 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Бакіта розповідає про своє життя Живим свідченням про життєву дорогу сестри Йозефіни Бакіти стала промова Святішого Отця Івана Павла II, яку він виголосив 17 травня 1992 року у Римі, під час беатифікації сестри Йозефіни, й 10 лютого 1993 року у Хартумі, під час своєї десятої апостольської подорожі до Африки. Нижче приводиться текст промови, яка й сьогодні передає нам актуальне життєве послання цієї незвичайної Блаженної з Судану.
Блаженна Йозефіна Бакіта є особливим свідком отцівської любові Бога й виразним знаком постійної актуальності євангелійних благословенств. Народжена в Судані у 1869 році, ще в ранньому дитинстві викрадена невільниками, вона постійно виставлялася на продаж на ринках Африки, зазнавала гіркоти неволі, яка залишила на її тілі глибокі сліди людської жорстокості. Незважаючи на цей болісний досвід, вона зберегла праведність і надію. «Як невільниця, я ніколи не впадала у розпач, - говорила вона пізніше, - бо в душі відчувала таємничу силу, яка мене підтримувала». Ім'я Бакіта, дане їй торговцями, значить «щаслива», й саме такою вона стала за волею Бога, Господа всякої потіхи, який завжди йшов поряд і вів її за руку. Завдяки таємничому розпорядженню Божого Провидіння Бакіта потрапила до Венеції, де дуже швидко відкрилася для діяння благодаті. Хрищення, а через кілька років - обіти у Згромадженні Дочок Милосердя Каносіянок були логічним завершенням віднайдення скарбу Євангелії, для якої Бакіта присвятила все своє життя, відмовляючись - уже як вільна людина - від повернення на рідну землю. Як і Магдалена Каноська, вона прагнула жити тільки для Бога і з героїчною витривалістю, покорою й довір'ям вірно йшла дорогою найдосконалішої любові. Її віра була незламною, полум'яною. «Якби ви знали, яка це радість -пізнати Бога!» - говорила вона часто. Нова блаженна прожила у Згромадженні Дочок Милосердя 51 рік, керуючись покірністю у щоденній праці, послушній і непомітній, але багатій на правдиву любов і молитву. Мешканці Скіо, де вона прожила майже весь час, глибоко переконалися у тому, що їх «мати-чорнявка» - як вони її називали - це особистість, повна незвичайної і захоплюючої внутрішньої сили, багатство якої виявляється у дарі самої себе. Її життя пройшло серед неустанної молитви за місію, у вірній любові, покірній і героїчній, яка дозволила їй жити свободою дітей Божих і поширювати її навколо себе. У наш час, коли невгамовне прагнення влади, грошей, споживання породжує так багато недовір'я, насилля й самотності, Бог ще раз дарує нам Бакіту, як сестру усіх людей, щоб вона могла нам вказати таємницю справжнього щастя: євангелійні благословенства, Бакіта дарує нам звернення героїчної доброти, яке є образом милосердя небесного Отця. Вона залишає нам свідчення євангелійного поєднання й вибачення, яке, безсумнівно, стане джерелом втіхи для християн її країни, Судану, котрі також переживають багатолітній конфлікт - причину багатьох жертв. Їх вірність та їх надія для всієї Церкви є приводом для того, щоб замислитись і висловити слова вдячності. У дні великих нещасть сестра Бакіта веде їх дорогою наслідування Христа, щораз глибшого християнського життя і незламної прив'язаності до Церкви. Сьогодні з гарячим закликом я ще раз звертаюся до відповідальних за долю Судану, щоб вони прагнули досягнути ідеалів миру й об'єднання, які проголошують; щоб гарантували повагу основних прав людини, - особливо право на свободу релігії, - нікого не дискримінуючи з етнічної чи релігійної точки зору. Джерелом глибокого занепокоєння є доля сотень тисяч вихідців з південних регіонів країни, через війну змушених покинути власне житло й місце роботи; останнім часом їх навіть вигнали з таборів, які були для них хоч якоюсь формою допомоги, й перевезли в пустельні зони, куди заборонено доступ навіть машинам міжнародних організацій з гуманітарною допомогою. Ми не можемо залишатися байдужими до їх трагічної долі. Я наполегливо прошу міжнародні гуманітарні установи продовжувати нести допомогу потребуючим, допомогу спасенну й необхідну. Вітаючи делегацію Церкви Судану, присутню на святі, я з любов'ю, супроводженою молитвою, думаю про всю Церкву цієї країни: про єпископів, єпархіяльне й місійне духовенство, а також про катехистів, жертовних і необхідних співпрацівників у ділі поширення Божої правди, слова і любові. Мешканці Судану займають постійне місце у моєму серці і в моїй молитві: я довіряю їх заступництву нової блаженної - Йозефіни Бакіти. (з гоміліії Святішого Отця Івана Павла II, проголошеної на площі св. Петра 17 травня 1992року, з нагоди беатифікації с. Йозефіни Бакіти)
[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ] [ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
