Про стриманість і про те, що треба її дотримуватися не тільки в їжі, але і в порухах душі

Древній патерик

РОЗДІЛ ІV. Про стриманість і про те, що треба її дотримуватися не тільки в їжі, але і в порухах душі

1. Якось братія зі скиту подалася до авви Антонія. Зійшовши на корабель, щоби відплисти до нього, вони знайшли одного старця, що вибирався саме туди. Братія не знала його. Сидячи на кораблі, вони говорили про вислови отців і зі Святого Письма; оповідали теж і про свої рукоділля. Старець увесь час мовчав. Коли причалили до пристані, братія довідалася, що й старець теж вибирався до авви Антонія. Коли вони прийшли до Антонія, він сказав їм: Доброго попутника знайшли ви в цьому старцеві! І до старця мовив: Добрих братів знайшов і ти, авво. — Вони добрі, — відповів старець, — але в них подвір'я не має воріт: хто хоче, підходить до стайні й відв'язує осла. — Це він сказав тому, що вони говорила все, що лишень спадало їм на ум.

2. Авва Даниїл оповідав про авву Арсенія, що він усю ніч не спав, а коли зранку за законом природи долав його сон, то авва казав йому: Йди, злий невільниче, — й трошки заснувши сидячи, одразу вставав.

3. Авва Арсеній казав, що ченцеві, якщо він подвижник, вистарчить поспати одну годину.

4. Говорив про нього авва Даниїл: стільки літ жив він із нами, й ми давали йому на рік одну невелику міру пшениці; а коли приходили до нього, то із неї ж їли.

5. Говорив ще про нього, що він не більше, як раз на рік змінював воду, що в ній розмочував пруття, а тільки підливав свіжої води. Він плів із них коші й шив до шостої години.

Старці питали його, кажучи: Чому ти не змінюєш воду з пруттям, — вона ж смердить? Він відповідав: За пахощі й мазі, що ними я насолоджувався в світі, слід мені зносити цей сморід.

6. Говорив іще: Коли авва Арсеній чув, що доспіли всі плоди, тоді казав сам від себе: принесіть мені! І тільки один раз куштував їх, з'їдаючи кожного по трохи й дякуючи Богові.

7. Говорили про авву Агатона, що він протягом трьох років вкладав до своїх уст камінь, доки не навчився мовчати.

8. Якось авва Агатон ішов зі своїми учнями. Один із них знайшов на шляху невеликий, зелений стручок сочевиці й сказав старцеві: Отче, чи дозволиш мені взяти його? Старець здивовано обернувся до учня й мовив: Чи ти його тут поклав? — Ні, — відповів брат. — Якщо не ти поклав, то як же ти хочеш його взяти? — Завважив старець.

9. Один старець прийшов до авви Ахили й бачить, що він випльовує кров зі своїх уст. Старець спитав: Що це таке, отче? Ахила відповів: Це — слово брата, що мене зневажав; я старався не виявляти його і благав Бога, щоб Він узяв його від мене, — і слово стало кров'ю в моїх устах. Я виплюнув його, заспокоївся і забув зневагу.

10. Якось Ахила прийшов до келії авви Ісаї в скиту й застав його, як він їв. Він клав на мисочку сіль і розбавляв її водою. Побачивши старця, авва Ісая сховав мисочку. Старець, завваживши це, мовив: Скажи мені, що ти їв? — Прости мені, авво, — відповів Ісая. — Я тяв пруття і відчув горяч; вклав до рота окраєць із сіллю, але моє горло засохло від горячі, й окраєць не пройшов. Тому я мусив влити до соли трохи води, щоби таким чином міг я спожити. Та прости мені! — Тоді старець сказав: Ідіть, погляньте, як Ісая їсть юшку в скиті! Якщо хочеш їсти юшку, то йди до Єгипту.

11. Оповідали про авву Амона: як він був хворий і лежав на постелі кілька літ, ніколи не дозволяв собі в думці подивитися на свою внутрішню келію й побачити, що в ній є, бо через недугу йому багато приносили. Коли його учень Йоан входив і виходив із неї, авва заплющував очі, щоб не бачити, що він робить, бо знав, що Йоан — вірний чернець.

12. Авва Веньямин, пресвітер келій, оповідав: прийшли ми в скит до одного старця й хотіли дати йому оливи. Він сказав нам: Оце стоїть мала посудина, що ви було принесли мені три роки тому: як ви її поставили, так вона і стоїть. Почувши це, здивувалися ми способу старцевого життя.

13. Оповідали про авву Ліоскора Нахіястського: хліб у нього був ячмінний і з сочевиці, щороку авва клав початок одної якоїсь чесноти, кажучи, що цього року я ні з ким не стрінусь або не говоритиму, або не їстиму вареного, або не буду їсти яблук чи овочів. Так він приступав до кожного діла: скінчив одне, брався до другого — й робив це щороку.

14. Старець сказав: Я тому відкидаю приємності, щоби відкинути привід плотського духа. Я знаю, що він завжди бореться зі мною, шукаючи приємностей, збурює мій ум і відганяє розуміння.

15. Якось Епіфаній, кипрійський єпископ, послав за аввою Іларіоном і прохав його так: Прийди, побачимося, заки розлучимось з тілом! Коли прийшов авва Іларіон, вони втішились один одному. Як сиділи за столом, подано птицю, а єпископ, узявши її, запропонував авві Іларіону. Старець сказав йому: Прости мені! Відколи прийняв я чернечий чин, не споживав я нічого заколеного. А я, — мовив Епіфаній, — відколи став ченцем, не допустив, щоби хто-небудь заснув, маючи щось проти мене, та й сам не засинав, маючи що-небудь проти когось. Старець сказав: Прости мені! Твоя чеснота більша від моєї.

16. Оповідали про авву Елладія, що він двадцять літ провів У келіях, не зводячи вгору своїх очей, навіть щоб поглянути на дах церкви.

17. Оповідали про авву Зенона, як, мандруючи в Палестині та й натомившись, сів він їсти біля огіркового городу. Помисел йому говорив: візьми один огірок і з'їж, бо що в тому великого? Але він відповів своєму помислові: Чи ти не знаєш, що злодіїв карають? Спробуй сам на цьому самому місці, чи можеш Перенести кару? Вставши, простояв він на спеці п'ять днів, а, виснажившись, мовив сам до себе: Не можу знести кари! Опісля сказав своєму помислові: Як не можеш, то не кради і не їж.

18. Авва Ісая сказав: люби більше мовчати, ніж говорити, бо мовчання збирає скарб, а балакучість розтринькує.

19. Сказав авва Теодот: брак поживи висушує тіло ченця, А другий зі старців сказав: неспання ще більше висушує тіло.

20. Авва Йоан Колов говорив: коли цар захоче взяти місто неприятеля, то передусім перекриває воду і запаси поживи, і таким чином неприятель, гинучи з голоду, піддається йому. Так буває із тілесними пристрастями: коли чоловік житиме в пості й голоді, то вороги, знесилившись, покинуть його душу.

21. Говорив іще: якось, простуючи скитською дорогою зі своїм плетенням, стрінув я погонича верблюдів, що своїми словами довів мене до гніву. Я втік, полишивши свої кошики.

22. Авва Ісаак, пресвітер Келій, оповідав: Я бачив брата, що жав на полі. Забажав він з'їсти пшеничний колосок, та й мовив до власника поля: Чи дозволиш мені з'їсти колосок? Почувши це, власник здивувався і сказав авві: Твоє поле, отче, а ти мене питаєш! Такий був обережний він.

23. Говорили про авву Ісидора, пресвітера: Якось прийшов до нього брат просити його на обід, але старець не хотів іти й говорив: Адам злакомився на іду і його вигнано з раю. - Брат сказав йому: Ти боїшся навіть вийти зі своєї келії! — Як же мені не боятися, сину, — відповів старець, — коли диявол ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти (1 Пт. 5, 8)? Часто говорив він також: хто попиває вино, той не втече від намови помислів. Лот, спонуканий дочками, напився вина -і диявол через сп'яніння легко втягнув його в беззаконне діло.

24. Один брат спитав авву Ісидора, скитського пресвітера: Чому демони тебе так сильно бояться? Тому — сказав йому старець, — що відколи став я ченцем, так поводжуся, щоб гнів не доходив до мого горла.

25. Іще сказав: Оце вже багато літ минуло, відколи я, хоч і чую в собі гріхи думок, та ніколи не віддавався ні побажанням, ні гнівові.

26. Авва Касіян оповідав про авву Йоана, що був ігуменом ченців: Прийшов він до авви Паїсія, що сорок літ провів у найсамітнішій пустині. А що Йоан мав до нього велику любов -і задля цієї любови мав змогу говорити з ним вільно, спитав його: Що ти довершив за такий довгий час, будучи усамітненим й не зазнаючи дошкуляння ні від кого з людей? Авва Паїсій відповів: З тієї пори, як я усамітнився, сонце ніколи не бачило, щоб я їв. — А мене не бачило в гніві, — сказав Йоан.

27. Іще сказав: Авва Мойсей оповідав нам, що розповідав йому про себе авва Серапіон: Коли я був молодий, мешкав разом із аввою Теоною. Вставши якось з-за столу, під дією диявола, вхопив я одну пайку хліба і з'їв її потайки від мого авви. А коли я продовжував це робити протягом якогось часу, то, вже опанований пристрастю, не міг себе поконати; та тільки одне сумління осуджувало мене, а сказати старцеві я соромився. Однак за зарядом чоловіколюбного Бога сталося так, що прийшли до старця деякі люди задля душевної користи. Вони питали його про свої думки. Старець сказав їм: Ніщо не приносить стільки шкоди ченцям, а радости демонам, як затаєння думок перед духовними отцями. Він говорив їм і про стриманість. Під час цієї розмови, продовжував авва Серапіон, — я вирішив, що Бог об'явив про мене старцеві, й, побиваючись над гріхом, почав я плакати; відтак викинув зі своєї пазухи хліб, що його викрадав з поганої звички, а сам повергся на землю і просив прощення за минуле і молитов за утвердження в майбутньому. Тоді сказав мені старець: Сину! Коли я ще мовчав, твоє зізнання вивільнило тебе з цього полону, й ти, осуджуючи себе самого, вбив демона, що ранив тебе з укриття. Хоча досі ти й допускав його панувати над тобою, не противлячись йому та не виявляючи його, але тепер вигнаний з твого серця, не буде більше мати місця в тобі. Ще не скінчив старець своїх слів, як нагло показалася нечиста сила, що виходила з моєї пазухи, і наповнила хату смородом, так, що присутні думали, що спалено багато сірки. Тоді мовив старець: Пізнай моє слово! Цим знаком Господь засвідчив твоє визволення.

28. Авва Лонгин, якось захворівши, мовив сам до себе: Страждай і вмирай; як проситимеш їжі не в свій час, не дам тобі навіть щоденної поживи.

29. Говорили про авву Макарія: коли йому доводилося бути з братами, він ставив собі засаду: як буде вино, випий для братів, але за одну чарку вина не пий весь день води. Тому, коли браття для заспокоєння давали йому вина, старець приймав його з радістю, щоби мучити себе. Та його учень, знаючи, в чому все полягає, говорив братам: На Господа, не давайте йому, бо він мучитиме себе в келії. Браття, довідавшись про це, не пропонували йому більше вина.

30. Авва Макарій Великий говорив у скиті братам, як розпускав зібрання: Тікайте браття! Один зі старців сказав йому: Куди втечемо ми далі від цієї пустині? Авва приклав палець до уст і сказав: Від цього втікайте! Опісля ввійшов до своєї келії, замкнув двері й сидів там.

31. Той самий авва Макарій сказав: Коли ти, даючи кому нагану, розгніваєшся, то цим задовольниш свою пристрасть. Отже, щоб спасти когось, не згуби себе самого.

32. Авва Пімен сказав: якби не прийшов Невузардан — архимагир[1], не був би спалений Господній храм (див. 2 Цар. 25, 8-9). Це означає, якби похіть догоджування шлункові не входила до душі, то розум не падав би в боротьбі з ворогом.

33. Оповідали про авву Пімена: коли його запрошували до трапези, він йшов зі слізьми, щоби не відмовити братам і не засмутити їх.

34. Дехто сказав авві Пімену про одного ченця, що він не п'є вина. Вино — це напиток зовсім не чернечий, — відповів він.

35. Сказав іще авва Пімен: Ніщо так не впокорює душу, як стриманість у їжі.

36. Сказав іще: Якщо чоловік пам'ятатиме слова Святого Письма: За словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений (Мт. 12, 37), — то вирішить краще мовчати.

37. Іще оповідав старець: Брат спитав авву Памва: «Чи добре хвалити ближнього?» Памво відповів: Добре, та краще мовчати.

38. Брат запитав авву Пімена: Як потрібно жити в кеновії? Старець відповів: Той, що живе в кеновії, має усіх братів уважати за одного і берегти вуста й очі, — і таким чином він може бути спокійний.

39. Авва Пімен сказав: Як дим проганяє бджіл і тоді виймають солодощі їх праці, так і тілесна насолода проганяє з душі страх Божий і нищить будь-яку добру працю.

40. Один з отців оповідав про авву Пімена і його брата: Як жили вони в Єгипті, їх мати хотіла побачитись з ними, та не могла. Одного дня, завваживши, що вони пішли до церкви, вийшла вона їм назустріч. Але вони, побачивши її, вернулись назад і замкнули двері на її очах. Мати, стоячи за дверима, жалісно кричала до них: Чи побачу вас, мої дорогенькі діти! Як почув це авва Анувій, зайшов до авви Пімена й мовив: Що нам робити з цією старицею, що так плаче під дверима? Авва Пімен устав і пішов до дверей та, не виходячи з келії, наблизився до матері, а як почув, що вона плаче ридаючи, сказав їй: Чого ти так голосиш, старице? Коли вона почула його голос, почала зі слізьми ще сильніше ридати: Хочу вас бачити, мої діти! Що буде з того, як я вас побачу? Чи я не ваша мати? Чи не я плекала вас? Я вже вся сива, та коли почула твій голос, збентежилася. Старець каже їй: Чи тут хочеш побачити нас, чи на тому світі? Вона відповіла: Коли не побачу тут, діти, чи побачу там? Старець відповів їй: Коли зважишся не бачити нас тут, то там побачиш. Тоді вона з радістю відійшла і сказала: Якщо справді побачу вас там, то не хочу бачити тут.

41. Говорили про авву Павла, що він провів усю Чотири-десятницю з малою мірою сочевиці й горнятком води.

42. Оповідали про авву Пиора, що він їв ходячи. Коли хтось запитав його: Чому ти так їси? Він відповів: Не хочу займатися їжею, як ділом, а як поділлям. Сказав іще й иншому, що спитав його про те саме: хочу, щоби і тоді, коли їм, моя душа не відчувала жодної тілесної приємносте.

42. Оповідали про авву Петра Піонітського в Келліях, що він не пив вина. Коли він постарівся, браття змішали трохи вина з водою і просили його, щоби випив. Він сказав: Повірте мені, що домішку я вважаю приправою. Таким чином він осуджував себе й за розведене вино.

44. На гору св. Антонія було зроблено пожертву, в якій знайдено невелику бочечку з вином. Один зі старців узяв малу посудину і чарку та й підніс авві Сисоєві. Старець випив; опісля прийняв і другу чарку й випив. Старець запропонував і третю, та авва не прийняв і мовив: Припини, брате, чи ти не знаєш, що таке сатана?

45. Брат спитав авву Сисоя: Що мені робити? — Коли приходжу до церкви, там часто відбувається вечеря любови й мене затримують на ній. Старець каже: Трудна справа! Говорив йому те саме Авраам, його учень: як випаде вечеря в суботу або в неділю, і брат вип'є три чарки вина, чи не буде забагато? Старець відповів: Коли б не було сатани, — то не забагато.

46. Учень авви Сисоя часто говорив йому: Авво, встань, постолуймося! Старець відповів: Невже ми не їли, сину мій? -Ні, отче. — Коли не їли, принеси, — їстимемо.

47. Авва Сисой якось сказав сміливо: Повір, оце вже тридцять літ, як я не молюся Богові за инші свої гріхи, лише молюся, кажучи Йому: Господи, Ісусе Христе, укрий мене від мого язика! Бо аж досі я падаю, поповнюючи гріхи через нього.

48. Раз якось авва Силуан і його учень Захарія прийшли в монастир; там їх попросили трохи підкріпитися на дорогу. Як вони вийшли, учень знайшов на дорозі воду й хотів напитися. Авва Силуан каже йому: Захаріє, сьогодні піст! — Чи ж ми, отче, не їли? — спитав учень. — Що ми їли там, — то було діло любови, — відказав старець. — Та ми маємо дотримуватися свого посту, сину мій!

49. Блаженна Синклитикія мовила: Ми, котрі дали такий обіт, мусимо зберігати цілковиту невинність. І в світських, очевидно, є невинність, та з нею трапляється і не невинність, бо вони грішать усіма иншими почуттями; вони й дивляться нескромно й сміються безчинно.

50. Іще сказала: Як гострі ліки відганяють скажених звірів, так молитва з постом проганяє нечисті думки.

51. Іще сказала: Не зваблюйся їжею світських багатіїв, наче б вона могла принести хосен. Для приємности вони вдаються до кухарської штуки; але ти зі своїм постом і простою їжею піднесешся над ними у вибагливій їжі, бо Святе Письмо говорить: Хто ситий, топче й крижку меду (Прип. 27, 7). Не пересичуйся хлібом і не бажай вина.

52. Авва Титей сказав: Наше мандрівництво полягає в тім, щоби чоловік здержував свій язик.

53. Авва Іперехій сказав: Як лев страшний для диких ослів, так випробуваний чернець для похітливих думок.

54. Іще мовив: Піст для ченця — це узда для гріха. Хто скидає цю узду, той стається непогамованим конем.

55. Іще мовив: Висушене постом тіло ченця витягає його душу з глибини пристрастей, а піст висушує потоки приємностей.

56. Іще мовив: невинного ченця пошановано буде на землі, й на небі увінчається він перед Найвищим.

57. Мовив ще: Чернець, що під час гніву не стримує свого язика, ніколи не стримає своїх пристрастей.

58. Іще мовив: Нехай уста твої не вимовляють лукавого слова; виноград не видає терня.

59. Іще мовив: Добре їсти м'ясо і пити вино й не з'їдати братового тіла в обмові.

60. Мовив ще: Змій-нашіптувач прогнав Єву з раю; подібним до нього буває той, що наговорює на ближнього: він губить душу того, що слухає, — не спасає і своєї.

61. Старець мовив: Лев сильний; та як черево втягає його в сіті, то вся його сила кориться.

62. Казав старець: Демона догоджування шлункові провадь обіцянкою, кажучи: підожди, не будеш голодний; і їж більш обережно. І що більше він тебе під'юджуватиме, то більшої правильности дотримуйся у їді, бо він так юдить чоловіка, що цей бажає немов усе з'їсти.

63. Раз якось у скиті було свято. Одному старцеві піднесли чарку з вином; відмовившись від нього, він сказав: Заберіть від мене цю смерть. Як побачили це й инші, що їли з ним, також не прийняли вина.

64. Наступного разу, під час первоплодів принесено туди ж посудину з вином, аби роздати братам по чарці. Коли один брат хотів утекти від цього в толос[2], толос розвалився. Ті, що зібралися на галас, побачили брата, що лежить, і стали ганити його, кажучи: Добре сталось з тобою, чванливий! — Але авва боронив його і сказав: Лишіть мого сина, він зробив добре діло, — і як живий Господь, не буде відновлений цей толос за моїх часів, щоби зрозумів світ, що через чарку вина зруйновано толос у скиті.

65. Один брат, розгніваний на иншого, став на молитву та просив, щоби Бог дав йому терплячість щодо брата й щоби ця спокуса пройшла без шкоди. Й тут-таки бачить він дим, що виходить із його уст; разом із ним минув його гнів.

66. Якось скитський пресвітер ходив до олександрійського архиєпископа. Коли вернувся він у скит, спитали його браття: В якому стані місто? Він відповів їм: Направду, браття, не бачив я иншого людського обличчя, окрім архиєпископа. Почувши це, вони здивувалися і були переконані його вчинком, що треба берегти свої очі від розсіяння.

67. Старець мовив: Диявол намагається зміцнити злий нахил ченця, щоби, закорінюючись таким способом, протягом довгого часу цей нахил здобув силу природи; — особливо буває це з дуже недбалим. Отже, утримуйся від усякої їжі, якої бажаєш для її запаху, особливо коли ти здоровий, і не їж того, до чого тягне тебе апетит, а споживай те, що пішле тобі Бог, і дякуй Йому щогодини. Ми, з'їдаючи невеликі хлібці ченців, разом із ними споживаємо всякий спокій, а на ділі не виконуємо чернечих обов'язків і думаємо, що стали ченцями! Не мрій, беручи на себе чужий вигляд; кажи собі самому: брате, май свою печать, тобто покору.

68. Один старець прийшов до иншого старця. Цей сказав своєму учневі: звари нам трошки сочевиці. Той зварив і розмочив хліб. Вони ж розмовляли про духовні діла до шостої години наступного дня. Старець знову каже своєму учневі: Сину, звари нам трохи сочевиці. — Я ще вчора зварив, — відповів учень. — І вони встали й почали їсти.

69. Инший старець прийшов до одного старця. Той, зваривши трохи сочевиці, мовив: Прокажімо малі молитви. Й один із них прочитав весь Псалтир, а другий напам'ять прочитав двох великих пророків. Коли настав ранок, прибулець пішов собі, й забули вони про їду.

70. Раз якось ранком зголоднів один брат і боровся зі своїм наміром не їсти страви до третьої години. Коли надійшла третя година, він вирішив терпіти до шостої години. Коли ж надійшла шоста година, він розмочив хліб і сів їсти — та знову встав і мовив: Потерплю до дев'ятої години. Настала й дев'ята година, — а старець проказав молитву і бачить, що сила диявола, неначе дим, виходить із його грудей. Таким чином минув голод старця.

71. Один старець був хворий. А що він багато днів не міг приймати поживи, то його учень просив дозволу приготовити йому трохи солодкої юшки. Він відійшов, приготував і приніс йому спожити. Стояло там дві посудини: в одній із них було трошки меду, а в другій — олія із лляного насіння, що погано пахла і вживалася тільки до світильників. Брат помилився і з Цієї посудини налив до страви старцеві. Старець покуштував і не сказав нічого, тільки їв мовчки. Брат просив його з'їсти ще трохи, він з'їв із примусу. Брат пропонував йому втретє; та він не міг їсти і казав: Направду не можу, сину! Учень хотів його переконати й говорив: Добра страва, авво! Ось, і я з'їм із тобою. — Як тільки покуштував, то пізнав, що зробив; він упав ниць і мовив: Горе мені, авво! Я згубив тебе, й ти поклав на мене гріх мій, бо не сказав мені. — Не журися, сину! — Говорив старець. Коли б Бог хотів, щоби ми їли, то ти влив би меду.

72. Оповідали про одного старця: захотілося йому з'їсти огірок; він узяв його і тримав перед своїми очима. І, хоч не поконала його похіть, він каявся, приборкуючи самого себе, що при цьому мав бажання.

73. Якось пішов брат у монастир відвідати свою хвору сестру. Вона була повна віри й не дозволяла собі бачити мужчину, та й не згодилася, щоби рідний брат через її недугу ввійшов у середовище жінок. Про це дала вона йому знати, сказавши: Йди, мій брате, помолись за мене, — і за благодаттю Христа я побачу тебе в Небесному Царстві.

74. Раз якось чернець стрінувся на дорозі з черницями і зійшов з дороги. Ігуменя сказала йому: Коли б ти був досконалий монах, не глядів би ти на нас, як на жінок.

75. Якось пішли отці до Олександрії на заклик архиєпископа Теофіла для творення молитов і священнодійства. Коли вони споживали з ним страву, то запропонували теляче м'ясо. Вони їли не роздумуючи нітрохи. Архиєпископ узяв шматок м'яса, подав його старцеві, що сидів біля нього, і сказав: оце гарний шматок, — з'їж авво. Старці сказали на те: До цього часу ми їли овочі; коли це — м'ясо, то не будемо їсти. Ні один із них не їв більше (див. 1 Кор. 8, 7 і далі; 10, 27 і далі).

7в. Брат приніс до своєї келії свіжих скибок хліба і скликав один стіл старців-подвижників. Як кожний з них з'їв по дві скибки, перестали їсти. Брат побачив подвиг їхнього посту, поклонився до землі й мовив: ради Господа, їжте сьогодні, доки не насититесь. І вони з'їли ще по десять скибочок. Отож, скільки над потребу з'їли ради Господа істинні подвижники!

77. Один старець якось страждав у сильній хворобі, так, що йому зі середини випливало багато крови. Тоді ж у одного брата нагодилася суха, деревна брунька. Зваривши кашку, він укинув до неї бруньку, приніс старцеві й просив його спожити, кажучи: Вияви любов, з'їж, може, це допоможе тобі. Старець поглядів на нього уважно та довго й мовив: Направду, я бажав би, щоби Бог лишив мене в цій хворобі ще на тридцять літ. І при такій хворобі старець не хотів прийняти навіть трішечки каші. Брат узяв кашу і відійшов до своєї келії.

78. Инший старець жив у далекій пустині. Якось прийшов брат і застав його недужого. Він узяв, обмив його, зварив дещо з того, що приніс, і давав йому їсти. Старець мовить до нього: Направду, брате, я забув, що люди мають таку втіху. Відтак брат приніс йому чарку вина. Побачивши її старець заплакав і сказав: Я маю намір не пити вина до самої смерти.

79. Старець сказав: догоджування шлункові - це матір перелюбства.

80. Іще сказав: той, що погамовує шлунок, може вгамувати перелюбство і язик.

81. Старець постановив собі не пити протягом сорока днів. Коли настала спека, він мив посудину, наповнював її водою і підвішував перед собою. Коли братія питала його: Навіщо ти це робиш, він відповідав: Аби при такій спразі більше потрудитися й одержати від Бога більшу нагороду.

82. Один брат мандрував, із ним була мати, вже стара. Як вони йшли понад ріку, стара жінка не могла перейти. Син узяв мафорій[3], обгорнув свої руки, щоби не діткнутися тіла матері, й таким способом підняв її і переніс на собі на инший бік. Мати спитала його: Чому ти обгорнув свої руки, сину мій? — Тому, — сказав він, — що тіло жінки — вогонь. Через те, що діткнувся тебе, западе мені до голови инша жінка.

83. Один зі старців казав: Бачив я в Келліях брата, що постив увесь Страсний тиждень. Як надходив вечір суботній, він відходив до церкви, щоб не їсти. Взагалі він їв лиш трошки буряка з сіллю і без олії.

84. Скликано було братів у скит очистити пліт. Один із них був хворий від подвижництва, — кашляв, мав нежить і плював. Його слина, мимоволі, впала на одного брата. Останній збентежився у своїй думці й мав намір сказати недужому: Перестань плювати на брата, — та, щоби поконати думку, він узяв слину і хотів її з'їсти. Але відтак сказав собі самому: і не їж, і не говори.

85. Оповідали про авву Памва, Віссаріона, Ісаю, Пасія й Атра, які бесідували між собою. Пресвітер Гори спитав їх, як Мають жити браття. Старці відповіли: У великому подвижництві й оберіганні свого сумління від ближнього.

86. Старець мовив: Багатство душі — це стриманість. Придбаймо її з покірливістю; втечім від марнославства — матері зла.

87. Ще мовив: Добре є харчуватися, як убогий, і постити. І ще сказав: Живімося Божими словами, насолоджуймося висловами святих Отців, — не годуючи шлунка, а радіючи духовно.

[1] Отаман прибічників.

[2] Кругле шатро.

[3] Коротка чернеча мантія, що вкривала тільки шию і рамена.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Древній патерик" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!