 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
З книги Бакіта розповідає про своє життя Приблизно через дев'ять місяців пані Туріна почала домагатися своїх прав на мене. Я відмовилась від повернення до Африки, тому що на той час ще не закінчила своєї підготовки до хрищення. Думала я також і про те, що навіть після мого хрищення у мене не було б жодної можливості визнавати свою нову віру. Саме тому кращим виходом для мене було залишитися у сестер. Моя пані дуже розлютилася, називаючи мене невдячною за те, що на час від'їзду я її покинула, тоді як вона зробила мені стільки добра. Однак я стояла на своєму. Вона приводила мені багато численних доказів, але я не відступила перед жодним із них. Я дуже страждала через те, що пані так себе поводила, бо я справді її дуже любила. Це Господь надіслав мені стільки завзяття, бо хотів мене всю для Себе. Яка доброта! Наступного дня моя господиня повернулася у товаристві однієї пані й знову спробувала було переконати мене за допомогою погроз. Але безрезультатно. Обидві жінки пішли геть розлючені. Настоятель Інституту, отець Якоб де Конті Авоіадро з Соранцо, написав до Ного Еміненції Патріарха Доменіка Аюстіні за порадою, що робити у даній ситуації. Останній, у свою чергу, звернувся до Прокурора Короля, який у своїй відповіді повідомив, що силою фактів я залишаюся вільною людиною, бо перебуваю в Італії, де немає торгівлі рабами. Пані Туріна теж звернулася до Прокурора Короля, вірячи у те, що я таки поїду разом з нею, але отримала таку ж відповідь. І ось втретє вона появилася в Інституті з тією ж самою панею та своїм шуряком, військовим підстаршиною. Були присутні також Його Еміненція Патріарх Доменік Агостіні, голова Згромадження Дочок Милосердя, настоятелька дому і деякі сестри з катехуменату. Першим висловився Патріарх. Після цього відбулася довга дискусія, яка закінчилася моєю перемогою. Пані Туріна, плачучи з люті та жалю, забрала дівчинку, яка не хотіла відриватися від мене і просила іти з нею. Я ж була так сильно зворушена, що не могла вимовити ні слова. Розлучилася я з ними в сльозах... Однак, мене не покидало задоволення, що я не піддалася. Це було 29 листопада 1889 року [1]. Бакіта прийняла своє життєво важливе рішення. Відмовляючись повернутися до Африки, вона відмовилася від усього, щоб досягнути УСЕ. У ній, ще нехрещеній, повновладно діяла сила «справжнього світла - того, що просвітлює кожну людину. Воно бо прийшло у цей світ» (Йов 1, 9). 1 - Ця дата - 29 листопада 1889 року - стала офіційним днем визволення Бакіти. У цей день стало чітко зрозуміло, що пані Туріна вважала Бакіту своєю невільницею, за яку могла вирішувати на своє уподобання.
[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ] [ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
