Як Католицька Церква ставиться до штучного інтелекту?

ПИТАННЯ: Як КЦ відноситься до штучного інтелекту? Чи вважає його «бомбою сповільненої дії»?

ВІДПОВІДЬ: У чому полягає сенс життя? Ось деякі з відповідей, даних віртуальним асистентом одного зі смартфонів: «Життя: початок і сила, яка підлягає специфічним якостям живих істот. Думаю, що це включає і мене!»; «Не знаю, але думаю, що для цього існує якийсь додаток»; і ось ще: «Всі досліди, проведені до цього часу, підказують, що це шоколад».

Не так давно Інтернет вибухнув від новини про те, що знаменитий фізик-теоретик Стівен Хокінг висловив побоювання у зв'язку зі штучним інтелектом, який може спровокувати остаточну поразку людства. До речі, це його висловлювання практично збіглося з пленарною сесією Папської академії наук, в якій Хокінг брав участь: під час конференції Папа Франциск зустрівся зі знаменитим ученим.

«Розвиток повноцінного штучного інтелекту може означати кінець людської раси», - заявив Хокінг «Бі-Бі-Сі».

Вчений, що страждає важкою формою інвалідності - бічний аміотрофічний склероз, - висловився так в ході інтерв'ю, присвяченого новій системі комунікації, яка була розроблена для нього особисто "Intel" і "SwiftKey".

Висловивши задоволення тим фактом, що нова система використовує штучний інтелект для вивчення моделей його самовираження і для підказки слів, які він може використати, Хокінг все ж заявив, що його серйозно турбує майбутнє людства перед обличчям систем штучного інтелекту: вони зможуть навчатися, пристосовуватися і розвиватися самостійно, досягаючи високих рівнів мислення, які перевершать саму людину. «Люди, обмежені повільною біологічною еволюцією, - сказав Хокінг, - не зможуть з ними змагатися і піддадуться заміні».

Стівен Хокінг не єдиний, хто так бачить наше майбутнє. Інженер і підприємець Ілон Маск, який очолює компанію "SpaceX" і "X.com", стверджує, що нестримний розвиток штучного інтелекту - це «найбільша екзистенціальна загроза» для людства. І якщо наші мас-медіа відображають надії і побоювання сучасної культури, то ми не повинні дивуватися, що люди в цілому відчувають подібний страх. Зрештою, ми бачили, як «Гугл» створює самоврядні машини або як комп'ютер Deep Blue виграє в шахи у Гаррі Каспарова. Ми пам'ятаємо також «Штучний розум» Стівена Спілберга з його роботом, який відчайдушно шукає любові у людської матері. Ми пам'ятаємо сюжети численних фільмів, присвячених цьому феномену, і всі вони об'єднані однією темою: люди під загрозою штучного розуму, з яким вони не в змозі впоратися.

Але звернемо увагу на одну річ: і Хокінг, і всі інші прихильники цієї ідеї висловлюють радикально помилкові судження про людину. Почнемо з того, що саме слово «інтелект» в тому сенсі, в якому вони його використовують, - поняття досить обмежене. Воно не бере до уваги дар благодаті, яка просвіщає людський інтелект, і те, що наша душа є суб'єктом людської свідомості і волі. Душа не «виробляється» батьками дитини: тільки Бог створює нематеріальну і безсмертну душу. У різних визначеннях розуму та інтелекту йдеться про здатність осягати і розуміти речі або розбиратися в нових і складних ситуаціях, про здатність пізнавати і застосовувати знання і вміння. Але подібні визначення охоплюють тільки культурний аспект інтелекту, не враховуючи таких вимірів, як досвід, пам'ять, мудрість, свобода судження, мотивація, почуття, захоплення і пристрасті. І це тільки деякі з властивостей, які включає пізнання і застосування навичок і знань.

Особливої згадки заслуговує тест Т'юринга, популярний в будь-якій дискусії про штучний інтелект, перш за все тому, що, пропонуючи в 1950 році цей тест, він заявив, що не може прийняти ідею про Бога, що створює безсмертну душу, або таке бачення, згідно з яким тільки люди наділені безсмертною душею. В ході цього тесту суддя сидить в одному приміщенні, а в двох інших розташовуються, відповідно, людина і машина, що володіє штучним інтелектом. Як машина, так і людина намагаються «переконати» суддю в тому, що саме вона або він є людиною. Т'юринг задумав це випробування для того, щоб створювати машини, здатні переконати суддю. Для цього машини мали бути щонайменше на одному лінгвістичному рівні з людиною. Однак тест виявився недосконалим з різних точок зору. З одного боку, він не вловлює те, що не говориться, а мається на увазі, і думки, яких ми самі не усвідомлюємо. Чи може мова сама по собі вловити безліч проявів людського інтелекту? А як же бути з іншими, невербальними його проявами? Наприклад, коли мова йде про те, щоб заспокоїти дитину, що плаче, дати пораду другові, обговорити твір мистецтва - і безліч інших здібностей, які залежать не тільки від вербальної мови. Тест Т'юринга зосереджений, скоріше, на комунікації, що становить лише одне із значень людського інтелекту.

Крім того: якщо мета створення машини, яка має штучний інтелект, - зробити її такою, щоб не можна було відрізнити її від людини, то вона неодмінно повинна робити помилки. Це визнавав і сам Т'юринг: «Машина, запрограмована для гри, - говорив він, - не намагалася б тоді давати правильні відповіді на арифметичні задачі. Вона б довільно робила помилки, розраховані на те, щоб заплутати суддю». Захисники тесту Т'юринга стверджують, що ознакою штучного інтелекту є не правильність, а спосіб відповіді: відповідь повинна показати, що був зрозумілий контекст бесіди. Але зазначимо таке: коли перед нами люди, які, не дивлячись на наші зусилля, не в змозі нас зрозуміти, ми не можемо автоматично зробити висновок, що вони не є розумними людськими істотами - хоча, звичайно, і можемо звинуватити їх в дурості. Чи прагнемо ми до відтворення в машині штучної людської дурості? Про це, мабуть, варто згадати, коли ми намагаємося заповнити анкету в Інтернеті або змушені розшифровувати незрозумілі значки, які прийшли поштою замість нормальної відповіді.

Спробуємо розглянути дві можливості: 1) системи штучного інтелекту, які тільки імітують людський інтелект; 2) системи штучного інтелекту, які володіють розумом, але не ідентичним людському.

У першому випадку машина зі штучним інтелектом повинна сприйняти не тільки наші позитивні, сильні сторони, але і слабкості і помилки. Адже в усьому логічна і позбавлена емоцій машина не може перевершити людини. Наприклад, вміння машини обдурити суддю на тесті Т'юринга якраз спонукало б його прийняти її за людину.

Однак така форма штучного інтелекту, яка володіє умінням брехати, маніпулювати, заплутувати або, більш того, злитися і ображати, - не може перевищувати людини. Штучний інтелект, повністю ідентичний людському, - з його недоліками, та ще й позбавлений будь-якої надії і сенсу життя, - піддався б руйнуванню. Бездушна машина ніколи не може прагнути до Раю або до потаємних відносин з Богом. Досить згадати Мультивак з роману Айзека Азімова. Він здобуває знання всього людства і навіть самосвідомість, а в кінці говорить: «Хочу померти».

Тепер розглянемо другий випадок: системи штучного інтелекту, які володіють розумом, але не ідентичним людському. Чи зможемо ми взагалі визнати розум, який не є людським? Як можна спроектувати нелюдський інтелект для машини, якщо перед нами немає ніяких прикладів такого інтелекту? Навіть якби вченим це вдалося, така машина залишалася б чужою людському досвіду і нездатна вступати в значимі інтерактивні відносини з людиною.

Яка, в кінцевому рахунку, мета створення альтернативного інтелекту? Можливо, прагнення відчути себе в якійсь мірі носіями творчої сили Бога? Чи якась форма ідолопоклонства, оскільки ми хочемо створити щось, що буде відповідати нашим потребам? Чи просто людина настільки ізольована, що їй знадобилося створити штучного супутника? Будь-яка спроба вигнати Бога з життя людини марна, в результаті сама людина залишається на самоті. Побоювання Хокінга щодо штучного інтелекту сильно перебільшені: навіть якби машина володіла всіма чеснотами людства і жодним з його вад, вона не змогла б зруйнувати людство. Вона б не володіла егоїзмом і жадібністю людини, а мудрість і доброчесність не поєднується з руйнуванням життя.

Наші побоювання повинні в даному випадку стосуватися людей, а не машин. Якщо і переживати, то за їх розвиток, зростання і порятунок.

Людина є людиною не в силу свого інтелекту або корисності. Ми люди тому, що Бог нас любить, а ми можемо відповідати на цю любов. Тому дитина в материнській утробі - вже людина, незважаючи на відсутність інтелектуальних здібностей. Вона любима Богом, її душа створена за образом і подобою Бога. Ця душа нескінченно перевершує всякий інтелект. «Я думаю, а значить, я існую»: це висловлювання філософа не відображає суті людського життя. Вона набагато більша: «Я любима, а значить, я існую». Бог так полюбив людину, що людина існує. Чого не можна сказати ні про одну систему штучного інтелекту.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у травні 2017 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!