 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
ВІДПОВІДЬ: Почнемо з того, що під зішестям Святого Духа зазвичай мається на увазі подія П'ятидесятниці, описана в Новому Завіті і яка поклала початок Церкви. Тоді Святий Дух зійшов у формі язиків полум'я і наділив апостолів служінням проповіді. Про це розповідається у другому розділі Діянь Свв. Апостолів. Що стосується кожного християнина, то Святий Дух сходить на нього в той момент, коли він вбирається в благодать, тобто в момент Таїнства Хрещення. У цей момент Пресвята Трійця створює Собі обитель в душі, наповненій благодаттю. Таким чином, Святого Духа ми отримуємо в момент Хрещення. Потім, в Таїнстві Миропомазання, відбувається новий, особливий вилив Святого Духа, завдяки якому в нас поглиблюється і зростає благодать Хрещення. У Таїнстві Миропомазання в нас примножуються дари Святого Духа, і ми знаходимо особливу силу словом і ділом поширювати і захищати нашу віру. Таїнство Миропомазання тісно пов'язане з Таїнством Хрещення: не випадково в східних обрядах, а також при християнському залученні дорослих в латинському обряді, ці два Таїнства уділяються в один день. Проте мова йде про два різні Таїнства. Так, благодать, що дарується в Хрещенні, полягає у відродженні для нового життя згідно Духу. З Миропомазанням відроджений стає дорослим, залишаючи позаду духовне дитинство: «Коли я був немовлям, то як дитина говорив, як дитина мислив, як дитина міркував; а як став чоловіком, то відкинув дитяче (1 Кор 13,11). «У хрещальній купелі Святий Дух дарує невинність, а в Миропомазанні уділяє повноту благодаті», - писав Папа Мельхіад на початку 4 століття. Як свідчить Другий Ватиканський собор, з Таїнством Миропомазання віруючі «досконаліше поєднуються з Церквою, наділяються особливою силою Святого Духа і тим самим, як справжні свідки Христа, приймають більш суворе зобов'язання поширювати і захищати віру словом і ділом» (LG 11). Всі священнослужителі отримують особливу благодать Духа Святого в Таїнстві Священства. Оскільки в кінцевому рахунку саме Христос діє через рукоположеного священнослужителя, негідність останнього не перешкоджає дії Христа. Як писав святий Августин, «духовна сила Таїнства подібна до світла: ті, хто повинен бути освітлений, отримують її в усій її чистоті, і якщо світло проходить через нечистих, саме воно при цьому залишається чистим». Благодать Святого Духа, дарована в Таїнстві Священства, - це благодать уподібнення Христу Священникові, Учителю і Пастирю. На питання про те, якими явищами супроводжується зішестя Святого Духа, можна відповісти тими ж словами, що і на питання про прояви Божої благодаті, - адже Святий Дух живе тільки в душі, що перебуває в стані благодаті. Згідно вчительства Церкви, ніхто не в змозі з упевненістю стверджувати, чи знаходиться він або інша людина в стані благодаті. Під Божою благодаттю ми розуміємо безоплатний дар, в якому Бог дарує нам Своє життя, джерело нашого освячення, що наділяє нас здатністю жити з Богом і діяти через Його любов. По суті, благодать - це стан дружби з Богом, джерелом якого є Сам Бог через Христа і Святого Духа. Благодать перетворює людину, роблячи її Божою дитиною. Саме благодать дозволяє нам приступати до причастя Святих Тайн і знайти життя в Раю. Благодать - це участь в сяйві Самого Бога. У житіях деяких святих згадується про надприродні здібності деяких подвижників бачити душу, яка перебуває в благодаті. Наприклад, таким даром володіла свята Катерина Сієнська. Але, зрозуміло, це внутрішний «зір» не має відношення до органів чуттів. Неможливо за допомогою цих органів визначити, чи знаходиться душа іншої людини в стані благодаті. Людина втрачає благодать, коли по своїй волі вибирає щось, що тяжко суперечить закону Божому, тобто здійснює смертний гріх. У чужу совість і душу неможливо заглянути, її неможливо підслухати і відчути, тому в іншій людині ми ніколи не можемо визначити стан благодаті. А ось в собі самих - можемо, в певній мірі. Але, звичайно, не нюхом і не дотиком, а іспитом совісті. Дух Святий свідчить разом із духом нашим, що ми - діти Божі, пише святий апостол Павло в Посланні до Римлян. Це не з області органів чуттів, і дізнатися про це можна «за допомогою плодів синівської любові, які Він (Дух) виробляє в нас» (стверджує святий Тома Аквінський). Святий Тома вказує на три ознаки, які не можна ніяк відчути за допомогою органів чуттів. Перша - це свідчення власної совісті, завдяки якому ми усвідомлюємо свою любов до Бога і готовність до будь-якої жертви, щоб не завдати Йому образи. Друга - слухання і виконання Слова Божого. Третя - це смакування Божественної мудрості, яке проявляється в радісний думці про майбутнє блаженство. Цей досвід може бути властивий і людям, що не відрізняються освіченістю і гостротою розуму, але з'єднані з Господом: «Ми бачимо простих людей, старанних в любові Божій, хоча їх розум вельми повільний в пізнанні Божественної мудрості», - говорив святий Тома Аквінський. Всі ми знаємо з досвіду, що зовнішність, те, що ми можемо відчути в іншій людині за допомогою органів чуттів, часто оманлива. Те, що в очах людини здається потворним, може приховувати в собі пахощі Христові, красу і музику любові, дотик до вічного блаженства. І навпаки, часто під маскою зовнішньої досконалості і гармонії може ховатися глибока духовна хвороба, що позбавляє благодаті. Коли апостоли в день П'ятидесятниці отримали Святого Духа для проповіді всім народам, це супроводжувалося надприродним явищем, а саме - вони почали говорити на різних мовах. Як пояснює в «Сумі теології» святий Тома Аквінський, цей дар був тоді необхідний для їх місії, адже всі вони походили з одного народу, а проповідувати були покликані всім, в тому числі язичникам. Святий Тома робить висновок, що дар мов зійшов на апостолів «для користі». Чому ж сьогодні віруючі, які отримують дар Святого Духа, не відчувають цього надприроднього феномена? Святий Августин пояснював це так: «Хоча і сьогодні сходить Святий Дух, ніхто більше не говорить на мовах всіх народів, оскільки на всіх цих мовах вже говорить Церква, за межами якої ніхто не отримує Святого Духа». Однак, для повчання інших Бог іноді посилає дар мов, як це сталося, наприклад, зі святим Домініком. Дар мов, отриманий апостолами в день П'ятидесятниці, в богослів'ї пояснюється і інакше: мова йде не про мови як такі, а про харизматичний феномен прояву молитви. Тобто говорити іншими мовами означало не проповідувати, а молитися. Це тлумачення відповідає тому, що святий апостол Павло говорив в 1 Посланні до Коринтян: «Бо хто говорить чужою мовою, той не людям говорить, а Богові, тому що ніхто не розуміє, і він духом говорить таємне»; «Але в Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати розумом моїм, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою» За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у травні 2017 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: В якому випадку відбувається зішестя Святого Духа? Якими явищами супроводжується? Як це відбивається на стані обраного? Чи на всіх священнослужителів сходить Божа благодать?