 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: Що робити священнику, який в своїй совісті не може погодитися з деякими аспектами морального вчення Церкви, що стосуються сексуальної сфери? Чи повинен він проповідувати те, чому вчить Церква, чи в такому випадку він лицемір? ВІДПОВІДЬ: Якщо священник не суперечить вчительству Церкви відкрито, то, навіть сумніваючись у своїй совісті, він проявляє вірність по відношенню до Церкви, служителем якої вирішив бути. Святе Письмо говорить: «Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожний з них був вірний.» (1 Кор 4,1-2). Але цього все ж мало. Від священника потрібно не тільки не суперечити вчительству Церкви, а й розповідати, пояснювати, переконувати. «Проповідуй слово, - закликає апостол Павло (2 Тим 4,2-5), наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою. Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу.». Якщо ж священник мовчить замість того, щоб наставляти, він не виконує своє служіння. Совість вірних не може просвічуватися, формуватися і зміцнюватися, якщо він не наставляє. Ось що говорить, наприклад, Другий Ватиканський собор про тих, хто не слідує моральному вченню Церкви в сексуальній сфері: «чадам Церкви ... не дозволено йти тими шляхами, які відкидають Учительство Церкви, пояснює Божественний закон» (GS 51). Деякі священники стверджують, що не можуть йти проти своєї совісті, і замовчують про ті аспекти учительства Церкви, які вони не поділяють. Однак совість не є безпомилковим наставником істини. Кожен з нас рано чи пізно переконується в слабкості власних оцінок ситуацій і людей. Святе Письмо запитує: «Яка бо людина може пізнати волю Божу? | Або хто може збагнути, чого Господь хоче? Бож міркування смертних нужденні, | непевні задуми наші» (Муд 9,13-14). Нелегко бути впевненим у власних доводах, коли вони не закріплені світлом, що виходить звисоти, запорукою істини або принаймні гарантією, що ми не будемо навчати в помилках, які суперечать Божественній мудрості. Саме такою запорукою, такою гарантією є учительство Церкви. Яким же чином учительство Церкви бере участь в судженні совісті? Енцикліка «Humanae vitae» нагадує про «доводи, більш глибоко пов'язані з об'єктивним моральним порядком, встановленим Богом, якого вірним тлумачем є права совість» (10). Таким чином, совість не тільки допомагає бути вірними самим собі, а й бути «вірними тлумачами об'єктивного морального порядку». Вона покликана виносити власне судження в світлі Бога, глас Якого звучить в глибині людського серця. Тоді ми чинимо «не по своїй волі, але завжди керуємося совістю, яка підлягає узгодженню з Божественним законом, і проявляємо послух по відношенню до вчення Церкви, яке автентично тлумачить цей закон у світлі Євангелія» (пор. GS 50). Учительство Церкви не втручається в судження совісті, а допомагає віруючому відкрити в ній закон, встановлений Богом. Віруюча людина знає, що учительство Церкви вірно тлумачить цей закон у світлі Євангелія. Таким чином, існує спадкоємність між законом, встановленим Богом, і учительством Церкви. Закон Божий (Святе Письмо) робить надійним і переконливим учительство Церкви. Християнин, який бажає діяти у відповідності зі своєю вірою, шукає світло, що виходить від Ісуса Христа. Він знає, що це світло щедро випромінює Євангеліє, авторитетно витлумачене тими, кому Господь дарував Духа істини і кого поставив гарантом істини. Пояснюючи віруючим енцикліку «Humanae vitae» в 1968 році, Італійська єпископська конференція закликає «приймати в дусі віри вчення Вікарія Христового» і нагадує, що це вчення «є суттєвим елементом для формування совісті, щоб її відповідальне судження було згідним з волею Бога». Це означає, що в разі невідповідності між власним судженням і учительство Церкви християни, які бажають поступати по вірі, тобто як люди, що довіряють Богу і вченню Церкви, гарантованого Самим Христом, повинні відмовитися від власного судження, смиренно визнати його помилковим і узгодити свої судження з учительство Церкви. Потупати згідно з вірою означає довіряти Богові і Його Церкві. Повертаючись до питання про священника, нагадаємо, що в день рукоположення єпископ запитує кандидата, чи хоче він виконувати гідно і мудро служіння Слова, проповідуючи Євангеліє і наставляючи в католицькій вірі. І кожен кандидат відповідає «Так». Поступати по вірі означає перш за все слухняність Богу і Його вченню, а не самому собі. За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у листопаді 2017 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
