 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
ВІДПОВІДЬ: В наші дні слово «анатема» часто з'являється в репортажах ЗМІ про Церкву, але вживається воно в непрямому значенні: наприклад, останнім часом щоразу, як Папа Франциск критично висловлюється на адресу певної категорії або по відношенню до якогось світогляду або вчинку, журналісти наповнюють свої нотатки «гучними» заголовками, такими як «Папа піддав анатемі корупціонерів». Або, кажучи про негативне ставлення до якогось явища, також говорять про «анатему», наприклад, «анатема жадібності». Зрозуміло, слово «анатема» в такому вживанні не відповідає еклезіологічному значенню цього терміна. У перші часи існування Церкви анатема наділялася тим же значенням, яке ми знаходимо в Новому Завіті: тобто відділення від Христа і відлучення від Його Церкви. З найперших століть помісні собори піддавали анатемі християн, винних у тяжких злочинах. Перше таке свідоцтво відноситься до Ельвірського собору (початок 4 століття). Потім анатема стала застосовуватися як вирок єретикам або ж єретичній доктрині. Починаючи з п'ятого століття анатема набула більшої ваги в порівнянні з відлученням. Анатема означала повне відділення від громади вірних, тоді як відлучення мало на увазі тільки неможливість прийняття Таїнств. Термін «анатема» дуже часто зустрічається в Папських булах і соборних постановах епохи Середньовіччя, в основному по відношенню до єретиків. В наступну епоху важливе документальне свідчення про анатему ми знаходимо в енцикліці Папи Лева XIII Quod apostolici muneris від 28 грудня 1878, де Папа засуджує вчення комунізму, соціалізму і нігілізму. Лев XIII посилається на своїх попередників Пія VII (роки понтифікату 1800-1832) і Лева XII (1823-1829), які - пише Лев XIII - «вражали анатемою таємні секти, знову застерігаючи суспільство від небезпек, яким воно піддавалося». Починаючи з ХХ століття термін «анатема» став вживатися все рідше. У новому Кодексі канонічного права скасовані всі «караючі закони» (канон 6), видані Апостольським Престолом. Однак, ми знаходимо згадку про анатему в документі Міжнародної богословської комісії 1990 року «Інтерпретація догм», яка цитує свої ж документи, датовані 1972 і 1973 роками. «Перед обличчям надзвичайної двозначності в презентації доктрини, - свідчить документ, - і навіть несумісності її з вірою Церкви, вона (Церква) може виявити помилку і зобов'язана викорінити її, аж до формального відкидання єресі як крайнього знаряддя захисту віри Народу Божого». «Християнству, - читаємо далі, - нездатному більше сказати, що ним є, а що ні, і де проходять його межі, нічого було б сказати». «Апостольська функція піддавати анатемі донині є правом Учительства Церкви; і застосовувати його може стати для нього обов'язком». Таким чином, остання відома нам задокументована анатема Апостольського Престолу (коли був ужитий саме цей термін) сходить до XIX сторіччя, хоча відлучення від Церкви або осуд різних навчань - це практика, поширена в Католицькій Церкві до нині. Крім того, згідно з наведеним нами текстом Міжнародної богословської комісії, не виключено, що Церква ще застосовуватиме своє право і навіть обов'язок - як зазначається в документі - піддавати анатемі. За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у серпні 2014 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: Коли востаннє прозвучала анатема в 