Якщо людина грішить, будучи психічно нездоровою, чи відповідає вона за свої вчинки?

ПИТАННЯ: Якщо людина грішить, будучи психічно нездоровою, то чи Бог її осудить (у випадку, якщо хвороба розвивалася поступово або в зрілому віці)? Виходить, що до хвороби людина відповідала за свої вчинки, а захворівши, вже ні?

ВІДПОВІДЬ: Це питання стосується насамперед ступеня моральної відповідальності людини за скоєні вчинки. Відповідно до католицького віровчення, гріх, який відвертає людину від Бога, вчиняється з повним усвідомленням скоєного і з повною згодою волі. Зрозуміло, у випадку психічного нездоров'я важко говорити про вільний вибір людини, - хоча і неможливо говорити про якийсь єдиний критерій для всіх психічних захворювань. Крім того, у людей, які страждають психічними патологіями, бувають моменти здорового мислення, коли вони здатні усвідомлювати скоєне. В цілому, якщо стан людини настільки важкий, що він повністю паралізує її волю, то вона не несе моральну відповідальність за свої вчинки, навіть якщо у випадку здорової людини ці ж вчинки були б тяжкою образою Бога і людини. В інших же випадках можна говорити про певну грань психічного стану людини, за якою вона перестає усвідомлювати свої вчинки. До кожного випадку необхідно підходити з окремим критерієм, і судити про моральну вину людини в кінцевому рахунку може тільки Бог, правосуддю і милосердю Якого ми і повинні довірити суд над людиною.

Як відомо, кожен гріх має об'єктивний і суб'єктивний елемент. Об'єктивний елемент гріха представлений його матерією, тобто самою дією. Тому, наприклад, богохульство, вбивство чи сексуальне насильство об'єктивно є гріхом. Суб'єктивний же елемент стосується участі людини в цій дії, того, наскільки усвідомлено вона діє і в злагоді зі своєю волею. Деякі гріхи, тяжкі за своєю матерією, не можуть розцінюватися як гріхи з погляду моральної відповідальності людини. Це стосується, зокрема, душевнохворих чи дітей.

Але, знову ж таки, давати якусь єдину оцінку тут надзвичайно важко, особливо коли мова йде про проблеми з психікою в зрілому віці. Одна справа, коли людина має вроджене захворювання, і зовсім інша - коли, наприклад, вона страждає якоюсь залежністю, набутою в результаті морально безладного життя. Наприклад, алкогольна залежність - це захворювання, яке знижує і навіть знімає моральну відповідальність за багато вчинків. Але ж людина, можливо, прийшла до цієї залежності крок за кроком, раз по разу приймаючи усвідомлені рішення при повній згоді волі. Точно так само можна говорити і про інші залежності, наприклад, від порнографії. Є захворювання, в тому числі і душевні, на які впливає спосіб життя людини. Не випадково шлях зцілення від багатьох психічних проблем часто лежить через увагу до духовності, через цілюще прилучення до віри.

Розгляньмо кілька гіпотетичних ситуацій. Припустимо, людина жила в гріху, не розкаявшись, а потім захворіла психічно. Хоча ніколи не можна з упевненістю сказати, що робиться в душі цієї людини, вона не може виразити своє сокрушення і свідомо приступити до Таїнства Примирення. Тоді священник залишає суд над нею милосердю Бога. Або така ситуація: до священника на сповідь приходить людина, у якої присутні ознаки душевного захворювання. Вона не в змозі ні перерахувати свої гріхи, ні висловити жаль про скоєне. Тоді тільки Святий Дух підкаже священнослужителю, як вчинити в такому випадку. Не треба забувати, що Сповідь - це Таїнство зцілення.

Хоча в канонічному праві немає прямих згадок про такі ситуації, канон 1005 - про Таїнство Єлеопомазання - говорить про випадок, коли є сумнів, чи знаходиться людина при здоровому глузді. У цій ситуації Таїнство слід уділити, каже церковний закон. Нагадаємо, що через Єлеопомазання Церква доручає вірних стражденному і прославленому Господу, щоб Він підтримав і спас їх.

Перед обличчям таких випадків ми повинні завжди пам'ятати про головний критерій для християнина - милосердя: коли перед нами конкретна людина і ми, можливо, день за днем або рік за роком стаємо свідками її психічного захворювання, яке стає причиною агресивних чи неадекватних дій, то в першу чергу ми підносимо молитву за її зцілення і ввіряємо її вчинки милосердю Бога: тільки Він знає, який ступінь моральної відповідальності цієї людини. І коли у нас виникає питання – чи осудить її Бог - згадаймо слова Господа: «Я прийшов не судити світ, але спасти його». І не забуваймо, що впродовж своєї історії Церква безліч раз із твердою вірою проголошувала святих, але жодного разу не висловила непохитної думки з приводу вічного засудження того чи іншого конкретного грішника.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у листопаді 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!