Частина третя. Християнка, сама не знаючи цього

З книги Бакіта розповідає про своє життя

Як хочеться глибше довідатися про Бакіту, про її життя, дізнатися, якою вона була, коли ще «не знала Бога», як вона сама любила говорити.

Перед нами постає дівчинка, яка, споглядаючи чудові явища природи, запитувала у себе: «Хто ж господар усіх цих красот?». Й визнавала, що «відчувала величезне бажання пізнати, побачити Його, й виявити Йому свою шану».

Святий Августин витлумачив би це так: «Ти б Його не шукала, якби уже не носила у собі».

Бакіта не мала потреби вдаватися на пошуки Бога, бо Він уже перебував у її серці.

Доказом цього є її особисті свідчення про дотримання святого закону, який Бог з любов'ю «власноручно» виводить у серцях усіх людей (див. Єр 31, 33)•

Бакіта ніколи не присвоювала собі речей господарів, навіть коли голодувала. Вона виконувала свої обов'язки невільниці, намагаючись бути завжди покірною.

Неволя Бакіти розпочалася актом великого послуху своїм грабіжникам.

«Я покірно виконала їх волю, як часто це робила зі своєю мамою».

Таку ж героїчну покірність вона виявляла під час настирливої трьохденної муки - викручування грудей. Біль був таким сильним, що Бакіта втратила навіть свідомість (Зібр. док. 92, 190). «Хоча мене й покинули сили, але коли пані мене покликала, я тут же підійшла до неї, стала на коліна й чекала її розпоряджень. Ці муки продовжувалися три дні».

Одного разу, на запитання, чи вона себе поводила так тому, що Бог її бачив, Бакіта відповіла: «Я не знала Бога, й робила так через те, що повинна була вести себе саме таким чином» (Зібр. док. 138, 286). На делікатне запитання, чи під час довгого періоду своєї неволі не скористалися з її підвласного положення, вона сказала: «Я перебувала серед морального занепаду, але не заплямилася. Мене берегла Пречиста Діва, хоча я її тоді ще не знала», — повторюючи при цьому: «У багатьох випадках я чулася під охороною Найвищого Буття» (там же 287.674).

Яким же великим здивуванням була її поведінка для усіх тих, хто її мучив: жодного обурення, а навпаки - лише співчуття і вибачення.

Ще одна надзвичайно важлива деталь: перебуваючи на самому дні байдужості і смутку, Бакіта ніколи не втрачала сили духа: «Як невільниця, я ніколи не впадала у розпач, бо в душі відчувала таємничу силу, яка мене підтримувала» (там же 140.290).

Подані факти виразно говорять про те, що Бакіта відзначалася тихим і лагідним характером та винятково витонченими, вразливими почуттями.

Бакіта відчувала глибоку потребу любити і бути любимою: можливість переживати це почуття була у неї як у сім'ї, так згодом і у тяжкій неволі. Вона завжди цінувала навіть найменший жест доброти і кожний вияв сердечності, хто б його до неї не звертав. Найбільшим стражданням для Бакіти були хвилини, коли їй відмовлялося і у цьому.

Багато людей підкреслює лагідність характеру Бакіти, що, однак, не перешкодило їй вистояти перед спокусливими обіцянками легшого життя у себе на батьківщині, коли вона ризикувала втратити свою католицьку віру.

Бакіта, яку вважали «невільницею, річчю у руках її володарів», у мить, коли постала перед вибором негайного й відомого для неї блага, будучи господинею себе самої, вибирає невідоме, але правдиво існуюче. Ніжність серця й лагідність їй вдавалося поєднати з незламною силою духа і розсудливістю, бо вона була постійно освітлена «світлом, яке прийшло від Слова» (див. Йов 1, 9).

А. Скурані, біограф Бакіти, так визначає її життя: «Бакіта пройшла всі етапи християнського досвіду ще до того, як його пізнала. Вона страждала разом з Христом на Голготі, зазнала бідністі, покори, вибачення образ, споглядала Бога у блакиті неба та у красі африканських широт, була покликана Христом до свободи, не знаючи християнства».

Бог творив великі речі в душі тієї молодої африканки. Разом з тим, потрібно підкреслити надзвичайні природні дари самої Бакіти. Повертаючись до її рукопису, ми зауважуємо спонтанність розповіді, живість деталей, які передають описані події у їх справжній суворій суті.

Безсумнівно, стиль розповіді простий і не без прогалин, але з якими незвичними здібностями передає свої почуття ця проста і щира оповідачка.

Більше того, певні деталі, передані у всій своїй щирості, викликають повагу до її моральної гідності.

Вистачить пригадати тільки деякі епізоди з оповідання Бакіти: викрадення, втеча, ніжні спогади про своїх рідних у зачиненій на замок коморі; описані нею тяжкі хвилини татуювання викликають жах, і все це постає перед нашими очима знову: господиня з піднесеним батогом, гостра бритва на тілі, розпістерті бідні жертви, які чекають своєї черги.

А коли прийшла її черга, вона усвідомила: «Я не помру, бо Господь приготував мене для ВИЩОГО ЖИТТЯ».

І саме в очікуванні цього «вищого життя» проявляється сама Бакіта.

Вона розповідає: «Коли сестра Фабретті почула про моє бажання стати християнкою, то дуже зраділа, а я приступила до пізнання того Бога, якого носила у своєму серці ще з дитинства, але якого не знала».

Нарешті, після осягнення вершини цієї «висоти» - Хрищення - світло виповнило її душу, й вона здавалася «преображенною» (Док. 356).

[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!