Як перемогти страх "поганої Сповіді"?

ПИТАННЯ: «Іноді у мене виникає безліч сумнівів з приводу мого минулого, і я постійно мучуся питанням: чи було це смертним гріхом? Чи сповідувала я його? Для мене це стало справжнім жахом, ці думки мене постійно переслідують. Іноді мені здається, що все, що я роблю або навіть думаю, - гріх. Що робити?»

ВІДПОВІДЬ: Що робити, коли ми сумніваємося, згрішили ми чи ні? Такий сумнів можна поділити на три: чи вчинили ми гріх, чи був він тяжким (тобто смертним), і, якщо він був тяжким, чи покаялися ми з нього на Сповіді.

Почнемо з першого сумніву: про саму наявність гріха. Якщо ми сумніваємося в тому, чи був наш вчинок гріхом, то ми не зобов'язані говорити про нього на Сповіді. Ще Тридентський собор наказав сповідатися в гріхах, які ми усвідомлюємо (і мається на увазі саме впевненість, оскільки усвідомлення означає не думку, а остаточне судження). Тим не менш, оскільки ситуація сумніву сама по собі є неясною, віруючий покликаний питати поради про те, припустимий чи ні той чи інший вчинок.

Ось що пише про це святий Тома Аквінський: «Якщо хтось сумнівається в тому, чи є смертним його гріх, то він зобов'язаний сповідувати його, поки перебуває в сумніві. Тим не менш, він не повинен згадувати про те, що його гріх - смертний, але викладати у формі сумніву, залишаючи все на суд священника». Що можна конкретно порадити автору нашого питання: все ж таки краще звертатися до одного й того ж сповідника, щоб мати єдину лінію духовного керівництва.

Що стосується нав'язливих думок про гріховність кожного вчинку, які приходять часто після Сповіді, - постаратися не звертати на них увагу (зрозуміло, після щирої розмови з сповідником). Ці одержимі думки походять від лукавого, який не хоче, щоб ми раділи дарам Господа.

Наведемо тут кілька фрагментів з творів святої Катерини Сієнскої, Учителя Церкви: «Отже, не бійтеся, дорогий мій брате, коли ви бачите, що диявол, маючи намір перешкодити спокою вашого серця і вашої душі, наводить смуток і морок на вашу душу, вселяючи в неї безліч фантазій і думок. Іноді вам здасться, що тіло хоче бути неслухняним духу. Або навіть дух богохульства захоче осквернити ваше серце через різні інші боріння. Не бійтеся: душа не повинна засмучуватися ні через яку боротьбу».

І ще: «На сум'яття, що вноситься дияволом, душа нехай відповість: «Якби не було в мені Божественної благодаті, то не було б і доброї волі, і я пішла б за твоїми хитрощами і за моїми збоченими фантазіями. Але я надіюсь на Господа Нашого Ісуса Христа, який збереже мене до останньої миті мого життя».

І ще - чудові слова святої Катерини: «І якщо не можете зробити нічого іншого, то принаймні встаньте біля хреста і скажіть: «Ісусе, Ісусе»... Втішайтесь в святій і добрій волі і не вникайте у ваші фантазії. Думайте про те, що благість Бога дозволяє бісам докучати душі, щоб упокорити нас і дати визнати Його добрість, щоб ми прибігали до Нього і ховалися в Його ранах, як дитя прибігає до матері».

А от вчення святої Катерини Сієнскої про те, «Як перемогти страх поганої Сповіді». Ось що вона пише: «Інколи душа щиро сповідує свої гріхи, нічого спеціально не замовчуючи. Але щоб збентежити душу, щоб вона не здобувала з запалом серця плоди сповіді, диявол хоче вселити їй, що вона погано сповідувала свої гріхи, і каже: «Ти не все сказала, а ті, про які сказала, не описала так, як потрібно». І безліч інших думок і хвилювань посилає він тій душі. І якщо душа не піднімається з розсудливістю і довірою, то вона перебуває в теплохолодності, внутрішній тривозі і в темряві. Вона зв'язує собі руки святого бажання і укладає його в кайдани сум'яття, як ми вже сказали. Вона втрачає радість і стає нестерпною для себе самої.

Чи є засіб, щоб не впасти у відчай? Немає іншого засобу, ніж світло віри, яке, спонукаючи її схаменутися, показує, що вона не залишила добровільно і підступно на совісті якої-небудь отрути провини, не визнавши її на Сповіді. Так, нехай вона зізнається, що сказала про свої гріхи недосконалим чином, що не представила їх у всій серйозності. Але нехай вона пам'ятає, що Сповідь повинна бути приправлена сподіванням на Кров Христову, надією на те, що те чого бракує, доповнить ця Кров.

Ще один засіб, на який потрібно дивитися у світлі віри, - це думка про те, як ми безмежно возлюблені Богом. Його любов не зневажає свідоцтво доброї совісті, як не допускає вона того, щоб у душі залишилося щось, що Його ображає. З цією вірою, любов'ю та надією людина нехай зануриться в милосердя Бога. Нехай залишить всяку думку про себе, але думає тільки про милосердя Бога, отримане і постійно одержуване. І якщо боротьба і настирливість повернуться, нехай відкине їх назад - ті з них, що її бентежать, - і тримає перед собою те, що вгамовує і дозволяє краще пізнати себе: вершачи плоди істинної і досконалої надії і впевненості в тому, що страждання і шлях хреста більш бажані Богу, ніж будь-що інше. І так плоди Його Крові будуть ще більш рясні».

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у квітні 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!