Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя. Частина друга. Татуювання. Християнська бібліотека. Бакіта розповідає про своє життя.
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Частина друга. Татуювання
   

З книги Бакіта розповідає про своє життя

Але ще гірша участь чекала на нашу молоду невільницю далі.

У домі було традицією, що невільники на честь господаря мали на тілі знаки або особливі печатки, які наносилися за допомогою татуювання.

У мене до цього часу на тілі не було жодних позначок, але мої приятельки мали їх багато — як на обличчі, так і на передплеччі.

І ось наша господиня задумала справити цей подарунок усім тим, у кого його ще не було.

Нас було троє.

Одного дня прийшла жінка, досвідчена у цьому жорстокому ремеслі. Нас завели під навіс, куди поспішила і пані з батогом у руці. Жінка наказала принести одну тарілку з мукою, одну з сіллю і бритву.

Одній з нас вона наказала лягти на землю, а двом сильним рабиням — тримати її за руки і за ноги.

Тоді без тіні жалю нахилилася над розпростертою дівчиною й на животі бідолахи почала виводити мукою коло шестидесяти тонких знаків.

Я уважно до всього приглядалася, знаючи, що на мене також чекала ця кривава доля.

Після того, як жінка закінчила виводити рисунок, вона взяла бритву й раз за разом робила короткі надрізи по лінії кожного позначеного сліду.

Бідна дівчина стогнала, а кров спливала за кожним надрізом.

Але це ще було не все.

Після цієї операції наша мучениця взяла сіль і з усією силою почала натирати кожну рану так, щоб сіль увійшла до середини й розширила надріз, затримуючи краї ранок відкритими.

Яка страшна мука! Яке страждання!

Нещасна вся тремтіла, й я разом з нею, чекаючи, на жаль, на те ж саме. Так воно і сталося.

Як тільки першу віднесли на її ліжник, настала моя черга.

Я, здавалося, втратила сили й не могла ступити ані кроку. Однак гострий, як блискавка, погляд моєї господині і піднесений батіг тут же змусили мене лягти на землю.

Отримавши наказ не чіпати мого обличчя, жінка почала наносити мені на груди шість надрізів, на животі — до шестидесяти, а на правій руці — сорок вісім. Не можу описати, що я відчувала у ті хвилини. Мені здавалося, що я щоразу помирала, особливо коли вона натирала мене сіллю.

Занурену в калюжу власної крові, мене згодом перенесли на ліжник, де я пролежала без свідомості кілька годин.

Бакіта розповідає про своє життя

Коли ж я прийшла до себе, то побачила поряд зі мною моїх товаришок, які страждали так само, як і я.

Більше місяця ми три були приковані до ліжника: простерті на цинівці, не могли рухатися, без шматка тканини, щоб витирати рідину, яка постійно сочилася з напіввідкритих сіллю ран.

Шрами на моїм тілі залишилися до сьогоднішнього дня.

Можу однозначно сказати, що я не померла тільки завдяки чудотворній опіці Бога, який призначив мене до «ВИЩОГО ЖИТТЯ».

Після своєї довгої відсутності генерал повернувся у Кордофан. Він уже прийняв рішення виїхати на батьківщину — у Туреччину. Розпочалася, отже, підготовка до від'їзду, і так як у нього було багато рабів, він відібрав лише десятьох, серед них і мене. Решту ж рабів продав.

Виїхавши з міста на верблюдах, після багатоденної подорожі ми прибули у Хартум, де й зупинилися в готелі.

Там генерал пустив чутку, що хоче продати своїх рабів.

На цю новину відгукнувся італійський консул Каліст Леньяні.

Мені було доручено подавати каву. Я помітила, як консул оглянув мене з ніг до голови, але не думала, що він хотів мене купити. Зрозуміла я це тільки наступного ранку, коли турецький генерал наказав мені слідувати за покоївкою консула, допомагаючи нести якийсь пакунок.

Це була п'ята й остання продаж молодої невільниці-суданки.

Довга історія - історія жахів і принижень - закінчилася, прийшовши до свого завершення.

Вперше за майже десять років неволі Бакіта одягнула плаття. Бакіта по-арабськи значить «Щаслива» або «Везуча».

Погроза захоплення Хартуму примусила К. Леньяні покинути столицю: він виїхав у кінці грудня 1884 року.


[ Повернутися до змісту книги: Бакіта розповідає про своє життя ]

[ Скачати книгу: Бакіта розповідає про своє життя ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!