 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
ПИТАННЯ: Як бути з обіцянкою, яка була дана людині, котра вже померла, і тому є неможливою до виконання? Змиритися і залишити як є? Але душа людини живе вічно. Чи є спосіб задовільнити цю спрагу? ВІДПОВІДЬ: Обіцянка, дана людині, звичайно, накладає на нас певні зобов'язання, але її не можна прирівнювати до обітниці, принесеній Богу, чи навіть до обіцянки, даній людині перед Богом. Обіцянка - це намір зробити все, що в наших силах. Але, не маючи здібностей Бога, ми не можемо виконати обіцянку, коли є фізичні або моральні перешкоди. Що стосується тієї людини, якій ми щось пообіцяли за життя, то після її смерті ці наші обіцянки не можуть викликати у неї спрагу. Якщо людина насолоджується вічним щастям у Бога, то вся її спрага вже вгамована, і наше невиконання обіцянок не впливає на її блаженство. Вічним може бути й осуд душі, - і тоді ця душа виключає себе з спілкування духовних благ. Якщо ж душа померлого перебуває в стані очищення, то вона відчуває іншу спрагу - спрагу звільнитися від усього того, що заважає їй досягти повної близькості до Бога. Вчинки інших людей (у тому числі невиконання даних нами обіцянок) не можуть бути такою перешкодою. Тому єдиним способом вгамувати спрагу покійного буде молитва, ввірення її душі Богові. За матеріалами: Радіо Ватикан Джерело: http://catholicnews.org.ua/ Опубліковано у липні 2016 р.
Читайте інші християнські статті Читайте другие христианские статьи
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
