Чи не порушує хрещення немовлят принцип свободи особистості?

ПИТАННЯ: Чи не порушує хрещення немовлят принцип свободи особистості? Адже кожна охрещена людина зобов'язана погоджувати свої вчинки з Христом, а якщо, ставши дорослою, людина не буде жити по-християнськи? Виходить, що вона буде винною в тому, що прийняла хрещення, а потім відійшла від християнських зобов'язань. Чи не краще почекати, поки дитина сама зробить вибір, і обмежитися лише її християнським вихованням?

ВІДПОВІДЬ: Перш ніж бути вільним вибором людини, хрещення – це дар Божий. Його можна порівняти з даром фізичного життя, отриманим від батьків. Саме так, як дитина, стаючи дорослою, відповідає на цей батьківський дар, вона відповідає і на дар, отриманий у хрещенні.

Дитина не народжується за власною волею: в якійсь мірі можна сказати, що батьки «примусили» її до цього. Але «примусили», бо знали: цей дар такий прекрасний, що вони б не відмовили дитині, якби вона попросила народитися.

Така ж справа з хрещенням дитини, – тільки в цьому таїнстві дитині даруються ще більші блага, ніж блага фізичного життя.

Автор запитання пише: «Кожен охрещений зобов'язаний погоджувати свої вчинки з Христом». Це правильно, зобов'язаний, але його не примушують до цього. Подібно народженню і розвитку дитини: він зобов'язаний зростати, але зобов'язаний відповідно до потреби і бажання, а не з примусу.

Хрещення не залишає ніяких слідів у фізичному і соціальному плані, – на відміну від таких обрядів, як, наприклад, обрізання. Охрещена дитина не втрачає своєї свободи відмовитися від віри, переданої їй батьками.

Чи буде тоді вона винною за те, що «прийняла хрещення, а потім відійшла від християнських зобов'язань»?

Хрещення немовляти вчиняється на прохання батьків, – це прохання звучить в обряді таїнства і відзначається в парафіяльній книзі хрещення. Проте, знову ж проводячи паралель з фізичним життям, можна стверджувати, що Бог зажадає від людини звіту про те, що вона робить з обома цими дарами – з даром фізичного життя і з даром надприродного життя, отриманого в хрещенні.

Благодать, отримана в таїнстві хрещення, починає бути дієвою з моменту прийняття таїнства. Дія благодаті нерівноцінна прогресу у вірі, надії і любові: людина починає зростати в чеснотах тією мірою, якою вона свідомо сприймає їхній зміст. Але благодать хрещення дієва і до цього моменту – хоча б тим, що вона береже душу і тіло немовляти від лукавого і від тих, хто з ним співпрацює. За допомогою освячуючої благодаті Сам Бог починає перебувати в хрещенні немовлят.

Чи не краще почекати з хрещенням дитини, поки вона не зробить свідомий вибір, а обмежитися лише її християнським вихованням?

Зустрічне питання: а чи можливе християнське виховання без благодаті таїнств? Отримати християнське виховання не означає бути поінформованим про віровчення або повчання в чеснотах. Це щось більше: мета християнського виховання – прилучення до життя Ісуса Христа, до життя в єднанні з Ним, це зустріч з Ним у таїнствах і досвід благодаті. Християнство не може бути зведене до знання тих чи інших речей: тоді воно перетвориться на ідеологію.

«Пустіть дітей приходити до Мене», – сказав Ісус Христос (Євангелія від св. Марка 10,14). Без хрещення діти не можуть перебувати в єднанні з Господом, і було б неправильним свідомо їх позбавляти можливості спілкування з Богом. Заперечення права немовляти на хрещення суперечить любові до дитини, перешкоджаючи їй рости в спілкуванні з Богом і в благодаті.

Можна говорити про «вільний вибір», але святість і благодать – не предмет вибору, а дар, в якому батьки, на жаль, можуть відмовити. Чи є багато підстав думати, що дитина, яка не прийняла таїнство хрещення, дитина, якої не супроводжувала благодать, ставши дорослою, зробить вибір на користь християнства? Ніяких надприродних підстав для цього немає, «християнське виховання» без хрещення було б спробою чисто людською, тоді як виховання хрещеної дитини – це не тільки плід людських зусиль, але перш за все плід благодаті, яку батьки допомагають у ній зростати. Зрозуміло, в дитини, що виросла у благодаті та яку підтримують у цьому батьки, є всі шанси свідомо прийняти Христа у своє життя. І навіть у тих дітей, батьки яких не дуже переймаються християнським вихованням, завдяки отриманій благодаті є більше шансів стати справжніми християнами, ніж у тих, хто не прийняв хрещення.

У Катехизмі Католицької Церкви (1216) є чудові слова святого Григорія Назіанського: «Хрещення – найгарніший і найвеличніший дар Божий (...). Ми його називаємо даром, благодаттю, зануренням, помазанням, просвітленням, одягом нетлінності, купіллю відродження, печаттю і всім, що є найціннішого. Дар – бо дається тим, що нічого не приносять; благодать – бо дається тим, що борги мають; занурення – бо гріх похований у воді; помазання – бо воно є священним і царським (бо їх помазувалося); просвітлення – бо воно є світлом блискучим; одяг – бо прикриває сором наш; купіль – бо обмиває; печать – бо оберігає нас і є знаком Божої влади». З цих слів стає очевидним, що немає причин позбавляти дитину настільки дивовижних дарів. Говорячи про своє пізнє хрещення, блаженний Августин у «Сповіді» нарікає: «Очищення моє відклали, неначе необхідно було, щоб, залишившись жити, я ще більше вивалявся у бруді».

Звичайно, хрещена людина також схильна до гріха. Але вона несе в собі печать Христову, отриману в хрещенні, яка, діючи невидимим чином, закликає її повернутися до Господа. І охрещений помиляється, але милосердя Бога знову піднімає його з гріха в таїнстві покаяння. Кожна охрещена людина може приступати до таїнства Євхаристії, причащаючись Господа, крім того, всі охрещені живуть у церковному спілкуванні. Іншими словами можна сказати, що і охрещений – грішник, але він «залишається в домі Божому». У той час як нехрещений, роблячи помилку, віддаляється від Бога все далі, не чуючи Його поклику. Неохрещений живе в іншому домі, який не є Божим домом.

Нещодавно в катехитичному повчанні на одній із загальних аудієнцій Папа Франциск говорив якраз про велику різницю між людиною охрещеною і неохрещеною. «Це не формальність! Це жест, який глибоко зачіпає наше життя. Охрещена дитина і неохрещена дитина – це зовсім не одне і те ж. Охрещена людина і неохрещена – не одне і те ж. За допомогою хрещення ми занурюємося в невичерпне джерело життя, яким є смерть Ісуса, найбільший жест любові в історії. Завдяки цій любові ми можемо жити новим життям – більше не у владі зла, гріха і смерті, а в єднанні з Богом і братами».

Бути охрещеними, сказав далі Папа, цитуючи святого апостола Павла, означає «зодягнутися в Христа», означає оновлення, разом з усіма нашими «обмеженнями і слабкостями». Крім того, за допомогою хрещення ми стаємо носіями нової надії – «надії йти шляхом порятунку всього життя».

«Завдяки хрещенню, – сказав також Папа Франциск, – ми знаходимо здатність прощати і любити навіть тих, що кривдять нас і роблять нам зло, нам вдається впізнавати в останніх і в бідних лик Ісуса».

Звернімося знову до Катехизму Католицької Церкви: «Народжуючись у людській природі, що впала в первородний гріх і заплямлена ним, навіть діти потребують нового народження у хрещенні, щоб звільнитися від влади темряви і перейти до царства свободи дітей Божих, до якого покликані всі люди. У хрещенні дітей особливо виявляється цілковита незаслуженість ласки спасіння. Церква і батьки позбавили б дитину неоціненної ласки стати дитиною Божою, якби не уділили їй хрещення одразу після народження» (1250).

Пояснимо ці слова з Катехизму. Первородний гріх не є особистим гріхом, але це – вада душі, яка перешкоджає присутності Бога в серці народженої людини. Від первородного гріха ми отримали у спадок природу, схильну до гріха. Хрещення ж наділяє душу схильностями, які, на противагу гріха, направляють до Бога, до Ісуса Христа і до святості. У хрещенні людина звільняється від влади диявола. Благодать хрещення подібна огорожі, що захищає від зла. Свідоме позбавлення дітей цієї благодаті – гріх, що суперечить любові до дитини і свідчить про неповагу до дару Божого. На закінчення наведемо ще декілька фраз зі «Сповіді» Блаженного Августина: «Я чув ще хлопчиком про вічне життя, обіцяне нам через приниження Господа нашого, хто сходить до гордості нашої. Я був ознаменований Його хресним знаменням і посолений Його сіллю за вихід з утроби матері своєї, яка багато на Тебе надіялась. Ти бачив, Господи, коли я був ще хлопчиком, то одного разу я так розхворівся від раптових болів у животі, що був майже при смерті; Ти бачив, мій Боже, бо вже тоді був Ти хранителем моїм, з яким душевним поривом і з якою вірою вимагав я від благочестивої матері моєї і від загальної нашої матері Церкви, щоб мене охрестили в ім'я Христа Твого, мого Бога і Господа. І моя мати по плоті, що з вірою в Тебе дбайливо виношувала в чистому серці своєму вічне спасіння моє, в сум'ятті поспішала омити мене і долучити до святих Твоїх таїнств, Господи Ісусе, заради відпущення гріхів моїх, як раптом я видужав. Таким чином, очищення моє відклали, неначе необхідно було, щоб, залишившись жити, я ще більше вивалявся у бруді; мабуть, бруд злочинів, скоєних після цього обмивання, ставився у більшу і страшну провину».

«Господи, я хочу дізнатися, якщо Тобі завгодно, з яким наміром відкладено було тоді моє хрещення: на благо чи відпущені мені були віжки моїм гріховним схильностям? Чи вони не були відпущені? Чому і досі у вухах у мене з усіх сторін дзвенить від слова, то про одну людину, то про іншу: «залиш його, нехай робить: адже він ще не охрещений». Коли йдеться про тілесне здоров'я, ми ж не кажемо: «залиш, нехай його ще ранять: він ще не вилікувався». Наскільки краще і швидше вилікувався б я, піклуючись про це і сам, і разом зі своїми близькими, щоб покровом Твоїм осяяно було душевне спасіння, дароване Тобою».

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у березені 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!