Чи може католик причащатися в православному храмі і навпаки?

ПИТАННЯ: Мене вчили, що католики, за відсутності католицького храму, можуть приймати Причастя в храмі православному і навпаки. Однак, зустрів заперечення: «Дозволяється тільки присутність на богослужінні». Де істина?

ВІДПОВІДЬ: Східні Церкви, що не знаходяться в повному спілкуванні з Католицькою Церквою, володіють дійсними Таїнствами, забезпеченими апостольською наступністю. Однак, існує тісний зв'язок між церковною єдністю і єдністю Таїнств, тому в цілому тут діє правило: католицькі священнослужителі уділяють Таїнства законним чином тільки католикам, а католики, в свою чергу, приймають Таїнства законним чином тільки від католицьких священнослужителів, і навпаки. При цьому Католицька Церква допускає спілкування в Таїнствах, - особливо Євхаристії, Покаяння та Єлеопомазання хворих, - з іншими Церквами і церковними громадами, за певних умов.

Такий підхід заснований на 844 каноні Кодексу канонічного права, відповідного канону 671 Кодексу канонів Східних Католицьких Церков: «Кожен раз, коли цього вимагає необхідність чи до цього схиляє справжня духовна користь, причому відсутня небезпека помилки або байдужості, тим вірним Христу, які фізично або морально не можуть звернутися до служителя-католика, дозволяється приймати Таїнства Покаяння, Євхаристії та Оливопомазання хворих від служителів-некатоликів, в Церкві яких вищевказані Таїнства існують дійсним чином. Служителі-католики правомочно уділяють Таїнства Покаяння, Євхаристії та Оливопомазання хворих членам Східних Церков, які не перебувають у повному спілкуванні з Католицькою Церквою - якщо останні самі про те попросять і будуть налаштовані належним чином».

Це загальне правило. А єпископські конференції роз'яснюють це правило в застосуванні до місцевих умов. Ось, наприклад, які норми розроблені Італійською єпископською конференцією: Таїнства можуть уділятися віруючим православним, які проявляють «віру, яка повністю відповідає вірі Католицької Церкви в області того Таїнства, про яке вони просять, і за наявності серйозної духовної потреби в ньому для вічного спасіння. Ця потреба відноситься до тіснішого єднання з Христом, а значить, має на увазі більш глибоку прихильність до Христової Церкви». Якщо віруючий має справжню віру в дане Таїнство і серйозну духовну потребу, якщо він має відповідний намір і належним чином підготовлений до плідного прийняття освячуючої благодаті, то він може приступити до Таїнства в католицькому храмі.

Але коли ми розмірковуємо про можливість Причастя в православному храмі, потрібно враховувати думку православної сторони. Про це свідчить і 5 параграф вищенаведеного канону: «Єпископ або конференція єпископів не повинні наказувати загальних норм без попередньої консультації з правомочною владою (принаймні, місцевою) некатолицької Церкви.

Подивимося, наприклад, що про таку практику говорять документи Російської Православної Церкви. У документі «Основні принципи ставлення РПЦ до інослав'я» (2000) говориться, що «діалог з Римо-Католицькою Церквою будувався і повинен будуватися в майбутньому з урахуванням того основоположного факту, що вона є Церквою, в якій зберігається апостольське спадкоємство свячень». В той же час, в іншому параграфі читаємо: «Єдність Церкви є насамперед єдність і спілкування в Таїнствах. Але справжнє спілкування в Таїнствах не має нічого спільного з практикою так званого «інтеркоммуніона». Єдність може здійснитися тільки в тотожності благодатного досвіду і життя, у вірі Церкви, в повноті таємничого життя в Дусі Святому». Це положення за своєю суттю не суперечить підходу Католицької Церкви, якщо під терміном «інтеркоммуніон» мається на увазі спільне здійснення Таїнства Євхаристії. Ось що говорить на цю тему Катехизм Католицької Церкви:

«Євхаристія і єдність християн. Перед величчю цієї містерії св. Августин кличе: «О таїнство побожності! О знаку єдності! О узи любові!» (Св. Августин, Трактат на Євангеліє від Івана, 26, 13; пор. II Ватиканський Собор, Конст. «Васгозапсіит Сопсіїіит», 47.). Чим болючіше відчуваються поділи Церкви, які розривають спільну затрапезну участь з Господом, тим необхіднішими є молитви до Господа, щоб повернулися дні цілковитої єдності тих, хто вірує в Нього.

1399 Східні Церкви, які не є в повному сопричасті з Католицькою Церквою, відправляють Євхаристію з великою любов'ю. «Ці Церкви, хоч і відділені, мають правдиві таїнства - насамперед через апостольське наступництво - Священство і Євхаристію, які їх тісно єднають з нами» (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 15.). Певне спілкування у таїнствах (іп sасrіs), а отже, у Євхаристії, є «не тільки можливе, але навіть рекомендоване за сприятливих умов і за схваленням церковної влади» (II Ватиканський Собор, Декр. « Unitatis redintegratio », 15; пор. Кодекс канонічного права, кан. 844, § 3.).». (ККЦ 1398)

Тут доречно буде навести витяги з публікації італійського історика Джованні Гуайти (нині - єромонаха РПЦ) про відносини між католицтвом і православ'ям, опублікованій Регенсбурзьким Східним інститутом.

«Оскільки Католицька Церква має те ж саме богослов'я і ті ж самі Таїнства, що і східні Церкви, - пише Джованні Гуайта, - в країнах, де існували різні громади, завжди мало місце певне змішання і сакраментальне спілкування. У країнах, де присутня одна лише Католицька або тільки Православна Церква, віруючі тієї Церкви, якої не було на даній території (мандрівники, паломники, купці та інші) допускалися до Таїнств. У 1729 році Конгрегація «De Propaganda fide» публікує декрет, згідно з яким Таїнства, що уділяються поза спілкування з Римським єпископом, вважаються недійсними, а також категорично забороняється таємниче спілкування між католиками і «єретиками» з будь-якої іншої Церкви».

«Реакція православних на події 1729 була неоднозначною. Церкви візантійської традиції (Вселенський Патріархат, Антіохійська, Олександрійська, Єрусалимська, Грецька та інші Церкви) в 1755 році відлучили католицький Захід, кажучи: «Коли хто-небудь з вас прийде до нас, ми будемо ставитися до нього як до язичника». Проте реакція Російської Православної Церкви була іншою. У 1757 році, всього через два роки після реакції «греків», незважаючи на важку кризу, викликану розвитком уніатських Церков, росіяни заявили, що вони готові прийняти християн Заходу: «Коли хто-небудь з вас прийде до нас, ми готові прийняти його після виголошення Символу віри». З тих пір сповідання віри (тобто Кредо без «Філіокве») залишається умовою для католика, який бажає приєднатися до православ'я. Російська Церква підтвердила цю позицію і в XIX столітті (митрополит Філарет), у першій половині ХХ століття (митрополит Сергій) і в тому ж дусі сприйняла запрошення Другого Ватиканського собору до можливості communicatio в Sacris: визначення Священного Синоду від 16 грудня 1969 року говорить про допущення католиків до Таїнств».

Існує також документ 1970 року - «Роз'яснення голови Відділу зовнішніх церковних зносин МП митрополита Никодима про безборонне допущення до Святих Таїнств старообрядців і католиків»: «Священний Синод, приймаючи цю постанову, керувався практикою в житті Російської Православної Церкви в СРСР, коли члени Старообрядницької Церкви, що має триступеневу єрархію, а також члени Римо-Католицької Церкви в разі хвороби або з іншої причини звертаються до священнослужителів Російської Православної Церкви з проханням про духовну втіху і вділення Святих Таїнств. (Це може бути в тих випадках, коли послідовники старообрядницького і католицького віросповідань не мають можливості звернутися до священнослужителів своїх Церков.) У таких випадках духовенству Російської Православної Церкви належить проявляти пастирську турботу і уділяти нужденним духовну розраду і Святі Таїнства. При цьому слід мати на увазі, що Православна і Римо-Католицька Церкви мають однакове вчення про Святі Таїнства і взаємно визнають дієвість цих Таїнств, здійснюваних в них».

«Аж до середини 80-х років Російська Церква регулярно надавала євхаристійну гостинність католикам (місцевим або приїжджим), оскільки на території СРСР було важко знайти католицького священнослужителя. Однак ця практика згодом була припинена за наполяганням Константинопольського Патріархату - «з тим, щоб дати час прийняти її іншим православним». Постанова Священного Синоду від 27 липня 1986 р. скасовує практику євхаристійної гостинності католикам, проте його текст, можливо і навмисно, залишається неясним: там йдеться, зокрема, що «ця практика не отримала розвитку», а це залишає місце для найрізноманітніших інтерпретацій. Ймовірно, саме тому деякі православні священнослужителі й після 1986 року продовжували уділяти Таїнства католикам, що зверталися до них з таким проханням», - пише Джованні Гуайта.

Підводячи підсумок всьому сказаному, можна зробити такі висновки: що стосується православного, який бажає прийняти Таїнства в католицькому храмі, то католицький священник, згідно з канонічним правом Католицької Церкви, не може відмовити йому в цьому, «якщо останній сам про те попросить і буде налаштований належним чином» і «коли цього вимагає необхідність чи до цього схиляє справжня духовна користь, причому відсутня небезпека помилки або байдужості».

Якщо ж, навпаки, католик бажає причаститися в православному храмі, то йому слід сповістити православного священника про своє бажання прийняти Євхаристію. Не можна стверджувати про існування єдиної для всіх православних дисципліни з цього питання, але практика показує, що в більшості випадків Причастя католика в православному храмі неможливе. Тобто, «католицька» відповідь на Ваше питання: так, католики можуть причащатися у православних і навпаки, - але потрібно вислухати і православну думку з цього питання.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у грудні 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!