 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
ВІДПОВІДЬ: Від багатьох членів протестантських деномінацій можна почути закид в сторону католиків, мовляв, Ісус заборонив називати будь-кого отцем, а ви своїх священиків називаєте отцями, ай-ай-ай, заповідь Божу порушуєте. Але насправді це закид викриває тільки те, що ті що цей закид ставлять, не розуміють Біблію, яку так «авторитетно» тлумачать. Перше за все, «титул», отче , увійшов в християнство щойно в 5 ст. І то під впливом східних монахів. Католики латинського обряду до сьогоднішнього дня уникають називати священиків отче . А латинське padre , практично завжди резервовано священику-монаху. Іншим моментом є контекст у якому Ісус забороняє називати провідників отче: «На катедрі Мойсея розсілись книжники та фарисеї. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять. В'яжуть тяжкі, не під силу тягарі й кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці . Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження в синагогах та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: Учителю! Ви ж не давайте себе звати: Учителю, – один бо ваш Учитель, ви ж усі брати. Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець – той, що на небі. Ані наставниками не звіться, один бо ваш Наставник – Христос.» (Мт. 23,2-10) Тобто, йдеться в першу чергу про поведінку книжників та фарисеїв, які узурпували вчительську владу в народі Божому. Іншим моментом є те, що слова ῥαββί (rabbi), καθηγητής (kathegetes), πατήρ (pater) – це далеко не українські вчитель , отець і наставник у тому смислі, в якому ми їх вживаємо в щоденній мові. Окрім цього, якби заборона була абсолютного характеру, то ні сам Ісус, ані євангелисти не вживали би цього слова в іншому контексті. Але в Мт. 10, 21; Мк. 9,24; Лк. 15, 20-31 – воно вжито в контексті простих сімейних відносин. Там всюди вжито слово πατήρ (pater) . Отож, виявляється не все так просто з цими словами. Натяк на вирішення проблеми є в Ів. 8,56 – «отець ваш Авраам». В семітських мовах (для Ісуса розмовною мовою була арамейська, а мовою молитви і богослужінь гебрейська) вживання слова з присвійним прийменником має свою специфіку – воно до певної міри абсолютизує значення самого слова. Отож з присвійним займенником, слова вчитель , наставник , отець отримують значення дуже близьке до того, як юдеї описували Бога. Окрім цього, вже в часі Ісуса, як сталі вирази, мій/наш отець, мій/наш вчитель, мій/наш наставник використовувались у дуже вузькому специфічному значені. Те, що цілком очевидно, Ісус мав на увазі саме таке використання цих слів з присвійним займенником, вказує друга частина Його висловів стосовно цього питання – «Отець ваш», «Вчитель ваш», «Наставник ваш» Вислів наш вчитель – רבי (rabbi), а також רבנו (rabbenu) – наш вчитель, був зарезервований виключно для означення авторитету Мойсея, як посередника Божественного Одкровення та Законовчитель – משה רבנו (Mo š e rabbenu). А це дуже добре узгоджується з контекстом в якому Ісус заявляє про те, що на катедрі Мойсея розсілися книжники і фарисеї. А вислів наш отець – אבינו (avinu), використовувався для означення специфічного відношення Ізраїля до Бога, тобто, був зарезервований для означення Бога. Також цей вислів, але у поєднанні з іменем Авраам – אברהם אבינו (Abraham avinu), був зарезервований для Праотця Авраама, задля означення того, що його дійсними і прямими потомками з Божої волі є сини Ізраїля. А вислів מנהיגנו (manhignu) – наш провідник, був зарезервований для означення царя Давида, як провідника народу Божого, поставленого самим Богом, який одночасно був і царем і наставником Закону, хоча єдиним і правдивим Наставником Ізраїля був сам Бог. Отож, коли знавці Закону привласнювали собі титули, чи погоджувались з тим, що їх називали אבינו (avinu), רבי (rabbi), רבנו (rabbenu), מנהיגנו (manhignu) – це було дуже близьким до обожнення. Те що Ісус перераховування цих титулів завершує забороною вивищування: «Найбільший з вас буде вам слугою. Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений.» (Мт. 23, 11-13), після якого йде сувора критика книжників і фарисеїв за неправильне тлумачення Закону (див. Мт. 23,13-36), вказує на те, що критика Ісуса стосується привласнення людьми Божественних атрибутів і Божого авторитету. З іншого боку, тут йдеться про створення людських авторитетів і протиставлення їх Божому авторитету. Саме тому, після цього йде критика того, як фарисеї вивертали слово Боже. Дещо відмінною є ситуація з авторитетом у спільноті Христових учнів. Даючи Петрові владу (Мт. 16, 19): «Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі.». Ісус фактично делегує Петрові частину своїх повноважень. Вираз «ключі Царства» - типовий семітизм – означає повноту влади над чимось. Для порівняння Іс. 22,22 і Откр. 3,7-8. Тобто, Ісус дає Петрові повноту влади в Царстві Небеснім. Плюс «в'язати і розв'язувати» - теж типовий семітизм, часто зустрічається в позабіблійних текстах – небіблійних Кумранських текстах і в Талмуді – означає встановлювати і скасовувати правила поведінки на основі тлумачення Закону. Тобто, Петро і його спадкоємці – Римські Архиєреї мають владу тлумачити Закон (Св. Письмо), тому до них і тим кому вони таку владу делегували законно говорити «отче», оскільки вони таку владу мають на відміну від фарисеїв, які її не мали. Цікавим є той факт, що найпочеснішим титулом Папи Римського вважається Слуга слуг Божих. В реальності Ісус чітко каже – не привласнюйте собі титулів. Давати титули належить Богові і тим кому він ту владу делегував. о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у грудні 2016 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: Часто від 