Про перенесення зла

Древній патерик

РОЗДІЛ XVI. Про перенесення зла

1. Прийшли браття до авви Антонія і кажуть йому: Скажи нам слово, як спастися? Старець відповідає їм: Чи чули ви Святе Письмо? Цього й досить з вас. Та вони сказали: Ми від тебе, отче, хочемо почути. Старець сказав їм: Євангеліє говорить: Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу (Мт. 5, 39). Вони кажуть йому: Не можемо цього зробити. Старець відповідає їм: Коли не можете обернути другу, то принаймі зносіть удар в одну. — І того не можемо, — кажуть вони йому. Старець відповів їм: Якщо й того не можете зробити, то не відплачуйте чоловікові тим, що дістали. Браття сказали: І цього не можемо. Тоді старець каже до свого учня: Приготуй їм трохи каші, бо вони слабі. Як ви одного не можете, а другого не хочете, то що я вам зроблю? Треба молитися!

2. Оповідали про авву Геласія, що він мав книгу на пергаменті, яка коштувала вісімнадцять монет, бо містила списаний увесь Старий і Новий Завіт. Книга лежала в церкві, щоби читав її, котрий схоче брат. Один мандрівник, що прийшов відвідати старця, побачивши цю книгу, задумав її взяти; він украв її і відійшов. Але старець не погнався вслід за ним, хоч мав на нього підозру. Отож, той прийшов до міста і шукав когось, аби продати книгу. Коли знайшов такого, що хотів її купити, призначив їй ціну шістнадцять монет. Та покупець каже братові: Дай мені спершу краще оглянути її, а тоді я віддам цю вартість. Брат віддав йому книгу, а той узяв її й поніс до авви Геласія, щоб оглянути, та сказав авві про ціну, що призначив продавець. Старець каже: Купи ту книгу, бо вона добра і варта вказаної ціни. Та чоловік прийшов до продавця і сказав йому про неї инакше, ніж сказав старець: Ось, я показав її авві Геласієві, і він сказав мені, що це задорого й не варто ціни, яку ти вказав. А він почувши про це, сказав: Чи нічого більше тобі ще не казав старець? Той відповідає йому: Ні. Тоді він каже: Не хочу її продавати. Замучений сумлінням, прийшов він до старця, розкаявся і просив, щоби він узяв книгу назад. Але старець не хотів брати книгу. Тоді брат каже йому: Якщо ти не візьмеш її, то я не матиму спокою. Старець відповідає йому: Якщо ти не заспокоюєшся, то, ось, я беру її. І брат скористав з вчинку старця і перебував там до своєї смерти.

3. Якось авва Йоан Колов сидів навпроти церкви, а браття оточили старця і питали про свої помисли. А один старець, що бачив це, позаздривши авві, каже йому: Твоя посудина, Йоане, повна отрути. Авва Йоан відповідає йому: Так, отче, ти сказав це тому, що бачиш одну поверхню; а щоб ти сказав, якби побачив нутро?

4. Оповідали про авву Йоана Тивейського, учня авви Аммоя, що він дванадцять літ служив старцеві, коли той хворів, і сидів із ним на рогожі. Але старець не звертав на нього уваги. І хоч Йоан багато трудився для нього, старець ніколи не сказав йому: «будь спасенний!» Коли ж старець наближався до смерти й зібралися біля нього старці, то узяв Йоана за руку і сказав йому: Спасенний будь! Спасенний будь! І доручив його старцям, кажучи: Це ангел, а не чоловік!

5. Оповідали про авву Ісидора, скитського пресвітера: як хто мав сварливого брата і хотів прогнати його геть, то старець говорив: Приведіть його до мене. Він приймав його до своєї келії і довготерпеливістю спасав брата.

6. Оповідали про авву Лонгина, що одного з його учнів обвинувачувано, щоби він вигнав його. Прийшли до нього учні авви Теодора і сказали: Авво, ми чули справу про твого брата, якщо кажеш, ми візьмемо його від тебе і приведемо тобі кращого брата. Старець відповів їм: Я не проганяю його, бо він заспокоює мене. Коли ж старець почув причину, сказав: Горе мені! Ми приходимо сюди, щоб стати ангелами, а самі стаємо нечистими й німими тваринами.

7. Авва Макарій, перебуваючи в Єгипті, застав чоловіка, що прибув із худобою і грабував його келію. Макарій, неначе мандрівник, ставши в воротах, навантажував разом із грабіжником худобу і після довгого мовчання, відпустив його від себе, кажучи: Ми бо не принесли на світ нічого (1 Тим. 6, 7). Господь дав, Господь і взяв (Йов. 1, 21). Благословенний Господь у всьому!

8. Якось, коли було зібрання у скиті, хотіли отці випробувати авву Мойсея і зневажили його, кажучи: Як цей етіоп ходить поміж нами? І Мойсей, почувши це, змовчав. Коли ж браття розійшлися, отці кажуть йому: Авво, невже ж ти не збентежився? Він відповів їм: Я стривожився і не говорив (Пс. 76, 5).

9. Авва Павло Коміт і Тимотей, його брат, жили в скиті і за різних обставин були між ними незгоди. Авва Павло говорить до нього: Чи довго будемо так жити? Авва Тимотей відповідає: Вияви любов, як я ображатиму тебе, потерпи мені, а як ти станеш ображати мене, то я терпітиму. І чинячи так, решту днів вони були спокійні.

10. Паїсій, брат авви Пімена, завів знайомство з деякими з-поза його келії. Але авва Пімен не хотів цього. Він устав, прибіг до авви Аммона і каже йому: Мій брат Паїсій де з ким познайомився, і це мене непокоїть. Авва Аммон відповідає йому: Пімене, хіба ж ти живий? Іди й перебувай у своїй келії і скажи собі в серці, що вже рік, як ти в могилі.

11. Авва Пімен сказав: Перемога над усіляким трудом, що прийде до тебе, — це мовчання.

12. Один брат, що його образив инший, прийшов до авви Сисоя Тивейського і говорить йому: Такий-то брат образив мене, тож я хочу помститися за себе. Та старець вмовляв його: Ні, сину, лиши краще Богові діло помсти. Брат сказав: Не заспокоюся доти, поки не відплачу за себе. Тоді старець сказав: Помолімося, брате! І, вставши, мовив: Боже, Боже, ми не потребуємо Твого піклування за нас, бо ми самі мстимося за себе. Почувши це, брат упав до ніг старцеві й сказав: Не судитимуся з братом; прости мене!

13. Хтось побачив трудолюбця, що ніс мертвого на марах — і каже йому: Ти носиш мерців; іди, носи живих.

14. Один з отців сказав: Коли хто ображає тебе, то ти благослови його; коли ж прийме тебе, то добре буде обидвом, а як не прийме, то він дістане від Бога зневагу - а ти — благословення (див. Мр. 6, 11).

15. Оповідали про одного ченця, що скільки хто образив його або думав роззлостити, із тим більшою готовністю прибігав він до нього, кажучи, що такі для вдосконалення ретельних. А ті, що вихваляють, баламутять душу, бо написано: ті, що вихваляють вас, влещують вам (Іс. З, 12)*.

16. Один старець сказав: Якщо хтось пам'ятатиме того, що його образив або безчестив, або зганив, або зробив йому шкоду, то має пам'ятати про нього, як про лікаря, що його послав Христос, і має вважати його добродієм. А ображатися — це ознака недужої душі. Бо коли б ти не був хворий, то не страждав би. Ти маєш радіти таким братом, бо через нього пізнаєш свою недугу. Маєш молитися за нього і приймати від нього все, як цілющий лік, що його послав Господь. Коли ж ображаєшся на нього, то говориш Христові: Не хочу приймати твоїх лікувань, а хочу гнити в моїх ранах.

17. І ще сказав: Той, що хоче вилікуватися з тяжких душевних ран, щоби виздоровіти, мусить приймати те, що приносить йому лікар; бо хворий тілом не з задоволенням зносить протинання або приймає очищення, а навіть і з неприємністю згадує про них. Одначе він запевнює себе, що без цих операцій неможливо йому визволитися від недуги і тому зносить те, що йому завдає лікар, знаючи, що завдяки незначній неприємності він позбудеться довголітньої недуги. Той, що ганьбить або зневажає тебе, — припікатель Ісуса. При тому він віддалює тебе від порожньої пихи. Хто тікає від корисної спокуси, тікає від вічного життя. Хто дарував святому Стефанові таку славу, яку він придбав завдяки тим, що побили його камінням?

18. Ще мовив: Тих, що відкидають мене, я не звинувачую, а називаю їх добродіями, і не відкидаю лікаря душ, що приносить честолюбній душі лік неслави.

* Цит. за Септуагінтою. — Прим. ред.

19. Ще мовив: Ми дивимося на Христовий хрест і читаємо Його страсті, а самі не зносимо жодної образи.

20. Прийшли раз розбійники до монастиря одного старші і сказали йому: Ми прийшли забрати все, що є в твоїй келії. А він мовив: Що хочете, діти, те й беріть. Отож, вони взяли все, що знайшли в келії, і відійшли. Та забули вони лише гаманець з грішми, що був там схований. Старець взяв його і погнався за ними, кричучи й кажучи: Діти, візьміть, що ви забули в келії! Розбійників здивувала терпеливість старця, і вони повернули все до келії й розкаялись, кажучи один одному: То божий чоловік!

21. Жило двоє ченців у Понтині. Відвідав їх один великий старець. Він хотів їх випробувати: Отож, взяв палицю і почав нищити городину одного. Побачивши це, брат сховався. Коли лишився один корінь, каже йому брат: Авво, як хочеш, то лиши його, щоб я його зварив, і разом спожиємо. Старець перепросив брата і сказав: Брате, за твоє терпіння зла спочиває на тобі Дух Божий.

22. Браття відвідали святого старця, що жив на пустому місці, й зустріли за його монастирем хлопців-пастухів, що говорили непристойні слова. Після того, як браття відкрили йому свої помисли, і він своїм знанням заспокоїв їх, кажуть йому: Авво, як ти терпиш таких хлопців і не заборониш їм пустувати? А старець відповів: 3 немічної природи, браття, бувають часом дні, що я би хотів заборонити їм, та одначе картаю сам себе та й кажу: коли цього малого не зношу, то як же ж зможу знести велику спокусу, якщо прийде до мене? Тому то я нічого їм не говорю, щоби призвичаїтися терпіти те, що мені доводиться.

23. Оповідали про старця, що він мав хлопця, котрий жив із ним. Якось старець побачив, що він зробив діло, некорисне для нього, й сказав йому: Зовсім того не роби. Та хлопець не послухав його. Старець перестав ним піклуватися, осудивши його сам. А хлопець замкнув двері від келії, де були пайки хліба, і на три дні лишив його в голоді. І не сказав йому старець, де був, або що робив на дворі. Та мав старець сусіда;

як він довідався, що хлопець загаївся, приготовляв трохи вареного, подав старцеві через стіну, просив його з'їсти і говорив старцеві: брат забарився. Старець на те відповів: як матиме догідний час, то прийде.

24. Дехто оповідав: Якось захотіли філософи випробовувати ченців. Минає їх один добре зодягнений чернець, а вони кажуть йому: Ходи-но сюди! Та він розгнівався і сказав їм образливе слово. Минає їх инший чернець, великий, лівійський і кажуть йому: Монаше, злий старче, ходи сюди! Він одразу ж прийшов, і вони дали йому ляпаса. Та він обернув до них иншу щоку. Тоді філософи одразу встали й вклонилися монаху, кажучи: Ось справді чернець! Посадивши його між собою, питали його, кажучи: Що більше від нас ви робите в пустині? Ви постите, і ми постимо. Ви живете в чистоті, й ми також; те, що робите ви, робимо й ми, отож, що ще робите ви, живучи в пустині? Старець говорить їм: Ми сподіваємося на благодать Божу й оберігаємо ум. На це вони сказали: Ми цього не можемо дотриматись. І, отримавши науку, філософи відпустили монаха.

25. Був один старець, що мав учня, вправного ченця, та якось через неуважність прогнав його геть. Та брат лишився і сидів на дворі. Старець відчинив двері й застав учня біля них та й перепросив його, кажучи: Петре, покора твоєї терпеливости перемогла мою неуважність. Увійди сюди! Відтепер ти старець і отець, а я юнак і учень, бо ділом своїм ти перевершив мою старість.

26. Говорив один зі старців, що чув від деяких святих, які були молодими і провадили старців у житті. І розказував старець ось що: був один старець п'яниця; він щодня робив мату, продавав її в селищі, а гроші, що взяв за неї, пропивав. Та ось прийшов до нього один брат і лишився з ним. І той робив мати. Старець брав їх, продавав і ті, гроші пропивав за обидві, а братові приносив у вечері трохи хліба. Коли старець робив так упродовж трьох років, брат нічого йому не говорив. А після цього каже йому: Ось, я нагий, і в нужді їм свій хліб; встану і піду собі звідси. І знову роздумав у собі самому, кажучи: куди я піду? Буду ще жити, бо в цьому спільнотному житті я живу для Бога. І тут-таки з'явився йому янгол і сказав: Нікуди не відходь, бо завтра ми прийдемо до тебе. І благав брат старця на той день, кажучи: Не йди нікуди, бо завтра прийдуть мої, щоб мене взяти. Коли ж прийшов час нестриманому старцеві відійти, то він сказав братові: Чадо, не прийдуть сьогодні, бо вже забарилися. Та брат сказав: Ні, вони якраз ідуть! І, розмовляючи з ним, він упокоївся. А старець, плачучи, говорив: Горе мені, сину! Бо я довгі літа жив недбайлом, а ти за короткий час спас свою душу терпеливістю. І від того часу старець став чеснотливим і вправним.

27. Оповідали про брата, сусіда великого старця, що він приходив до нього і крав, як було що в його келії. А старець бачив це, але не викривав його, а ще більше працював, кажучи: Може, той брат потребує більше? І велику журбу мав старець, коли так трудився і однаково не ставало йому хліба. Коли ж настав старцеві кінець, оточили його браття. Побачив він того, що крав, і каже йому: Наблизься до мене. І, цілуючи його руки, говорить: Браття, я дякую цим рукам, бо через них увійду до Небесного Царства. Брат, зворушившись і розкаявшись від діл, що їх бачив у великого старця, став і сам вправним ченцем.

28. Авва Касіян сказав: У великого Ісидора, скитського пресвітера, був диякон Пафнутій, якого за його чесноти він зробив пресвітером, щоб той був його наступником по його смерті. Та він не прийняв рукоположення з покори, а лишився дияконом. Отже, цьому через злі намови ворога позаздрив один зі старців. Коли всі перебували в церкві на молитві, він вийшов, підкинув власну книжку в келію авви Пафнутія і дав знати авві Ісидорові, що хтось з братів украв його книгу. І здивувався авва Ісидор, кажучи, що ніколи не бувало такого в скиті. Старець, що підкинув книжку, каже: Пішли зі мною двох отців, щоби ми обшукали келії.

Коли вони пішли, старець взяв їх спершу в келії инших, а наприкінці в келію авви Пафнутія, і знайшов книжку. Він приніс її пресвітерові до церкви. Авва Пафнутій за присутносте всього народу кається перед пресвітером аввою Ісидором, і каже: Я згрішив, дай мені покуту. Він положив йому покуту: щоби упродовж трьох тижнів він ні з ким не спілкувався і з кожним зібранням приходив перед церкву, падав перед усім народом і казав: «простіть мене, я згрішив». Як минуло три тижні, Пафнутія прийнято до товариства, і одразу старець, що обмовив його, став біснуватим і почав зізнаватися, кажучи: Я звів наклеп на слугу Божого. Молилася за нього уся церква, та він не вилікувався. Тоді великий Ісидор говорить при всіх до авви Пафнутія, помолися за нього, бо тебе він обмовив, і тільки ти його вилікуєш. Коли Пафнутій помолився за нього, старець негайно одужав.

29. Брат питав одного з отців, кажучи: Як диявол спокушує святих? Старець відповідає йому: На Синайській горі жив один із отців на ім'я Никон. А хтось зайшов у хату одного фараніта і, заставши його дочку, впав із нею, та й каже їй: Скажи, що зробив тобі це пустельник авва Никон. Коли прийшов додому її батько і довідався, що сталося, взяв меч і пішов до старця Никона. Коли він застукав, старець вийшов. Фараніт підняв меч, щоб умертвити його, але рука його всохла. Фараніт прийшов до церкви і сказав про це пресвітерам. Вони послали за старцем. Старець прийшов. Вони побили його тяжко і хотіли вигнати, та старець упрошував їх, кажучи: Полишіть мене тут, щоби я покаявся. Пресвітери відлучили його на три роки і заповіли, щоби ніхто не ходив до нього. Старець провів три роки у покуті, щонеділі ходив до церкви і каявся, і благав, кажучи: помоліться за мене. Врешті того, що вчинив гріх і зложив спокусу на пустельника, став мучити біс. Він признався в церкві: я згрішив і сказав, щоби вона звела наклеп на слугу Божого. І тоді весь нарід пішов і перепросив старця Никона, кажучи: Прости нам, авво! Старець говорить їм: Простити, прощу вам, але лишитися між вами не можу, бо між вами не знайшлося жодного, що мав би розсудливість співчувати мені. Таким чином авва Никон відійшов відсіля. І сказав старець братові, що питав його: Бачиш, як диявол спокутує святих.

30. Один брат підробив ключ, відчинив келію одного зі старців і взяв його гроші. А старець написав хартію: Пане брате, ким би ти не був, вияви любов і лиши половину на мою потребу. І розділивши гроші на дві части, положив хартію. Та той прийшов ще раз, роздер хартію і забрав усі гроші. Опісля через два роки він став умирати, і не покидала його душа. Тоді він покликав старця і каже йому: Помолися за мене, отче, бо я вкрав твої гроші. І сказав старець: Чому ж ти не сказав скоріше? Коли став старець молитися, той віддав духа.

31. Инший, якого служниця віддала на муки, наближаючись до смерти, побачив ту, що зрадила його. Він узяв, виніс золотий перстень і дав їй, кажучи: Дякую тобі, що ти була для мене справницею таких великих благ.

32. Один старець у скиті застав розбійників, що грабували його келію і сказав їм: Покваптеся, заки прийдуть браття і перешкодять мені виконати заповідь Христа, що говорить: Хто бере щось твоє, не допоминайся (Лк. 6, ЗО).

33. Браття, що подорожували й заблудили, питали декого, як їм знайти дорогу. Та це були розбійники, що показали їм дорогу в місця пустині. А один пішов за ними, щоби їх ограбувати і радив їм перейти через рів. Коли він почав переходити, вибіг на розбійника крокодил, але Божий слуга не погордив злодієм, а почав кричати йому, вказуючи на намір звіря. Той, врятувавшись, дякував йому, дивуючись його любові.

34. Був один патріярх у Тесполі милосердий і співчутливий до грішників. Трапилося, що один із його нотарів украв у нього золото й зі страху втік та й подався до єгипетської Тиваїди. Коли він заблудився, стрінули його дикуни і забрали у найдальшу свою країну. Довідавшись про це, архиєпископ викупив його за вісімдесят п'ять монет. Коли ж нотар вернувся, то архиєпископ був для нього такий милосердний, що один із мешканців міста сказав тоді: Нема нічого кориснішого, як згрішити супроти патріярха цього міста.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Древній патерик" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!