 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Пеклом у давнину вважалося місце, де перебували душі, відокремлені від тіла. Ця реальність складається з трьох частин: місце засуджених, місце, де перебували душі чистилища, і місце, де праведники очікували Спасителя, щоб вирушити за Ним до раю. Унаслідок первородного гріха людина була приречена не тільки на тілесну смерть, а й на зішестя в пекло. Тому Христос, Своєю смертю звільнивши нас від смерті, зішестям у пекло звільнив нас від цієї долі, згідно зі словами пророка Осії: «Де твої рани, смерте? Де бич твій, о Шеоле? Жалю не буде в мене» (13,14). Оскільки Христос був праведником, перемігши диявола Своїми стражданнями, Він звільнив в'язнів пекла, як свідчить пророцтво Захарії: «Щождо тебе, з-за крови союзу твого, я визволю полонених твоїх із ями, що в ній води немає» (Зах. 9,11). Крім того, Ісус зійшов у пекло, щоб освітити його Своїм світлом, як Він зробив це на землі, «щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею» (Флп. 2,10). Ісус зійшов в усі три перерахованих місця, які позначалися словом «пекло», але з різними наслідками. Зішестя до приречених на смерть спричинило їм зневіру та озлобленість. Тим, хто перебував у чистилищі, Він дарував надію на набуття слави. Святим же патріархам, які перебували в пеклі («лімбі») тільки відповідно до первородного гріха, він дарував світло Своєї вічної слави. Святий Августин писав: «Христос, зійшовши в пекло, розв'язав усіх праведників, які були в'язнями первородного гріха». «На те бо й мертвим проповідувано благовість», – говорить святий Петро в Першому посланні (4,6). «Сходження до пекла є останнім ступенем євангельського проповідування спасіння. Воно є завершальною стадією месіанського післанництва місії Ісуса, стислою в часі, але дуже широкою у своєму реальному значенні поширення спасенного діла на всіх людей усіх часів та всіх народів, бо всіх, що спасуться, зроблено учасниками Відкуплення» (Катехизм Католицької Церкви, 634). Таким чином, припущення про те, що праведники відмовилися йти за Ісусом до раю і вважали за краще залишатися в кайданах рабства, позбавлене підстав. Він також не міг пропонувати раю засудженим душам. Що стосується різного ступеня блаженства в раю, то це теж знаходить підтвердження у Святому Письмі. Сам Господь неодноразово згадує про різного ступеня блага, які Бог повідомляє людині. Про це, наприклад, йдеться в притчі про таланти: «одному він дав п'ять талантів, другому – два, а третьому один, кожному за його здібністю» (Мт. 25,15). У тлумаченні цієї притчі святий Тома Аквінський пояснює, що ця сила залежить від благодаті, що виходить від Святого Духа і виробляє в душі надприродну прихильність, яка відповідає тій мірі благодаті чи любові, яку Він бажає влити в неї згідно зі Своїм вільним благоволінням. «Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів», – стверджує святий Павло (Еф. 4,7). У постановах Тридентского собору говориться: «Ми називаємося і справді є праведниками, коли отримуємо те, що нам дано по справедливості тією мірою, якою Святий Дух розподілює кожному, як Він хоче (1 Кор. 12,11) і відповідно до схильності та сприяння кожного». Чи є в раю «місця, де душі не можуть бачити Бога»? Цей вислів – «бачити лик Божий» – у Біблії означає здійснення надії, досконале виконання євангельських обітниць, спраги Бога, яка вгамовується однаково для всіх, хто перебуває в райському блаженстві. Свята Тереза з Лізьє писала: «Якось мене вразило, що Господь Бог не дає на Небі славу однаково всім обраним, і я злякалася, що не всі будуть щасливі. Тоді Поліна веліла мені принести велику татову склянку, поставити її поруч з моєю крихітною склянкою і наповнити їх водою. Потім вона запитала, яка з них більш повна. Я відповіла, що вони однаково повні й що неможливо налити води більше, ніж вони можуть вмістити. Тоді моя дорога матуся пояснила, що на Небі Господь Бог дасть Своїм обраним стільки слави, скільки вони зможуть вмістити, і що навіть останній ні в чому не буде заздрити першому» (цитата з видання: Свята Тереза від Дитятка Ісуса, Історія однієї душі: автобіографічні рукописи © Community of the Beatitudes). Слова «легше буде судного дня землі Содомській і Гоморській, ніж місту тому!» варто читати в контексті: вони звучать після настанови апостолам обтрусити порох зі своїх ніг перед тими, хто не бажає слухати апостольську проповідь: цей жест, який має, згідно з деякими католицькими тлумаченнями, «педагогічну» функцію, повинен був спонукати до роздумів і до покаяння. За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у липні 2020 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
Апостольський символ віри говорить, що Ісус зійшов у пекло. Передання також говорить, що Він вивів з нього старозавітних праведників. Цікавить вчення Церкви щодо таких запитань: при Своєму зішесті Ісус вивів усіх старозавітних праведників чи хтось відмовився йти за Ним до раю? Чи існує старозавітний «лімб»? Чи пропонував Ісус усім душам йти за Ним до раю? Чи не є слова «легше буде судного дня землі Содомській і Гоморській, ніж місту тому!» (Мт. 10,15) дещо більш поблажливими до старозавітних грішників, аніж до тих, хто бачив Ісуса, але відкидає Його? У географії Раю Данте є нижні кола, де перебувають душі врятованих, які також не можуть бачити Лиця Божого, хоч і перебувають у радості та блаженстві. Чи справді в раю є певна єрархія і навіть «місця», де душі не можуть бачити Бога?