 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Чи правда, що перші християни вірили в минулі життя та реінкарнацію? ВІДПОВІДЬ: Вчення про можливість відновлення в земному житті – апокатастасис – розвинув Оріген та деякі інші християнські автори. Це вчення походило з філософії Платона, язичницького мислителя, згідно з яким душі втілюються, доки не досягають повного очищення. Проте ця ідея ніколи не була властива ні юдейській, ні християнській культурі, згідно з якою тіло – це складова частина людини, а не місце очищення. Апокатастасис, метемпсихоз (переселення душ), реінкарнація – це предмет буддійської та інших східних філософій. Св. Августин згадує про цю ідею Орігена як про єресь. У Святому Письмі немає нічого, що могло б змусити припустити, ніби померла людина повертається до земного життя, нехай навіть і заради очищення. У Старому Завіті така гіпотеза виключається твердженнями про неможливість спокутування в якомусь новому існуванні. «Усе, що потрапить тобі під руку, роби, поки живеш, бо у Шеолі, куди простуєш, нема ні роботи, ні мізкування, ні знання, ні мудрости», – каже Проповідник (9,10). «Хай ніщо не стримує тебе виконати обіт своєчасно, і не чекай аж до смерти, щоб бути оправданим», – говорить Книга Ісуса, сина Сираха (18,22). У Новому Завіті також немає нічого, що наводить на думку про реінкарнацію. Від початку своєї проповіді Ісус чітко протиставляє ситуацію, в якій ми перебуваємо в нашому земному житті, і ситуацію, в якій опинимося після смерті. У притчі про багача і бідного Лазаря Авраам каже: «Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять» (Лк. 16,25-26). Ісус неодноразово наголошує на потребі пильнувати, бути готовими до смерті, тому що після неї вже неможливо буде виправити ситуацію: «Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить. Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. Коли ж слуга той скаже в своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, – і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та й упиватись, то пан того слуги прийде дня, якого він не сподіється, й години, якої він не знає, і відлучить його та й між невірними призначить йому долю» (Лк. 12,43-46). Переконаність у тому, що варто скористатися єдиним дарованим нам життям, звучить також у посланнях святих апостолів. Так, св. Павло каже: «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. Робімо добро без утоми: своєчасно, як не ослабнемо, жатимемо. Отож, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі» (Гал. 6,7-10). І ще: «Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле» (2 Кор. 5,10). «Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя, – говорить Книга Одкровення св. Івана (2,10). – Блаженні мертві, що в Господі вмирають віднині. Так! – говорить Дух, – нехай відпочинуть від трудів своїх бо діла їхні слідують за ними» (14,13). Святе Письмо є чітким щодо єдиності життя: «І як призначено людям раз умерти, потім же суд» (Євр. 9,27). Святі Отці та інші християнські автори, які жили найближче до епохи апостолів і Божественного одкровення, чітко свідчать ту ж саму віру. Так, Псевдоклимент у Другому посланні до Римлян пише: «У той час, коли ми перебуваємо в цьому світі, щиро покаємося в гріхах нашої плоті, щоби бути врятованими Господом, – поки в нас є час на покаяння. Бо після того як ми підемо з цього світу, не зможемо більше ні сповідатися, ні покаятися» (8,2). Св. Кипріян писав про те ж: «Для того, хто живе ще в цьому світі, жодне покаяння не пізнє» (До Деметріяна, 25). Іларій Піктавійський у тлумаченнях на Псалми писав: «Вмираючи, ми втрачаємо свободу. І тоді, після заслуг колишньої волі, визначений закон спочинку або кари приймає волю вмираючого. У той час жодна воля вже не буде вільною, але буде зобов'язаною». «Для мертвих в пеклі, – писав св. Григорій Назіанзин, – немає ні сповіді, ні виправлення вдач. Бог встановив життя і справи для земного життя, для загробного ж – суд над скоєним» (Oratio 16). Господь завжди нагадував про велич, цінності та унікальність нашого земного життя, яка вимагає, щоб ми були пильними, вимагає аскетичних зусиль. «Аж ото сказав хтось до нього: «Господи, чи мало буде тих, що спасуться?» Він відповів їм: «Силкуйтеся ввійти через тісні ворота, багато бо, кажу вам, силкуватимуться ввійти, але не зможуть. І як господар устане й замкне двері, а ви, зоставшися знадвору, почнете стукати у двері та казати: Господи, відчини нам! – він відповість вам: Не знаю вас, звідкіля ви. Тоді ви почнете казати: Ми їли й пили перед тобою, і ти навчав нас на майданах наших. Та він відповість: Кажу бо вам: Не знаю вас, звідкіля ви; геть від мене всі ви, що чините неправду! Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні»» (Лк. 13,23-28). Перспектива реінкарнації виключає існування пекла. Людина нібито перевтілюється аж до остаточного очищення. Це явно суперечить Святому Письму. За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у липні 2020 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: 