Частина друга. До свободи і спасіння

З книги Бакіта розповідає про своє життя

На цей раз мені справді пощастило. Новий господар був дуже добрий і сильно мене полюбив. Моїм завданням було допомагати покоївці по домашніх справах. Не було більше ні докорів, ні покарань, ані побоїв, так що мені аж не вірилося, що довкола може царювати такий мир і спокій.

З того часу без жодних змін пройшло більше двох років, аж коли консула викликали до Італії з важливих питань.

Я не знаю, чому, але коли я почула розмову про Італію, про красу та чарівність якої я раніше нічого не знала, у моєму серці зародилося живе бажання виїхати разом з господарем. Він мене любив, тому я й насмілилася просити його взяти мене з собою.

Господар пояснював мені, що подорож буде дуже довга й дорога. Але я наполягала й наполягала, і нарешті він погодився.

Цього бажав сам Бог, як я зрозуміла пізніше. Ще й сьогодні я відчуваю радість, яка мене охопила у той день.

І ось ми вирушили у подорож. Серед подорожуючих були консул, його приятель Август Мікелі, маленьке темношкіре хлопченя і я. Приєднавшись до каравану, через кілька днів ми прибули на верблюдах до Суакіну.

Десь через місяць після цього консул і його приятель отримали сумну звістку: банда корсарів увірвалася до міста Хартум, знищила все, що їй трапилося на шляху, й викрала усіх невільників. Якби я залишилася у місті, мене також би викрали, і що 6 тоді зі мною сталося?

Як консул, так і його товариш залишилися без свого маєтку й були дуже цим стурбовані.

У Суакіні ми зупинилися ще на місяць, а потім вирушили у подорож кораблем, через Червоне та інші моря, аж до Генуї. Там ми зупинилися у готелі, господар якого був добрим знайомим приятеля консула й який попросив його купити йому негреня. Так йому запропонували мого товариша по подорожі.

До Генуї прибула дружина товариша, пані Марія Туріна Мікелі, щоб зустрітися з консулом. Побачивши нас, темношкірих, вона теж загорілася бажанням мати одного такого й запитала у чоловіка, чому він не привіз нікого їй та їхній донечці Мімміні.

Консул, бажаючи зробити приємність другові та його дружині, подарував їм мене. Після короткої перерви ми знову вирушили у далеку подорож. Консул поїхав до Падуї, й більше нічого я про нього не чула.

Разом з моїми новими господарями ми вирушили до Мірано Венето, де на протязі трьох років я служила нянею для їх маленької донечки. Вона зразу ж мене полюбила. Я, зрозуміло, відповіла їй тим самим.

Через три роки разом з панею я повернулася до Африки, у Суакін, де її чоловік тримав готель. Там ми пробули близько дев'яти місяців, після чого господар вирішив, що сім'я переїде туди назовсім.

Господиня повинна була повернутися до Італії, щоб продати майно й запакувати речі, а я тим часом мала доглядати за маленькою у готелі. Але пані не хотіла вирушати у подорож сама, і так господар дозволив нам поїхати разом з нею.

[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!