Третя книга Макавеїв

Повернутися до змісту Біблії в перекладі Івана Огієнка

Глава 1

1 Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані були станом війська Антиоха.

2 Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні.

3 Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської віри: він помістив у наметі одного незначного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть.

4 Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золота.

5 Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон.

6 Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх.

7 Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він надихнув мужністю підвладних йому.

8 Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них.

9 Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю;

10 і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав увійти у святилище.

11 Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усіма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати.

12 Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: нехай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому?

13 І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть.

14 Тоді священики у священних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насильно вторгається; храм наповнився криком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне.

15 І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами.

16 Інші ж у всьому вбранні, залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту.

17 А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші – на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм.

18 Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотатського замаху.

19 Разом з тим деякі з громадян набралися сміливости не допускати того, хто домагався вторгнутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взятися за зброю і мужньо померти за закон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття:

20 насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, вони залишилися у тому ж молитовному стані.

21 Народ, як і раніше, продовжував молитися. Навіть старійшини, які були з царем, багаторазово намагалися відволікти гордовитий його розум від початого наміру.

22 Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше.

23 Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з нашими до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попустив такого беззаконного і пихатого вчинку.

24 Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін.

25 Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.

Глава 2

1 А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву:

2 “Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбожника і нечестивця, пихатого зухвалістю і силою.

3 Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе.

4 Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду.

5 Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам.

6 Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу.

7 І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння, Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя.

8 Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Твоїм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені.

9 З любови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу.

10 І Ти вірний та істинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек.

11 Ось і ми, Святий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот.

12 У такому падінні нашому, цей зухвалий нечестивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму.

13 Бо хоч оселя Твоя, небо небес, недосяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це.

14 Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика свого, говорячи: ми потоптали дім святині, як потоптуються доми скверни.

15 Залиши гріхи наші, відпусти неправди наші і яви милість Твою у годину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені серцем; даруй нам мир”.

16 Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення, уразив того, хто надимався насильством і зухвалістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний праведним судом.

17 Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяжку страту, що спіткала його, і побоюючись, щоб він не позбувся життя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом.

18 Через якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння, і відійшов з жорстокими погрозами.

19 Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ділами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями.

20 Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: “Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зарахувати до рабського стану, а хто буде противитися, тих брати силою і позбавляти життя;

21 внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса – листок плюща, після чого відпускати їх у призначений їм стан з обмеженими правами”.

22 Але щоб не зробитися ненависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами.

23 Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ніби вони могли від майбутнього спілкування з царем прилучитися до великої слави.

24 Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, маючи добру надію одержати допомогу, і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.

Глава 3

1 Довідавшись про те, нечестивець дійшов такого шаленства, що не тільки озлобився проти юдеїв, які жили в Олександрії, але виявив жорстоку ворожість і проти тих, що жили у цілій країні, наказавши негайно зібрати всіх разом і віддати на найганебнішу смерть.

2 Коли готувалася ця справа, людьми, однодумними лиходійству, була розповсюджена зла чутка проти народу юдейського з приводу такого розпорядження, ніби вони ухиляються від виконання законних обов’язків.

3 Тим часом юдеї зберігали добру прихильність і незмінну вірність до царів; але вони шанували Бога, жили за Його законом і тому в деяких випадках допускали відступлення і відмови: з цієї причини вони і здавалися деяким ворожими; у всіх же інших людей добрим виконанням усього справедливого вони здобували благовоління.

4 Незважаючи на те, відомий добрий спосіб життя цього народу іноплемінники вважали за ніщо. Вони помічали тільки розбіжності у богошанувані та їжі і говорили, що ці люди не допускають спілкування у трапезі ні з царем, ні з вельможами, що вони заздрісники і великі супротивники держави, і таким чином розголошували про них навмисну хулу.

5 Елліни, які жили у місті і не зазнали від них ніякої образи, бачачи несподіване обурення проти цих людей і раптове їхнє скупчення, хоч не могли допомогти їм, – тому що царське було розпорядження, – однак утішали їх, обурювалися, і сподівалися, що діло переміниться:

6 бо не можна було нехтувати такою великою кількістю народу, ні в чому невинного.

7 Утім, деякі сусіди і друзі й ті, що торгували з ними, таємно приймаючи деяких з них, обіцяли допомагати їм і робити все можливе для їх захисту.

8 А він, звеличуючись тимчасовим благополуччям і не помишляючи про владу величного Бога, думав незмінно залишитися з тим же наміром і написав проти них такий лист:

9 “Цар Птоломей Филопатор жителям Єгипту і місцевим воєначальникам і воїнам – радуватися і бути здоровими. Я ж сам здоровий і справи наші благоуспішні.

10 Після походу, початого нами в Азію, який, як ви самі знаєте, несподіваною допомогою богів і нашою силою згідно з нашим наміром досяг щасливого закінчення, ми думали упорядкувати народи, які живуть у Келе-Сирії і Фінікії, не силою зброї, але поблажливістю і великим людинолюбством, охоче благодіючи їм.

11 Даючи по містах багаті внески у храми, ми прийшли і в Єрусалим, маючи намір вшанувати святилище цих негідних людей, які ніколи не залишають свого безумства.

12 Вони ж, прийнявши наше прибуття – на словах охоче, а на ділі підступно, коли ми бажали ввійти у храм і вшанувати його належними і найкращими дарунками, пихаті своєю давньою гордістю, заборонили нам вхід, не потерпівши від нас насильства з людинолюбства, яке ми маємо до всіх людей.

13 Явно виявивши свою ворожість до нас, вони одні тільки з усіх народів завзято противляться царям і своїм благодійникам і не хочуть виконувати нічого справедливого.

14 Ми ж, зглянувшись на їхнє безумство, і тоді, коли поверталися з перемогою, і в самому Єгипті, приймаючи людинолюбно всі народи, поводилися, як належало.

15 Між іншим, оголошуючи усім про нашу непам’ятозлобність до їхніх одноплемінників, ми вирішили ввести зміни: оскільки вони служили нам на війні і займалися дуже багатьма справами, здавна з простоти наданими їм, то ми хотіли навіть надати їм права олександрійського громадянства і зробити учасниками споконвічного жрецтва.

16 Вони ж, сприйнявши це як супротивне для себе і, за властивим їм злим норовом відкидаючи добре і схиляючись завжди до злого, не тільки знехтували неоціненне право громадянства, але й гласно і негласно гребують тими деякими з них, які щиро налаштовані до нас, постійно сподіваючись, що ми внаслідок безладного способу життя їхнього скоро скасуємо наші установлення.

17 Тому ми, достатньо переконавшись дослідами, що вони за всякої нагоди виявляють неприязні проти нас задуми, і, передбачаючи, що коли-небудь, за несподівано виниклого проти нас збурювання, ми будемо мати за собою в особі цих нечестивців – зрадників і жорстоких ворогів,

18 повеліваємо, як тільки буде отриманий цей лист, негайно згаданих нами людей з їхніми дружинами і дітьми, з насиллями і катуваннями закувавши у залізні кайдани, звідусіль вислати до нас на смертну страту, нещадну і ганебну, гідну таких зловмисників.

19 Якщо вони одного разу будуть покарані, то ми сподіваємося, що у майбутньому наші державні справи набудуть довершеного благоустрою і найкращого порядку.

20 Якщо ж хто сховає когось з юдеїв, від старого до дитини, не виключаючи немовлят, має бути знищеним з усім його домом найжорстокішим чином.

21 А хто викриє кого-небудь, той одержить маєток винного і ще дві тисячі драхм із царської скарбниці, одержить волю і буде вшанований.

22 Усяке місце, де буде впійманий юдей, який ховається, має бути спустошене і випалене, так щоб нікому зі смертних ні на що не було придатне на вічні часи”. Такий був зміст листа.

Глава 4

1 Скрізь, куди приходило це повеління, у язичників відбувалися народні бенкети з радісними вигуками, нібито закореніла здавна у душі ворожнеча тепер виявилася сміливо.

2 А в юдеїв почалися безутішна скорбота, гіркий плач і ридання; бо обпалювали серце стогони, що долинали з усіх боків від тих, які оплакували несподівану, раптово визначену їм загибель.

3 Яка область або місто, чи яке населене місце, чи які дороги не наповнювалися їхнім плачем і воланням?

4 Жорстоко і без усякого жалю влада виселяла їх усіх разом з кожного міста, так що, бачачи цю незвичайну кару, і деякі з ворогів, дивлячись на загальне страждання і думаючи про невідому мінливість життя, оплакували найзлополучніше їхнє вигнання.

5 Гнали натовпами старих, вкритих сивинами, згорблених від старечої слабкости у ногах, і за вимогою насильницького вигнання безсоромно примушували їх до найшвидшого руху.

6 Дівчата, які тільки-но з’єдналися подружнім союзом і ввійшли у шлюбний чертог, замість радости почали плакати, посипали попелом запашне від мастей волосся, були ведені непокритими, і замість шлюбних пісень здіймали загальне волання, будучи мучимими катуваннями іноплемінних. У кайданах їх відкрито з насильством тягли, щоб кинути у корабель.

7 А їхні чоловіки, замість вінків перев’язані по шиях мотузками, у квітучому юнацькому віці, замість бенкету і насолоди молодости, проводили останні дні шлюбу у плачу, бо під ногами в себе бачили відкрите пекло.

8 Їх везли за подобою звірів у ярмі залізних кайданів; одні прикуті були за шиї до корабельних лав, інші міцними ланцюгами прив’язані були за ноги. Крім того, накриті щільним помостом, вони відокремлені були від світла, так що з усіх боків їх оточувала темрява, весь час плавання їх утримували подібно до зловмисників.

9 Коли ж їх привезли на місце, називане Схедія, і плавання було скінчене, як призначено було царем, тоді він наказав поставити їх перед містом на кінській арені, яка мала велику окружність і дуже зручною була для відкритої наруги на виду у всіх, хто йшов у місто і назад, вирушав усередину країни, так щоб вони ні з військом не мали спілкування, ні взагалі не були удостоєні будь-якого даху.

10 Коли це було виконано і цар почув, що одноплемінники їхні часто виходять таємно з міста оплакувати ганебну біду братів, то дуже розгнівався, і наказав і з цими вчинити точно так само, як і з тими, щоб вони ніяк не менше отримали покарання.

11 Він наказав переписати весь народ за іменами, не для тяжкого рабського служіння, незадовго перед цим звіщеного, а для того, щоб, змучивши їх оголошеними стратами, остаточно погубити в один день.

12 І хоч цей перепис звершувався з крайнім поспіхом і ревним старанням від сходу до заходження сонця, але зовсім закінчити його не могли протягом сорока днів.

13 Цар же, надмірно і безперестанно віддаючись насолодам, перед усіма ідолами влаштовував бенкети, і розумом, який далеко ухилився від істини, і нечистими вустами славословив тих, які глухі і не можуть говорити або надати допомогу, а на найвеличнішого Бога вимовляв непристойне.

14 Після сказаного проміжку часу писарі донесли цареві, що вони не в змозі зробити перепис юдеїв, з причини незліченної їхньої безлічі; притому ще більша кількість їх знаходиться в областях; одні залишаються у домах, інші розсіяні по різних місцях, так що зробити це неможливо навіть усім властям у Єгипті.

15 Коли ж цар ще суворіше погрожував їм, припускаючи, що вони підкуплені дарами і підступно уникали покарання, тоді довелося реально переконати його у тім. Вони довели, що бракує у них і хартій, і необхідних для того письмових тростин.

16 Це була дія непереможного небесного Промислу, який допомагав юдеям.

Глава 5

1 Тоді цар, сповнений сильного гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва, вивести їх на юдеїв, приречених зустріти смерть.

2 Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували проти юдеїв; а Ермон, який начальствував над слонами, у точності виконав його повеління.

3 Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений.

4 Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, прикликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.

5 Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприборканих слонів, після споживання ними у великій кількості вина і ладану, вранці з’явився у палац донести про це царю.

6 Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче.

7 Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманувся у своєму неодмінному рішенні.

8 Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язичникам силу всемогутньої правиці Своєї.

9 Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, увійшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе.

10 Коли це було виконано, він заохочував тих, що зібралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах.

11 Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої причини юдеї допущені пережити нинішній день?

12 Той заявив, що ще вночі виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що вони повинні бути вдячні сьогоднішньому сну:

13 “А ти неодмінно на завтрашній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв”.

14 Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скільки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями.

15 Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби народу зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку.

16 Юдеї безперестанно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу.

17 Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар.

18 Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав.

19 Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані за твоїм настійним велінням.

20 Він же сповнився сильного гніву за такі слова, – бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, – і, блискаючи очима, сказав з погрозою:

21 якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би позбавлений життя.

22 Так зустрів Ермон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.

23 Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя царів за допомогу, отриману від Нього.

24 Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негідний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв.

25 Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, царю, ти будеш спокушати нас як нерозумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління?

26 Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування.

27 Після цього цар, зовсім, як Фаларис, сповнившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв,

28 підтвердив найнечестивішою клятвою, і визначив негайно послати їх у пекло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вогнем і мечем, і недоступний нам, – говорив він, – храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порожнім для всіх, хто бажає приносити там жертви.

29 Тоді друзі і родичі, дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти.

30 А начальник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати.

31 Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей.

32 Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також від безлічі народу, і почули виклики, що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього життя і кінець їхнього найнещаснішого чекання.

33 Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обіймалися з рідними, кидаючись на шиї – батьки синам, а матері дочкам,

34 деякі ж тримали біля грудей новонароджених немовлят, що ссали останнє молоко.

35 Знаючи ж однак заступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, відірвавши від грудей немовлят,

36 і голосно волали до Володаря над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.

Глава 6

1 Тим часом якийсь Єлеазар, шанований муж, зі священиків країни, який уже досяг старечого віку і прикрашений у житті своєму всякими чеснотами, запросив старців, які стояли навколо нього, приклик`ати святого Бога і молився так:

2 “Царю всесильний, найвищий, Боже Вседержителю, що милостиво управляєш усім створінням! споглянь, Отче, на с`ім’я Авраама, на дітей освяченого Якова, на народ святого наділу Твого, який подорожував у землі чужій і неправедно знищується.

3 Ти фараона, колишнього володаря Єгипту, який мав безліч колісниць, звеличувався беззаконною зухвалістю і зарозумілими промовами, погубив з гордим його військом, потопивши у морі, а роду ізраїльському явив світло милости.

4 Ти жорстокого царя Ассирійського Сеннахирима, який марнославився незліченними військами, підкорив мечем усю землю і повстав на святе місто Твоє, який у гордості й зухвалості говорив хулу, скинув, явно показавши багатьом народам Твою силу.

5 Ти трьох отроків у Вавилоні, які добровільно віддали життя своє вогню, щоб не служити суєтним ідолам, зберіг неушкодженими до волосини, зросивши розпалену піч, а полум’я повернув на всіх ворогів.

6 Ти Даниїла, наклепами заздрости ввергнутого у рів на розшматування левам, вивів на світло неушкодженим; Ти, Отче, й Іону, коли він безнадійно томився у череві кита, що живе в глибині моря, неушкодженим показав усім його присним.

7 І нині, Ти, що помщаєш за образи, многомилостивий, захиснику всіх, явися скоро сущим від роду Ізраїлевого, які терплять образи від мерзенних беззаконних язичників.

8 Якщо ж життя наше у переселенні наповнилося нечестям, то, визволивши нас від руки ворогів, погуби нас, Господи, якою Тобі благоугодно, смертю,

9 нехай не славословлять марновіри суєтних ідолів за загибель улюблених Твоїх, говорячи: не визволив їх Бог їхній.

10 Ти ж, Вічний, що маєш усю силу і всяку владу, споглянь нині:

11 помилуй нас, через безумне насильство беззаконних, яких позбавляють життя подібно до зловмисників.

12 Нехай устрашаться тепер язичники непереможної могутности Твоєї, Преславний, що володієш силою спасти рід Якова.

13 Благає Тебе вся безліч немовлят і батьки їхні зі сльозами: нехай буде явно всім язичникам, що з нами Ти, Господи, і не відвернув лиця Твого від нас;

14 вчини так, як сказав Ти, Господи, що й у землі ворогів їхніх Ти не знехтуєш їх”.

15 Тільки-но Єлеазар закінчив молитву, як цар зі звірами і з усім страшним військом прийшов на арену.

16 Коли побачили його юдеї, здійняли гучне волання до неба, так що і прилеглі долини сповнилися луною, і збудили нестримне співстраждання в усьому війську.

17 Тоді великославний Вседержитель і істинний Бог, явивши святе лице Своє, відкрив небесні врата, з яких зійшли два славних і страшних ангели, видимі усім, крім юдеїв.

18 Вони стали навпроти війська, і сповнили ворогів сум’яттям і страхом і зв’язали непорушними путами; також і тіло царя охопив трепет, і роздратовану зухвалість його охопило забуття.

19 Тоді слони обернулися на озброєні війська, що супроводжували їх, топтали їх і погубляли.

20 Гнів царя перетворився на жалість і сльози про те, що перед тим він намагався виконати.

21 Бо, коли почув він крик юдеїв і побачив їх усіх, що схилилися на загибель, то, заплакавши, з гнівом погрожував друзям своїм і говорив:

22 ви зловживаєте владою, і перевершили за жорстокістю тиранів, і мене самого, вашого благодійника, намагаєтеся позбавити влади і життя, замишляючи таємно некорисне для царства.

23 Тих, які так вірно охороняли укріплення нашої країни, хто безумно зібрав сюди, виселивши кожного з дому?

24 Тих, які здавна перевершували всі народи відданістю нам у всьому і часто терпіли найтяжчі гноблення від людей, хто піддав настільки незаслуженій ганьбі?

25 Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні пута, відпустіть їх з миром у свої доми, випросивши прощення у тім, що раніше зроблено; звільніть синів небесного Вседержителя, живого Бога, Який від часів наших предків донині подавав безперервне благоденство і славу нашому царству.

26 Ось що сказав цар. У ту ж хвилину звільнені юдеї, врятувавшись від смерти, прославляли свого святого Спасителя Бога.

27 Після того цар, повернувшись у місто і покликавши завідувача витратами, наказав упродовж семи днів давати юдеям вино та інше потрібне для бенкету, вирішивши, щоб вони на тому ж місці, на якому очікували своєї загибелі, у повних веселощах святкували своє спасіння.

28 Тоді вони, які були перед тим у нарузі і знаходилися біля пекла або краще сходили у пекло, замість гіркої і жалюгідної смерти влаштували бенкет спасіння і сповнені радости розділили для возлежання місце, приготоване їм на погибель і могилу.

29 Облишивши найжаліснішу пісню плачу, вони почали пісню батьків, прославляючи Спасителя Ізраїлевого і Чудотворця Бога, і відкинувши все засмучення і ридання, склали хори на знамення мирних веселощів.

30 Також і цар, скликавши з цієї нагоди багатолюдний бенкет, виявляв свою вдячність небу за славне, урочисто дароване їм спасіння.

31 Ті ж, що прирікали їх на загибель і на їжу хижим птахам і з радістю робили їм перепис, тепер, охоплені соромом, застогнали, і зухвалість, що дихала вогнем, згасла з ганьбою.

32 А юдеї, як сказали ми, склавши згаданий хор, відправляли свято з радісними славослів’ями і псалмоспівами.

33 Вони зробили навіть громадську постанову, щоб у всякому поселенні їхньому в роди і роди радісно святкувати зазначені дні, не для пиття і пересичення, але в пам’ять спасіння, що було їм від Бога.

34 Потім вони стали перед царем і просили відпустити їх у доми.

35 Перепис їх проходив з двадцять п’ятого дня місяця Пахона до четвертого дня місяця Епифа, протягом сорока днів; знищення їх призначалося від п’ятого дня місяця Епифа до сьомого, протягом трьох днів, у які славним чином явив Свою милість Владика всіх і спас їх усіх неушкоджено і цілком.

36 Святкували вони, забезпечені усім від царя, до чотирнадцятого дня, в який вони і представили прохання про відпущення їх.

37 Цар, призволивши їм, великодушно написав на їхню користь, за своїм підписом, таке послання до міських начальників:

Глава 7

1 “Цар Птоломей Филопатор начальникам єгипетським і всім поставленим на посади – радуватися і бути здоровими. Здорові і ми і діти наші, бо великий Бог благодіє нам у справах за нашим бажанням.

2 Деякі з друзів наших за зловмисництвом своїм часто представляли нам і переконували нас зібрати всіх юдеїв, які знаходяться у царстві, і замучити надзвичайними стратами, як зрадників,

3 додаючи, що доки не буде цього зроблено, справи нашого царства ніколи не будуть благовпорядковані через ненависть, яку вони мають до всіх народів.

4 Вони-то привели їх у кайданах насильно, як невільників, або краще, як наклепників, і без усякого розгляду і дослідження намагалися погубити їх, винаходячи жорстокості, лютіші навіть за скіфські звичаї.

5 Ми суворо заборонили це і з благовоління, яке маємо до всіх людей, негайно дарували їм життя; а коли довідалися, що небесний Бог є вірний покров юдеїв і завжди захищає їх, як батько синів, ще ж взявши до уваги відому їхню доброзичливість до нас і до предків наших, ми справедливо звільнили їх від усякого звинувачення у чому б то не було,

6 і наказали всім і кожному повернутися у свої доми, так щоб ніде ніхто ні в чому не ображав їх і не докоряв у тім, що відбулося без їхньої провини.

7 Знайте, що коли ми почнемо проти них що-небудь лихе або взагалі образимо їх, то будемо мати проти себе не людину, але володаря над усякою владою всевишнього Бога месником за діла наші в усьому і завжди неминуче. Будьте здорові”.

8 Одержавши це послання, юдеї не поспішали негайно вирушити, але просили царя, щоб ті з роду юдейського, які самовільно залишили святого Бога і закон Божий, одержали через них належне покарання,

9 додаючи, що ті, які переступили заради черева постанови Божественні, ніколи не будуть мати доброї прихильности і до правління царя.

10 Цар визнав, що вони говорять правду, схвалив їх, і дав їм повноваження на все, щоб вони тих, що переступили закон Божий, знищили в усякому місці царства його безперешкодно, без особливого дозволу або нагляду царя.

11 Тоді, подякувавши йому, як належало, священики і вся безліч народу заспівали “алилуя” і з радістю вирушили.

12 Усякого одноплемінника з тих, що осквернилися, якого зустрічали на шляху, вони карали й убивали у приклад іншим.

13 У цей день вони умертвили понад триста мужів, і торжествували з веселощами, умертвляючи нечистих.

14 Самі ж, бувши з Богом до смерти й одержавши повну радість спасіння, піднялися з міста, увінчані всякими запашними квітами, з веселощами і вигуками, хвалами і благозвучними піснями, дякуючи Богу батьків, вічному Спасителю Ізраїля.

15 Прийшовши до Птолемаїди, названої за властивістю місця Родофором [трояндоносною], в якій за загальною їхньою домовленістю очікували їх кораблі сім днів,

16 вони влаштували там бенкет спасіння, бо цар щедро забезпечив їх усім, що потрібно було кожному до прибуття у свій дім.

17 Оскільки вони добулися сюди у мирі, із пристойними подяками, то і тут також установили весело святкувати ці дні під час перебування свого.

18 Освятивши ці дні й затвердивши свою обітницю поставленням стовпа на місці бенкету, вони вирушили далі суходолом і морем і рікою, кожен у своє житло, неушкоджені, вільні, у повній радості, маючи охороною царське повеління. Тоді-то придбали вони більшу, ніж раніше, силу і славу і зробилися страшними для ворогів, ні від кого ніскільки не пригноблювані у своєму володінні,

19 й усі одержали своє за описом, так що, хто мав що-небудь у себе, з величезним страхом віддавали їм, бо найбільші благодіяння явив їм найвеличніший Бог на спасіння їх.

20 Благословенний Спаситель Ізраїля на вічні часи! Амінь.

Джерело: http://www.cerkva.kiev.ua/

Рекомендуйте цю сторінку другові!