 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
ВІДПОВІДЬ: Байдужість до власного коріння, безумовно, не є гріхом. Багато людей покидають свою землю і вибирають іншу в якості другої батьківщини. Звичайно, що зв’язок зі своїм корінням супроводжує кожну людину, яка появляється в певному народі, в тому числі завдяки його жертвам і зусиллям, тому борг вдячності своїй батьківщині є частиною четвертої заповіді, як її тлумачить Катехизм Католицької Церкви. У 2212 пункті йдеться: «Четверта Заповідь висвітлює інші зв'язки у суспільстві. У наших братах і сестрах ми вбачаємо дітей наших батьків; у наших двоюрідних - потемків наших предків, у наших співгромадянах - синів нашої Батьківщини; у хрещених - дітей Матері нашої Церкви; у кожній людській особі - сина чи дочку Того, Хто бажає, щоб Його звати «Отцем нашим»». Як бачимо, йдеться не про абстрактні почуття, які ми відчуваємо до рідної землі чи пісень, а про заповідь любові до ближнього, про любов до конкретних людей, які пов’язані з нами спільним корінням. Любов до батьківщини зовсім не означає поклоніння їй як ідолу. В тому сенсі, як пояснено в цьому параграфі Катехизму, вона передбачає повагу і до інших країн, до інших культур і традицій. При цьому ми, звичайно, розуміємо, що в інших культурах, як і в нашій, можуть існувати звичаї, які достойні похвали, а також і такі, які неможливо прийняти, хоча й неможливо викорінити з менталітету усього народу, що формувався віками чи навіть тисячоліттями. Вернімось до тлумачення четвертої заповіді в Катехизмі Католицької Церкви. «Ця заповідь,- читаємо в п. 2199,- передбачає й обов'язки батьків, опікунів, учителів, керівників, урядових осіб, державної влади та всіх тих, хто має владу над іншою людиною або над спільнотою осіб». І далі: «Підвладні повинні вважати своїх керівників представниками Бога, Який настановив їх слугами Своїх дарів (Пор. Рим. 13, 1-2): «Коріться ради Господа кожній людській установі» (п. 2238). Зазначається також, що «обов'язком громадян є співпрацювати разом із цивільною владою для добра суспільства в дусі правди, справедливості, солідарності і свободи. Любов до батьківщини, служіння їй випливають з обов'язку вдячності та з порядку любові. Покірність законній владі і служіння загальному добру вимагають від громадян сповнення їхньої ролі в житті політичної спільноти. Підпорядкування владі та спільна відповідальність за загальне добро морально вимагають сплати податків, виконання права голосування, захист країни: «Тож дайте кожному належне: кому податок - податок, кому мито - мито; кому острах - острах, кому честь - честь» (Рим. 13,7)». В моральному богослів’ї невиконання зобов’язань щодо держави нерідко пов’язане із важкою матерією, тобто йдеться про важкий гріх. Безумовно, існують більш чи менш серйозні зобов’язання щодо держави, а також різні обставини і причини, через які є неможливим їх виконання.
На завершення, ніхто не зобов’язаний виконувати неправедні закони, скеровані, наприклад на недоторканість людського життя.
За матеріалами: Vatican News Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у серпні 2022 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: Чи є гріхом не любити свою батьківщину і не виконувати зобов’язання щодо держави?
