 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: У чому полягає непогрішність Папи? ВІДПОВІДЬ: Коли ми говоримо про «непогрішність» Папи Римського, то краще використовувати синонім цього слова – «непомильність», – оскільки дехто часто плутає слова «непогрішність» і «безгрішність», що є абсолютно різними за значеннями. Отже, догма про непомильність Папи означає, що коли Папа висловлюється як Глава Церкви з питань віровчення та моралі, він не може помилитися. Непомильність – це перш за все дар, винятковий привілей, даний Христом Своїй Церкві. Церква наділена харизмою непомильності для того, щоби не завести своїх членів на шлях помилок. Цією непомильністю особливим чином наділений видимий Глава Церкви Папа Римський, – коли він висловлюється ex cathedra або коли висловлюється разом з колегією єпископів, – як на Вселенському Соборі, так і разом з єпископами, розсіяними по всій землі, коли вони приймають якесь рішення з остаточним визначенням доктрини. Про це свідчить 25-а стаття конституції ІІ Ватиканського Собору «Lumen Gentium»: «Хоча окремі глави й не володіють прерогативою непомильності, проте, коли вони, навіть будучи розсіяні по всій землі, але зберігаючи при цьому зв'язок спілкування один з одним і з Наступником Петра, автентично вчать про питання віри та моралі й сходяться на тому, що якесь судження треба приймати як остаточне, тоді вони непомильно проголошують вчення Христа. І це стає ще більш очевидним, коли, об'єднавшись на Вселенському Соборі, в питаннях віри та моралі вони є для всієї Церкви вчителями та суддями, чиїх визначень треба дотримуватися в послусі віри. Ця непомильність, якою Божественний Відкупитель побажав наділити Свою Церкву у визначенні вчення про віру та мораль, простягається настільки ж широко, наскільки і скарбниця Божественного Одкровення, яка повинна свято зберігатися і вірно викладатися. Відповідно до своєї посади цю непомильність має Папа Римський, голова Колегії Єпископів, коли він, як верховний Пастир і вчитель усіх вірних Христові, який стверджує у вірі братів своїх (пор. Луки 22, 32), остаточним чином проголошує будь-яке вчення про віру і мораль. Тому його визначення по праву називаються непорушними самі по собі, а не за згодою Церкви, бо вони приймаються за сприяння Святого Духа, обіцяного йому в особі блаженного Петра і, отже, не потребують ніякого затвердження інших осіб і не підлягають ніякій апеляції в інший суд. Бо в цих випадках Папа Римський приймає рішення не як приватна особа, але як верховний учитель Вселенської Церкви, який викладає або захищає вчення католицької віри, в якому єдино присутній благодатний дар непомильності самої Церкви. Непомильність, обіцяна Церкві, присутня і в складі єпископів, коли вони разом з Наступником Петра здійснюють верховне вчительство. Цим визначенням ніколи не може бути відмовлено у згоді Церкви завдяки тій дії Святого Духа, якою все стадо Христове оберігається і рухається вперед в єдності віри». Непомильність Папи Римського проголосили як істину віри на І Ватиканському Соборі 1870 року. У догматичній конституції «Pastor Aeternus» Собор оголосив, що «коли Папа Римський говорить з катедри (ex cathedra), тобто коли він, виконуючи обов'язок пастиря і наставника всіх християн, відповідно до свого верховного апостольського авторитету визначає, що якоїсь доктрини, яка стосується віри чи моралі, повинна дотримуватися вся Церква, – то з Божественною допомогою, обіцяною йому через блаженного Петра, він має ту непомильність, якою Божественний Відкупитель наділив Свою Церкву у визначенні доктрини, що стосується віри та моралі. Тому такі визначення Папи Римського непомильні самі по собі (ex sese), а не відповідно до згоди Церкви». Іншими словами, Папа є непомильним, коли він відповідно до свого верховного апостольського авторитету вчить як пастир і як наставник всієї Церкви, роблячи судження у сфері віри та моралі, які є зобов'язуючими для всіх вірних. Вчення, висловлене ex cathedra, не може бути змінене, оскільки його зобов'язуючий характер не залежить від прийняття Церкви. І Ватиканський Собор у тому ж документі говорить про надприродне джерело непомильності Папи. Такий привілей, що стосується деяких його доктринальних втручань, виходить від особливої харизми, дарованої Святим Духом. Навіть більше, це – найвища харизма, оскільки така форма вчительства містить у собі віру всієї Церкви і є найвірнішим її виразом. Це – найвище служіння істини на благо віруючих. І Ватиканський Собор визначає також природу, умови, об'єкт і суб'єкт Папського привілею. Непомильність не є плодом якогось одкровення чи натхнення, але вона припускає Божественне сприяння, яке вберігає Папу від помилок, коли він висловлюється ex cathedra. І, звичайно, маючи такий привілей, Святіший Отець зовсім не звільняється від підготовчої роботи, від глибокого вивчення і молитви, потрібних для розважливого виконання своєї місії вселенського вчителя Церкви. У тих випадках, коли Папа непомильно висловлюється ex cathedra з питань віри та моралі, ми маємо справу з екстраординарним учительством. В інших випадках йдеться про ординарне вчительство Церкви. Воно виражається, відповідно до авторитетності, в таких формах: енцикліки, апостольські конституції, апостольські адгортації, апостольські послання, motu proprio (апостольські послання з власного почину), документи ватиканських конгрегацій і так далі. Усі без винятку документи Римської Курії повинні отримати схвалення Святішого Отця: «Папа прочитав, схвалив і дозволив публікацію». У документі Конгрегації віровчення «Donum Veritatis» зазначається, що Папа виконує місію вчительства «за допомогою органів Римської Курії та, зокрема, Конгрегації віровчення в тому, що стосується доктрини віри та моралі. Звідси випливає, що документи цієї Конгрегації, безпосередньо схвалені Папою, беруть участь в ординарному вчительстві Наступника св. Петра». Таким чином, самі ці документи не є ординарним вчительством, а беруть участь у ньому. Про це треба пам'ятати, коли йдеться про різні рішення, прийняті Курією впродовж століть, через які дехто ставить під сумнів догму про непомильність Папи. Наприклад, до сфери непомильності Папи жодним чином не можна залучати такі документи, як вирок Священної Інквізиції Галілею. Священна інквізиція в цьому випадку не проголосила ніякої догми, не маючи на це жодних повноважень. У жодному випадку цей вирок не можна зараховувати до суджень ex cathedra, висловлених відповідно до верховного авторитету Папи, наділеного непомильністю за обітницею Ісуса Христа. За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у березені 2014 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
