину того, що Бог сотворив як спільне для всіх людей. Однак він не робив спроб змінити ту суспільну нерівність, що існувала ("Проти багатих").

Письменницька спадщина ранньохристиянської доби має виняткове значення з огляду на її часову близькість до апостольського періоду. Вчення, яке проголошували Отці Церкви, було живим продовженням євангельських подій. Церква постійно використовує патристичну творчість, оскільки переконана, що завдяки цьому зможе успішніше здійснювати своє посланництво. Твори Отців Церкви, у тому числі святого Василія Великого, - це скарбниця мудрости, що надихала на богословські роздуми цілі покоління християн і стала на довгі віки скарбом усієї Церкви, як Східної, так і Західної. Зміст творів ранньохристиянських авторів характеризується особливою турботою про вірність євангельським ідеалам. Вивчення творів Отців Церкви в сучасності може допомогти віднайти дороги до віднови християнства, а також стати справжньою школою зрілого духовного життя.

Актуальність змісту гомілій та інших творів св. Василія Великого

Антропологія, представлена в гоміліях і  "словах" Василія, наскрізь біблійна. Иноді це коментарі до цілих фрагментів, що стосуються порушеного питання й розміщені один біля одного для зіставлення. Иншого разу їх вплетено в роздуми єпископа з Кесарії. Завдяки своєму біблійному характерові гомілії витримали випробування часом і нині можуть служити для ліпшого зрозуміння основ духовного життя.

Будь-яка участь у зовнішньому, що є виразом любови, мусить бути проникнута пам'яттю про Бога. Відчуття Божої присутности не вириває людину з конкретних реалій сучасного їй життя, а допомагає творчо перетворювати дійсність, згідно з Ц духом заповідей. Зрілий християнин добре ставиться і до тих, з ким він у приязних стосунках, і до тих, хто налаштований до  нього неприхильно. Справжня любов не перекреслює иншу людину навіть тоді, коли вона робить помилки. Зрілість життя виявляється у відкритості, готовності до діялогу та вмінні відрізняти важливі справи від другорядних.

Заглиблення в богословську спадщину Церкви незаперечно доводить вплив творів Василія на розвиток богословської думки. Його письменницький доробок було долучено до літургічної традиції Церкви, і він до цього часу формує життя багатьох поколінь вірних. Василій належить до грона тих святих, яких завдяки їхнім творам, діяльності й святості життя назвали Великими. Отож, цілком обґрунтованою видається спроба повернутися до творів ранньохристиянських авторів, що дає нам змогу ознайомитися з їхніми поглядами. Нове прочитання творів, що написані кільканадцять століть тому, буде для нас не тільки цікавою дослідницькою пригодою, а й допоможе нам глибше зрозуміти суть християнського життя.

Перший переклад творів Василія українською мовою зробив Митрополит Андрей Шептицький у 1929 році ("Аскетичні Твори св. Отця нашого Василія Великого", Андрій Шептицький, Львів, 1929). У 1958 році група авторів, до якої входили Чепіль, Когут, Дорожинський, Фединяк, переклала проповіді Василія Великого ("Науки св. Василія Великого для народу", Й. Чепіль, М. Когут, Д. Дорожинський, С. Фединяк, Ґлен-Ков, 1958). Пізніше, у 1964 році, Фединяк переклав вибрані листи св. Василія ("Вибрані листи св. Василія Великого", укр. пер. С. Фединяк, Нью-Йорк, 1964).

У пропонованому виданні текст перекладено з грецької мови за виданням Раtгоlоgiae cursus completes. Series Graeca I-CLXI, вид. J.P.Migne, Paris 1857-66.

о. др. Стефан Батрух

[ Cкачати книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

[ Купити книгу: "Святий Василій Великий. Гомілії" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!