Чому знак миру в різних спільнотах передається по різному?

ПИТАННЯ: Чому в одних громадах вітання миру здійснюється через рукостискання, а в інших легким поклоном голови? Чому правила не єдині для всіх?

ВІДПОВІДЬ: Святий Юстин, який залишив найстаріше (155 р.) відоме нам свідчення про євхаристійне богослужіння, в своєму посланні до імператора Антоніна Пія так описував момент вітання миру: «Потім всі встаємо і підносимо молитви, як за себе, так і (...) за всіх інших, які перебувають всюди, щоб удостоїлися ми (...) стати такими, які і за ділами ведуть правильний спосіб життя і виконавцями заповідей для отримання вічного спасіння. Після закінчення молитов ми вітаємо один одного поцілунком». Це перший опис обряду вітання миру під час Меси свідчить про те, що протягом століть воно зазнало великих змін. В першу чергу це стосується самого моменту: у другому столітті, згідно зі свідоцтвом св. Юстина, воно здійснювалося після закінчення Літургії Слова і перед приношенням дарів. І сам обряд полягав в «цілуванні». Це відразу ж відсилає нас до різних фрагментів з Нового Завіту, де говориться про вітання саме таким жестом: «Вітайте один одного святим поцілунком», - напоумляє апостол Павло римлян (Рим 16,16); з тими ж словами він звертається і до коринтян, і до солунян. «Вітайте один одного поцілунком любови», - навчає апостол Петро (1 Пт 5,14). Дійсно, в перші століття вітання миру полягало в поцілунку. Згідно з Апостольським переданням, цим поцілунком обмінювалися тільки віруючі однієї статі. Пізніше вітання миру стало виходити від священнослужителя і передавалося в єрархічному порядку. Згідно документованим свідченням ІХ століття, вітання миру відбувалося в такий спосіб: спочатку священник цілував вівтар в знак миру, залишеного Христом, потім обмінювався знаком миру з дияконом, той - з іподияконом і далі - з іншими членами духовенства.

Історики Церкви не беруться з точністю стверджувати, коли поцілунок миру було замінено на обійми, але поступово це сталося як на Заході, так і на Сході. Що стосується латинського обряду, то звичай цілування в уста засвідчений ще в кінці ХV і початку ХVІ століття - поряд з цілуванням плеча, про який є згадки в період з Х по ХІІІ століття. В останнє десятиліття XV століття був введений поцілунок в щоку. А в деяких місалах йдеться про особливий предмет, за допомогою якого віруючі обмінювалися привітанням миру - osculatorium. Його називали також знаряддям миру. Іноді це була патена, євангеліарій, частіше - «tabula pacis». Офіційно оскулаторій був введений Міссалом Пія V (1570 рік). У ньому даються докладні вказівки щодо обряду вітання миру: спочатку священник повинен був цілувати вівтар і «знаряддя миру», потім передавати це знаряддя миру іншому служителю. При відсутності інших служителів обмін привітанням миру не передбачався. На урочистих Месах обряд вітання миру відбувався поцілунком в щоку і відстороненими обіймами. По суті, навіть не обіймами: як пояснювалося в уточненні Священної конгрегації обрядів, ці обійми відбувалося так: «Диякон ставить свої руки під руки священника».

В сучасному міссалі залишена велика свобода в способі побажання миру на Мессі. Про це сказано наступне: «Що стосується знаку вітання миру, то він визначається Конференціями єпископів в залежності від особливостей і звичаїв кожного конкретного народу. Однак личить, щоб кожен обмінювався привітанням миру тільки з розташованими поблизу стриманим чином».

Зовсім недавно, в 2014 році, Конгрегація богослужінь і дисципліни Таїнств оприлюднила окружне послання «Ритуальний вираз дару миру під час Меси». У ньому підкреслюється особливе богословське значення вітання миру. «В римській літургійній традиції, - читаємо в документі, - вітання миру відбувається перед Причастям в силу богословського значення. Його відправною точкою є євхаристійне споглядання пасхальної таємниці ... таким чином, воно постає як «пасхальний поцілунок» воскреслого Христа, який перебуває на престолі».

У постсинодальному апостольському напоумленні «Sacramentum caritatis» Папа Бенедикт XVI підкреслює: «Євхаристія за своєю природою є Таїнством миру. Цей аспект євхаристійної Таємниці знаходить у Божественній літургії особливий вираз в обряді вітання миру. Це, без сумніву, дуже цінний знак (пор. Ів 14, 27). В нашу епоху, настільки страшно обтяжену конфліктами, цей жест, навіть з точки зору загального сприйняття, несе в собі особливий сенс, оскільки Церква завжди вважає властивим їй завданням просити у Господа для себе і для всієї людської сім'ї дару миру і єдності. Мир, безперечно, є незгасимою тугою в серці кожної людини. Церква виявляється виразником того прохання про спокій і примирення, яке піднімається з глибини душі кожної людини доброї волі, і зводить його до Того, Хто «є наш мир» (Еф 2, 14) і Хто здатний примиряти народи і окремих людей навіть там, де людські зусилля зазнають краху. Звідси зрозуміло те хвилювання, з яким часто переживається обряд вітання миру на Божественній літургії. У зв'язку з цим під час Синоду Єпископів було визнано доречним впорядкувати цей жест, який може приймати надмірні вираження, викликаючи деяке замішання в спільноті безпосередньо перед причастям. Добре, зважаючи на це, пам'ятати, що тверезе ставлення, необхідне для підтримки належної богослужінню атмосфери, - наприклад, в тому, щоб обмінюватися привітанням миру тільки з тими, хто знаходиться зовсім близько, - нічого не відніме з високого значення цього жесту світу (49).

В окружному посланні Конгрегації богослужінь і дисципліни Таїнств даються деякі конкретні вказівки щодо вітання миро, спрямовані на те, щоб віруючі найбільш повно відображали християнське розуміння миру. Як і раніше, сам знак вітання миру визначається єпископськими конференціями, згідно з деякими рекомендаціями. В першу чергу в документі Конгрегації підкреслюється, що цей жест не повинен бути «механічним», і в деяких обставинах краще взагалі опустити обряд вітання миру. Там, де в звичай увійшли «дружні і мирські» жести вітання, їх доречно замінити «на інші, більш специфічні», говорить окружне послання Конгрегації богослужінь. Які саме - не уточнюється, але перераховані зловживання, яких слід уникати. Зокрема, це спів під час привітання миру, не передбачений в римському обряді. Потім, переміщення віруючих з місця на місце для обміну привітанням; віддалення священника від вівтаря для того, щоб вітати деяких з вірних; слід уникати також використання моменту вітання миру для взаємних привітань, співчуттів чи побажань особливо на урочистих Месах, а також на Месах вінчання, поховання і так далі.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело: http://catholicnews.org.ua/

Опубліковано у травні 2017 р.

Читайте інші християнські статті

Читайте другие христианские статьи

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!