Від кого походять люди?

Питання: «З дитинства нас вчили, що первородний гріх – це непослух Богові перших двох людських істот, і після цього все людське потомство втратило первісну благодать, з'явилася смерть, розбещеність, гріхи. Але недавно вчитель сказав, що ніякого Адама не було («Адам» означає «людина», тобто він нібито представляє всіх людей), а історію створення світу потрібно пристосувати до теорії еволюції, додавши, що саме Бог «керує» процесом еволюції. І нібито первородний гріх полягав не в первісному непослуху Богу, а в схильності до гріха, присутнього в самій людській природі. Хотілося б дізнатися: коли в катехизмі йдеться про «прабатьків», то мається на увазі конкретний Адам і конкретна Єва чи якась «перша людська спільнота»? Чи є істиною віри те, що Людство походить від однієї пари, або ж можна вважати, що воно виникло від певної кількості пар?»

Відповідь: Дійсно, слово «Адам» означає «людина». Але з цього не можна зробити висновок, що на початку була ціла спільнота людей, що більше, вони не походять від одного й того самого кореня. З священного тексту очевидно, що Бог говорить з однією конкретною людиною, точніше, з двома – адже Він звертається також до Єви. Бог говорив до обох наших прабатьків. Що стосується істини віри про походження людства, то треба спочатку визначити, що означає саме цей термін – «істина віри». Зазвичай він стосується догматів, хоча це зовсім не означає, що з тих питань, які не зараховані до догматів, можуть існувати які завгодно судження. Тут потрібно згадати про те, що таке «безпомилкове віровчення». Воно існує в двох сенсах. По-перше, існує «екстраординарне учительство»: до нього ми відносимо висловлювання ex cathedra, догмати, положення церковних соборів. По-друге, існує ординарне учительство, яке також може бути безпомилковим. Про це можна прочитати, наприклад, в 25-му параграфі конституції Другого Ватиканського собору Lumen gentium: «Непомильність, котрою Божественний Відкупитель побажав наділити свою Церкву у визначенні навчання про віру і звичаї, простягається настільки ж широко, як і скарбниця Божественного Одкровення, яку треба свято зберігати і правильно викладати». Нарешті, існує ординарне учительство Пап, що виражається на різних рівнях: це апостольські конституції, енцикліки, повчання і послання. Віруючі католики покликані слухати – волею і розум – ці повчання.

Отже, повертаючись до питання про походження людства: ми не маємо щодо цього жодного догматичного твердження. Проте Церква має авторитетні висловлювання з цього питання. Наведемо лише деякі з них.

Насамперед потрібно звернутися до енцикліки Папи Пія ХІІ «Humani generis», оприлюдненої 12 серпня 1950 року. Згідно з навчанням, що міститься в цьому документі, після Адама на нашій землі не було людей, які б не походили від нього через природне продовження роду. Отже, він є прабатьком всіх людей. Далі в енцикліці зазначено, що Адама не можна вважати символом цілого ряду прабатьків. Ось точний текст енцикліки: «Коли йдеться про другу гіпотезу, котру називають полігенізмом, діти Церкви не мають більше подібної свободи (йдеться про свободу різночитань). Бо вірні не можуть прийняти вчення, захисники якого стверджують, що на землі після Адама були або справжні люди, які не пішли від нього шляхом природного відтворення, як від праотця всіх людей; або що Адам є сукупністю цих численних праотців. Ми дійсно не бачимо способу поєднувати подібне вчення з тим, чого навчають джерела Одкровення, і з тим, що пропонують тексти Учительства Церкви про первородний гріх, гріх, який має своє коріння у воістину особистому гріхові Адама, який передається усім через їхнє походження, тому й перебуває у кожному, як його власний».

Є і ще один документ – це «Символи віри» Папи Павла VI., датований 30 червня 1968 року. Тоді Святіший Отець не сказав нічого нового, але розвинув ствердження попереднього вчительства. Зокрема там йдеться: «Ми віримо, що всі мають гріх Адама, а це означає, що первісна його вина привела до того, що людське єство, загально для всіх людей, впало до такого стану, коли воно несе наслідки своєї помилки».

Тепер – про теорію еволюції. У 1996 році Папа Івана Павло ІІ надіслав послання учасникам пленарної асамблеї Папської академії наук. У ньому він нагадує, що тема життя і еволюції «представляє живий інтерес Церкви, оскільки Одкровення містить вчення про єство і походження людини».

Іван Павло ІІ пише, що контрасти між віровченням і науковою теорією, що приймає гіпотезу еволюції, не є нездоланними, оскільки деякі положення поділяють обидві сторони.

Папа пише: «В енцикліці «Humani generis» мій попередник Пій 12 вже стверджував, що немає суперечностей між еволюцією і Доктриною віри про людину та її покликання, за умови, що ми дотримуємося деяких положень.

Враховуючи стан наукових винаходів тієї епохи і потреб богослів'я, енцикліка «Humani generis» розглядала доктрину еволюціонізму як серйозну гіпотезу, що заслуговує вивчення і уважних роздумів, – таких же, як і протилежна гіпотеза. Пій ХІІ говорить також про дві методологічних умови: що цю гіпотезу не треба сприймати як доведену доктрину і стверджувати, що можна було б обійтися і без Одкровення, трактуючи питання, що містяться в цій теорії».

Нас зараз цікавить питання появи людини, котру не можна пояснити просто як плід еволюції. Адже людина наділена розумом, що дозволяє їй мати вище знання про всесвіт і мати відносини пізнання та любові з Богом. Іван Павло ІІ нагадує, що людина з самого початку була задумана з огляду на воскреслого Христа. І якщо тіло людини походить від матерії, яка існувала і до неї, то душа – духовна складова – створена безпосередньо Богом. Тому така теорія еволюції, яка вважає, що дух виник від сили живої матерії або є якимось побічним феноменом цієї матерії, несумісна з істиною про людину і нездатна дати підстави гідності людини. Як пише Іван Павло ІІ, в людині ми бачимо «онтологічний стрибок». І далі: «Наука описує і вимірює зі зростаючою точністю різноманітні вияви життя і вміщує їх на лінію часу. Момент переходу до духовного не є предметом подібних спостережень, однак його можна знайти на експериментальному рівні низкою ознак специфічності людської природи».

З усього цього можна зробити висновок, що, оскільки Бог створив людину з уже існуючої матерії, вдихнувши в неї душу, то Він перетворив і саму матерію. У цьому і полягає онтологічний стрибок: він стосується не тільки вдихання душі, але й перетворення самого тіла, яке в той момент стає тілом людини. Людина була створена в стані первісної святості, котрий потім був порушений.

До цього треба додати, що генетичний код кожної людини абсолютно неповторний, але він є загальним для всіх людей у всіх основних рисах. Генетичний код – це найбільше «антиеволюціоністичне» відкриття, яке тільки могла зробити сучасна наука.

Можна було б сказати ще дуже багато чого на цю тему, але поки ми обмежимося сказаним, запрошуємо всіх, кому цікаво, ознайомитися з положеннями Катехизму Католицької Церкви і документами, які тут цитовані.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у квітні 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!