Чи існують особливі випадки, в яких допустиме використання презерватива для католиків?

ПИТАННЯ: В одному з інтерв'ю кардинал Мартіні говорить про допустимість використання презерватива в особливих випадках. Самого інтерв'ю я не читав, але читав про це статтю. Кард. Мартіні говорить, що хоча саме по собі використання презерватива - це зло, все ж це «менше зло», коли є ризик зараження СНІДом. Особливо коли мова йде про сімейні пари.

ВІДПОВІДЬ: Щоб бути добрим, всякий вчинок повинен бути таким як за своєю метою, так і за засобами. Святий Павло говорить «не робити зло, щоб вийшло добро».

Якщо звернутися конкретно до інтерв'ю кард. Мартіні, то в тому вигляді, в якому його представили деякі коментатори, дійсно, деякі твердження можуть викликати подив. Однак досить почитати оригінал, щоб переконатися: кардинал Мартіні говорив зовсім не про це.

Але перед тим як передати його точні слова, поміркуємо над поставленим питанням об'єктивно. Тут потрібно зробити два зауваження: перше - наукового характеру і друге - етичного.

Отже, медичній науці відомо, що презерватив може виявитися неефективним як контрацептив у півтора відсотках випадків. Це пов'язано з пористістю матеріалу, з якого він зроблений. А вірус ВІЛ у 450 разів менший, ніж сперматозоїд, значить, вірогідність неефективності презерватива для захисту від СНІДу ще вища.

На жаль, сьогодні масова і безкоштовна роздача презервативів створює ілюзію «захищеного сексу». Однак це лише посилює оману - як з медичної, так і з етичної точки зору.

Дані Міжнародної Стокгольмської конференції зі СНІДу, які сьогодні доступні всім, свідчать, що в 25 відсотках випадків захворювань на СНІД одного з подружжя пари вирішили вибрати повне утримання, і в цих парах не було жодного випадку зараження. 38,8 відсотків подружніх пар вибрали презерватив, і в цих парах зараження відбулося більш ніж в 16 відсотках випадків. 36,2 відсотків пар вирішили вдатися до інших методів, і в 82 відсотків з них відбулася передача інфекції.

Висновок: презерватив зменшує ризик зараження, але не усуває його.

Якщо ж кампанія з розповсюдження презервативів збільшує відчуття «захищеного сексу», то ризик зараження, звичайно, буде також зростати.

З етичної точки зору, потрібно задатися питанням: чи є справжніми актами любові подружні відносини, в яких один з партнерів заражений ВІЛ і СНІД? Якщо любов означає бажати блага іншому, віддавати щось іншому, то заражений СНІДом знає: його дар несе в собі жахливу небезпеку передачі смертельної хвороби не тільки дружині, але і дитині, яку вони можуть зачати.

Якщо ВІЛ-інфікована особа любить свою дружину (чоловіка) і дітей, то вона повинна бути готовою до будь-якої жертви, - лише б не завдати шкоди коханій людині.

Таким чином, не залишається жодного іншого шляху, крім стриманності, яка, до речі, практикується багатьма парами з різних інших причин.

Далі слід зауважити, що контрацепція у шлюбі (в даному випадку використання презерватива) сама по собі є неприпустимою в жодному випадку. В апостольському зверненні «Familiaris consortio» блаженний Папа Іван Павло II пише: «Досконалий тілесний дар став би обманом, не будь він знаком і наслідком повної особистісної самовіддачі, тобто тієї самовіддачі, в якій присутня вся особистість, також і в часовому вимірі. Якщо ж людина щось зберігає для себе, або залишає за собою можливість змінити рішення в майбутньому, - вже тому вона не віддає себе повністю». (11). Тому контрацепція об'єктивно неприпустима і в жодному випадку не може бути виправдана.

Всі людські вчинки можуть оцінюватися в трьох аспектах, і всі вони однаково важливі: це спрямованість дії (об'єкт), мета (намір) і обставини. Згідно з цим визначенням, контрацепція змінює саму спрямованість дії.

Ще раз підіб'ємо підсумок: жодна причина, навіть небезпека зараження, не може зробити допустимим вчинок, який об'єктивно є неприпустимим і аморальним.

Тепер перейдемо до конкретного прикладу: чи може чоловік відмовитися від подружнього обов'язку, якщо партнер заражений ВІЛ-інфекцією? Безсумнівно, так (про це можна також прочитати у трактаті про біоетику кардинала Теттаманці). Пояснюється це тим, що в даному випадку подружній акт перестає бути актом істинної любові, стаючи актом, за допомогою якого можна передати смерть. Тому в даному конкретному випадку не можна говорити про подружній обов'язок.

Але може виникнути й інше запитання: якщо жінка примушена до вчинення подружнього акту, чи може вона захиститися від партнера, вимагаючи використання презерватива? Це - саме той випадок, в якому можна дати ствердну відповідь, пише кард. Теттаманці, - оскільки з боку жінки немає згоди на подружній акт, крім того, вона має право захистити своє здоров'я, вдаючись до засобів, які має в розпорядженні. Адже в даному випадку вона не використовує засоби для інших цілей (для уникнення вагітності). В даному випадку в неї немає іншого шляху, крім як вимагати від чоловіка використання презерватива. Така позиція з точки зору об'єктивної моралі. Однак залишається суб'єктивна сфера відповідальності подружжя, яку слід оцінювати згідно із загальними критеріями.

Зауважимо, що мова йде про примус до подружнього акту, що прирівнюється до сексуального насильства. Зрозуміло, в даному випадку чоловік, що здійснює це насильство, нічим не виправданий.

Які ж висновки можна зробити з точки зору моралі? Святий Альфонс говорив, що між двома видами зла не можна вибрати жодне. Тобто не може бути в християнській моралі ніякого «меншого зла». І якщо вчинення зла означає завдавати шкоди ближньому і собі (крім ще й образи Бога), то цілком очевидно, що в жодному випадку не може бути допустимим нанесення шкоди собі або ближньому - ні більшої, ні меншої. Те ж саме відноситься до образи Бога.

Але святий Альфонс продовжує: «Припустимо переконувати іншого вчинити менше зло, якщо він вже вирішив вчинити більше». У даному випадку той, хто переконує, прагне не до зла, а до добра.

Що ж сказати про тих людей, які вирішили вступити в інтимні стосунки, не будучи пов'язаними узами шлюбу, і один з них - носій ВІЛ?

У даному випадку мова йде про неприпустимі дії. У відповідь зазвичай говорять: «Ми все одно це зробимо, використовуючи презерватив». Що ж на це відповісти? Спроба зменшити ризик зараження не робить цей вчинок морально припустимим. Він залишається об'єктивно аморальним і несе в собі величезний ризик (більше 16 відсотків) зараження, незважаючи на презерватив.

Що стосується законного подружжя, яке має намір вступити в інтимні стосунки, то для них єдиний шлях - це повне утримання.

Процитуємо ще енцикліку Івана Павла II «Evangelium Vitae» з приводу згубних законів, за які можна голосувати, щоб уникнути ще більш шкідливого закону. «Якщо немає можливості відкинути законопроект або скасувати закон про переривання вагітності, то парламентарій, чиє абсолютне особисте протистояння перериванню вагітності явно і всім відомо, підійде правильно, підтримавши пропозиції, мета яких - обмежити шкоду подібного закону і зменшити його негативні наслідки у сфері культури та суспільної моральності. Бо, роблячи так, він не бере співучасть недозволеним чином у прийнятті неправедного закону, а навпаки, вживає правильну та достойну спробу обмежити його шкідливі аспекти» (73). Те ж саме можна застосувати і до нашого питання.

Ми ведемо мову про найбільш крайні випадки, коли вже немає виходу. Такі міркування не означають, що презерватив допустимий у випадку ВІЛ-інфекції одного з подружжя. І кардинал Мартіні теж цього не говорив, хоча ЗМІ і громадська думка представили його слова саме так.

Перед тим як вимовити фразу, настільки двозначно зрозумілу багатьма, кард. Мартіні в своєму інтерв'ю розмірковує саме так, як це виклали ми. Далі вимовляє слова: «Так, використання презерватива може виявитися в певних обставинах меншим злом». Ці слова слід інтерпретувати саме в світлі процитованих слів святого Альфонса. Так само кард. Мартіні оцінює ситуацію примусу до подружнього акту. З решти ж змісту інтерв'ю цілком очевидно, що стосовно подружжя, один з яких хворий на СНІД, кардинал Мартіні виступає за повне утримання. А конкретні слова відносяться до випадку нестриманого чоловіка, який примушує дружину. Згідно кардинала Мартіні, в даній ситуації помилкою є як подружній акт без презерватива, так і з ним. І він у своєму інтерв'ю чітко заявляє: церковна влада не повинна «пропагувати такий метод захисту, наче б морально допустимий вибір, тобто стриманість, стоїть на другому місці. Таким чином просувається безвідповідальна поведінка». Журналісти послужили покійному кардиналу погану службу, невірно витлумачивши його слова. Адже на закінчення своїх міркувань він говорить: «Облік різних місцевих ситуацій дозволить кожному ефективно сприяти боротьбі зі СНІДом, не заохочуючи безвідповідальної поведінки».

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у березені 2014 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!