Частина третя. Свято закінчилось не для всіх

З книги Бакіта розповідає про своє життя

На святкуванні, разом з жінкою та дітьми, був також і пан Іллюмінато Кеккіні. Як добрий християнин, він залишив Бакіту з іншими, а пізніше запросив її до себе додому - щоб мати повністю для себе і для своєї сім'ї.

Це велике свято щирих почуттів та великої гостинності багаторазово повторювалося, а часом тривало навіть кілька днів.

Більше того, добре знаючи закони Інституту, пан Кеккіні передбачав, що через рік після Хрищення Йозефіна охоче й за власним бажанням прийме щиру пропозицію увійти до його сім'ї і стати її повноправним членом.

Дружина й діти були з цього дуже задоволені.

Здавалося, все йшло згідно плану, звичайно, з їх точки зору. Але по-іншому все виглядало з боку Йозефіни, яка, подякувавши за такий великий дар, рішуче відмовилася від нього.

Чому?

Тому що події випередила єдино правдива й важлива Постать.

Неофітка у глибині душі, як ніколи, відчувала виразний заклик, який заявив про себе з самого дня її хрищення. Заклик, який після свого втілення стане вінцем для всього «вищого життя», для якого Бог її вибрав.

Йозефіна Бакіта гаряче прагнула стати Дочкою Милосердя. Настоятелька Генерального Дому Дочок Милосердя, мати Анна Превіталі (1829-1897 pp.), позитивно відповіла на прохання про вступ молодої африканки до Згромадження.

Після закінчення етапу новіціяту Йозефіна Бакіта була прийнята до грона членів Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок, складаючи, 8 грудня 1896 року, обіти у Генеральному Домі в Вероні, де жила і померла Засновниця Спільноти - Магдалена Каноська.

Одного разу, на запитання про причини свого вибору, Бакіта, склавши руки й підводячи погляд до неба, відповіла: «За натхненням Господнім» (Зібр. док. 174.379).

- А як ти до цього прийшла?

- Не знаю — все бо вчинив Він (Док. 42).

Так Йозефіна повністю віддається волі свого доброго Господа...

Через якийсь час з Венеції Бакіту перевели до Скіо.

Будучи дуже вразливою, молода сестра не могла без жалю залишити Дім, який став їй по-справжньому рідним. З повними сліз очима вона окинула поглядом велике Розп'яття вітальні, з якого набиралася сил, щоб вистояти перед настирливістю пані Мікелі та безвтішним плачем улюбленої Мімміни.

Востаннє вона увійшла до церкви, поцілувала христильницю, повторюючи при цьому зворушливі слова: «Тут я стала справжньою Божою дитиною» (Зібр. док. 10.24).

Наостанок, ніжно й зі вдячністю пригорнувши сестер, особливо настоятельку сестру Фабретті, свою «духовну матір», лагідна сестра виїхала з вірою у те, що добрий Бог, який керував кожним її кроком аж до цього дня, буде з нею також і в майбутньому.

І цього їй було досить.

[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!