ІІ Послання Апостола Павла до Корінтян

До змісту: Біблія в перекладі Івана Хоменка

1. Привіт і подяка 1-2; особисті повідомлення 3-11; самооборона 12-24

1 Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимотей, Церкві Божій, що в Корінті, з усіма святими в усій Ахаї:
2 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.
3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи,
4 що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає.
5 Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення.
6 Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо.
7 Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах.
8 Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити.
9 Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих.
10 Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас,
11 якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас; щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас.
12 Слава наша - це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, - у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті.
13 Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою,
14 як вже зрозуміли нас частинно, що ми - ваша слава, як і ви - наша в день Господа нашого Ісуса Христа.
15 В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість,
16 а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею.
17 Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»?
18 Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.»
19 Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували - я, Сильван і Тимотей, - не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було.
20 Скільки бо обітниць Божих у ньому - «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас.
21 Той же, хто утверджує нас з вами во Христі і хто помазав нас, то Бог,
22 який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа.
23 А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Корінт.
24 Не начебто ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати - вам на радість; бо ви щодо віри стоїте міцно.

2. Злагіднення кари винуватцеві 1-11; апостоли - Божі пахощі 12-17

1 Я постановив собі не приходити до вас знов у смутку;
2 бо коли я вам завдаю смутку, то хто мене розвеселить, як не той, що зазнає від мене смутку?
3 Тож, написав я те, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, від яких мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість - радість усіх вас.
4 З великого бо горя та туги серця написав я вам і крізь ревні сльози - не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас любов надмірну.
5 Коли ж хтось і засмутив, не мене засмутив, але - щоб не перебільшувати - почасти вас усіх.
6 Досить такому тієї кари, яку наклала більшість;
7 так що, навпаки, краще вам простити та втішити, щоб надто великий смуток не зламав такого.
8 Тому благаю вас: Покажіть йому любов.
9 На те бо я і написав вам, щоб випробувати вас, чи ви слухняні в усьому.
10 Кому, отже, прощаєте, то і я прощаю; бо коли я простив, - оскільки мав я щось прощати, - то ради вас зробив те перед обличчям Христовим,
11 щоб нам не впасти жертвою сатани, бо задуми його нам добре відомі.
12 Прибув ото я в Троаду, щоб проповідувати Євангелію Христову; та хоч двері були мені відчинені в Господі,
13 я не мав спокою для свого духа, бо не знайшов там Тита, брата мого, і, попрощавшися з ними, пішов у Македонію.
14 А Богові подяка, який у Христі завжди веде нас у своїм переможнім почеті й через нас на кожному місці виливає запахущість свого знання.
15 Бо ми для Бога -пахощі Христові серед тих, що спасаються, і серед тих, що гинуть.
16 Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших - запах, що від життя веде до життя. Хто, отже, здатний до цього?
17 Ми не такі, як багато інших, що торгують словом Божим; ми щиро, ми від Бога говоримо, перед Богом, у Христі.

3. Самооборона перед закидами 1-6; Євангелія й закон 7-18

1 Чи починаємо знову самих себе поручати? Чи, може, потребуємо, як дехто, поручальних до вас, чи від вас листів?
2 Наш лист - це ви; лист, написаний у серцях наших, який усі люди знають і читають.
3 Відомо ж, що ви - лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця.
4 А таке довір'я до Бога ми маємо через Христа,
5 - не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність бо наша від Бога.
6 Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту, не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює.
7 Коли ж служіння смерті, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути,
8 то скільки більше служіння духа буде в славі?
9 Бо коли служіння осуду - славне, то служіння виправдання багато більш перевищує у славі.
10 І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави.
11 Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне.
12 Тож маючи таку надію, ми повні сміливости,
13 а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав;
14 але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває.
15 І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім.
16 «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.»
17 Господь же - дух, а де Господній дух, там воля.
18 Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.

4. Сміливість апостолів 1-6; їхнє життя -труди і страждання 7-12; але нагорода -вічна 13-18

1 Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги.
2 Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.
3 А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;
4 у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.
5 Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми - слуги ваші ради Ісуса.
6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», - він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.
7 А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.
8 Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;
9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.
10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.
11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.
12 І так смерть діє в нас, а життя у вас.
13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», - то й ми віримо, тому й говоримо;
14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, - воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.
15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.
16 Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.
17 Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,
18 нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне.

5. Після дочасного наступить життя вічне 1-10; любов спонукує ревність 11-21

1 Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі.
2 Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло,
3 якщо будемо ще вдягнені, а не нагі.
4 Доки ми в цім наметі, -стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише - вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям.
5 Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа.
6 Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа,
7 - бо ходимо вірою, а не видінням, -
8 ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа.
9 Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом.
10 Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле.
11 Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми - явні.
12 Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим, - не тим, що в серці.
13 Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас.
14 Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли.
15 А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес.
16 Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо.
17 Тому, коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове.
18 Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення.
19 Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення.
20 Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!
21 Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.

6. Бездоганні Божі слуги 1-10; любов за любов 11-18

1 Як співробітники, ми закликаємо вас, щоб благодаті Божої не приймати марно.
2 Бо каже: «Сприятливого часу я вислухав тебе, і в день спасіння я допоміг тобі. Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння.»
3 Ми не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння;
4 але в усьому виявляємо себе, як слуг Божих, у великій терпеливості, скорботах, у нуждах, у тіснотах,
5 під ударами, в темницях, у заколотах, у трудах, у неспанні, у постах,
6 у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові,
7 у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливости в правиці й лівиці,
8 у славі й безчесті, у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві,
9 як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті;
10 як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідаємо.
11 Уста наші, корінтяни, відкрились до вас! Серце наше поширилось.
12 Вам у нас не тісно, тіснота - у вашім серці!
13 А ви взаємно, -мов до дітей говорю, - зробіть теж широким ваше серце!
14 Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо! Яка бо спільність праведности з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою?
15 Яка згода між Христом і Веліялом? Яка участь вірного з невірним?
16 Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: «Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом.
17 Тож вийдіть з-поміж них і відлучіться, - каже Господь. Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму.
18 Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками - каже Господь Вседержитель.»

7. Довірливе ставлення і радість апостола

1 Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі.
2 Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого.
3 Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом.
4 У мене велике до вас довір'я, я вельми пишаюся вами. Я - повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей.
5 Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні - борні, страхання всередині.
6 Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита;
7 і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше.
8 Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, - бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас -
9 тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди.
10 Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу - смерть спричинює.
11 Ось бо той смуток задля Бога - яку то він спричинив у вас старанність, яке ж виправдання, яке обурення, а який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі.
12 А коли й написав вам, то не задля того, хто образив, ані ображеного, але щоб виявилася між вами перед Богом ваша про нас дбайливість.
13 Тому ми втішилися. Та, крім цієї особистої втіхи, зраділи ми куди більше радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух.
14 А коли я був перед ним трохи похвалився вами, то я не зазнав сорому. Але, як ми завжди говорили вам правду, так і хвала наша перед Титом виявилась правдивою.
15 Серце його стає до вас ще прихильніше, коли він згадує послух усіх вас і як ви прийняли його з острахом та тремтінням.
16 Радію, що можу на вас покластись у всьому.

8. Збірка для єрусалимлян 1-6; мотиви щедрости 7-15; Павлові товариші 16-24

1 Повідомлюємо вас, брати, про ту ласку, що її Бог дав Церквам македонським.
2 Серед численних турбот, яких вони зазнали, їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість;
3 вони мірою сили, - я про це свідчу, - і понад силу, добровільно,
4 вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих.
5 Вони ж, понад надію нашу, самих себе віддали перше Господеві, а потім нам, з Божої волі.
6 Ось чому ми благали Тита, щоб він, як був почав, так щоб скінчив між вами цю добродійну справу.
7 Тому ж, що відзначаєтесь у всьому, - у вірі, у слові, у знанні, у всякій пильності й у нашій любові до вас, - треба вам відзначатись і в цій добродійній справі.
8 Я не кажу як наказ, але щоб заради дбайливости інших випробувати щирість вашої любови.
9 Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли.
10 Даю в цьому лише раду: Воно бо вам личить, вам, що перші минулого року почали цю збірку, не тільки робити, але й бажати.
11 Тепер же закінчіть її, щоб і так, як гаряче бажали, так і довершили за своєю спроможністю.
12 Бо коли є охота дати, то вона приємна мірою того, хто що має, - не того, чого не має.
13 Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність:
14 щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність,
15 як написано: «Хто був зібрав багато, не мав над міру, а хто мало, - не мав нестачі.»
16 Богові дяка, що дав у серце Тита таку саму до вас горливість;
17 бо він прийняв просьбу і, бувши повний запалу, доброхіть до вас пустився.
18 Ми з ним послали брата, якого за Євангелію усі Церкви хвалять
19 і який, крім того, був вибраний Церквами як наш супутник у цій добродійній справі, якій ми служимо на славу самого Господа й на відраду нашу,
20 вистерігаючися, щоб нам хтось не докоряв з-за тієї обильности пожертв, що ними завідуємо.
21 Бо ми дбаємо за добро не тільки перед Господом, але й перед людьми.
22 А разом з ними ми послали нашого брата, пильність якого ми часто випробували в багатьох речах, і який тепер куди пильніший із-за великого довір'я, що його до вас має.
23 Щодо Тита, то він мій товариш і коло вас співробітник; а щодо братів наших, то вони посланники Церков, слава Христова.
24 Дайте ж їм доказ вашої любови й нашої їм похвали про вас, перед обличчям Церков.

9. Збірка на вбогих 1-5; користі з милостині 6-15

1 А про службу на користь святим мені зайво до вас писати,
2 бо знаю вашу добру волю і хвалю вас македонянам за неї, бо Ахая готова з минулого року; ваш запал заохотив багатьох.
3 Однак, я посилаю вам братів, щоб та хвала, якою я хвалив вас, не була щодо цього марна і щоб ви, як я сказав, були приготовані.
4 А то як прийдуть зо мною македоняни й застануть вас неготовими, ми, - щоб не сказати ви, - через ту певність осоромимося.
5 Я вважав, отже, потрібним просити братів, щоб вони вийшли до вас перед нами і приготували заздалегідь той заповіджений щедрий ваш дар, щоб він був готовий як правдивий дар, а не як вимушений даток.
6 Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме.
7 Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо.
8 А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло,
9 як написано: «Розсипав, дав убогим; праведність його перебуває вічно.»
10 Той, хто достачає насіння сіячеві, додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости,
11 щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку.
12 Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, але воно стане ще обильнішим завдяки численним подякам Богові.
13 Спогадуючи цю прислугу, вони будуть хвалити Бога за ваш послух у визнанні Євангелії Христової та за щедрість вашого дару для них і для всіх.
14 І вони своєю молитвою за вас з'являються вам зичливі - заради надмірної благодаті Божої у вас.
15 Подяка хай буде Богові за його дар несказанний!

10. Апостольська влада св. Павла

1 Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа, - я, коли присутній між вами, - покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас.
2 Прошу ж вас, щоб коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми руководилися чисто тілесними спонуками.
3 Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних,
4 бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми
5 і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові;
6 ми також готові покарати всякий непослух, як тільки ваш послух буде звершений.
7 Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми.
8 Бо якби я хвалився занадто нашою владою, що її нам Господь дав на збудування, а не на руїну вашу, я б не соромився,
9 - щоб не здавалося, що намагаюся листами вас налякати.
10 Листи його, мовляв, важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий, і мова його - жалюгідна.
11 Такий нехай знає: які ми словом у листах неприсутніми, такі й будемо ділом присутніми.
12 Ми не відважуємося рівняти себе чи прирівнювати до деяких із тих, які самі себе поручають; та їм, які міряють самих себе на собі самих та прирівнюють самих себе до себе самих, бракує глузду.
13 Ми ж не будемо хвалитися надмірно, але за мірою правила, що його Бог призначив як мірку, щоб аж до вас прибути.
14 Ми бо не розтягаємося над міру, а воно було б так, якби ми до вас не прибули; ми ж таки й справді до вас прибули з Євангелією Христовою.
15 Не хвалимося також і чужими трудами над міру, але маємо надію, що й ми, коли ростиме ваша віра, звеличимося між вами за нашим правилом над міру;
16 і звіщатимемо Євангелію ген поза вами, не хвалившися готовим на чужому полі.
17 А хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.
18 Бо не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той кого Бог поручає.

11. Апостольська ревність

1 О, коли б ви могли потерпіти трохи мого безумства! Ба ви мене й терпите.
2 Я за вас ревную Божими ревнощами, бо я вас заручив одному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Христові.
3 Але боюся, щоб, як змій був обманув Еву своїм підступом, так не попсувалися думки ваші, й ви не відхилилися від простоти й чистоти щодо Христа.
4 Бо коли б хтось прийшов і проповідував іншого Ісуса, не того, що його ми вам проповідували, або якби ви прийняли іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Євангелію, якої ви не одержали, - ви б радо терпіли.
5 Однак, гадаю, що я нічим не нижчий від тих «архиапостолів»!
6 Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали.
7 Невже я допустився гріха, смиряючи себе самого, щоб вас піднести вгору, - вам бо проповідував даром Євангелію Божу?
8 Інші Церкви я оббирав, беручи від них плату, щоб вам служити.
9 І коли був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, бо мені у моїй нестачі допомогли брати, що прийшли з Македонії. У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, і вважатиму й далі.
10 Як істина Христова, що в мені, - цієї похвали ніхто в мене не відніме у сторонах ахайських!
11 Чому? Хіба я не люблю вас? Бог те знає.
12 А що роблю, те робитиму й далі, щоб узяти всякий привід у тих, які приводу шукають, щоб вони були схожими на нас у тому, чим хваляться.
13 Оті бо - то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових.
14 Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла.
15 Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми.
16 Знову кажу: Нехай ніхто мене не вважає за безумного! А як ні, то прийміть мене за безумного, щоб і я міг трохи похвалитися.
17 Що я кажу, кажу те не в Господі, але немов у безумстві, що дає мені відваги хвалитися.
18 Тому що багато інших хваляться з тілесних спонук, то і я буду хвалитися,
19 бо ви радо терпите безумних, самі такі розумні!
20 Ви терпите, коли вас хтось неволить, коли хтось об'їдає, коли хтось обдирає, коли хтось ставиться до вас ізгорда, коли хтось б'є вас в обличчя!
21 На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, - говорю мов безумний! - я також можу її виявити.
22 Вони євреї? Я теж! Вони ізраїльтяни? Я теж! Потомки Авраама? Я теж!
23 Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто.
24 Від юдеїв я прийняв п'ять раз по сорок (ударів) без одного;
25 тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні.
26 У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих;
27 у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі!
28 Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка - журба про всі Церкви!
29 Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся?
30 Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись.
31 Бог і Отець Господа Ісуса, - благословен вовіки! - знає, що я не говорю неправди.
32 В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити;
33 та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук.

12. Божі дари й людські немочі у св. Павла

1 Чи треба хвалитися? Воно й не личить, але я таки приступлю до видінь та до об'явлення Господа.
2 Я знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то було в тілі, не знаю, чи то було без тіла, не знаю, Бог знає, - був він узятий аж до третього неба.
3 І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, -
4 був узятий у рай і чув слова несказанні, яких годі людині вимовити.
5 Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами.
6 А коли я захочу хвалитися, я не буду безумний, бо скажу правду; але я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує.
7 А щоб я не загордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору.
8 Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився,
9 та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала.
10 Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради; бо коли я немічний, тоді я міцний.
11 Я, хвалившися, видався безумним! Та ви мене примусили до того. Ви бо повинні були мене хвалити, тому що я нічим не гірший від тих «архиапостолів», хоч я і ніщо.
12 Ознаки апостола виявилися між вами: в усякому терпінні, в знаках, чудах та силах.
13 Чим бо ви були менші від інших Церков, - хіба тим, що я не був для вас тягарем? Простіть мені цю кривду!
14 Оце втретє я готовий прийти до вас, і тягарем не буду, бо шукаю не вашого, а вас. Не діти повинні збирати батькам маєтки, а батьки дітям.
15 Я радо витрачусь і сам себе пожертвую за ваші душі; якщо я люблю вас більше, то мав би бути менше люблений?
16 Та нехай буде, що я не обтяжав вас, але, бувши хитрим, узяв вас підступом.
17 Чи я вас використав через когось із тих, що до вас послав?
18 Я ублагав Тита і з ним послав брата. Хіба Тит вас використав? Хіба ж ми не тим самим ходили духом? Не тими самими слідами?
19 Віддавна вже думаєте, що ми виправдуємося перед вами. Ми перед Богом у Христі говоримо; а все вам, любі, на збудування.
20 Бо як прийду, боюся, що не знайду вас такими, як хочу, та й ви не знайдете мене таким, яким хотіли б; щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілости, безладдя,
21 щоб, коли я знову прийду, мій Бог задля вас не принизив мене, і щоб я не оплакував тих багатьох, які раніше згрішили й не покаялись у нечистоті, розпусті та в безсоромності, яких були допустилися.

13. Нові відвідини 1-4; вказівки 5-10; привіт 11-13

1 Оце втретє йду до вас. «Кожна справа рішиться за словом двох або трьох свідків.»
2 Я вже перед тим сказав і ще раз повторюю, як за другої моєї присутности, так і тепер у відсутності: Як прийду знову, то не щадитиму тих, які раніш згрішили, й усіх інших.
3 Ви бо шукаєте доказу, що у мені говорить Христос, який супроти вас не безсильний, а сильний між вами.
4 Його ж розп'ято з-за немочі, але він живе з Божої сили. Та й ми, хоч і немічні в ньому, однак будемо з ним жити з Божої сили супроти вас.
5 Досліджуйте самих себе, чи ви у вірі; випробовуйте самих себе. Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває? Хіба ви не випробувані!
6 Та, сподіваюся, ви спізнаєте, що ми не є невипробувані.
7 Ми молимося до Бога, щоб ви ніякого зла не чинили, - не, щоб ми з'явились випробувані, але щоб ви добро чинили, навіть якби ми самі з'явилися невипробувані.
8 Бо ми не можемо нічого проти правди, а лиш за правду.
9 Ми бо радуємося, коли ми немічні, ви ж - міцні. Власне про це ми й молимося, про вашу досконалість.
10 Тому й пишу вам це, не бувши поміж вами, щоб, коли прийду, не вживати строгости силою влади, яку дав мені Господь на те, щоб будувати, а не руйнувати.
11 А втім, брати, радійте, прагніть до досконалости, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами.
12 Вітайте один одного святим цілунком. Всі святі вас вітають.
13 Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога і причастя Святого Духа з усіма вами!

До змісту: Біблія в перекладі Івана Хоменка

Рекомендуйте цю сторінку другові!