 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Бакіта розповідає про своє життя Серце Йозефіни було переповнене місійним духом. Щоб реалізувати свій місійний неспокій, вона насамперед намагалася робити добрі діла й ставитися до інших сердечно, а з любові до Бога виконувати все те, що їй доручали. Під час свого перебування у катехуменаті вона навчилася тонкого мистецтва вишивки на полотні та виконання декоративних виробів з відомими венеційськими перлинами. Коли ж її перевели до Скіо, її обов'язком стала праця на кухні, у яку вона вкладала всю свою енергію і розум, щоб виконувати це завдання якнайкраще. Сила й розум, однак, не могли би зайти далеко, якби серце не прийняло цієї завжди тяжкої і втомливої праці. Ще живуть сестри і вихованки, які підтверджують, що своєю їжею вона могла задовільнити навіть студенток з інтернату, й цього уже було досить, щоб визнати за кухаркою великі здібності. Крім роботи на кухні, вона повинна була взяти на свої плечі ще один обов'язок. Під час війни 1914-1918 років кількість сестер і вихованок у Мірано Венето значно зменшилася, й тим, хто залишився, прийшлося зайнятися й іншими справами.
Сестра Бакіта отримала радісне завдання опікуватися ризницею, де вона зразу ж почула себе, як вдома, бо й так значну частину свого часу проводила у присутності свого доброго Господа. З тих часів збереглося свідчення отця капуцина Бартоломео Чезаретті (1877-1970 pp.), капелана військового госпіталя № 55, який розмістився у Інституті Сестер Каносіянок у Скіо. Отець Бартоломео до 18 січня 1919 року виконував одночасно функції капелана у церкві сестер. У той період «я близько познайомився з однією африканською сестрою, яку всі називали «сестрою-чорнявкою». Вона була завжди покірна і проста. Одним з її занять був догляд за ризницею. Точність і акуратність Бакіти у цій роботі передавали її велику віру у Євхаристію. З великим задоволенням і радістю вона готувала престол та святі предмети для служби. Часто про себе Бакіта промовляла слова, які розкривали її віру й закликали до доброти і довір'я до Бога. «Мій Пан, мій Господь», - повторювала вона з такою глибиною, що цими словами завоювала навіть загрубілі душі солдат». У своїй розповіді отець Бартоломео описує також і келії сестер-каносіянок. «Я відзначив їх надзвичайну бідність. У кожній кімнаті стояло дерев'яне ліжко з солом'яним матрасом, стілець і маленький столик; на одній зі стін - невеличка ікона Пречистої Діви і розп'яття. Келія сестри Йозефіни буде ще біднішою від інших, бо, не займаючись школою, вона не мала ані ручок, ані книжок». Сестра Йозефіна ніколи не губила часу, й навіть офіцери відмітили цю особливість. А вона на це часто відповідала: «Так же й Ісус працював». Тільки у рухах вона була досить повільною, але це їй зовсім не перешкоджало. «Більше того, вона часто сама викликалася на заміну сестрам» (Зібр. док. 36.68). Незабаром Бакіта отримала нове завдання, яке вимагало у неї постійної пильної уваги: вона почала працювати при дверях. Коли рано-вранці дівчатка-школярки побачили сестру Йозефіну, у них вирвалися слова задоволення: «Сестра-чорнявка при дверях? Блаженна Господа, як добре !». Звичайно, нечасто при дверях італійської школи можна було побачити африканську сестру. Але сестра Бакіта виконувала усі завдання з такою любов'ю, що підіймалася у них до найвищих вершин служіння. До ясел дітей приводили їх матері, які, тут же знайшовши з Бакітою спільну мову, шукали найменшого приводу, щоб обмінятися з нею бодай словом. Зі свого боку, Йозефіна не шкодувала ні часу, ані жертв, тільки щоб усіх задовільнити. Яка чудова людина! Йозефіна володіла даром духовного притягання, бо прикрашала кожне своє слово й діло бальзамом молитви і жертовності. Такою була таємниця її популярності у Скіо та за його межами.
[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ] [ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
