Харизмати-католики: секта чи Церква?

www.christusimperat.org

В Бучацькій єпархії УГКЦ присутній з візитом отець-реколектант Руфус Перейра. Зараз йому 77 років і він відійшов від практично усіх своїх функцій, які обіймав. Свого часу отець Перейра був віце-президентом Міжнародної католицької асоціації екзорцистів та членом Ради Міжнародної служби католицької харизматичної онови з осідком у Ватикані. Отець Руфус ласкаво погодився дати інтерв'ю спеціально для сайту «Milites Christi Imperatoris».

Розмовляв з о. Руфусом о. Орест-Дмитро Вільчинський у присутності перекладача пані Анґеліки Кнюпффер.

- Отче Руфус, не дивлячись на широку інформаційну кампанію, на жаль, багато католиків в Україні переконані, що Католицький харизматичний рух, чи краще Католицька Харизматична Онова - це секта. Римська Церква є сторожем правовір'я Вселенської Церкви, тому питання до Вас: Як Рим, а особливо теперішній Папа Бенедикт XVI, ставляться до Харизматичної Онови в Католицькій Церкві?

Моя відповідь - це всі мої статті. Але для читачів вашого сайту все ж таки кілька слів про це.

Особливо останніх чотири папи надзвичайно прихильно ставилися до Католицької харизматичної онови. Молячись за початок ІІ Ватиканського Собору, папа Іван ХХІІІ сказав: «Обнови свою Церкву новою П'ятидесятницею, щоб можна було бачити знаки і чуда». І Бог відповів на цю молитву тим, що виникла Католицька Харизматична Онова.

У 1975 папа Павло VІ прийняв на аудієнцію харизматів, що зібралися в соборі Св. Петра в Римі. Я також був учасником цієї аудієнції. Цей Папа опублікував енцикліку на неділю П'ятидесятниці, в якій назвав Католицьку харизматичну онову даром Святого Духа і шансом для Церкви.

І папа Іван Павло ІІ надзвичайно прихильно ставився до Онови, дуже високо її цінував і часто висловлювався на її підтримку. Я особливо би хотів наголосити на його зустрічі з церковними рухами на П'ятидесятницю 1998 року на площі Св. Петра в Римі, я особисто був там. Папа подякував Святому Духові за те, що він обновив Церкву через всі ці рухи в Церкві, з яких Католицька харизматична онова - найчисельніша.

Теперішній Папа Святіший Отець Бенедикт ХVІ каже, що Церква потребує культури П'ятидесятниці. І він говорив це до єпископів всього світу. Він усвідомлює наскільки Онова необхідна для зміни життя людей на краще. Тому Католицька Церква прийняла і потвердила Харизматичну онову.

- Найбільше у противників Онови виникає заперечень стосовно таких «театральних» проявів як дар мов та відпочинок у Дусі. Тому наступі питання власне стосуються цих появ. Чи необхідно, щоб всі харизмати говорили на мовах?

Насправді, ніщо не є необхідним, окрім того, щоб прийняти Святого Духа. Коли теперішній Папа нещодавно говорив про П'ятидесятницю, він сказав, що найважливішим є знати, як прийняти Святого Духа. І тоді він сказав: «Як знати, чи ми маємо Святого Духа? Перше - через знаки, одним з найважливіших з яких є дар молитви на мовах.» Також важливими є дари Святого Духа, особливо дари розрізнення, мудрості, пророкування. А ще важливішими від дарів є плоди Святого Духа. Бо в житті людини має відбутися зміна. Це відповідь Церкви.

- Між католиками західної України поширена думка, що папа Іван Павло ІІ говорив на мовах. Чи Ви знаєте щось про це?

Коли Іван-Павло ІІ у 1981 році запросив харизматів до себе у Ватиканські сади, з-поміж запрошених був також і я. Після того, як Папа звернувся до нас з повчанням, він сказав: «Давайте помолимось» і всі почали молитися на мовах. Тоді усі ми стали свідками того, що Папа також молився на мовах.

-Отче, прошу ще кілька слів про відпочинок в Дусі.

Один із прекрасних знаків дії і присутності Святого Духа є явище відпочинку в Дусі. Як і у інших випадках тут існує дві крайності. Деякі люди в Харизматичній Онові кажуть, що це має відбуватися завжди. Коли ти молишся над людиною, це має відбуватися завжди.

Інша крайність - що це не має відбуватися ніколи. Вони кажуть, що це лише психологічне явище.

Але правильна позиція є десь посередині. Я вважаю, що це знак дії Святого Духа. Це має відбуватися лише тоді, коли це потрібно. Я завжди кажу, що це «коротка дорога» Святого Духа. Коли особа не має часу для консультації і має глибоку проблему, Святий Дух дає їй пережити цей досвід. Я називаю це «духовною анестезією». А причиною для цього є те, що особа потребує глибокого внутрішнього зцілення чи глибокого звільнення або глибокого сповнення Святим Духом. Лише тоді, коли для цього є потреба, Святий Дух це зробить.

Дуже часто п'ятидесятники, тут маю на увазі наших братів протестантів, очікують цього і примушують людей до пережиття цього досвіду. Вони навіть штовхають людей, щоб ті впали на спину. Але коли я молюсь, навіть не дивлячись на людину, вона падає на землю. Я навіть не торкаюся людини. Я прочитав те, що він мені написав про свою проблему, я почав молитись за нього, і він вже не на місці - лежить. Святий Дух каже мені: «Я не потребую тебе, отець Руфус. Я сам зцілю його.»

- В Україні, нажаль, часто можна почути, що не видно плодів Харизматичної онови. Чи Ви можете зі свого досвіду розповісти про плоди Онови?

Я можу говорити зі свого досвіду, базуючись на тих реколекціях, які я даю кожного тижня, починаючи з 1975 року і до сьогодні. Я бачу значну зміну в житті тих людей, які приходять на реколекції і є в Харизматичні онові. Відбуваються фізичні і емоційні зміни, але найбільш важливими є духовні зміни. Люди навертаються, починають активно жити з Богом, в них з'являється любов до слова Божого - Біблії, з'являється любов до літургійних відправ Церкви, з'являється особлива любов до Церкви, Папи, єпископів, священників.

Ось приклад нашого перекладача. На перші реколекції вона прийшла на милицях. Я молився над нею кожен день, вона слухала всі мої науки і проповіді, і зрозуміла, що вона робила неправильно, займалась окультними речами. Вона плакала, потім висповідалась. Вже в кінці реколекцій вона ходила без милиць. Зараз це особа, яка віддано служить Богу і Церкві, хоча до тих реколекцій вона була лише формальною католичкою, яка часто зверталася до різних ворожок й інших окультних практик.

- В нас в Україні дуже часто побутує думка, що Харизматична онова не хоче інтегруватись в парафіяльне життя. І багато парафіяльних священників не хочуть, щоб вона в них була. Вони кажуть: «Харизмати - це проблема».

Найбільшими ворогами Харизматичної онови є самі харизмати. І то найперше нерозважливістю деяких з-посеред них. Але для цього Бог дарував Церкві пастирів, щоб мудро керували стадом Христовим. Я побачив, що найбільшу підтримку Харизматичній онові надають єпископи. Наведу один приклад. Кілька років тому Конференція єпископів Чеської Республіки мала трьохденну зустріч. Вони запросили мене в перший день провести чотири науки для 11 єпископів. Це була наука про Харизматичну онову, особливо про служіння зцілення і визволення.

Тому, якщо харизмати в Україні будуть послушні своїм законним пастирям, тобто в першу чергу єпископам, а їхнім представникам на місцях - парохіяльним священникам, така проблема відпаде сама по собі.

- Часто в Україні трапляється, що ті що називають себе харизматами ідуть за психологією, за емоціями та іншими речами, витлумачуючи їх за своїм вподобанням, але не стараються чути вказівок Святого Духа. Як можна звільнити цих людей від того впливу?

Дуже часто люди видають себе за харизматів, вони дають слова знання або прикидаються, що сповнені Святим Духом. Це власне те, що в Біблії каже Св. Павло: «Вони приймають зовнішній вид святості». Тому зовнішньо вони можуть прикидатися, що моляться над людьми, а потім вказують на їх проблеми. Вони хочуть бути харизматами, бо знають, що потім на них дивляться і поважають їх. Це емоційно зранені люди, які потребують зцілення і визволення.

Я сам, коли спілкуюсь з людьми, не кажу чим займаюсь. Ми маємо бути звичайними людьми, нормальними християнами, нормальними католиками. На жаль, є дуже багато переборщень і відхилень, які роблять харизмати. Саме тому і Церква, і харизматичні лідери повинні зупинити це.

- На території України 50 років панував комунізм, який залишив очевидні наслідки в житті людей. Чи можете Ви щось розповісти про духовні наслідки цього? І як з цим боротись?

Духовна спадщина комунізму є надзвичайно важкою. Я вважаю, що єдина відповідь на проблеми, які за собою полишив комунізм у країнах, де він панував, є у Харизматичній онові. Якщо людина прослухала хоча б одну науку про Харизматичну онову, то вона вже змінилась. Бо одним з найглибших наслідків комуністичного панування є те, що люди живуть в страху, і в глибині свого серця вони знають, що те, що вони роблять, тобто діють у страхові й недовірі - неправильно. Але вони не знають, що робити. Католицька харизматична онова є відповіддю на їхні проблеми.

- Якщо можна коротко: в часі Першої і Другої світової війни у нас було багато жертв, багато пролитої крові, багато ненависті і багато непрощення. На Вашу думку, чи може Харизматична онова провести тут позитивну дію?

З мого особистого досвіду можу сказати, що тут, в Європі, я бачив лише добрі результати. Я це бачив в Хорватії, і в Німеччині, тому я вважаю, що це є відповідь на всі проблеми. Візьміть, наприклад, таких людей як Гітлер і Сталін, чому вони зробили стільки зла? Не тому, що вони були поганими. Якщо прочитати їх біографію, то можна побачити, що вони дійсно були страшенно зраненими в емоційному плані. Вони потребували, щоб хтось молився за їхнє емоційне зцілення. Але не було нікого, хто б на це наважився. Люди типу Гітлера і Сталіна були простими дітьми. Малі діти можуть легко розсердитись і почати руйнувати все довкола себе. Але коли дитина отримує любов, то одразу міняється. Тому я вважаю, що вирішенням більшості проблем світу є служіння внутрішнього зцілення і визволення.

- В нас є дуже популярною альтернативна медицина: гомеопатія, акупунктура, іридодіагностика, хіропрактика, екстрасенсорика. Наскільки це небезпечно?

З мого багаторічного досвіду, всі ці сотні нових видів альтернативної медицини і філософії обіцяли принести вирішення до людських проблем. Але це вирішення завжди перебільшене.

Чому? З двох основних причин. Бо у всіх цих ідеях нема концепції особистого Бога. Як, наприклад, у моїй рідній країні - Індії. Для них Бог є лише неособовою енергією чи силою. По-друге, там нема концепції покаяння. Гріх є просто помилкою. Є ще один момент в усьому цьому: усі ці методи дуже часто відкривають людей на вплив демонічних сил.

- Чи можуть католики займатися східними практиками типу йога, тай-чі, ушу, фен шуй?

Я не можу сказати чи їм дозволено, чи заборонено. Але я скажу, що в них нема потреби займатися ними, оскільки всередині Церкви ми маємо все. А по-друге, ці речі є небезпечними. Вони відкривають людей на окультний вплив.

- Зараз в Україні відкрилось багато центрів, які пропонують свої «оздоровчі» послуги, а законодавчо в Україні є визнаними «професії» ворожка та астролог, що Ви можете сказати про таких «цілителів» від грошей?

О, їх дуже багато. Найкращий шлях стати багатим в Нью-Йорку - це відкрити уроки йоги. Багато людей прийде. На жаль, це відбувається постійно. Я наведу один приклад. Я давав реколекції для священників в одному відомому місці об'явлення Богородиці. Раз на рік вони проводять реколекції для священників з усього світу. І мене запросили провести ці реколекції. Я жив в домі директора того центру - мирянина, котрий був директором бюро, дуже хороший чоловік, дуже хороша сім'я. В останній день мого перебування там він говорив зі мною. В нього були певні проблеми, і однією з них була жахлива біль в спині. Я запитав: «Що ти зробив? Ти не ходив до лікаря?» Він відповів: «Лікарі нічого не можуть зробити. Я ходив до спеціаліста рейкі». Коли я це почув, я багато про це не знав. Він мені розказав, що він лягав на живіт, а той спеціаліст клав руку над спиною, щоб енергія текла від його руки до спини. А я запитав: «А він не змучився?» «Потім він взяв другу руку. І як змучувався, то знову міняв руку». «І довго це тривало?» «Близько години». «І скільки ти йому заплатив?» «Велику суму грошей» «І скільки разів ти ходив до нього?» «Шістдесят разів» «І твоїй спині ставало краще?» «Ні» А я кажу: «Якщо попросиш мене помолитись за твою спину, то вона буде зцілена». Я помолився над його спиною, і за хвилину біль пройшов. А він був директором відомого відпустового Марійського центру. І замість того, щоб просити Богородицю про допомогу, він просив диявола. От що відбувається. Мені дуже шкода тих людей. Церква має відповіді на всі проблеми, але люди не розуміють, що Церква є відповіддю. І ми не готові допомагати людям. І це дуже сумно.

- Ви займаєтесь екзорцизмом. А яка відмінність між екзорцизмом і молитвою за звільнення?

Теоретично, різниця очевидна. Звільнення можуть проводити ті люди, які мають цю харизму і молитва звільнення є ефективною у випадку тих людей, які є під впливом, а не під повною владою злих духів. В той час як екзорцизм, відповідно до церковних законів, може проводитись лише у випадках справжньої одержимості.

Римський Требник дає нам три критерії, згідно яких ми вважаємо, що людина є одержима: вона має мати надлюдську силу, говорити мовами, яких раніше не знала і не вчила, а також може знати ті речі, яких ніколи не знала. І цю молитву можна проводити лише під авторитетом єпископа, тобто за його особистим дозволом і благословенням. Бо лише єпископ є служителем екезорцизму в повному значенні цього слова. Але єпископ може цю свою владу, владу вершити екзорцизм, делегувати священнику.

Але на практиці ця грань між впливом і повним володінням над людиною є дуже тонкою. І, згідно мого досвіду, деколи молитва за звільнення може звільнити людину навіть від справжньої одержимості.

- Чи може мирянин, наприклад харизмат, наказувати злому духові: «Іменем Ісуса Христа, вийди з цієї людини!»?

Те, що я зараз скажу, це моя приватна думка. Я б сказав так: слід бути обережним і уникати такої постановки питання. Теперішній Папа адресував до нас прекрасний лист про це. Він сказав, що набагато розумніше молитися про звільнення (імпрекаторно), ніж молитвою наказування (депрекаторно).

Краще сказати: «Господи, я молюсь, щоб ти звільнив цю особу», ніж сказати злому духові: «Вийди». Не дивлячись на те, що я офіційно є екзорцистом і 10 років був віце-президентом Міжнародної католицької асоціації екзорцистів, я рідко проводжу молитву екзорцизму. Я більше молюсь за звільнення. І навіть, коли я молюсь молитву за звільнення, я не наказую злому духові вийти. Я швидше молюсь, щоб Господь звільнив цю особу.

Був час, коли я молився дуже голосно, бо в ті часи всі кричали на диявола. Одного разу диявол сказав: «Не кричи, бо я оглухну». І я почав молитись тихо, а диявол мені сказав: «Я знаю, що ти говориш». Тепер я молюсь мовчки. Коли я молюсь мовчки, то Бог мене розуміє, а диявол - ні. І тоді все виходить.

- В класичному уявлені про екзорцизм, екзорцист мусить наказати демонові, щоб він відкрив своє ім'я і розповів як і чому він увійшов в людину. Чи це є дійсно потрібно?

Ставити питання - це не екзорцизм. Екзорцизм - це наказувати злому духові вийти. Але не слід ставити подібні питання, особливо не напряму. Краще ставити непрямі питання постраждалій людині, якщо ви певні, що розмовляєте саме з нею, або з кимось, хто добре цю людину знає і допоможе виявити причину. І уникати розмов з дияволом, адже він майстер брехні.

- Чи існують очевидні знаки, по яких можна побачити, що людина знаходиться під впливом магічної дії?

Можуть бути малі і дуже великі знаки. Наприклад, мене попросили помолитись над людиною, яка була під атакою злого духа. Я наголошую ця людина була атакована злим духом, але не одержима. В той момент, коли я увійшов до кімнати, там були мої студенти Біблії, і я запитав: «А де та особа, над якою треба молитись?» В той момент, коли злий дух знав, що я прийду, він взяв того хлопця і підкинув до стелі. Вони відповіли: «Отче, він там - на стелі». А я запитав: «Як він туди потрапив?» Вони відповідають: «Ми не знаємо». Тоді я сказав: «В ім'я Ісуса, спускайся вниз». І він повільно опустився донизу, ніби на парашуті. Я помолився над ним, і він був звільнений від подібних атак.

- Чи потрібно вершити екзорцизм над кожним, хто звертається з якоюсь проблемою, причиною якої може бути вплив злого?

Церква в Римському Требнику, у розділі який відноситься до екзорцизму (№9) каже, що є знаки, які показують чи особа є одержимою. І тільки у тих випадках треба проводити екзорцизм. Це - правило Церкви. На жаль, існує нова версія молитви екзорцизму, яку Асоціація екзорцистів не приймає, а Конгрегація Богослужінь і дисципліни Таїнств сказала, що нова версія не замінює стару, ця нова версія є лише експериментальною. На даний момент можна використовувати і стару, і нову версію. Там є три параграфи, які ми не приймаємо.

Наприклад, в одному з них сказано, що перед тим, як молитись молитву за звільнення, треба відправити людину до психіатра, щоб переконатись, що вона не є психічно хвора. І ми, езорцисти, кажемо, що лікарі часто «хворим» кажуть, особливо сьогодні, дві речі: «Ми не можемо Вас вилікувати. Ми навіть не знаємо, що з Вами». Якщо вони так кажуть, значить вони чесні люди. Я вже другий раз проводжу програму для психіатрів і лікарів в Італії. Якщо лікарі і психіатри нечесні, вони скажуть: «Вам потрібне лікарство», щоб заробити гроші на цих людях. Це дуже-дуже сумно.

- Святе Письмо нас виразно вчить, що люди можуть бути одержимі демонами. Чи може бути будинок або місце одержиме злими духами?

Так. Такі випадки зустрічаються у всьому світі. Я можу навести тисячі історій.

- Отче, вибачте за надмірну допитливість, але чи може диявол знати наші думки?

Лише у тому випадку, коли ми якимось чином виражаємо їх. Тому не виставляйте всі свої карти на стіл. Тримайте їх в своїх руках.

- Отче, ви інформовані про секту, яка порівняно недавно виникла на наших теренах, маю на увазі так званих догналівців. Чи можете Ви щось сказати про небезпечність цієї секти?

По-перше, в історії Церкви ще від часів Ісуса і апостолів, завжди було дві крайності: наголошувати щось, що є добре, але занадто. Або звинувачувати це добре і применшувати та відкидати. Догналівці, як ви їх називаєте, це лише один з багатьох прикладів тих груп, які виникли після Другого Ватиканського собору. І ці групи бувають двох типів. Одні кажуть, що Другий Ватиканський собор не зробив достатньо, що вони занадто боялись. Другі кажуть, що Собор зробив забагато. Це дві крайності.

Ось, наприклад: в Римі в коледжі, де я вчився, в нас був професор - це, мабуть, був найкращий зі всіх професорів, що мене вчили. Він читав лекції латинською мовою без жодного запинання. І він цитував всі документи Церкви напам'ять. Але після Другого ватиканського собору він став настільки «ортодоксальним», настільки консервативним, що під час лекцій студентам він почав говорити проти Ватиканського собору. І Ватикан був змушений попросити його покинути викладацьку практику. Коли мене висвятили на священника разом з моїми колегами в Римі, ми надрукували сувеніри, картки з написом «Populus Dei, populus populi» (Священник для Бога, священник для народу) і цей професор дуже на нас сердився. Він казав: «Ви - священники лише Бога, ви не є священниками народу». І він хотів, щоб ми змінили напис. Але ми вже їх надрукували. А потім він помер - вже не як професор, і мені було дуже сумно, бо він був прекрасним професором і дуже доброю людиною.

Група догналівців навчає, що Другий Ватиканський собор - справа рук сатани, котрий використовував таких людей як Іван Павло ІІ і інші для своєї користі. І та група - це лише одна з багатьох груп. Як от, наприклад, Товариство Пія Х - вони дуже хороші люди, але вони переконані, що диявол руйнує Церкву. І, таким чином, вони говорять речі, які за іронією більш помилкові, ніж те, що вони кажуть, що відбувається в Церкві.

Ця група практикує кабалістичні та інші окультні практики. А ми знаємо, що це є надзвичайно небезпечно. Тобто, вони звинувачують Церкву в тому, що вона робить неправильно, а самі роблять ще більші помилки. Що ж з ними робити? Нічого. Їх неможливо змінити. Ми можемо молитись за них. Але вони настільки переконані, що мають рацію, що вважають, що всі решта помиляються. Але таким чином вони роблять все більше і більше помилок. І дивно, як нормальна людина може вірити в ті речі? І тому я вважаю, що через них диявол діє. І він впливає на них так, що вони вже не вірять Католицькій Церкві, він змушує їх вірити в помилкові речі. Бо диявол є дуже розумний, він дуже хитрий.

Одного разу я молився над одною жінкою і говорив англійською мовою, яку та жінка не знала, вона знала лише деякі індійські мови. Вона була одержима. Я її запитав англійською: «Хто ти?» І вона відповіла своєю мовою: «Чого ти мене це питаєш? Ти дуже добре мене знаєш. Ми зустрічались дуже часто раніше.» Після того я більше ніколи не питав: «Хто ти?» Бо ми дійсно дуже добре знаємо один одного. Тож, знаючи злого і те як він діє, можу вам сказати, що через згадану групу догналівців діє Злий.

- Тепер питання особистого характеру. Як воно бути християнином в Індії? Чи в Індії переслідують християн?

Перш за все, я гордий своєю країною, оскільки люди там, навіть індуїсти і інші, є дуже добрими і релігійними. Але, на жаль, екстремізм виник навіть в індуїзмі. В основному через дві причини: вони бачать, що християнські місіонери помагають тим людям, яких, згідно їх вірування, не можна торкатись. Окрім того, люди надають перевагу віддавати своїх дітей в католицькі школи. Друга причина - вони бачать, що поширюється нова євангелізація, в якій звинувачують Католицьку харизматичну онову, а особливо - мене.

- Отче, щиро дякую за цікаву розмову.

розмовляв о.Орест-Дмитро Вільчинський
спеціально для сайту Milites Christi Imperatoris

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове

Джерело: www.christusimperat.org

Католицький Харизматичний Рух у контексті пневматологічної традиції греко-католицької Церкви

Маргітич Олесь Іванович

www.christusimperat.org

Коло проблем, котрими окреслюється сучасний харизматичний рух у греко-католицькій церкві, і який є яскравим виразником пневматологічної традиції Церкви, є малодослідженою цариною як в українській теології, так і в релігієзнавстві. В Європі і США від моменту появи харизматичного руху, в основі якого лежить містичний рух за віднову християнства в Святому Дусі і до прийняття так званих "Документів з Малінес" (офіційних документів про рух віднови в Святому Дусі в Католицькій церкві) відбувалось глибоке критичне дослідження даного феномену в житті церкви. До цього долучились ряд провідних католицьких теологів: кардинали Леон Йосиф Суененс та Йосиф Рацінгер, отець Ранієро Канталамесса, Геріберт Мюлен та інші. В Україні досліджувана проблематика висвітлювалася лише в поодиноких статтях священників - "провідників" даних рухів, та на офіційних сайтах католицьких спільнот. Найбільш ґрунтовно пневматологічну традицію Східного богослов'я досліджує у своїх працях отець Раніеро Канталемесса (проповідник папського двору).

Розглядаючи функціонування харизматичного руху у Католицькій церкві не можна розглядати його відокремленим від містичної, та пневматологічної традиції Церкви. Саме Святий Дух є силою пророків, апостолів і мучеників: "Я ж повний сили, Духу Господнього, і справедливости й потуги, щоб виповісти Яковові його переступ та Ізраїлеві - гріх його." (Міх. 3, 8), а святий Павло переконує: "Бо Бог дав нам не духа страху, а сили, любові й поміркованості." (ІІ Тим. 1, 7). Ведучи мову про християн, яких змушували боротися з дикими звірами на аренах античних цирків, святий Тертуліан називає святого Духа "тереном мучеників" [22, 3]. Святий Кирило Єрусалимський, зокрема пише: "Мученики стають мучениками силою Святого Духа" [10]. У вище навединих цитатах бачимо сильну теологічну прив'язку до пневматологічного життя Церкви.

Для того, щоб осягнути повноту природи Святого Духа у традиції Східного богослов'я потрібно проаналізувати етимологічні особливості природи Святого Духа. У семітських мовах слово дух жіночого роду. Цей факт спричинив, що в певних богословських середовищах, особливо якщо йдеться про давніх сирійських авторів, розвинулася доктрина про Святого Духа як "матір". Це підкреслювало лагідний характер особи Духа. Тим, що знищило Адама після первородного гріха, було на думку одного з сирійських авторів наступне: "Він не міг більше досвідчувати правдивого небесного Отця, ані доброї та ласкавої Матері, благодаті Духа, ані солодкого та спрагненого Брата - Господа" [13, 42]. Внаслідок зловживання цією темою гностиками, святоотцівська традиція дуже швидко віднесла особливість роду Третьої Божої Особи на маргінес церковного Передання. Однак можемо ствердити з певністю, що як в Об'явленні, так і в Традиції, найменшим чином підкреслюється "чоловічність" Святого Духа (першою особою є "Отець", другою - "Син", який історично був чоловіком).

Не спекулюючи на тему Духа як "матері", православні автори не боялися однак вживати терміну "матір", говорячи про функцію Параклета. Святий Дух, як говорив один зі стародавніх авторів, навчив нас взивати до Бога "Авва!", і саме тому поводиться як: "...як матір, яка навчає свою дитину слова "батько" і повторює це слово з дитиною до того часу, аж поки замість якогось дитячого лепету, дитина буде в стані, навіть уві сні, вимовити "отче"" [19, 31].

Святий Василій Великий відповідає геніально просто: "Святий Дух є Тим, який творить довіру (oikeiosis) з Богом" [4]. Це біблійний образ. В посланні до Ефесян читаємо: "Бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі... на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі." (Еф. 2, 18-19, 22). Після висвітлення ролі Святого Духа у ділі створіння, новий розділ свого трактату святий Василій Великий починає словами: "Натомість коли йдеться про Ікономію щодо людини, яка здійснюється через "Великого Бога і Спасителя Нашого Ісуса Христа" (Тит. 2, 13), через благодать Божу, хто ж заперечить, що вона здійснюється виключно завдяки благодаті Духа?" [4]. У цих словах з'являється відлуння, яке стосується великого відкриття стосовно Святого Духа. Діахронічно, тобто у часовому контексті, Святий Дух діє передусім у створінні, а згодом у ділі відкуплення. Синхронічно, у просторовому контексті, Він діє у просторі всесвіту, й одночасно у лоні самої Церкви. Отже ,"...не можна заперечувати того, що у нашому житті може мати місце особливо сильне, таке, що здатне змінити людину, досвідчення благодаті, яке відкриває абсолютно нові життєві горизонти, визволяє та залишає значний слід у християнському житті. Його можна назвати хрещенням у Дусі" [пор. 20, 308].

Через те, що ми називаємо Хрещенням у Дусі, досвідчуємо власне Святого Духа. Досвідчуємо Його дії у молитві, Його влади у нашому служінні, Він стає для нас Утішитилем у труднощах, світлом, коли ми здійснюємо вибір. Перш ніж ми досвідчимо Його у харизмах, досвідчуймо Його як Духа, який змінює наше нутро, додаючи сили та наснаги прославляти Бога, дозволяє відкривати нову радість та відкриває наш розум на розуміння Святого Письма, а передусім вчить проголшувати Христа Господом, додає відваги прийняти нові часом складні виклики у служінні Богу та ближньому. Тайна Хрещення є моментом, коли людина народжується із Духа (пор. Ів. 3, 5), і коли починає "входити у нове життя" (Рим. 6, 4). Хрещення є не лише початком нового життя, але також є його формою і зразком. Спосіб, яким можна осягнути хрещення (занурювання і винурювання) є символом смерті та воскресіння. Святий Василій Великий пише: "Повторне народження, як це пояснює саме слово, є початком іншого життя. Щоб почалось інше життя, треба зав'язати із попереднім... Господь, який управляє нашим життям, визначив для нас закон хрещення, у якому міститься тип смерті і життя. Вода виражає символ смерті, а Дух приносить заповідь життя" [4]. Це власне спричинило те, що "вони вийшли з себе" аж до тієї міри, що зовні здавалися п'яними (пор. Ді. 2, 13). Таку несподівану зміну у поведінці апостолів не можна пояснити ніяк інакше, як тільки тим, що у них раптово розгорівся вогонь Божої любові. Справи, які вони у той момент здійснювали, може чинити тільки Любов. Апостоли, так як і пізніші мученики, були фактично "п'яні", - коментують Отці Церкви, але "п'яні любов'ю, яку спричинив у них палець Божий, яким є Святий Дух" [1]. П'яні, бо втамували свою спрагу розкішним струменем. "П'яні через тверезий напій, якій усмиряє гріхи та оживлює серце" [10].

Ми вже маємо достатньо знання, щоб синтезувати та застосувати у нашому житті увесь багатющий біблійний та богословський зміст, закладений у дійсності духовного помазання. Святий Василій говорить, що Святий Дух завжди був присутній у житті Господа, стаючи Його помазанням та нерозлучним товаришем, так, що уся діяльність Христа здійснювалася у Дусі [пор. 23, 41]. Мати помазання означає мати Святого Духа "нерозлучним товаришем" у житті, усе робити "в Дусі", у Його присутності, під Його керівництвом. Це передбачає певну відповідальність, мотивацію до дії, зворушення або, як говорить апостол Павло "дозвіл на те, щоб Дух провадив" (пор. Гал. 5, 18). При такому підході помазання є більше даром Духа, ніж нашим діянням. "(Ісус) отримав першим помазання, і якщо так можна сказати повноту помазання миром радості; Його друзі натомість, згідно своїх вчинків, отримали частину Його помазання. Отже Христос є Главою Церкви, а Христос і Церква є одним Тілом, то миро з голови спадає на бороду (а борода є символом досконалого чоловіка) Аарона (пор. Пс. 133, 2), а спливаючи з бороди, миро досягало краю одежі" [18].

Згідно із біблійною лектурою Святий Дух є дорогоцінним миром, вилитим на голову нового, Найвищого Священника, яким є Ісус Христос; почавши від Голови, миро поширюється як "пляма мира", спливаючи додолу, вздовж Тіла Церкви, аж на край її шат, тобто до місця, в якому Церква стикається зі світом.

Висвітлюючи проблему Святого Духа у Його дієвій присутності Східні Отці, аналізуючи чуда Божі писали: "У душі, наповненій Божим Духом, дуже добре видно такі ознаки: чуда та покору. Якщо обидві ці ознаки досконалим чином виявляться в душі, тоді зрозуміло, що вони засвідчують про присутність у ній Святого Духа" [5]. Східна пневматологія постійно апелювала до надприродніх харизм: "Хоча віра є одним словом, вона однак має подвійне значення. Перший вид віри, це той, що стосується релігійних істин. Це приготування душі до чогось. Він помагає душі... Є ще другий вид віри - дар благодаті Христа: "Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі" (І Кор. 12, 8-9) [пор. 8, 79]. Ця віра, яку уділяє Святий Дух як дар благодаті, стосується не лише релігійних істин, але також спричинює щось надзвичайне. Хто має цю віру другого виду, скаже горі: "Перенесися звідси туди - і вона перенесеться" (Мт. 17, 20)" [10].

Ця прерогатива Духа, завдяки якій Він уможливлює чинення чуд, є однією з найбільш поширених у житті Ісуса та в житті ранньої християнської спільноти. Можливо, в уявленні Ісусових сучасників, Він був для них більше чудотворцем, ніж пророком. Словом, яке найчастіше вживається у Євангеліях, щоб окреслити ці чудесні діяння, є власне слово dynameis - діла потуги. Апостольські Діяння описують Ісуса як "Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками" (Ді. 2, 22). Сам Ісус приводить свою здатність чинити чуда як аргумент автентичності власної місії: "сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресють і вбогим проповідується Добра Новина" (Мт. 11, 5). Свою здатність виганяти злих духів та чинити чуда Він приписує присутньому у Ньому Святому Духові (пор. Лк. 4, 18), і саме таким було і переконання Апостолів (пор. Ді. 10, 38). Дух "був при Ньому неустанно, коли Він чинив чуда", - стверджує святий Василій Великий [4].

Аналізуючи найбільш контраверсійну дію Святого Духа через вживання дару мов (йдеться про гласолалію), а якщо точніше про юбіляцію (спів на мовах), спадщина Отців церкви рясніє численними свідченнями: "Прекрасним є море, і воно схиляє до прослави Бога, але ж наскільки прекраснішою є ця спільнота, у якій звук голосів подібний до хвилі, яка відбивається від берега. Один єдиний голос чоловіків, жінок та дітей підноситься як молитва, яку ми заносимо до Бога. Якийсь глибокий спокій утримує цей хор у злагоді" [3]. Згідно юбіляції, цей спів зворушує серця і готує їх до прийняття Божої істини, а також Його правди. Святий Августин наступним чином згадує ефект, який у момент навернення викликав у ньому релігійний спів, який він почув у Мілані, завдяки святому Амврозію: "Скільки ж разів я плакав, слухаючи Твої гімни та кантати, проникнутий прекрасним співом Твоєї Церкви. Ці голоси вливалися у мої вуха, а коли Твоя істина по краплі стікала до серця, то це спричиняло у ньому гаряче відчуття побожного піддання" [1].

Аналізуючи Східну пневматологію, часто бачимо порівняння Святого Духа з містичним Світлом. На Сході тема світла у богослов'ї Святого Духа відіграє таку роль, яку тема любові відіграє у латинській церкві. Якщо на початку символ світла використовували для підтвердження Божественної природи Святого Духа, то дуже швидко це визначення почали вживати для пояснення чогось із Його іпостасі, тобто особи. Як у випадку води вирізняємо три її синоніми: джерело, ріку та струмок, так само і щодо світла, вирізняється сонце, його блиск, а також промінь [пор. 23]. Джерелом і сонцем є Отець, рікою і блиском - Син, струменем і променем - Святий Дух. Ще святий Григорій Ніський застосовує цей тринітарний символізм, намагаючись відмежувати його від небезпеки, яку він у собі таїв. Ця небезпека полягала у тому, що вона вела до визнання нижчості Сина щодо Отця, а Святого Духа - щодо Одного і Іншого. Порівнюючи Отця із сонцем, а Сина із промінням, що з Нього виходить "як інше сонце", він поширює це порівняння і на Святого Духа, говорячи: "Існує також інше, подібне світло, яке так само, безперервно у часі, не від'ємне від народженої світлості, яке завдяки ній розливається, маючи своїм іпостасним джерелом первісну світлість. Це світло, так як і те, про яке ми говорили раніше, блищить та освячує, а також виконує інші завдання, притаманні світлу" [17]. Світло, разом із явищами які його супроводжують (переміни людини та її повне внутрішнє і зовнішнє занурення у світло), є одним із базових елементів східного богослов'я, особливо містики, пов'язаної зі Святим Духом. Прекрасний приклад зустрічаємо у біографії святого Серафима Саровського, коли він повчає одного зі своїх учнів щодо приходу Святого Духа. На дворі зима, вони обидва знаходяться на вулиці і рубають дрова, йде сніг, раптом святий просить учня, щоб той подивився йому у вічі. Що бачить учень? Нічого, крім променів світла, яке розходиться довкола в радіусі кількох метрів, кидаючи відблиск на сніг, який продовжує падати, поволі вкриваючи землю. Недостойний монах Серафим уподібнюється людині, яка говорить, а його обличчя ніби занурене у полуденне сонце [6, с. 151]. Так сталося завдяки тому, що на нищ зійшов Святий Дух.

Аналізуючи численні праці Східних Отців Церкви можна сказати, що Східна теологія повністю просякнута Світлом Святого Духа. Досвідчувані містичні пережиття адекватно трансформуються у сучасне життя харизматичних спільнот. Віянням Духа був створений світ, через «горіння» Духа зародилася Церква, саме через Харизматичну Віднову Церква Католицька церква отримує нове пожвавлення віри та передавання цього Світла через «Нову євангелізацію» Церкви.

Література:

1. Августин, Визнання. - http://christusimperat.org/bibl/Spovidj_avgustin.rar
2. Амман А. Путь Отцов. Краткое введение в патристику. - М. - 1994. - 240 с.
3. Великий Василій, Гексаемерон. - http://christusimperat.org/bibl/Vasyli_Shestodnev.zip
4. Великий Василій Про Святого Духа. - http://christusimperat.org/bibl/Otci/Basilus_Spiritus.rar
5. Великий Григорій, Діалоги.
6. Горяинов Иван, Серафим Саровский, Беседа с Мотовиловым.
7. Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації. - Львів: Свічадо, 1996. - 757 с.
8. Духовна спадщина отців. Святий Єфрем Сирійський. - Львів: Місіонер, 2001. - 235 с.
9. Духовна спадщина отців. Святий Мкарій Великий, Евагрій Понтійський. - Львів: Місіонер, 2002. - 257 с.
10. Єрусалимський Кирило, Катехизи. - http://christusimperat.org/bibl/Otci/Mistagogein.rar
11. Ісповідник Максим, Різні розділи.
12. Катрій о.Юліан ЧСВВ. Перлини Східних Отців. - Львів: Місіонер, 1990.- 340 с.
13. Киприан. Патрология. - Москва. 1996. - 185 с.
14. Лосский В. Н. Очерк мистического богословия восточной церкви. Догматическое богословие. - Москва, 1991.-288 с.
15. Мистическое богословие восточной церкви.- Москва: Фолио.- 590 с.
16. Назіазький Григорій, Мови.
17. Ніський Григорій, Проти Євномія.
18. Оріген, Проти Цельсія.
19. Палама Григорій, І Гомілія про Переображення.
20. Рагнер Карл, Форгрімлер Герберт. Короткий теологічний словник. - Львів, 1996. - 663 с.
21. Святий Дух. Вибрані тексти. - Івано-Франківськ, 2007. - 49с.
22. Тертуліан До мучеників.
23. Тертуліан, Проти Праксеза.
24. Cantalamessa Raniero. Piesn Ducha Swietego. - Warszawa, 2003. - 502 c.

При цитуванні або використанні будь-яких матеріалів гіперпосилання на www.christusimperat.org обов'язкове

Джерело: www.christusimperat.org

Рух «Харизматична віднова у Святому Дусі» у лоні Католицької Церкви

Ігор Леньо

www.laityugcc.org.ua

«А Христос обернувся й промовив Петрові:
Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені,
бо думаєш не про Боже, а про людське!»
(Мт.16:23)

«А коли хто навчає інакше й не притримується здорових слів,
слів Господа нашого Ісуса Христа та побожної науки,
той засліплений гордістю, нічого не розуміє,
і хворує на пусті питання та словесні змагання.
З цього виникають заздрість, сварка, зневаги,
лукаві підозріння, постійні спори людей з зіпсованим розумом
та позбавлених правди, які гадають, що побожність – засіб прибутку»
(1Тим. 6:3-5)

У даному короткому дослідженні на тему значення, природи, і «підводних каменів» новітнього явища «харизматичної віднови у Святому Дусі» хочу представити коротко історію розгортання згаданого феномену у лоні Католицької Церкви, розглянути явище «явище хрещення Святим Духом» і неординарний дар «говоріння іншими мовами» в світлі новозавітних біблійних текстів, й наголосити на негативних тенденціях, які можуть супроводжувати процес духовної формації віруючих в лоні спільнот «харизматичної віднови», яких, на думку автора, краще попередити, ніж потім вживати більш радикальних заходів. Аби дотримуватися об’єктивної перспективи у висвітленні тих питань буду дотримуватися «антиномічного підходу», аби вказавши на «Боже» і «людське» у феномені «харизматичної віднови у Святому Дусі», у їх співвідношенні, попровадити до збалансованого погляду на згадані справи, який, на думку автора, допоможе уникнути згадані нижче «підводні камені» у духовному житті віруючих.

З 60-х років ХХ століття бурхливо розвивається харизматичний рух в лоні найбільших християнських деномінацій на Заході, включно із Католицькою Церквою, який став відомий своїми гаслами «оновлення» всього у Святому Дусі у сфері церковного і особистого життя вірних. Прибічники нового віяння в християнському оточенні стверджують, що відкрили «ключ» до динамічної нової євангелізації та повноти життя ранньохристиянської спільноти, що асоціюється з «чудесами і знаками», «хрещенням Святим Духом», молитвою «говоріння іншими мовами», зціленням, вигнанням злих духів (екзорцизмом) та навиками успішного життя. Серед адептів цього руху навіть звучать ідеї, на зразок: «Дар говоріння іншими мовами перевершує усі інші дари Святого Духа», «кожен хто молиться говорінням іншими мовами — правдивий християнин», «говоріння іншими мовами — це ангельська мова», «говоріння іншими мовами — ознака духовної зрілості», «говоріння іншими мовами відкриває двері для прояву іншого дару — пророцтва», «говоріння іншими мовами разом з молитвою краще наближує до Бога», «невіра у дар говоріння іншими мовами — це наклеп на Святого Духа, який не прощається», «ті, хто моляться говорінням іншими мовами, відчувають всередині свого духа діяльність Святого Духа, сповняються невимовною радістю, запалюються великою ревністю служити Богові», «молитва із говорінням іншими мовами проганяє лихих духів» тощо. Поодинокі лідери харизматичних рухів «оновлення у Святому Дусі», значною мірою, підпадали під суб’єктивні узагальнення на основі власного суб’єктивного досвіду «ходіння з Господом», і водночас намагалися знайти обґрунтування своєму досвіду в Святому Письмі.

У лоні Католицької Церкви діє офіційно, будучи затверджений церковною владою, мирянський рух «Католицької Харизматичної Віднови» (англійською, Catholic Charismatic Renewal — CCR), розгорнувши свою діяльність по всіх континентах земної кулі. У вересні 1993 року Папська Рада у справах мирян своїм декретом визнала Міжнародну Католицьку Харизматичну Службу Віднови (англійською, International Catholic Charismatic Renewal Services — ICCRS) як юридичну особу, підтвердила її Статут, і наділила повноваженнями координувати діяльність спільнот й національних товариств харизматичної віднови у Святому Дусі по цілому світі. Рух харизматичної віднови у Католицькій Церкві поширюється завдяки створенню і діяльності малих молитовних груп. Головні напрямки діяльності таких груп, це: спільна молитва, прослава Бога (спів), молитва «говоріння іншими мовами», молитви екзорцизму, молитви про зцілення, проведення семінарів «віднови у Св. Дусі». Як правило, семінар «віднови у Св. Дусі» триває впродовж семи тижнів, коли віруючі збираються один раз в тижні в той самий час аби три години присвятити молитві й роздумам, читанню Святого Письма.

На початках харизматичний рух активно розвивався передовсім у США. В 70-х ХХ століття вже існував окремий організаційний комітет (англійською, Catholic Charismatic Renewal Services Committee) для координації діяльності спільнот «харизматичної віднови у Святому Дусі». В 1975 році було створено комітет при Єпископській католицькій конференції США з питань душпастирської опіки над спільнотами «харизматичної віднови». В 1980-х роках почала існувати мережа лідерів «харизматичної віднови» в єпархіях США. Періодично проводилися з’їзди лідерів цього руху з метою обговорення актуальних питань і об’єднання зусиль у донесенні своїх пропозицій до єпископату Католицької Церкви. Було створено Католицьку Асоціацію спільнот і братств харизматичної віднови, яка стала основою майбутнього мирянського руху під назвою «Католицька Харизматична Віднова», визнаного в 1995 році як повноцінна мирянська католицька організація.

Католицький рух «Харизматичної віднови у Святому Дусі» у своїй практичній діяльності робить наголос на: новій євангелізації, пошуку нових засобів для проповіді Євангелії, використанні різножанрової музики для прослави Бога, творенні мережі малих груп із вивчення Святого Письма і обміну досвідом християнського життя, віднові інтересу до молитви, поглибленні християнського життя з Богом, відкритості до харизматичних дарів Святого Духа, наголошенні ролі мирян у житті Церкви. Іван Павло ІІ з прихильністю ставився до діяльності спільнот «харизматичної віднови у Святому Дусі», неодноразово зустрічався з їх представниками, адресував свої вітання до Міжнародних конференцій харизматичних спільнот, вбачаючи у цих ініціативах «Божу благодать» для «оновлення» церковного життя. «Оновлення» мало б полягати, на думку покійного Папи, у пожвавленні участі вірних у житті та богослужіннях Церкви, оживленні свідомості присутності Божої сили в часі богослужіння, євангелізаційному проповідуванні, катехитичному повчанні, постанні різних церковних служінь для потреб вірних, плеканні братерських стосунків у парафіяльних спільнотах. (Див.: Oswald Sobrino, M. A., Building New Life in Christ: The Charisms According to St. Paul. http://www. nsc-chariscenter. org/aboutccr. htm.)

Загалом, за приблизними підрахунками в лоні Католицької Церкви налічується від 70 до 120 мільйонів віруючих, які активно пов’язані з рухом «харизматичної віднови у Святому Дусі». Найбільше католиків-харизматів налічується серед вірних Католицької Церкви в Латинській Америці. За звичай, вважається що рух харизматичної віднови у Католицькій Церкві почався у Пітсбургському Католицькому Університеті (США) у середовищі викладачів та студентів, які приділяли час для спільних духовних вправ, і в 1967 році пережили досвід «хрещення Святим Духом» в рамках реколекцій. Дуже швидко свій духовний досвід «хрещення Святим Духом» вони передали студентам із Католицького Університету Нотр-Даму у Мічігані (1968 рік, США). Саме в тому Університеті Нотр-Даму рух харизматичної віднови набуває потуги для місіонерського розповсюдження у США в католицькому середовищі. У католицьких університетах США навчалися численні студенти із закордону, які мали можливість познайомитися із практикою семінарів «Життя у Святому Дусі» та молитовних груп харизматичної віднови. Наприклад, в Індії зародження руху харизматичної віднови у Святому Дусі припадає на 1972-1973 роки (місто Бомбей). Також рух харизматичної віднови дуже активно розвивається у Федеративній Республіці Німеччини з 1972 року, звідки поширюється на Австрію та Швейцарію. В Німеччині цими спільнотами опікувалися священники і освічені миряни. Натхненником руху був єзуїт Герберт Мюлен з Падерборна, професор догматики. Він став співвидавцем журналу «Віднова в церкві та суспільстві», який видається з 1977р.

Цей рух отримав велику підтримку в католицьких колах завдяки кардиналу Леону Джозефу Суенесу (Leon Joseph Suenes (1904-1996), Бельгія), який мав значний авторитет у Церкві і був одним із чотирьох модераторів підчас ІІ Ватиканського Собору. Кардинал Суенес протягом періоду з 1974 по 1986 роки написав серію із шести праць під назвою «Malines Documents», які стали ідеологічно-духовним підґрунтям для розвитку руху харизматичної віднови у лоні Католицької Церкви. (Назви праць «Харизматична віднова», «Екуменізм і харизматична віднова», «Харизматична віднова і Соціальна Акція», «Віднова і сили темряви», «Le Culte du Moi et Foi Chretienne (1985)», «Відпочинок у Дусі»). Переломний момент у історії розвитку руху харизматичної віднови у лоні Католицької Церкви став 1975 рік, коли за посередництвом кардинала Суенеса було отримано дозвіл Папи Павла VI на проведення першого світового конгресу в Римі в рамках святкування святого року, завдяки чому цей рух отримав вперше схвальне ставлення з боку найвищої церковної влади.

Аби краще ознайомитися із ставленням єпископату Католицької Церкви до згаданого руху можна поглянути до «Відозви канадських єпископів з приводу католицької харизматичної віднови» (2003) (Statement by Canadian Bishops on Catholic Charismatic Renewal, 2003, http://www. cccb. ca/site/Files/charismatic_renewal. html) з нагоди 35 річниці зародження руху «харизматичної віднови у Святому Дусі» в Канаді. За ті роки цей рух виявив свою життєздатність, витворив організаційні структури (молитовні групи при парафіях — 862, групи лідерів, комітети при єпархіях), і вплинув на життя майже одного мільйона католиків в Канаді (зокрема, оживив духовне життя, молитву, читання Святого Письма, дух самовідданого служіння для Церкви). Єпископи визнають наявність духовних плодів діяльності руху в Канаді, а саме: 1) пожвавлення випадків отримання особистого досвіду «близької зустрічі» з Святим Духом, як присутності Святого Духа в житті Церкви і поодиноких віруючих; 2) пожвавлення молитовного життя, формування молитовних груп на парафіях, в яких вірні разом моляться, прославляють Бога, читають разом Святе Письмо, діляться власним досвідом, моляться про вирішення власних проблем, зокрема, про зцілення, збагачуються духовним пізнанням Бога; 3) ці групи «харизматичної віднови» можуть служити тепер у Церкві знаряддям «нової євангелізації», яка також полягає у пошуку нових методів і способів проголошення Євангелія, та залученні рядових вірних, які сповнені запалу віри, і вже діляться власним живим свідоцтвом віри у своєму оточенні. 4) вислів «бути хрещеним у Святому Дусі», на думку єпископів, стосується серйозної переміни в житті віруючих на користь: появи великого бажання молитися, пізнавати Святе Письмо і традицію Церкви, брати участь у новій євангелізації, і наявність свідомості дієвої присутності Святого Духа в Церкві та повсякденному житті віруючих; 5) великодушне служіння потребам інших віруючих в парафіяльних громадах і своєму оточенні; активна участь в житті Церкви на місцях; 5) відкриття наново цінності молитви за зцілення від гріха, духовних і фізичних недуг, осягнення повноцінного життя у Христі через відкритість до зцілюючої сили Святого Духа. Крім того у своїй відозві канадські єпископи висловили зауваження і побажання щодо розвитку літургійних форм молитви за зцілення та необхідності проводу місцевих душпастирів, опрацювання літургійними комісіями текстів молитов. Вони також згадали, що залишається проблема формування ефективних лідерів для харизматичних спільнот та опіки з боку місцевих душпастирів; актуальним питанням є формування вірних як членів харизматичних спільнот, так і інших парафіян. Цей тривалий процес становлення молитовних груп передбачає духовну формацію, пізнання доктринального вчення Церкви, пізнання соціального вчення Церкви, особисті зусилля вірних скеровані на моральне життя чеснот під проводом душпастирів чи уповноважених мирян.

Папа Бенедикт XVI неодноразово вказував на діяльність різних мирянських ініціатив задля пожвавлення участі мирян у житті Церкви. Між іншим, він відзначав позитивні сторони руху «харизматичної віднови», учасники якого активно включаються у справу нової євангелізації та підтримують різні місійні починання й служіння у Церкві. (Пор.: 2006-06-04, http://www. zenit. org/article-16211?l=english. Pope Urges Movements to Share «Your Gifts». 400,000 Attend Encounter on Vigil of Pentecost. VATICAN CITY, JUNE 4, 2006.)

Для прикладу, можна поглянути текст проповіді папи Бенедикта XVI з нагоди свята П’ятидесятниці, виголошеної в Римі перед представниками різних мирянських рухів, серед яких учасники «харизматичної віднови» в червні 2006 року. (PENTECOST VIGIL WITH THE HOLY FATHER Vatican City, St. Peter’s Square — Saturday 3 June 2006. Homily of His Holiness Benedict XVI. Libreria Editrice Vaticana. http://www. iccrs. org.) Зміст П’ятидесятниці, на думку Папи, полягає у тому, що Христос, і Бог Отець через Нього, реально приходять до нас через діяльність Святого Духа: аби наблизити нас до Бога, і подарувати правдиве життя і свободу. Це один із моментів народження Церкви. Бог дарує нам духовний дар нового життя, який в своїй сутності є даром з боку Бога Самого Себе людині. Людина віднаходить дар нового життя у близькому спілкуванні з живим Богом, а душею цього спілкування є Святий Дух, який є також джерелом життя. Слово Боже і віра Церкви є «пасовищами», на яких з допомогою Святого Духа ми наповнюємося новим життям. Кожен християнин повинен відкрити роль Святого Духа як творчого джерела і Подателя нового життя. Крім того духовний дар свободи полягає у відкритті справжнього виміру свобідного існування як сини і доньки Небесного Батька в контексті любовного міжособового спілкування. Святий Дух чинить віруючих синами і доньками Небесного Отця. Свобода християнина полягає у відповідальності за сотворений світ, яка була покладена на людей від самого початку. Святий Дух роздає згадані дари нового життя, свободи і єдності. Святий Дух схиляє нас з нутра людського серця прямувати до Христа, і через Христа до Отця. Святий Дух є головним натхненником і помічником у побудові цивілізації любові.

У своїй промові до дванадцятої міжнародної конференції спільнот Католицького Братства Харизматичних спільнот (Catholic Fraternity of Charismatic Covenant Communities and Fellowships) в Cachoeira Paulista у Бразилії (5 листопада 2006 року) папа Бенедикт XVI, визнав вагому роль нових харизматичних спільнот у сфері нової євангелізації, зокрема, у справі пожвавлення участі мирян у церковному житті своїх парафій, та залученні мирян у місіонерських починаннях Церкви. Зі слів Папи, учасники руху «харизматичної обнови у Святому Дусі» свідчать те, що вони глибоко пережили зустріч з Воскреслим Христом, що «бути християнином — це не результат етичного рішення чи високої ідеї, але події зустрічі з Особою (Господа), яка надає життю нову перспективу та визначальний напрямок» (пор.: енцикліка Папи «Бог є любов» («Deus Caritas Est») No. 1). Участники «харизматичної віднови» змогли наново відкрити своє християнське покликання у слідуванні за Христом, як Учителем і Господом власного життя, та у плеканні близького спілкування з Ним, зокрема, завдяки пізнанню Христа через посередництво Святого Письма. (Див.: 2006-11-05, http://www. zenit. org/article-18104?l=english. Papal Message to Charismatic-Communities Conference. «Each Christian Must Become Christ’s Follower». VATICAN CITY, NOV. 5, 2006.)

Думки кардинала Леона Джозефа Суенеса на тему руху харизматичної віднови у лоні Католицької Церкви

Харизматична віднова у Святому Дусі — це віднова у різних аспектах образу первинної апостольської християнської спільноти, яка гуртувалася довкола Євхаристійної трапези, аби «ламати хліб» і перебувати у «навчанні апостолів» під керівництвом апостолів та їх наступників. (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 44.)

Хрещення у Святому Дусі — це суб’єктивний досвід поступового і поглибленого навернення до Христа в контексті сакраментального життя Церкви включно із різними зовнішніми його проявами, які, з одного боку, носять печать таїнства Божого діяння в душі людини, а, з іншого боку, мають характер «частковий», «поступово розвиваючий» (немов розвій насінини у ґрунті в рослину), «вразливий» на зовнішні людські чинники. (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 52.)

Владні повноваження і служіння «розрізнення духів» (1Сол.5:19-24) належить ієрархії Церкви, яка проголошує рішення і визначає вірне використання духовних дарів у Церкві (пор. Апостольська Конституція ІІ Ватиканського Собору «Світло народів», пар. 12).

Неординарні духовні дари мають додатковий характер, оскільки даються в контексті функціонування базових (фундаментальних) дарів Святого Духа, і є залежними від них, бо життя Церкви розвивається завдяки базовим дарам Святого Духа.(L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 56.)

Неординарні дари дані для загального блага Церкви, для її збудування, і вони не освячують особу-носія в силу самого факту їх посідання. Святість не ставиться у залежність від посідання неординарних дарів (видінь, приватних об’явлень, внутрішніх розмов із голосом Божим, моління іншими мовами, пророцтвами). (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 58.)

Харизматична віднова допомогла Католицькій Церкві оживити служіння зцілення, визволення, екзорцизму. (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 62.)

Кардинал Суенес перестерігав прихильників харизматичної віднови, аби вони не змішували духовної природи явища поглиблення єдності із Святим Духом з бурхливими емоційними проявами, переходами свідомості у стан часткової несвідомості, автосугестією (самонавіюваннями), масовим гіпнозом. Цим зовнішнім проявам не слід приписувати надприродного містичного характеру, і не потрібно впроваджувати різні крайні практики, зокрема «падіння назад». Прихильники «падіння назад» підчас молитви вважають його проявом повного віддання себе у розпорядження Святого Духа, через що відбувається короткочасна втрата контролю над власним тілом. (L. J. Suenes, Ecumenism and Charismatic Renewal: Theological and Pastoral Orientations, Malines Document 2, Servant Books, USA, 1978, p. 66-67.)

Кардинал Суенес пропонує роздуми на тему духовного релігійного досвіду. Духовне життя індивіда не може будуватися на підставі лише особистого духовного досвіду, але слід брати до уваги об’єктивні критерії реальності, тобто метафізичну складову релігійного досвіду у формі правд і догм віри. Не можна будувати життя з Богом, керуючись лише психологічною складовою, а саме пошуком емоційних переживань чи почуттів. «Ейфорична» релігія, яка позбавлена досвіду участі у пасхальному таїнстві Христових мук і воскресіння, зовсім не є християнською. (Cardinal L. J. Suenes, Nature and Grace: A Vital Unity, Malines Document 5, London, 1986, p. 22-23, 31.)

Хрещення як таїнство — це особовий досвід впровадження індивіда і спільноти у реальність особових стосунків віри з Богом. Це особовий досвід зустрічі з Богом, Його Присутністю. Цей досвід має спільнотний характер, адже скеровує індивідів до побудови християнської спільноти. Проблемною є інтерпретація того досвіду в термінах фальшивого індивідуалізму, приватної віри, приватного досвіду спілкування з Богом, зосередженості на власних внутрішніх пережиттях. Хрещення у Святому Дусі — це відновлення власної приналежності до Церкви, участі в сакраментальному житті Церкви, віднова дарів Святого Духа, отриманих у Таїнстві Хрещення і Миропомазання. Це свідчення тривалої metanoia (покути), яка твориться впродовж усього життя християнина. Також це публічний акт свідоцтва своєї віри перед спільнотою і готовність брати участь у місіонерській праці Церкви. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 4.)

Приватний досвід індивіда зустрічі з Богом не можна протиставляти соціальному вимірові життя Церкви як організованої спільноти. Хоч такий приватний досвід включає емоційні пережиття, однак його слід оцінювати як об’єктивний релігійний факт.

Харизма — це дар або здібність, яка вивільняється і наділяється Божим Духом завдяки залученню його носія у служіння розбудови Церкви як Тіла Христового. Кожен християнин є обдарований й виявляє одну і більше харизм. По своїй природі харизми призначені для впорядкування життя Церкви як інституційного організму й для забезпечення функціонування різних служінь у лоні Церкви. Кожна харизма завжди йде в парі із харизмою любові. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 5.)

Святий Дух завжди перебуває у Церкві, немов у триваючій П’ятидесятниці, чинячи Церкву Тілом Христовим, одним храмом і народом Божим, наповнюючи її своєю силою, відновлюючи її, скеровуючи її до проголошення Христа як Господа на славу Бога Отця. Той самий Дух, який перебуває у Церкві і у серцях вірних немов у храмі — це дар, який даний для цілої Церкви. Кожен християнин в момент Хрещення і Миропомазання отримав дар Святого Духа в усій цілості. В процесі християнського життя приходять усі інші дари Святого Духа, тобто харизми. І дар Святого Духа і харизми належать Церкві, і лише тому що вона їх отримала як вільні, усім доступні дари. Хоча Святий Дух виявляє Себе у різних церковних служіннях, які відповідають різним функціональним обов’язкам, які різняться видом і ступенем, проте уся Церква і всі її члени є сопричасниками Святого Духа. Не існує у Церкві особливих класів людей, які є носіями Святого Духа, не існує поодиноких груп, які складаються із сповнених Святим Духом вірних. Повнота життя у Святому Дусі, участь у рясному житті разом з Святим Духом — це спільне надбання усієї Церкви, хоч і не є сприйнятим однаковою мірою (і виявленим) усіма членами.

Святий Дух і Його харизми є нерозлучні, проте не ідентичні, під тим оглядом що Святий Дух даний цілій Церкві, а виявляє себе у різних служіннях, скерованих до Церкви і світу. Проте слід розрізняти між Особою Святого Духа і маніфестацією його харизм, Його різними проявами.

Кожна харизма по своїй природі скерована назовні до сповнення різних служінь у Церкві та світі, і зовсім не до внутрішнього світу людини задля її особистого вдосконалення. Святий Дух і Його харизми належать конститутивно природі Христової Церкви, будучи вільними дарами, і не можливо щоби Церква будь-коли існувала без харизм і Святого Духа. Без Святого Духа і харизм не має і самої Церкви. Саме тому жодна група чи жоден рух у лоні Церкви не може висувати претензії на виключне посідання Святого Духа і Його харизм. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 12.)

Саме тому кожен християнин як член Церкви є харизматиком, носієм Святого Духа, має доступ до Святого Духа, і виявляє світові індивідуальний вираз християнського свідчення життя з Богом у Святому Дусі. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 12.)

Момент отримання таїнств християнського втаємничення (Хрещення, Миропомазання, Євхаристія) — це момент ставання християнином і отримання дару Святого Духа, сповнення Святим Духом, отримання духовних дарів (харизм), і покликання від Бога. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 14-15.)

Досвід «поглиблення життя у Святому Дусі» — це, в першу чергу, досвід пізнання Бога як Дійсності і Присутності Особи, яка Сама Себе відкриває, засвоєний на особистому рівні, на основі заглиблення у Традицію Церкви. Такий досвід носить особистий, а не лише абстрактний характер, і цьому досвіду також до певної міри притаманний неконцептуальний характер (тобто такий, що не можливо висловити словами, поняттями, і який в певний момент виходив за рамки раціонального людського мислення). (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 21.)

На рівні людської свідомості формується сприйняття факту конкретної присутності Святого Духа у житті віруючого, Його підтримки як Потуги, як певність віри, що Ісус — це реально існуюча Особа Сина Божого, Спасителя і Господа. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 22.)

Віднова у Святому Дусі будується на таких вимірах дару християнської віри як: доктринальному й обов’язку послуху пізнаній Правді (Боже Об’явлення), проте і включає особистий рівень: індивідуальне засвоєння правд віри та їх реалізацію у власному житті та служінні. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 25.)

Сам вислів «хрещення Святим Духом», на думку кардинала Суенеса, є незрозумілим для католиків, а навіть образливим, оскільки наштовхує на думку, немов існує ще якесь таїнство, окрім Хрещення і Миропомазання, через яке дається Святий Дух. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 30.)

Рух католицької віднови у Святому Дусі не слід асоціювати виключно із явищем «моління іншими мовами» та іншими дарами «мовлення» (пророцтва, інтерпретації, слова знання, слова мудрості), оскільки дарів Святого Духа є незчисленна кількість, і всі вони передбачають служіння і функціональні обов’язки в лоні Церкви. Дар «моління іншими мовами» не слід вважати обов’язковим аби всім його накидати, як умову «харизматичної віднови». Мета віднови — це осягнення повноти життя у Святому Дусі, виявлення у лоні Церкви діяльності усіх можливих дарів з метою проголошення світові правди, що Христос є Господь на славу Бога Отця. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 41-42.)

Дар «моління іншими мовами» слід асоціювати, в першу чергу, із з молитвою прослави Бога і принесення хвали. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 42.)

Цей дар «моління іншими мовами» був присутній в житті перших християн, однак він не був центральною складовою проголошення Христового Євангелія. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p.42.)

Найперше слід користати із дару «моління іншими мовами» в контексті приватної молитви наодинці з Богом, при цьому таке моління повинно супроводжуватися самодисципліною, присутністю здорового глузду, пристойною поведінкою. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 52.)

«Моління іншими мовами» часто супроводжується сплеском емоційності та є проявом неконцептуального (нераціонального) підходу до спілкування з Богом.

Загалом, метою і завданням руху віднови не є поширення практики «моління іншими мовами» у життя усіх християн, але звернення уваги на повний спектр дарів та харизм Святого Духа, які оживляють церковне життя на практичному щоденному рівні. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 53.)

Також рух віднови звернув увагу на важливу роль служіння зцілення у земному служінні Христа, яке йшло в парі з екзорцизмами. Поставлено наголос, що служіння зцілення людей — це інтегральна складова проповіді Євангелії. Зцілення людей засвідчує, що Царство Боже вже прийшло у силі, що Христос царює на небесах і землі. Доручення Христове апостолам проповідувати Євангеліє також включало владу зціляти хворих (Лк. 10:8,9; Мт. 10:1), і є знаком присутності Воскреслого Господа у Церкві через діяння Святого Духа і чудеса зцілення. Тому постала потреба інтегрувати та включити момент молитов за зцілення у богослужіння, та переосмислити взаємозв’язок між сакраментальним життям (участі у Святих Таїнствах) і зціленням від духовних і фізичних недуг. Не слід однак надмірно перенаголошувати і зосереджувати увагу на цьому служінні, також потрібно належно перевіряти випадки чудесного зцілення. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 55-56.)

Практику покладення рук на голову в середовищі груп харизматичної віднови не слід розглядати як магічний обряд чи сакраментальний жест. Жест покладення рук у Біблії має численні значення, а саме: благословення, прохальна молитва над хворим, поставлення на служіння у спільноті, молитва про зіслання Святого Духа. Члени груп харизматичної віднови вживають цього жесту для виразу своєї солідарності у молитві, і як знак духовної єдності у спільноті. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 57.)

Покладення рук із молитвою також означає віру, що Святий Дух уже присутній в особі віруючого, і лише необхідно прохати Духа, щоб він виявив Себе вповні у житті поодинокої людини, і в житті всієї спільноти. Також цей жест є виразом особистої присвяти й віддання себе Христові через ту молитву на служіння іншим у спільноті Церкви. (L. J. Suenes, Theological and Pastoral Orientations on the Catholic Charismatic Renewal, Malines, Belgium, 1974, p. 57-58.)

Кардинал Леон Джозеф Суенес стверджує, що і в минулому в історії Церкви є приклади віднови та осіб, які виступали «ініціаторами» такої віднови, зокрема: на Сході Св. Атанасій Великий, Св. Василій Великий, Св. Симеон Новий Богослов, і на Заході Св. Франциск з Асижу, Св.Ігнатій Лойола, Св.Іван від Хреста, Св. Тереса Авільська, та інші. (L. J. Suenes, A New Pentecost, New York, A Crossroad Book, 1975, p. 29-30.)

Біблійні новозавітні свідоцтва стосовно «харизматичної віднови у Святому Дусі»

Давайте поглянемо на питання «віднови у Святому Дусі» у світлі Святого Письма. Слід згадати, що прихильники віднови роблять наголос на «хрещенні Святим Духом», яке супроводжується даром «говоріння іншими мовами». Загалом у Новому Заповіті про дар «говоріння іншими мовами» згадано виразно чотири рази: Марко гл. 16; Діяння гл.2:10 і гл.19; 1Кор. гл.12-14.

Головна теза прихильників цього феномену наступна: «Хрещення Святим Духом» проявляється у видимий спосіб через «молитву іншими мовами» відповідно до того, як Святий Дух скеровує людину (пор. 1 Кор. 12:4-10, 28), є благодатним Божим даром, який уділяє Воскреслий Христос (пор. Мат 3:11; Дії 1:5), і сповнює віруючого духовною «силою» аби бути послідовником і свідком Господа (пор. Ді. 1:8). «Молитва іншими мовами» — це молитва словами і вигуками на незнайомій людській, або «ангельській мові», яка є свідченням вилиття сили Святого Духа у людську душу.

Визначення поняття «хрещення Святим Духом» знаходимо в книзі «Діяння апостолів», згідно якої Воскреслий Христос дає обіцянку своїм учням: «Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Ді 1:5), і наступне пояснення цього феномену: «Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!...» (Ді 2:4, 6.)

Два словосполучення «сповнитися Святим Духом» і «говорити іншими мовами» ідентичні по змісту, як це видно з текстів Нового Заповіту. «Говоріння іншими мовами» як знак «сповнення Святим Духом» розглядається як маніфестація на користь сповнення пророцтва Йоїла (Ді. 2:16). І цей дар «хрещення» як «сповнення Святим Духом» і «говоріння іншими мовами» призначений для християн, відповідно до наведеного тексту пророцтва Йоїля: «І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися.» (Ді.2:17). Підтвердженням цього є випадок «сповнення Святим Духом» язичника Корнилія та його домашніх, яке супроводжувалося «говорінням іншими мовами», як пояснив апостол Петро: «А як я промовляв, злинув на них Святий Дух, як спочатку й на нас. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим. Отож, коли Бог дав однаковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заперечити Богові?» (Ді. 11: 15-17).

«Сповнення Святим Духом» у супроводі дару «говоріння іншими мовами» також відбулося з віруючими з Ефесу (пор. Ді. 19:1-7). Сам апостол Павло говорить про отриманий ним дар «говоріння іншими мовами»: «Дякую Богові моєму, розмовляю я мовами більше всіх вас.» (1 Кор. 14:18).

Так, «говоріння іншими мовами» служить трьом цілям: 1) бути видимим підтверджуючим знаком факту «сповнення Святим Духом»; 2) бути допомогою для віруючого на щодень у його молитовному житті, а також з метою прославлення Бога в житті віруючого; 3) як дар Святого Духа, що служить для утвердження у здоровому вченні цілої спільноти, коли йде у парі з даром інтерпретації сказаного «іншими мовами» («а тому різні мови, а іншому вияснення мов»; «Я ж хочу, щоб мовами говорили всі, а ліпше щоб пророкували: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хіба що пояснює, щоб будувалася Церква»; «Як говорить хто чужою мовою, говоріть по двох, чи найбільше по трьох, і то за чергою, а один нехай перекладає!» 1 Кор 12:10; 14: 5, 27).

Апостол Павло висловлює побажання аби всі християни мали дар «говоріння іншими мовами»: «Я ж хочу, щоб мовами говорили всі, а ліпше щоб пророкували...» (1 Кор 14:5). Передовсім, цей дар служив знаком для навернення присутніх на зібранні невіруючих в Христа (пор., 1 Кор 14:22), і таким був у день П’ятидесятниці (пор., Ді. 2:4-12).

Дар «говоріння іншими мовами» скерований до Бога, який дарує дар інтерпретації сказаного і може виявлятися як молитва до Бога, або ж слова перестороги і повчання для Церкви (1 Кор. 14: 16;21;5;6). Апостол Павло перестерігає стосовно дару «говоріння іншими мовами»: «Отож, браття мої, майте ревність пророкувати, та не бороніть говорити й мовами!» (1 Кор 19:1-7).

З іншого боку, всі християни мають Святого Духа, тобто отримали дар Святого Духа з моменту навернення і хрещення (пор. Рим. 8:9), як моменту народження від Духа Божого (пор., Івана 3:5-8).

Апостоли, найближчі учні Христові, отримали Святого Духа вже після Воскресіння Господа (пор., Іван 20:22), проте вони «сповнилися Духом» і були охрещені Духом вже в день П’ятидесятниці. Головним хрестителем виступає Воскреслий Господь, який хрестить Святим Духом (пор., Мат. 3:11). І Святий Дух також (як активний діяч подій) хрестить віруючого «у Христа», тобто поєднує з Христом: «Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним.»; «Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (1 Кор. 12:13; Гал. 3:27).

Ще один випадок із хрещенням Святим Духом та «говоріння іншими мовами» за участю апостола Павла відбувся в Ефесі й був записаний у книзі «Діяння Апостолів»: «І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий! І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення. І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса. Як почули ж оце, то христились вони в Ім’я Господа Ісуса. А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати! А всіх їх було чоловіка з дванадцять.» (Ді. 19:1-7)

Слід сказати, що словосполучення «хрещення Святим Духом» і «сповнення Духом» не завжди є тотожними поняттями у контексті новозавітних текстів, «сповнення Духом» має ширше значення, бо вказує на процес осягнення зрілості християнського життя, наявність плодів Святого Духа. «Сповнення Духом» — це діло Боже, яке чинить і контролює сам Бог з метою утвердження у пізнанні Божої істини віруючого, аби він був Божим свідком і голосив Євангеліє (=давав свідчення словом і власним життям про Христа) (пор., Ді. 1:8). Це Божа і апостольська заповідь: аби постійно «сповнюватися Святим Духом» (пор., Ефес. 5:17,18). «Сповнення Святим Духом» обумовлене плеканням «сопричастя» (спілкування життя і любові) з Богом, витривалістю і поступом у Божій істині, приносячи плоди духа: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!» (Гал 5:22,23). Християнин може чинити перешкоду своїми гріховними ділами аби Бог «сповняв» його Святим Духом, саме тому Павло радив: «Духа не вгашайте!» (1 Сол. 5:19).

У книзі «Діяння Апостолів» хрещення Святим Духом і дар «говоріння іншими мовами» співпали із моментом надприродного входження присутніх до «Тіла Христового» (Церкви), і водного хрещення, а саме, у випадку: хрещення юдеїв (Ді.2), самаритян через покладення рук апостолів (Ді.8), навернення і хрещення язичника Корнилія та його домашніх (Ді. 10). Так в день П’ятидесятниці юдеї, які слухали проповідь апостола Петра, пережили одночасно дві події: охрестилися у воді в ім’я Христове і сповнилися Святим Духом.

Важливе зауваження щодо першого випадку прояву дару «говоріння іншими мовами» в книзі «Діяння апостолів». У день П’ятидесятниці апостоли, які сповнилися Святим Духом, і говорили іншими мовами, отримали надприродний дар знання реальних людських мов аби проповідувати присутнім про Воскреслого Христа. У чому була сутність дару мов? Аби проповідувати про Христа людям, які були присутні. (Можна припустити, що всі вони були юдеями і знали дві мови: єврейську, латинську або грецьку.) У тексті сказано, що слухачі розуміли зміст проповіді апостолів іншими мовами. Чудо полягало у тому, що апостоли говорили мовами, яких не вивчали, і мабуть, не добре знали (можливо грецька, латинська, сирійська, перська, скіфська). Також грецьке слово «глосса» у цьому біблійному уривку вживається на означення звичайної людської мови і мовлення. Дар говорити іншими мовами з метою проповіді про Воскреслого Христа був даний, в першу чергу, заради юдеїв, аби вони повірили. А також у всіх трьох випадках зішестя Святого Духа і дару говоріння іншими мовами, описаних в книзі «Діянь Апостолів», це було знаком для юдеїв, які були присутніми у цих обставинах (пор., гл. 2, 8, 10), так у двох випадках Святий Дух зійшов на юдеїв, і в одному випадку — на язичників.

А зі слів Павла цей дар передбачався для переконання невіруючих в необхідності віри в Христа, бо для віруючих був даний інший дар пророцтва (пор., 1 Кор 14:22; Ді. 1:8). Апостол Павло не радив віруючим молитися на невідомій, незрозумілій мові, якщо не було змоги витлумачити сказане (пор., 1 Кор. 14). Апостол Петро пов’язав подію зішестя Святого Духа із настанням «останніх часів», які вказують на прихід дня Господнього як Божого суду: перемоги над Божими ворогами (грішниками) і нагороди для праведних (Божі благословення у Христі). Ця подія ознаменувала початок завершального етапу домоврядування Божого Царства, формування єдиного новозавітного Божого Народу в лоні Церкви, на що вказувало наведене апостолом пророцтво Йоїля.

Дар говоріння іншими мовами був даний аби об’єднати всіх людей у Христі, колись роз’єднаних через гріх від моменту побудови вавилонської вежі. Можемо сміливо говорити, що подія зішестя Святого Духа на апостолів було унікальною і неповторної в своїй суті, оскільки вона розпочинала новий етап домоврядування Божого Царства, була установчою подією для першої Єрусалимської Церковної громади.

Подія зіслання Святого Духа раз і назавжди змінила апостолів на сміливих свідків Христа, на проповідників Христової Євангелії. В той момент апостоли також отримали силу Святого Духа аби творити чуда на підтвердження слів євангельської проповіді з метою навернення слухачів. В «Діяннях Апостолів» читаємо: «І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен.» (2:43). Дар говоріння і проповідування іншими мовами був даний аби підкреслити вагомість моменту народження Церкви Христової на очах старозавітного Народу Божого — Ізраїлю. Також ця подія була урочистим початком служіння Святого Духа Тілу Христовому. Також таке могутнє вилиття Святого Духа в день П’ятидесятниці було дане як «поштовх» для духовного зросту перших новонавернених юдеохристиян, що проявився у братерському спілкуванні в любові, хлібопереломленні, молитвах, навчанні апостольському, любові, радості й прославленні Бога (пор., Ді. 2:42, 45-47). В «Діяннях Апостолів» новонавернені юдеохристияни переживали сходження Святого Духа (особисту П’ятидесятницю) в момент навернення, покаяння й вірування в Христа через апостольську проповідь.

Проповідь Апостолів носить виключний і неповторний характер, і служить авторитетним зразком для усіх наступних поколінь, будучи записаною у формі писань Нового Завіту, проте численні знаки і чудеса від Бога, які супроводжували апостольську проповідь, були актуальними саме на початках росту Церкви. Служіння і статус апостолів у Церкві Христовій є неповторні, і сам дар апостольського служіння не передається наступним поколінням християнських служителів (пресвітерам, єпископам), лише відбувається передача харизми духовної влади і урядового священства. Апостоли були безпосередніми свідками Христового життя і воскресіння (з огляду на це на місце відпалого Юди було обрано Матія — пор. Ді.1:21-26). Був лише один апостол, який не бачив Христа під час Його земного життя — це Павло, який також реально зустрівся з Воскреслим Христом, і був покликаний Ним проповідувати Євангеліє для язичників. Авторитет Апостолів зокрема виявився у прийнятті рішень на першому Єрусалимському Соборі, що відкривали двері для широкої проповіді серед язичників.

Духовний дар «говоріння іншими мовами» дарувався першим християнам Святим Духом, який суверенно і повновладно роздає кожному необхідні дари аби кожен член Церкви зміг сповнити доручене служіння для добра цілої Церкви. Апостол Павло перестерігав, що жоден духовний дар не дається і не призначається для особистої слави його носія (себто самозвеличення) чи певності щодо власної праведності (святості) (пор., 1Кор. 12:4-7,11-2). «І кожному дається виявлення Духа на користь» (1Кор.12:7). «Так і ви, що пильнуєте про духовні дари, дбайте, щоб збагачуватись через них на збудування Церкви!» (1Кор.14:12).

Апостол Павло радив віруючим просити про духовний дар тлумачення сказаного «іншими мовами», а коли цей дар відсутній, то молитва разом з «говорінням іншими мовами» призначалася для індивідуальної молитви наодинці (пор., 1Кор. 14:28). Також Павло радив віруючим прагнути дару пророцтва, а ніж дару «говоріння іншими мовами» (пор., 1Кор.14:23-25,39). Духовний дар пророкування полягав, передовсім, у витлумаченні Слова Божого, розумінні духовного змісту Старозавітних Писань, зокрема пророчих книг, які вказували на особу та місію майбутнього Месії, який об’явився в особі Ісуса з Назарету. Також дар пророцтва реалізувався як дар учительства, який супроводжував служіння перших апостолів та їх помічників євангелистів, чи пресвітерів. «Але в Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!» (1Кор.14:19).

Аргументація сучасних прихильників феномену «хрещення Святим Духом»

Сучасні поборники феномену «хрещення Святим Духом» наполягають на тому, що воно є окремою подією духовного відродження в житті віруючого, хоч і може відбутися в момент прийняття Хрещення (і Миропомазання у випадку католиків та православних). Загалом налічують аж 500 мільйонів християн у світі, які пережили досвід «хрещення Святим Духом», з-поміж різних деномінацій. Пропонується ними думка, що «сповнення Святим Духом» із ознакою «говоріння іншими мовами» є своєрідною «печаттю» від Бога, яка знаменує Боже благословення на віруючому, осягнення ним довершеного покаяння і освячення, які розпочалися від моменту хрещення як процес усестороннього навернення до Бога. Прихильники «хрещення Святим Духом» розрізняють між моментом духовного навернення і увірування (називаючи його «народженням згори» згідно Єв. Івана, гл.3) і моментом сходження на віруючого Святого Духа (називаючи його «хрещенням Святим Духом»). А факт «говоріння іншими мовами» розглядається як видимий підтверджуючий знак пережитого досвіду «сповнення Святим Духом», іншими словами «хрещення Святим Духом». Так 120 учнів та 12 апостолів, які пережили подію Сходження Святого Духа в день П’ятидесятниці, були вже віруючими, і пройшли через духовний досвід навернення і покаяння.

З іншого боку, їх опоненти вважають, що християнин може «ходити в Дусі», мати «плоди Духа» (любов, радість, терпеливість, мудрість та інші) як особливі прикмети християнського характеру (чесноти) (пор., Гал.5:22), проте так і не пережити подію «хрещення Святим Духом». Також і той хто пережив «хрещення Святим Духом», буде виявляти у своєму житті згадані «плоди Духа», і матиме «повноту радості», «велику любов» до Бога і ближнього, «здатність ділитися», «покору і смиренне серце», «живе свідчення» про свого Господа, «готовність приймати від Бога нові дари», виявлятиме особливу «присвяту себе» Богові, «прославлятиме постійно Господа» (навіть в особливий спосіб «молитвою іншими мовами»).

«Хрещення Святим Духом» свідчить про сповнення віруючого «повнотою» Святого Духа, про дарування йому сили від Бога для осягнення повної міри «досконалого чоловіка в Христі» і ефективного свідчення про Воскреслого Христа. Деякі прихильники кажуть, що «говоріння іншими мовами» — це благодатний дар молитви до Бога (на основі 1 Кор. 14:1-2,4), в якій бере участь вже не людський розум, а дух людини (пор., 1 Кор. 14:14). Вони стверджують, що «говоріння іншими мовами» проявлялося у молитві віруючого до Бога, як надприродна допомога Святого Духа віруючому аби він безперешкодно спілкувався з Божим Духом. Так молитва «іншими мовами» названа «молінням у Святому Дусі». Апостол Павло каже про себе: «Дякую Богові моєму, розмовляю я мовами більше всіх вас. Але в Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!» (1Кор. 14:18-19). Автор послання до Ефесян радить віруючим «молитися духом»: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих...» (6:18) (Також Юди 1:20).

Дар молитви із «говорінням іншими мовами», таким чином, розглядається як різновид поклоніння і прослави Бога, як духовна мова любові людського духа до Духа Божого, як спів і подяка для Бога, як заступницька і прохальна молитва, як промовляння слів благословення, як виливання свого серця Богові, як збудування власної віри. Таке стверджується на підставі наступних текстів Святого Письма: «Ну, то що ж? Буду молитися духом, і буду молитися й розумом, співатиму духом, і співатиму й розумом. Бо коли благословлятимеш духом, то як той, що займає місце простої людини, промовить амінь на подяку твою? Не знає бо він, що ти кажеш. Ти дякуєш добре, але не будується інший.» (1 Кор 14:15-17.) «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями.» (Рим. 8:26.)

Цікаво, що прихильники дару «говоріння іншими мовами» рідко дотримуються припису апостола Павла: не практикувати «говоріння іншими мовами» підчас церковної служби, якщо немає людини, яка має дар «тлумачення мов». Крім того дар «тлумачення мов» виявився більш рідкісним, при тому що не існує достатньої певності перевірки такого чоловіка, чи він не говорить від себе самого, коли «перекладає» сказане «в дусі» на людську мову.

Аби краще зрозуміти аргументацію Павла щодо подання згаданих приписів слід прочитати наступний уривок: «Дякую Богові моєму, розмовляю я мовами більше всіх вас. Але в Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою! Браття, не будьте дітьми своїм розумом, будьте в лихому дітьми, а в розумі досконалими будьте! У Законі написано: Іншими мовами й іншими устами Я говоритиму людям оцим, та Мене вони й так не послухають, каже Господь. Отож, мови існують на знак не для віруючих, але для невіруючих, а пророцтво для віруючих, а не для невіруючих. А як зійдеться Церква вся разом, і всі говоритимуть чужими мовами, і ввійдуть туди й сторонні чи невіруючі, чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви? Коли ж усі пророкують, а ввійде якийсь невіруючий чи сторонній, то всі докоряють йому, усі судять його, і так таємниці серця його виявляються, і так він падає ницьма і вклоняється Богові й каже: Бог справді між вами! То що ж, браття? Коли сходитесь ви, то кожен із вас псалом має, має науку, має мову, об’явлення має, має вияснення, нехай буде все це на збудування! Як говорить хто чужою мовою, говоріть по двох, чи найбільше по трьох, і то за чергою, а один нехай перекладає! А коли б не було перекладача, то нехай він у Церкві мовчить, а говорить нехай собі й Богові! А пророки нехай промовляють по двох чи по трьох, а інші нехай розпізнають. Коли ж відкриття буде іншому з тих, хто сидить, нехай перший замовкне! Бо можете пророкувати ви всі по одному, щоб училися всі й усі тішилися! І коряться духи пророчі пророкам, бо Бог не є Богом безладу, але миру.» (1 Кор. 18-33.)

Логіка апостола Павла, як це видно із вищенаведеного уривку, є такою:

1. «Інші мови» без усного їх тлумачення важко зрозуміти;
2. Усі духовні дари даються від Бога для «збудування» Церкви;
3. Якщо не має зрозумілої промови, то і не має повчання задля «збудування»;
4. Павло забороняє «говоріння іншими мовами» на церковному зібранні, коли немає спроможних витлумачити сказане;

І якщо перевести це на сьогоднішню ситуацію, то:

1. Важко зрозуміти беззмістовні вигуки і мову тих, що сьогодні говорять «іншими мовами»;
2. Без розуміння сказаного немає повчання задля «збудування» віруючих;
3. Дар «інших мов» був даний для повчання і проповіді Євангелії по цілому світі для розбудови Церкви у першоапостольські часи. «Дар мов», який уживав сам апостол Павло для проповіді Євангелія, мабуть виявлявся як володіння зрозумілими людськими мовами.

У Першому посланні до коринтян (14:5-6,13) сказано, що дар «говоріння іншими мовами» в парі з даром «тлумачення» сказаного «іншими мовами» може функціонувати у Церкві як аналог дару пророцтва, оскільки має за мету подати здорове повчання чи пересторогу. Дар «говоріння іншими мовами» і дар пророцтва не призначався для усіх віруючих у першому столітті, оскільки в Першому посланні до коринтян 12:11-12 сказано: «А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче. Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне...», — що Святий Дух на власний розсуд роздавав «неординарні» дари учням, аби вони служили один одному, кожен своїм даром, отриманим від Бога, бо як членів багато, так і дарів/служінь багато.

Навіть сама логіка розгортання подій, описаних в книзі Діяння Апостолів, вказує на те що «знамення» «інших мов» були скеровані, в першу чергу, до невіруючих юдеїв, аби переконати їх, що Бог уклав Новий завіт зі своїм народом через Христа Ісуса, до якого входять не лише юдеї, але й представники усіх народів землі. Також апостол Павло про це каже: «Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости...» (1Кор.1:22). Слово «ознак» (в інших перекладах «чудес») (1 Кор.1:22) і слово «знак» в 1 Кор. 14:22, де мова йде про «інші мови», мовою грецького оригіналу звучать як одне і теж слово «семіон». Саме юдеї потребували «знаків» від Бога, аби повірити що Бог зробив і представників інших народів співучасниками Божих благословень і обітниць в Христі Ісусі (пор., Еф. 3:1-7). Так у випадку із наверненням дому римського сотника Корнилія була подібна ситуація, що записана в книзі Діяння Апостолів (гл.11). Апостол Петро коментує задля юдеїв знамення, що Корнилій та його домашні почали говорити «іншими мовами» (коли Святий Дух зійшов на них), кажучи що Святий Дух направду зійшов і на представників інших народів, і присутні юдеї почувши, і побачивши це заспокоїлися (пор., Ді. 11:15-18). Ці знаки мали за ціль показати, що «всі ми (юдеї та язичники) одним Духом охрещені в тіло одне...» (1Кор.12:13) — себто всі разом складаємо одне тіло Христової Церкви, яка є одним Народом Божим — Новим Ізраїлем.

Слова апостола Павла: «Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!» (1Кор. 13:8-10) — свідчать на користь того, що «знаки» «говоріння іншими мовами» правдоподібно призначалися для першого покоління християн, які активно проповідували Євангеліє по усіх закутках Римської імперії, і припинилися із закінченням першо-апостольської доби в історії Церкви. Слова Павла: «коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне» — вжиті у формі активного стану майбутнього часу, що свідчить про сподівання Павла про припинення тих «знаків» у найближчому майбутньому, коли ж настане «досконале» виявлення Божого Слова у формі записаного Нового Заповіту та усталення ієрархічної структури та устрою Христової Церкви. Святе Письмо Старого і Нового Заповітів становить «досконалу» повноту Божої волі для віруючих.

На користь завершення першо-апостольської епохи свідчить також те, як у Новому Заповіті мова йде про випадки чудесного зцілення. Останнім чудом, про яке згадано у Новому Заповіті, було зцілення батька Публія близько 58 року (Ді. 28:8). В Першому посланні до коринтян згадується про чудесні зцілення лише побіжно, а в посланнях до ефесян і до римлян вже немає жодних згадок, хоч і мова йде про дари Святого Духа. Коли ж захворів Тимотей та Епафродит, то Павло не вдається до чудесного зцілення, але радить Тимотею вживати трохи вина для здоров’я шлунка (пор., 1 Тим. 5:23).

Святе Письмо як відображення у слові «передання» про віру і життя першо-апостольської Церкви залишається бути головним «знаменням» від Бога, яке зроджує і скріплює християнську віру, оживотворює життя цілої Церкви завдяки Святому Духові, який є головним автором і інтерпретатором цього «чуда», закарбованого людськими словами. Через слухання і читання Святого Письма ми пізнаємо Бога, налагоджуємо спілкування з усіма Особами Пресвятої Тройці, в особливий спосіб переживаємо близькість Святого Духа у нашому житті.

Віруючі на богослуженнях вшановують Святе Євангеліє як неоціненний дар Христа і Святого Духа, переданий нам першими апостолами. Святий Дух «оживляє» Слово Боже, яке читається підчас літургійного богослужіння, і уможливлює слухачам по-справжньому почути і прийняти вірою зміст Божого послання. Також християни досвідчують Боже керівництво у своєму житті через особисте читання і розмірковування над Словом Божиим, і відкриваються у такий спосіб на діяння Святого Духа, який через слово впливає на розум, душу, почуття і сумління кожного. Святий Дух через посередництво Слова Божого змінює людське життя, проникаючи до глибин людського серця і почуттів, надихаючи до благочестивого життя, скріпляючи переконання у тісній єдності віруючого із Богом, викриваючи наявні у сумлінні гріхи та недоліки, скеровуючи погляд на Христа як зразок праведного життя. Святий Дух подає кожному віруючому духовні дари віри, надії та любові. Кожен християнин є покликаний «сповнятися Святим Духом», тобто всім серцем, душею, розумом, і волею підкоритися проводу Божого Духа (Провидінню), відважно визнавати Христа своїм Спасителем, цілковито віддавши себе у посідання Христові. Святий Дух не перестає ніколи діяти у Христовій Церкві, розбудовуючи Тіло Христове, оживлюючи його через Слово Боже і Святі Таїнства, обдаровуючи усіма необхідними дарами на служіння кожного члена загальному благові усіх вірних, здійснює заступництво перед Богом, доносячи наші молитви і прохання, та подаючи необхідну допомогу для подальшої реалізації насущних потреб.

Сам вислів «хрещення Святим Духом» слід розуміти як осягнення повноти проявів присутності Святого Духа в житті кожного християнина, який ревно змагає до вияву головних дарів та плодів Святого Духа, а саме: віри, надії, любові, радості, миру, довготерпеливості, лагідності, милосердя, стриманості, доброчесності, і всякої моральної чесноти. Свідченням правдивого покаяння, навернення до Бога і благочестивого життя є наявність плодів Святого Духа, про які говорить апостол Павло у посланні до галатів (гл. 5:22-23): «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!», — і зовсім не наявність чи відсутність дару «говоріння іншими мовами».

Дари Святого Духа, які означені грецькою мовою як «харизмата», є Божими благодатними дарами, які Бог дарує кожному на свій власний розсуд і згідно власного волевиявлення, а не на підставі людського бажання, задля реалізації Божого задуму спасіння усіх народів у лоні Христової Церкви. Ці благодатні дари даруються виключно для блага Церкви: «І кожному дається виявлення Духа для загального блага користі» (1 Кор.12:7). Святий Дух є духовним фундаментом єдності Церкви, члени якої люблять і служать одне одному різними дарами Святого Духа, і змагають разом до єдності у вірі та пізнанні Сина Божого, себто до довершеної зрілості християнського життя «у Христі Ісусі» (Еф.4:13).

Головні благодатні дари Святого Духа стосуються продовження місії Христової Церкви у світі від одного покоління до наступного покоління, що виявляються у апостольській спадкоємності церковної ієрархії, яка втішається дарами і служіннями душпастирського управління духовними справами, здоровим навчанням, розподілом Святих Таїнств, збереженням і плеканням «апостольського передання», турботою про мораль і християнські звичаї серед Народу Божого. Саме духовний дар душпастирського проводу у Церкві, який реалізується у служінні єпископів, та їх помічників: священників та дияконів, — служить головним критерієм оцінки усіх інших дарів та служінь у Церкві Божій. Бо ми «збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:20). Головними дарами, які визначають здоровий стан Церкви Божої, є Божі дари: віра, надія і любов, які кожному уділяє Святий Дух від моменту святого Хрещення, та спонукає до поглиблення і зросту в цих дарах як чеснотах. Саме апостольська спадкоємність у Церкві покликана убезпечити плекання цих головних богословських чеснот.

Слід зауважити, що не можливо подати чи перелічити усі духовні дари Святого Духа чи описати їх, бо вони численні та багатогранні, подібно як «незміримий» і «щедрий» є сам Бог Святий Дух. Церква Христова покликана відчитувати потреби і «знаки часу», бути постійно відкритою до діяння та натхнення Святого Духа аби постійно себе вдосконалювати згідно з Божою волею, відображеною у «апостольському переданні».

Зауваження до практики молитви «говоріння іншими мовами»

Сучасні прихильники дару «говоріння іншими мовами» часто виявляють його на тлі емоційного збудження та надмірної екзальтованості, що може супроводжуватися безконтрольними тілесними жестами і рухами, «відсутністю» здорового глузду у своїй поведінці, «виключенням» розуму, «підключенням» до загально-групової емоційної ейфорії, «входженням» у «медитативний транс» завдяки ритмічності музики та тілесно-рухових ритмів. Ті прихильники голосно заявляють, що вони — знаряддя у Божих руках, через яке приходить «духовне пробудження» (оживлення) в Церкві, яка досить довгий час «спала» і задовольнялася лише «обрядовою стороною» поклоніння Богові. Багато щирих християн підпадають під вплив новітніх проповідників подібного «духовного пробудження», і щиро прагнуть отримати дар «говоріння іншими мовами» (молитви «іншими мовами»). Чому? Бо у такий спосіб бажають отримати «знак» від Бога, що вони направду спасенні й прийняті Богом, що були наділені «особливою духовною владою» від Бога руйнувати «твердині диявола» (прокляття, життєві труднощі, хвороби) у своєму житті та житті інших людей.

Коли ж уважно прислухатися до «говоріння іншими мовами», яке лунає з уст сучасних прихильників «хрещення Святим Духом», то почуємо беззмістовні звуки, різні варіанти повторення одних і тих самих слів, або тієї самої фрази, які зовсім не нагадують іноземну людську мову, яку може інтерпретувати спеціаліст (лінгвіст) зі знаннями іноземних мов. Прихильники цього дару можуть сказати на своє виправдання, що говорять не людською мовою, а «мовою ангелів», нав’язуючи до слів апостола Павла у Першому посланні до коринтян (гл. 13). Хоч і цитують вони слова Павла: «Коли я говорю мовами людськими й ангельськими...» (1 Кор. 13:1), — однак цей текст не говорить, що дар «говоріння іншими мовами» — це мова ангелів, різновид «ангельської мови». Цей текст згідно стилістично-жанрової побудови лише є мовним засобом із використанням порівняння аби підсилити важливу думку, яка прозвучить вкінці як висновок (про примат любові), на що вказує сполучник умовності «коли» (в грецькій, «якщо би»). Зокрема, Павло каже (далі по тексту, немов про себе): «І коли я роздам всі маєтки мої, і коли я віддам своє тіло на спалення...» (стих 4) — безперечно не означає, що він віддав своє тіло на спалення за Христа. Павло помер мученицькою смертю від меча. Що доказує використання автором особливого літературного жанру.

Якщо розглянути мовний аспект грецького слова, вжитого на означення явища «говоріння іншими мовами» у Першому посланні до коринтян (глави 12–14), то там вживається слово «гльоссес» («гльоссон»), яке вживається на означення людської мови як словесного засобу спілкування. Крім того у Новому Завіті вживається також інше слово на означення природних мов різних народів — це «діалектос», який зустрічається у книзі Діяння апостолів.

Додаткові духовні дари не можуть посягати на першенство, яке належиться дарам любові, єдності та цілісності у Церкві. Дар «говоріння іншими мовами» не призначався для збагачення особистісного християнського досвіду життя з Богом (користі поодиноких індивідів). Відсутність дару «говоріння іншими мовами» зовсім не означає, що особа є «літеплою» у духовному житті, що не виявляє прагнення поглиблювати життя з Богом. Особа, яка стверджує що отримала дар «говоріння іншими мовами», не має підстави заявляти про наявність у неї «особливих повноважень» «духовної влади/авторитету», які дають змогу «проганяти злих духів» (екзорцизм), «бачити видіння» (пророкування), «інтерпретувати події/сни», мати «близький доступ» до Божого Маєстату. Навпаки кожен християнин повинен шанувати Божу суверенну, всевладну волю (Провидіння), яка всім управляє на власний розсуд і на прославу Божої Величі. Людина не може постом і молитвою примусити Бога дарувати їй «особливі», «неординарні» дари, та вислухати усі її прохання, бо Бог чинить лише свою божественну волю, а від людини прагне, в першу чергу, покаяння, щирого навернення і святого життя. Святий Дух діє в житті кожного християнина, і Його діяльність скерована на усестороннє освячення людини, подолання гріховних пристрастей та недоліків (пор.: Гал. 5:16).

Не слід уявляти собі підчас молитви третю Особу Пресвятої Тройці Святого Духа як конкретний «образ» людської уяви, і говорити про Святого Духа як про неособову субстанцію, яку можна відчути органами чуттів, називаючи її «силою», «владою», «помазанням», «дощем», «джерелом», «річкою», «електричним розрядом» тощо. Молитовне спілкування зі Святим Духом має виключно особовий, духовний характер, немов спілкуються двоє приязних друзів, і таке спілкування залишає в людській душі духовні почуття: миру, спокою, радості, свідомість власних немочей і недоліків, сильне бажання освячення в Божій благодаті, — і зовсім не «вибух» природних людських емоцій та фізичних відчуттів.

Важливо для себе збагнути, що людина не може маніпулювати Богом, примушувати Його до певних дій та відверто вимагати бажаних результатів (зцілення, сповнення молитовних прохань, вирішення матеріальних проблем), не може домагатися від Бога конкретних дій шляхом багаторазового повторення цитат зі Святого Письма (це магічне ставлення до Бога). Мотивами благочестивого християнського життя, молитви, діл милосердя, пожертвування коштів не може бути утилітарна настанова — вимагати від Бога взамін за це здоров’я, багатство, вирішення усіх житейських проблем (тобто так зване «Євангеліє процвітання і достатку»). Єдиний вірний мотив справжнього християнського життя — це настанова щиросердечної вдячності Богові за все, що Він зробив і робить до тепер для людства, і смирення перед Божим Провидінням.

Христос посилає Святого Духа своїм учням аби третя Особа Пресвятої Тройці свідчила про Ісуса як Спасителя і Відкупителя людства, розподіляти плоди Христового Відкуплення, дарувати ласки через установлені Святі Таїнства, тобто скеровувати християнина до Сина і через Сина до Бога Отця. Святий Дух зовсім не призначався для того, щоб люди зосереджували свою увагу і сили на самих собі, своїх відчуттях, пережиттях, здібностях, нібито отриманих «повноваженнях» безпосередньо від Духа, але були відкритими до Бога і служили своїм братам і сестрам. Святий Дух постійно надихає й оживлює місійну діяльність Церкви, яка полягає у проповіді Євангелія й збудуванні Церкви на нових місцях, як це видно з книги Діяння Апостолів.

Ті, що вимагають аби проповідь Євангелії супроводжувалася надприродними чудесами і знаками, насправді ставлять під сумнів цінність записаного Євангелія у формі книг Нового Заповіту, читання яких дає промовистий доказ (внутрішню впевненість віри) істинності записаного Євангелія. В той час коли проповідували Апостоли, то ще не було книг Нового Заповіту, лише книги Старого Заповіту, і вони звертали увагу слухачів на факт нового Божого одкровення у формі Христової Євангелії, а не закликали зосереджуватися на власних «неординарних» пережиттях (і відчуттях) від зустрічі з Живим Богом в особі Христа.

Сам вислів «хрещення Святим Духом» несе в собі небезпеку неправильного розуміння ролі Святого Духа в житті християнина: в першу чергу, звужуючи її до одноразової події та одномоментного переживання зустрічі з Ним (статичний вимір стосунків), замість того щоб подивитися на присутність Святого Духа в житті віруючого із динамічної перспективи поглиблення стосунків і триваючого освячення. У книгах Нового Заповіту ми не знайдемо, щоби слово «baptisma/ baptismos» (як іменник) вживалося на означення прийняття чи сходження Святого Духа, навпаки це слово вживається лише на означення водного хрещення. Коли мова йде про Святого Духа, то вживається дієслівна форма від цього слова «христити» — Мат 3:11; Лука 3:16; 1 Кор. 12:13; Ді. 1:5; 11:16. Водночас дієслово «христити» вживається на означення водного хрещення тих, що увірували — Ді. 10:47,48. Також в книзі Діяння Апостолів описано, що Святий Дух сходив через жест покладання рук на голову і молитву апостолів — Ді.19:6. Апостол Павло у своїх посланнях вживає вислів «сповнюватися Святим Духом», бути «напоєними Духом» (1 Кор. 12:13). Віра і водне хрещення є ефективними середниками, що впроваджують до лона Церкви Божої навіть без отримання «неординарних» дарів Святого Духа. Додаткові духовні дари Святого Духа (говоріння іншими мовами, чудотворіння, пророцтва) не є умовою чи підставою входження віруючого до лона Церкви. Обіцянка Воскреслого своїм учням (Марко 16:14–20), що їх проповідь будуть супроводжувати надзвичайні ознаки — зцілення, говоріння іншими мовами, неушкодженість від укусів змій чи отрути — сповнилися у проповіді Апостолів, що описано в книзі Діяння Апостолів. Неординарні дари Святого Духа — пророкування, віщі сни, видіння — були даровані для першо-апостольської Церкви, аби записати Христове Євангеліє у формі Святого Письма Нового Заповіту.

Короткі зауваги про «харизми» (дари) Святого Духа

«Моральне життя християн підтримується дарами Святого Духа. Вони є постійними нахилами, які схиляють людину до того, щоб іти за порухами Святого Духа.» (Катехизм Католицької Церкви, № 1830)

«Сім дарів Святого Духа — це мудрість, розум, рада, сила, знання, побожність і страх Божий. У своїй повноті вони належать до Христа, Сина Давидового. Вони доповнюють і вдосконалюють чесноти тих, які їх приймають. Вони схиляють вірних охоче слухатися Божих натхнень.» (Катехизм Католицької Церкви, № 1831)

«Плодами Духа є досконалості, які формує в нас Святий Дух як первістки вічної слави. Церковна традиція нараховує їх дванадцять: „любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, милосердя, тихість, вірність, скромність, стриманість, цнотливість“ (Гал. 5:22–23, вульгата)». (Катехизм Католицької Церкви, № 1832)

«Благодать є насамперед і головним чином даром Святого Духа, Який нас оправдовує та освячує. Однак благодать містить також дари, які Святий Дух нам дає, щоб залучити нас до Свого діла, щоб зробити нас здатними співпрацювати у спасінні інших і зростанні Тіла Христового — Церкви. Це благодаті таїнств (сакраментальні) — дари, властиві різним святим таїнствам. Крім цього, є особливі благодаті, названі також харизмами, за грецьким словом, ужитим св. Павлом, яке означає прихильність, незаслужений дар, добродійство. Якими б не були їхні ознаки, часом надзвичайні, як дар чудес чи мов, харизми спрямовані до освячуючої ласки і мають на меті загальне добро Церкви. Вони служать любові, яка будує Церкву.» (Lumen entium, 12) (Катехизм Католицької Церкви, № 2003)

«Благодать, позаяк належить до надприродного порядку, не піддається нашому досвідові, але може бути пізнана лише через віру. Отже, ми не можемо спиратися на свої почуття чи діла, щоб на їх підставі зробити висновок, що ми оправдані й спасенні. Проте, за словами Господа: „За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх“ (Мт. 7:20), роздумуванням над добродійствами Бога в нашому житті та в житті святих дає нам запоруку того, що благодать діє в нас і спонукає до все більшої віри і до постави добровільної вбогості.» (Катехизм Католицької Церкви, № 2005)

«Харизми» даруються нам згори від Святого Духа, аби вчинити нас здатним виконати своє покликання у Церкві. Християнин вживає харизми у відповідності з християнською любов’ю, на збудування своїх братів та сестер, і служіння ближнім, щоб у самодаруванні себе іншим віднайти свою християнську ідентичність. (Пор., Gaudium et Spes, 24).

Харизми Святого Духа, про які йде мова у Першому посланні до коринтян 12:8-10, це: слова мудрості (знання Божих істин віри), слова знання (застосування мудрості до конкретної ситуації), віра (довіра до Божої любові, могутності, провидіння, і свобода діяти згідно такої довіри), зцілення (уздоровлення ран душевних і тілесних для прослави Бога), чудеса, пророцтво (проголошення Божої волі для конкретної ситуації), розпізнавання духів (розрізнення між присутністю і діями Божими і діями лукавих демонів), дар говоріння іншими мовами (в часі молитви чи співу прослави Бога), дар тлумачення сказаного іншими мовами.

Також у Посланні до римлян 12:6–8 подано перелік харизм Святого Духа: пророцтво, служіння, навчання, напоумлення, щедрість, керівництво (служіння), діла милосердя. Та в Посланні до ефесян 4:11–12 згадано про наступні харизми: апостольське служіння, пророче служіння, служіння євангелиста, пресвітерське служіння, служіння учителя.

Важливі також навики розпізнавання внутрішніх спонукань чи вони від Бога чи ні. Такі навики автор Першого послання Івана (гл. 4:1–3) називає «випробовуванням духів» та «пізнанням» діяння Святого Духа в собі. Це справа духовної зрілості християнина, наявності у нього навиків розрізнення доброго від злого (пор.: Єв. 5:12–14). Наші внутрішні спонукання і думки можуть походити з трьох джерел: від себе самих (наші думки, тривоги, турботи про земні справи, плани на майбутнє), від лихого духа (ворога нашого спасіння, проте багато проблем у нашому житті спричинені нашим стилем життя), від натхнень Святого Духа (Дух Божий діє лагідно в людській душі, шанує людську свобідну волю, не виявляє бажання домінувати, лише шукає свідомої любові у відповідь, скеровує до пізнання Правди). Лихий дух, який спокушує людину, переслідує мету — поневолення людини гріхом, недоліками, залежністю. Святий Дух своїми натхненнями скеровує християнина до святості. Натхнення і діяння Святого Духа чи лихого духа можна розпізнати по плодах людських вчинків, згідно слів апостола Павла у Посланні до галатів (Гал. 5:19–23), що звучать як відгомін слів Христа про фальшивих пророків (пор., Мт. 7:15–16). Загалом, усі спонуки Святого Духа скеровані на поглиблення християнського життя у єдності з Христом і Отцем Небесним (пор.: Ів. 15:4 і 8). Лихий дух буде спонукати людину вдатися до фальшивих духовних практик: ворожбитства, гадання, провіщування майбутнього, спіритизму, примарних видінь і одкровень від небесних посланців.

Дуже популярними стають молитви про дар зцілення і саме чудо зцілення. Так у Церкві є таїнство соборування (єлеопомазання), яке призначається для зміцнення духовних і фізичних сил хворої людини з Божою допомогою через молитву служителів Церкви. Дар зцілення завжди є даром Божим і чудом, яке чиниться з Божої ініціативи, і людина не може примусити Бога своїми молитвами і постами зцілити хворого, бо у Бога є свій суверенний Промисел стосовно кожної людини. Ніхто не може «приватизувати» собі харизми зцілення через молитву заступництва до Бога. Церква розробила літургійні молитви з проханнями про здоров’я і зцілення християн.

Головні критерії належного користування духовними дарами наступні: першість любові у всьому, турбота про лад і згоду в церковній громаді, послух духовній владі душпастирів у Церві (пор.: 1 Кор. 14:32–33, 39–40), святе життя. (Пор. Discernment of Spirits (Part One) by Bob Van Cleef; Different Kinds of Tongues by Bob Van Cleef. )

Ранні Отці Церкви також дотримувалися позиції, що надзвичайні прояви діяння Святого Духа в Церкві припинилися з кінцем першо-апостольської доби в історії Церкви. Климент Римський у своєму посланні до коринтян (95 р. н. е.) зовсім не згадує про дар «говоріння іншими мовами». Юстин мученик у своєму переліку духовних дарів не згадує про дар «говоріння іншими мовами» (Апології). Оріген Олександрійський не подає згадки у своїх творах про тривалість дару «говоріння іншими мовами», й підтримує думку про тимчасовий характер надзвичайних дарів апостольської доби. Іван Золотоустий у коментарях на Послання до коринтян висловлював думку про припинення цих неординарних дарів апостольської доби. Августин також висловлювався на користь припинення згаданих неординарних дарів Святого Духа (пор.: «Град Божий», гл. 22).
Прикінцеві короткі підсумки

Можливі проблеми, які виникають, коли творяться групи «харизматичної віднови» на парафії

Перша, коли «харизмати» недооцінюють багату спадщину Католицької Церкви, скарбницю її 2000-літнього вчення, зосереджуючи свою увагу виключно на власному розумінні біблійних текстів, не взявши до уваги Святу Традицію. Чи харизмати завжди виявляють дух смиренності та готовність слухати порад місцевого пароха?

Друга, «амнезія» стосовно ролі Пресвятої Богородиці, яка була першим носієм дару Святого Духа. Також нехтування молитвами до святих, їх досвідом життя і служіння.

Третя, непослух місцевому священнику, який покликаний керувати усіма справами на парафії.

Четверта, відсутність чіткого розуміння, що в Церкві необхідна ієрархія, що в Церкві все вирішується з погодження з ієрархією, з вченням Учительського Уряду Церкви.

П’ята, звуження світогляду, на зразок: «Мені потрібен лише Ісус, обряди і богослужіння не спасають, лише спасає Ісус!»

Шоста, проникнення в середовище католицьких спільнот харизматичної віднови ідей та вчення з протестантських (п’ятидесятницьких) джерел, у парі із запереченням правд віри про чистилище, хрещення дітей, авторитет Папи Римського, Євхаристію, тощо.

Сьома, проблема користування грошима, оскільки харизмати практикують десятину, і виявляють щедрість у пожертвах, тому постає проблема прозорого користування грошима для добра громади..

Восьма, виникнення в середині груп віднови особистих конфліктів і непорозумінь, спричинених заздрістю чи ревністю щодо духовних дарів та виконуваних служінь.

Дев’ята, групи харизматичної віднови у Святому Дусі в лоні Католицької Церкви є лише рухом, і зовсім не офіційною організацією, чи згромадженням богопосвяченого життя, тобто цьому рухові часом бракує організаційної структури і згуртованості. Місіонерський запал серед «харизматів» слід підтримувати і скеровувати на працю у парафіях для добра всієї громади.

Крім вищесказаного, можна часом побачити наступні проблеми. Наявність магічного підходу у ставленні до Бога у прихильників згаданого феномену, в основі якого покладено переконання, що людина спроможна керувати Богом, впливати тим чи іншим способом на Нього чи інших духовних істот (ангелів чи демонів), послуговуючись певними формулами заклинань (цитатами із Біблії, формулами на зразок «в ім’я Ісуса», прикликання «крові Ісуса»), чи знаннями певних технік, чи духовних законів, яким нібито підпорядковується навіть Бог. Маємо справу із словесною магією (віра у дієвість промовлених слів на власну користь), процесуальна магія (підпорядкування детермінізмові духовних законів з метою одержати бажаний результат), оздоровча магія (пошук всіх проблем із здоров’ям у духовній сфері). В основі магічного ставлення до Бога лежить утилітарно-споживацька настанова, на зразок: «я буду виконувати все, що сказав мені Бог, лише щоб у моєму житті був успіх, процвітання, здоров’я, тощо».

Слід вказати на ту шкоду, яку може завдати перенаголошення значення неординарних духовних дарів Святого Духа у житті поодинокого християнина, а саме: претензії на посідання досконалого знання Бога і Його волі, самовпевненість у власній елітності, переконаність у володінні «духовної влади» від Бога все «в’язати і розв’язувати», спрощене розуміння динаміки розвитку духовного життя, спрощене сприйняття реальності в «чорно-білих» тонах (щось від Бога, а щось від диявола), приписування людині божественних прикмет і здібностей Христа Богочоловіка (людина претендує бути «міні-богом» на планеті Земля), розчарування і втрата віри перед обличчям життєвих негараздів та невислуханих молитов, маніпулювання свідомістю недосвідчених вірних з допомогою аргументу наявності досвіду в духовному спілкуванні з Богом чи звичайними техніками групового гіпнозу, поява нових «духовних» явищ (неконтрольована поведінка підчас моління «іншими мовами», істеричний сміх, «сп’яніння духом», «падіння на підлогу», галюцинації як видіння, тощо).

А головна небезпека полягає у проповіді викривленого образу Христа, якого хочуть позбавити Його хресного страждання, нівелювати зміст Христового терпіння і обов’язку несення хреста у духовному житті християнина. Ілюстрацією цього може бути Петро (його переконання), який відмовляє Христа йти в Єрусалим аби бути виданим на страждання: «А Христос обернувся й промовив Петрові: Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» (Мт. 16:23). Християнин часто зустрічається із питанням несення хреста, коли його людська воля не бажає цілковито прийняти Божу волю, і прямує в сторону, в той час як Божа воля скеровує його вгору. А навіть коли такий християнин у засліпленні сприймає власну людську волю за Божу.

На мою думку, існує ризик, що ті хто ревно відстоює необхідність досвіду «говоріння іншими мовами», чи «хрещення Святим Духом», можуть бути «малими дітьми» у Христі, в той час як Христос закликає полишити дитинство і прямувати до зрілості «дорослого мужа у Христі».

Корисна бібліографія:

Father Edward O’Connor, The Pentecostal Movement in the Catholic Church (Notre Dame: Ave Maria Press, 1971).
The classic work is B. B. Warfield, Counterfeit Miracles (New York: Charles Scribners, 1918).
Edgar, Thomas R. Miraculous Gifts: Are They for Today? (Neptune, N. J.: Loizeaux Brothers, 1983).
David Farnell, F. David. «The New Testament Prophetic Gift: Its Nature and Duration.» ThD Dissertation, Dallas Theological Seminary, 1990.
Gaffin, Richard B., Jr., Perspectives on Pentecost: Studies in New Testament Teaching on the Gifts of the Holy Spirit (Grand Rapids: Baker, 1979).
Gardiner, G. E. The Corinthian Catastrophe. Grand Rapids: Kregel Publications, 1974.
Norman Geisler, Signs and Wonders. Wheaton, IL: Tyndale House, 1988.
Kenneth Gentry, The Charismatic Gift of Prophecy. Memphis: Footstool Publications, 1989.
Gromacki, Robert G. The Modern Tongues Movement. Nutley, NJ: Presbyterian and Reformed, 1976.
Hoekema, Anthony. What About Tongues Speaking? Grand Rapids: Eerdmans, 1966.
Judisch, Douglas. An Evaluation of Claims to the Charismatic Gifts. Grand Rapids: Baker, 1978.
John F. MacArthur, Charismatic Chaos, (Grand Rapids: Zondervan, 1992).
Robertson, O. Palmer. The Final Word, (Edinburgh : Banner of Truth Trust, 1993)
http://www.scrc.org/about/aboutccr.html
http://www.burningbushinitiative.com/english/history.htm
http://www.theazusastreetrevival.com/

Віднова у Святому Дусі

www.kyiv-zhytomyr.com.ua

Першим досвідченням вилиття Святого Духа були події березня 1967 р., в яких брали участь студенти і наукові співробітники одного з американських університетів (з м. Пітзбург). Під час зустрічей, які мали на меті роздуми над Святим Письмом і спільну молитву, католики пережили хрещення в Святому Дусі та молитву мовами. З того часу Харизматична Віднова за дуже короткий час охопило всі континенти. Кожна група та спільнота Віднови у Святому Дусі ставить перед собою такі головні цілі:

1. Заохочення до постійного і зрілого навернення до Ісуса Христа, нашого Господа і Спасителя.

2. Заохочення до рішучого особистого прийняття Святого Духа, його Особистості та сили. Ці дві благодаті часто приходять одночасно в досвідченні, яке в різних частинах світу називається «хрещенням у Святому Дусі», або «вилиттям Святого Духа» або «відновленням у Святому Дусі». Найчастіше це розуміється як особисте прийняття благодаті християнського втаємничення та зміцнення в християнському служінні Церкві та суспільству.

3. Сприяння прийняттю і служіння духовними дарами (харизмами) не тільки в Харизматичній Віднові, але в усій Церкві. Ці дари, звичайні та надзвичайні, рясно виявляються серед світських, ченців і духовенства. Їх правильне розуміння і вживання в гармонії з іншими елементами життя Церкви є джерелом сили для християн на їхній дорозі до святості і в виконанні місії.

4. Сприяння справі євангелізації силою Святого Духа, а також євангелізації і реєвангелізації тих, хто тільки називають себе християнами, євангелізації культури і суспільних структур. «Віднова» особливим чином включається в місію Церкви, проголошуючи Євангеліє словом і вчинками, прославляючи Ісуса Христа особистим свідченням, а також учинками віри та справедливості, до яких покликаний кожний християнин.

5. Піклування про постійне зростання в святості шляхом поєднання харизм із повнотою життя Церкви. «Віднова» заохочує брати участь в багатому літургійному житті та житті Таїнствами, черпати з католицької традиції молитви і духовності, до постійного засвоєння католицького віровчення під керівництвом Церкви і до участі в виконанні душпастирської програми Церкви.

За матеріалами: http://www.yakmariya.org.ua/

Спільнота "Благословення"

blagoslovennya.at.ua

"Благословення” – це спільнота осіб котрі разом з Марією та святими прагнуть наслідувати Ісуса Христа і бути Його учнями, виконувати волю Небесного Отця, бути чутливими і відкритими до натхнення Святого Духа, благословляти один одного вірою, надією і любов’ю.

Спільнота "Благословення” діє при парафії св. Володимира і Ольги. Духівником спільноти є о.Ігор Пецюх.

Цінності, якими живе спільнота:

1.Життя таїнствами: участь у недільній Літургії, а при можливості – щоденна участь у Літургії.
2.Щоденна особиста молитва і розважання над Святим Письмом.
3.Спільне розважання Святого Письма на зустрічах спільноти.
4.Євангелізаційна активність: проведення різних заходів, спрямованих на поширення Доброї Новини і християнських цінностей.
5.Духовна формація (більшість членів спільноти отримують духовну формацію у Школі Християнського Життя і Євангелізації Пресвятої Діви Марії з Назарету Матері Церкви);
6.Готовність до служіння (кожен член спільноти заохочується до того, щоб взяти на себе якесь служіння у спільноті: ведення молитви, спів, проведення малих груп, розробка і оформлення різноманітних буклетів, організація бібліотеки спільноти та ін.).

Зустрічі Спільноти "Благословення” проводить свої зустрічі кожної неділі о 16.30 у Каплиці Католицького Університету за адресою Свенціцького, 17

План зустрічі зазвичай має наступний вигляд:

1. Спільна молитва прослави, подяки і прохання, яка супроводжується духовними піснями під гітару.(30-40 хв.);

2. Навчання на одну із Біблійних тем або інших тем, що стосуються християнського життя.(30-40 хв.);

Нехай Бог Вас благословить і обдарує всіма Своїми ласками і щедротами!

Опубліковано в липні 2012.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!