Які обов’язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?

ПИТАННЯ: Які обов'язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?

ВІДПОВІДЬ: По-перше, скажемо два слова про те, в чому полягає суть Таїнства Шлюбу і чим воно відрізняється від цивільного шлюбу - тобто шлюбного союзу, оформленого в державних установах (цивільним шлюбом іноді називають незареєстроване співжиття, але таке вживання терміна є помилковим). Цивільний шлюб - це угода між чоловіком і жінкою, в основі якого знаходиться взаємна і постійна самовіддача з метою допомоги один одному, а також народження і виховання потомства.

Шлюб завжди вносить певні зміни в життя подружжя, оскільки в момент його укладення вони починають належати одне одному, а це веде до взаємних прав і обов'язків, які мають і соціальну значущість. Тому у всіх культурах світу одруження відбувається в присутності представника громади. З моменту весілля суспільство починає ставитися до одружених не просто як до двох індивідуумів, а як до чоловіка і дружини.

Для християн, крім усього вищесказаного, шлюб є також Таїнством, тобто священним знаком любові Бога до людини, любові Ісуса Христа до Церкви. Той, хто приймає Таїнство Шлюбу, зобов'язується перед Богом і перед громадою бути в своїх відносинах з подругом видимим і, наскільки це можливо, вірним знаком любові Бога до людини і любові Христа до Церкви. Тому в Таїнстві Шлюбу подруги покликані зростати в єдності з Богом, з Ісусом Христом. У радощах і печалях вони люблять один одного не просто силою людської любові, але силою, що виходить від любові Христової: «Любіть один одного, як Я полюбив вас». Таким чином, кінцева мета християнського шлюбу - це святість подружжя, що досягається за допомогою всіх подій подружнього та сімейного життя.

У досягненні цієї мети подружжя-християни не залишені напризволяще, але Сам Христос перебуває з ними, як на весіллі в Кані Галілейській. В енцикліці «Casti Connubii» Папа Пій XI пише, що Христос дарує подружжю, що перебуває з Ним в єднанні життя, «надприродну силу, необхідну для виконання власної місії та власних обов'язків з вірністю і святістю, з постійністю аж до самої смерті ... і наділяє правом на своєчасне сприяння благодаті усякий раз, коли вони потребують її для виконання обов'язків, пов'язаних з їх статусом». Підкреслимо словосполучення «надприродні сили»: адже для того, щоб залишатися разом все життя в радощах і печалях, необхідна неабияка сила. Про це стверджується і в пастирській конституції Другого Ватиканського собору «Радість і Надія»: «Для того, щоб постійно здійснювати обов'язки, що виникають з цього християнського покликання, потрібна видатна чеснота. Тому подружжя укріплюються благодаттю для того, щоб вести святе життя, будуть старанно плекати в собі міцну любов, великодушність і дух жертовності, просячи про все це в своїх молитвах ».

Саме тому Церква вважає недійсним шлюб між хрещеними, укладений тільки в цивільній формі. Подружжя-християни, які в Таїнстві Хрещення долучилися до Христа, від Нього повинні черпати благодать для освячення їх подружньої любові і своє покликання до батьківства і материнства.

Під час Свого земного життя Ісус недвозначно навчав про той первісний сенс, яким наділив Творець шлюб між чоловіком і жінкою. Ісус каже, що дозвіл Мойсея на розлучення був поступкою «жорстокосердю». Подружній союз нерозривний, бо він укладений Самим Богом: «Що Бог з'єднав, того людина нехай не розлучає».

Ця безкомпромісність щодо нерозривності шлюбних уз може здаватися нездійсненною. Проте Ісус не обтяжує подружжя непосильним тягарем, але Сам дає силу і благодать, щоб життя в шлюбі знайшло новий вимір. Слідуючи за Христом, відмовляючись від самих себе і приймаючи свій хрест, подруги можуть зрозуміти сенс шлюбу і жити в ньому за допомогою Христа. Ця благодать християнського шлюбу є плодом Хреста Христового, джерела всього християнського життя, стверджується в Катехизмі Католицької Церкви.

Святий Павло пише: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав себе за неї, щоб освятити її».

Коли подруги дають один одному шлюбну згоду, вони взаємно віддають і приймають одне одного, покладаючи початок непорушному шлюбному інституту. Подружні узи встановлені самим Богом, і схвалений і звершений шлюб між хрещеними не може бути розірваний за жодних обставин. Так що ніяких «виправдань» - повертаючись до питання нашої слухачки - для розлучення не може бути в принципі. Подружні узи є незворотними, і Церква не має влади висловлюватися проти такого встановлення Божої премудрості.

Які вимоги подружньої любові? Це єдність, нерозривність і вірність. Всі вони тісно взаємопов'язані між собою. Першій вимозі - єдності - суперечить багатоженство. Чоловік і дружина вже не двоє, «але одна плоть», як говорить Євангеліє. Друга вимога - вірність. Любов не може бути тимчасовою - глибокий союз і взаємний дар двох особистостей, а також благо дітей вимагає повної вірності подругів і нерозривності їх єдності. Вимога подружньої вірності продиктована вірністю Бога Своєму Союзу з людиною, вірністю Христа Своїй Церкві. Через Таїнство Подружжя подруги покликані свідчити цю вірність.

Декому здається важким або взагалі неможливим пов'язати своє життя назавжди з однією людиною. Але подруги-християни беруть участь в любові Бога, любові незворотній і остаточній. І ця любов підтримує їх, так що своєю вірністю вони можуть свідчити про вірність любові Бога. Це свідчення можливе за допомогою Божественної благодаті, і часто воно дається в дуже складних обставинах, як усім нам відомо.

Отже, ще раз повторюємо: ніякого «розлучення» в значенні «розірвання шлюбних уз» для подружжя-християн бути не може. Однак існують ситуації - про це також згадується в Катехизмі Католицької Церкви - в яких спільне проживання стає неможливим. У таких випадках Церква допускає фізичне розлучення подружжя та припинення спільного проживання. Вони не перестають бути чоловіком і дружиною перед Богом і, звичайно, не можуть укладати новий шлюб. В таких ситуаціях Церква закликає до примирення, а сама церковна громада запрошується допомагати розділеним сім'ям переносити цю ситуацію, в якій кожен з подружжя повинен зберігати вірність існуючим шлюбним узам, укладеним раз і назавжди. Ці узи залишаються нерозривним.

Одне з призначень шлюбу - народження і виховання потомства. Подруги покликані бути відкритими до появи нового життя. Служіння життя - це головний обов'язок шлюбу і сім'ї. Деяким подружжям Бог не дає дітей, але й вони можуть вести повноцінне подружнє життя як з людської, так і з християнської точки зору. Їх шлюб може бути дуже плідним - милосердям, відкритістю для інших людей, жертовністю.

У наш час багато людей, в тому числі і католики, вдаються до розлучення відповідно до цивільного закону, а потім укладають нові цивільні шлюби. Це в корені суперечить Божественному установленню: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, - чужоложить» (Євангелія від св. Марка 10, 11-12). Церква не може визнати дійсним новий шлюбний союз, якщо один з подругів брав дійсне Таїнство Шлюбу. Якщо розлучений католик вступає в новий цивільний шлюб, то він і його дружина опиняться в ситуації гріха. І вони не можуть бути допущені до Причастя, поки дана ситуація не припиниться. Знову приймати Причастя вони зможуть тільки за допомогою Таїнства Покаяння - але відпущення гріхів може бути їм дане тільки якщо вони розкаюються в порушенні вірності в шлюбі та вірності Христу і якщо зобов'яжуться жити в повній стриманості.

Отже, Церква не владна розірвати або анулювати звершений шлюб. Але є випадки, коли церковний трибунал може визнати шлюб недійсним, тобто неіснуючим. Зрозуміло, щоб визнати шлюб таким, необхідно провести довгий і ретельний процес для виявлення тих перешкод, які існували на момент прийняття Таїнства Шлюбу.
Перелічимо деякі з них тут коротко - тільки для інформації, оскільки питання з «розлученням», здається, ми вже прояснили.

Отже, шлюб не може бути дійсним в наступних випадках: якщо чоловікові ще не виповнилося 16 років, а жінці - 14; нездатність до фізичного співжиття - яка передувала укладенню шлюбу і є постійною; узи колишнього шлюбу; ситуація, коли один з подружжя не був хрещений ; далі, наявність священного сану або публічно даний вічний обіт цнотливості; якщо було скоєно викрадення жінки проти її волі; вбивство власного чоловіка або дружини особи, з якою укладається шлюб; кровна спорідненість. Шлюб визнається недійсним також у тих випадках, коли він укладений насильно або під впливом страху, або якщо він був укладений без дотримання необхідної форми шлюбу.

Ще раз повертаючись до питання, підіб'ємо підсумок: основні вимоги шлюбу - єдність, нерозривність, вірність. Основні обов'язки подружжя - взаємна повага, підтримка, християнське виховання дітей.

Є, однак, тільки один випадок, коли шлюб розривається: якщо він був укладений між двома нехрещеними людьми, а потім один з них прийняв Хрещення, а інший не бажає приймати Хрещення і не бажає жити з ним, не зводячи хулу на Бога.

Повернемося до тих випадків, про які ми вже згадували: коли спільне життя неможливе, тобто коли подружжя може розлучитися, зберігаючи при цьому шлюбні узи. Кодекс канонічного права перераховує тут кілька випадків: по-перше, випадок перелюбу, якщо людина не змогла пробачити винну сторону. І ще - якщо один з подружжя створює значну небезпеку для душі або тіла чоловіка (дружини) або дітей і робить спільне життя нестерпно важким. Додамо до цього, що канонічне право Західної Церкви говорить, що припинення спільного життя при збереженні шлюбних уз (тобто абсолютної неможливості вступати в інший шлюб) може настати як за рішенням ординарія, так і «за власним рішенням".

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у квітні 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!